• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проблеми взаємодії суспільства і влади в соціально-економічному інформаційному просторі.

Рис 10.1 Інформаційний простір України

Таким чином, одним з найважливіших завдань сучасного розвитку України є формування динамічного інформаційного простору, наповненого новітніми інформаційними технологіями, що ґрунтуються на сучасних досягненнях науки і техніки.

Повномасштабну реалізацію цього завдання покликані забезпечити державні законодавчі нормативні акти, передусім Закони України «Про Національну програму інформатизації», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», Концепція національної програми інформатизації та ін.

Керуючись цими документами, можна визначити такі основні напрями інформаційного розвитку України:

- правове визначення, формалізація і стандартизація рівноправних інформаційних відносин;

- удосконалення і демократизація (ЗМІ), як державних, так і громадянського суспільства;

- сучасне інформаційне забезпечення усіх рівнів системи національної освіти України;

- розвиток українського сегмента Інтернету як визначального засобу впливу на масову свідомість;

- формування інформаційної політики держави і громадянського суспільства на синергетичній методологічній основі як механізму органічної, рівноправної взаємодії суспільства і влади;

- утвердження й широке використання нових інформаційних технологій як чинника забезпечення сталого економічного, соціального і політичного розвитку;

- підвищення раціональної відкритості економіки, політики
і соціальної сфери за допомогою інформаційних засобів;

- створення й розвиток національної системи книговидання;

- залучення механізмів інформатизації як основи системно-синергетичного моделювання і прогнозування економічної, фінансової, соціальної, військової, політичної та духовно-культур­ної діяльності.

Україна створює свій національний інформаційний простір в дуже складних умовах, що характеризуються передусім наявністю застарілих підходів, нерозвиненістю законодавчої бази, недосконалістю інформаційних технологій тощо. Тому дуже важливим напрямом розвитку інфор­маційного простору України є правове визначення і стандартизація інформаційних відносин у нашому суспільстві та світовому співтоваристві.

Поняття «інформаційне законодавство України» охоплює всю систему нормативно-правових актів, ухвалених Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, якими регулюються суспільні відносини щодо інформації, її змісту, використання та відповідальності суб’єктів (організації) та об’єктів (цільових аудиторій) інформаційних відносин.

Інформаційне право - це суспільні відносини щодо інформації, які знаходять вираження в нормах, визначених законом на публічно- та приватно-правовому рівнях. У вузькому розумінні інформаційне право - це різноманіття прав і обов’язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації як об’єкта суспільних відносин.

З метою формування сучасного інформаційного законодавства на сьогодні в Україні Верховною Радою України ухвалено такі закони:

1. Конституцію (Основний Закон України), що закріплює право громадян на вільний доступ до інформації.

2. Закон «Про інформацію», в якому містяться норми щодо свободи інформаційного обліку між суб’єктами суспільних відносин;

3. Закон «Про власність», яким регулюються економічні відносини між суб’єктами економічних відносин;

4. Закони «Про зв’язок», «Про рекламу», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про звернення громадян» тощо. Ці закони активно сприяють і забезпечують формування інформаційного права в Україні як сукупності норм різних галузей права, передусім економічного, соціального, політичного, що регулюють відносини, пов’язані з інформацією, інформаційними технологіями та комунікаціями.

Інформаційне право ґрунтується на засадах відкритості, прозорості в діяльності державних установ та юридичних осіб громадянського суспільства, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави.

Отже, в Україні прийнято і введено в дію державно-правові та програмні документи, які забезпечують формування національного інформаційного простору України. Триває розробка нових та вдосконалення наявних державно-правових документів, спрямованих на розвиток інформатизації та якнайповніше забезпечення потреб населення і державних органів у своєчасній і достовірній інформації - найважливішому елементі системи зв’язків з громадськістю.

У 90-ті роки ХХ - на початку ХХІ століття українське суспільство засвідчило прагнення перетворити соціальну систему з тоталітарної на демократичну та переконалося в тому, що соціально-економічну, політичну і духовно-культурну трансформацію можливо здійснити лише шляхом мобілізації духовно-моральних сил усієї нації, а отже, лише за наявності розвиненої ПР-системи, у якій вільне слово і дум­ка, своєчасна і об’єктивна інформація відіграють дуже важливу роль. Процес модернізації суспільства передбачає урізно­манітнення джерел інформації і взаємодію інформаційних поколінь.

У сучасних умовах підвищення ролі інформаційного чинника як визначального елемента соціально-економічного і політичного розвитку суспільства, природно, виникає проблема взаємодії об’єднань громадянського суспільства і держав­ної влади. Розвиток сучасних технологій потребує нових підходів з боку держави і громадянського суспільства до визначення ролі та практичного використання нових інформаційних технологій.

Поширення та вдосконалення сучасних інформаційних технологій ставить перед державою і громадянським суспільством низку актуальних економічних, політичних, правових і гуманітарних проблем. Йдеться про побудову системи внут­рішніх і міжнародних відносин у нових умовах інформаційної прозорості та свободи слова. Актуальними стають розробка і реалізація раціональної державної політики щодо національних і світових інформаційних та телекомунікаційних мереж у зв’язку з необхідністю, з одного боку, захисту національних інформаційних ресурсів та інформаційної структури, а з іншого - забезпечення свободи слова і прав людини на отримання своєчасної, повної та достовірної інформації.

Держава за участю політичних і громадських організацій розробляє і ухвалює закони про інформацію, створює нормативно-правову базу інформаційного простору, зокрема й економічного, виробляє і реалізує інформаційну політику на непохитних конституційних засадах. Громадянське суспільство як сукупність віль­них громадян дотримується прав і обов’язків, визначених законами, тобто діє в межах правових норм.

