• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема Нація.

1. Етнос: його основні ознаки та особливості.

У сучасному світі існують різні соціальні спільноти.

Соціальні спільноти – це відносно стійка сукупність людей, що мають більш-менш однакові умови і спосіб життя, вирізняються масовою свідомістю, певною мірою спільністю соціальних норм, ціннісних систем та інтересів.

Види спільнот: сім'я, рід, плем'я, класи, соціальна група, народності, нації, професійні спільноти, трудові колективи.

Етнос – стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території, має загальні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, а також усвідомлює свою єдність і відмінність від інших подібних утворень.

Нація – певна форма існування етносу, характерна для певного етапу історичного розвитку.

Нація – історично сформована спільнота людей, якій притаманні спільні економічне життя, мова, територія, певні психологічні ознаки, які виявляються в особливостях її культури, мистецтва та побуту.

Ознаки нації:

1) Єдина раса

2) Мова

3) Релігія

4) Звички

5) Цінності

6) Солідарність

1. Національна самосвідомість.

Національна самосвідомість – сукупність соціальних, моральних, політичних, економічних, естетичних, релігійних, філософських поглядів, що характеризують зміст, рівень і особливості духовного розвитку націй.

Національний інтерес – сукупність потреб і прагнень народів тієї чи іншої держави до створення необхідних для себе життєвих умов, усвідомлення свого суверенітету, встановлення взаємних відносин з народами інших країн.

- Наведіть приклади національного інтересу українців.

Вивчаючи історію розвитку націй і народностей, виділяють такі процеси, як міжнаціональна диференціація і міжнаціональна інтеграція.

Міжнаціональна диференціація – це процес роз'єднання, розділення, протистояння різних націй, етносів, народів у різних планах.

Міжнаціональна інтеграція – це процес поступового об'єднання різних етносів, народів і націй через сфери суспільного життя.

Причини міжнаціональної інтеграції:

1. Неможливість держав жити ізольовано, що пов'язано з конкретними змінами в економіці практично всіх сучасних країн.
2. Економічний і політичний взаємозв'язок держав.

Прикладом міжнаціональної інтеграції в сучасному світі є країни Європи, об'єднані в Європейський Союз (ЄС).

1. Розвиток міжнаціональних відносин в Україні.

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації — українців. За даними останнього перепису населення, українці становили понад 70% усіх жителів України. Крім того, значна чисельність українців проживає в близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — понад 20% всього населення країни. Друге місце за чисельністю після росіян займають жителі єврейської національності, чисельність яких постійно зменшується, і нині вони становлять близько 1% населення України проти 2,0% у 1959 році. На території України проживає значна чисельність населення з прилеглих до країни держав. Це, перш за все, білоруси, чисельність яких перевищує 400 тис. чоловік, молдавани (майже 300 тис. чол.), болгари (близько 250 тис. чол.), угорці (150 тис. чол.), румуни (100 тис. чол.), поляки (250 тис. чол.). Крім цих національностей, в Україні проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, айв багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кіль­кість українців проживає в Росії — понад 4,4 млн. чол. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина українців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Національний склад населення України постійно змінюється і під впливом міграції. За останні роки з України виїжджало більше населення, ніж приїжджало на її територію. Серед національностей, що виїжджають з України, найбільшу чисельність становлять росіяни, євреї, молдавани. Разом з тим населення України зростало за рахунок азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

Зміни у національному складі населення України обумовлені і поверненням на її територію примусово виселених раніше в Росію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар та німців. Вони розміщуються переважно в Криму та на півдні України.

Нині українці за чисельністю переважають в усіх областях республіки (за винятком Автономної Республіки Крим, де майже дві третини її населення становлять росіяни, а частка українців дещо перевищує 25%). Понад 90% всього населення становлять українці — у Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській та Чернігівській областях. Це найбільший регіон компактного проживання українців. Другий регіон, де частка українців складає від 75 до 90%, формують Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Сумська, Херсонська області. В областях Донбасу та Придніпров'я, а також у Харківській, Одеській та Чернівецькій областях частка українців знаходиться в діапазоні від 50 до 70%.

Регіоном найбільш компактного розселення росіян, крім Автономної Республіки Крим, є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Одеська і Харківська області. Тут частка росіян становить від 24% в Дніпропетровській до майже 45% в Луганській областях.

Серед населення інших національностей слід виділити поляків, які в Житомирській області становлять більш як 4% її населення, у Хмельницькій — більш як 2%, у Львівській — близько 1%. Білоруси становлять понад 2% населення Криму, близько 1% — населення Рівненської та Луганської областей. Найвища частка євреїв в усьому населенні, в Харківській (1,5%), Вінницькій (1,4%) та Дніпропетровській (1,3%) областях. На молдаван припадає значна частина жителів Кіровоградської, Миколаївської та Чернівецької областей. Угорці зосереджені в основному в Закарпатській, а румуни — в Чернівецькій областях.