Держава і громадянське суспільство зацікавлені у становленні й розвитку інформаційного суспільства, характерними особливос­тями якого є не лише розвинений інформаційний простір з новітньою технологічною базою, а й поширення прав людини, громадянина, громадських об’єднань і державних закладів на доступ до інформації та її використання.

В інформаційному суспільстві державна влада як соціальний інститут зобов’язана:

1) забезпечувати доступ до тієї чи іншої інформації на законодавчому рівні;

2) синтезувати і презентувати інформацію, що становить суспільний інтерес;

3) сприяти розвитку інформаційної галузі у країні .

Рис 10.2 Інформаційні обов’язки державної влади
і громадянського суспільства

Реальне виконання владою інформаційних обов’язків гарантує інформаційну прозорість діяльності влади, що істотно обмежує поширення таких явищ, як корупція в економіці та політиці, зловживання службовим становищем, а також вплив мафіозних структур на соціально-економічне життя суспіль­ства.

Громадянське суспільство (політичні партії, громадські об’єднання, корпорації, трудові колективи, профспілки тощо) не лише беруть участь у розробці законів про інформацію, а й зобов’язані сприяти їх виконанню, здійснювати громадський контроль за об’єктивністю і достовірністю будь-якої інформації, за виконанням громадянами положень, законів про інформацію.

Таким чином, громадянське суспільство, державна влада та місцеві органи самоврядування безперервно взаємодіють як у загальному, так і в економічному інформаційному просторі. Наявність повної і достовірної інформації, зокрема економічної, комерційної, фінансової, технічної, торгової, її ефективне використання є необхідною умовою сталого розвитку економічної та соціальної сфери, держави й суспільства загалом.

У процесі трансформації українського суспільства стає зрозуміло, що в інформаційному суспільстві, з одного боку, організації будь-якого типу, надаючи доступну, прозору, об’єктивну інформацію, підтримують державну та власну безпеку і водночас формують необхідно-раціональну (критичну) масу інформаційного простору, а з іншого - державна інформаційна політика дедалі більше впливає на економічну, соціальну, духовно-культурну життєдіяль­ність країни. Державна інформаційна політика визначає розвиток інформаційної сфери, забезпечує правове регулювання національного інформаційного ринку та подальше формування інформаційного простору в інтересах особи, суспільства і держави.

Держави, які прагнуть посісти повноцінне місце у світовому співтоваристві, зокрема Україна, повинні розробляти й реалізувати ефективну національну інформаційну політику, розглядати і використовувати її як важливий чинник оптимізації внутрішніх і зовнішніх відносин, пріоритетне завдання державного управління, що у загальній перспективі сприятиме забезпеченню переходу до інформаційного суспільства.

В Україні, як і в інших пострадянських країнах, соціально-економічна сфера тривалий час була командно-адміністративною, практично виключеною зі світових каналів віль­ного поширення інформації, тому вона є вразливою до використання сучасних технологій інформаційного впливу. Працівники цієї сфери ще не адаптувалися до ринкових відносин і демократичних методів регулювання соціально-економічних відносин. Вони з недовірою сприймають нові технології інформаційного впливу. На думку О. Литвиненка, таке ставлення до нових технологій інформаційних впливів зумовлене такими чинниками:

- присутністю напівтрадиційних сегментів у суспільному структуруванні (відносини патрон-клієнт, тінізація, розмивання процедур ухвалення рішень);

- відсутністю загальновизнаних моральних засад функціонування суспільства, зокрема застосуванням насильства як засобу боротьби з конкурентами, опонентами;

- транзитивністю (процес безперервних перетворень) сучасної пострадянської інформаційної сфери, пов’язаною з адаптацією іноземного продукту, а не зі створенням власного;

- відсутністю усталених вітчизняних суспільствознавчих традицій, домінуванням у масовій свідомості афективно-емоційних чинників, сформованим у православній традиції абсолютизованим ставленням до слова, сприйняттям його як найвищої цінності.

Інформаційний простір у соціально-економічній сфері українського суспільства насичений боротьбою за державну власність, фінансові ресурси, ринки, і ЗМІ у цій бороть­бі, на думку фахівців, нерідко є лише інструментом реалізації власних інтересів. Нові демократії, або країни перехідного періо­ду, легко піддаються будь-якому впливу внаслідок раптового падіння попередньої ідеології і через звичку підпорядковувати свої думки догмам, що поширюються ЗМІ.

Однак, ЗМІ є основним чинником творення не лише нових демократій, а й антидемократич­них тенденцій, про що свідчать деякі принципи інформаційної політики на місцях. Такими принципами, на думку російських дослідників, є: 1) зведення основної інформації до опису й коментування діяльності перших осіб регіонів; 2) блокування й обмеження будь-якої негативної інформації про реальне становище в регіонах або про політичну репутацію лідерів; 3) прикрашання інформації; 4) переключення громадської думки з негативної на позитивну; 5) демонстрація всемогутнього і пильного господаря.

ЗМІ в умовах соціально-економічної трансформації українського суспільства відіграють роль зв’язую­чої ланки у взаємодії суспільства і влади. Однак на функціонування і розвиток комунікативної сфери в Україні негативно впливає практична відсутність громадських організацій, які обстоювали б права глядачів і слухачів, створювали б альтернативні комунікативні системи на локальному рівні тощо.

Таким чином, безперервна ефективна взаємодія громадянського суспільства і державної влади здатна забезпечити формування й розвиток інформаційної системи в соціально-економічній сфері життєдіяльності українського суспільства як дуже важливої підсистеми загальної системи засобів масової інформації.

Читайте також:

1. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
2. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
3. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
4. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
5. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
6. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
8. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
9. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
10. Актуальні проблеми біоетики
11. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
12. Актуальність проблеми професійної етики соціальної роботи

Переглядів: 901