За межами України нині проживає понад 9 млн. українців, з яких більш як 7 млн. чоловік — у республіках колишнього Радянського Союзу.

Злагоджена життєдіяльність представників різних національностей неможлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави — України.

Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіонах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, які проживають у країнах близького і далекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом розвитку міждержавних відносин і вирішуватися на користь народів усіх країн.

1. Націоналізм. Міжнаціональні конфлікти та шляхи їх подолання.

Націоналізм — ідеологія і політика, основу якої складають ідеї національної винятковості і переваги, прагнення до національної замкнутості, місництва, недовіра до інших націй.

Яскравий прояв націоналізму в сучасному світі продемонстрував німецький фашизм, що призвів світ до Другої світової війни 1939-1945 рр. Синонімами фашизму стали терміни «расизм», «нацизм», «шовінізм», «геноцид», «голокост».

Міжнаціональний конфлікт — одна із форм відносин між національними спільнотами, що характеризується станом взаємних претензій, відкритим протистоянням етносів, народів і націй, що мають тенденцію до наростання протистояння аж до збройних зіткнень.

причини міжнаціональних конфліктів:

- Ускладнення соціально-економічного розвитку країн світу, від-чутне відставання багатьох з них.

- Непродумана або відверто екстремістська політика низки дер-жавних діячів.

- Колонізація населення інших країн.

- Помилки і прорахунки керівництва ряду країн у розв'язанні національних питань.

Види міжнаціональних конфліктів:

1. З приводу спірних територій.

* Через вигнання народу зі своєї території і повернення депортованого народу на свою історичну батьківщину.

* Через довільну зміну адміністративних кордонів.

* Через насильницьке включення території народу до сусідньої держави.

* Між етнічною більшістю і компактною меншістю (корінна національність).

2. З приводу відсутності у народу власної держави або розподіл його території між іншими державами.

Типи міжнаціональних конфліктів:

• Державно-правові (незадоволення правовим становищем нації, прагнення власної державності, конфлікт з владними органами держави, у складі якої перебуває нація).
• Етнотериторіальні (визначення кордонів нації).
• Етнодемографічні (захист прав корінної національності).
• Соціально-психологічні (зміна способу життя, порушення прав людини).
• Шляхи розв'язання міжнаціональних конфліктів
• Усвідомлення усіма людьми неприйнятності насильства, фор-мування поваги до національних почуттів всіх етнічних груп.
• Провадження лояльної, продуманої політики з урахуванням інтересів усіх народів і народностей.
• Створення ефективно діючих міжнародних комісій, рад, інших організацій для мирного розв'язання національних суперечок.
• Надання національно-культурної автономії усім бажаючим на-ціональним меншинам, що дозволить їм зберегти свою мову, культуру, релігію і традиції.

Шляхи врегулювання міжнаціональних конфліктів:

• Визнання міжнаціональних проблем і розв'язання їх шляхом продуманої національної політики.
• Використання економічних важелів для нормалізації ситуації.
• Створення культурної інфраструктури консенсусу, дотримання принципу паритетності, коли йдеться про призначення людей різних національностей на державні посади, підтримка національної культури.

5. Формування української політичної нації.

На сьогодні в Україні ресурси для формування і зміцнення сприятливої для суспільства, держави цілісної національної ідентичності використано не повністю. Це відбувається, по-перше, через недооцінювання з боку державної влади цінності цього явища; по-друге, через надмірний вплив в Україні тих політичних сил, які виступають за консервацію наявного «постколоніального» стану ідентичностей.

Серед фундаментальних інтересів української держави і політичної нації мають бути:

збереження територіальної цілісності;

розвиток власної національної, культурної, мовної тощо самобутності;

подальша консолідація всередині суспільства і нації; рівноправні і повноцінні відносини з іншими державами і націями.

Таким чином, визрівання єдиної національної ідентичності за збереження і розвитку етнічних, культурних тощо ідентичностей усіх спільнот здатне суттєво сприяти зміцненню державної єдності країни, суспільства, істотно посилити державу. Це, у свою чергу, дозволить посилити сприйняття української держави представниками різних етнічних груп як «своєї»; зменшити або нівелювати можливість виникнення сепаратистських тенденцій серед етнічних груп компактного розселення в Україні; залучити повною мірою потенціал усіх громадян України. Досягнення таких цілей повністю відповідає інтересам України.

Читайте також:

1. До суперсегсентних одиниць належать передусім наголос та інтонація.

Переглядів: 1946