І порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та сміливими, а при

тім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, то ся хвора, слабосила дівчина - трохи чи не одинокий- мужчина на всю новочасну соборну Україну". Іван Франт. 6)Утвердження поетичного слова як могутньої духовної зброї(поезія "Слово, чому ти не твердая криця", 1896 p.).

- За допомогою заперечних риторичних запитань поетеса порівнює свою творчість-"слово" з твердою крицею, "що серед бою так ясно іскриться", з гострим, безжалісним мечем, тим, "що здійма вражі голови з плеч".

- Поетеса визначає свою поетичну мову як "гартовану", наче клинок, який вона "видобуть з піхви готова", засобом метафори вона порівнює своє мистецтво з працею зброяра.

Вигострю, виточу зброю іскристу, Скільки достане снаги мені й хисту...

- 'Усвідомлюючи особисту слабкість, поетеса віддає своє слово, свою "єдиную зброю" в руки "невідомих братів".

Месники дужі приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою... Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Леся Українка твердо вірила, що її поезія служитиме рідному народові, кращим його синам у боротьбі за визволення.

в) Створення образу поета - народного захисника в поемі "Давня казка" (1893 р.).

- Твір написано у формі літературної казки, поет не має імені, відкинуто всі несуттєві подробиці і деталі, які не "грають" на ідею.

Десь, колись, в якійсь країні Проживав поет нещасний, Тільки мав талан до віршів, Не позичений, а власний.

На обличчі у поета

Не цвіла уродагожа,

Хоч не був він теж поганий, -

От собі - людина Божа!

- Пісні поета .настільки вразливі, що привертають лицареві Бертольдо серце його коханої Ізідори, під час війни надихають військо на подвиги, їх любить і співає простий люд, розважаючи себе в тяжкому житті. Жадібність Бертольдо не має меж.

Трудно навіть розказати, Що за лихо стало в краю, -Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, як у раю.

Пан гуляв у себе в замку, -У ярмі стогнали люде, І здавалось, що довіку Все така неволя буде.

- Поетеса підкреслює громадянськість поезії, її суспільний зміст, що особливо виявилось у пісні "про рівність і волю".

В мужика землянка вогка, В пана хата на помості;

Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів біліші кості.

У мужички руки чорні, В пані рученька тендітна;

Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів і кров блакитна.

Мужики цікаві стали, Чи ті кості білі всюди, Чи блакитна кров поллється, Як пробити пану груди?

- Пан Бертольдо намагається підлестити, підкупити поета "гарною хатою", зробити його "співцем своїм придворним", обіцяє, що поет "буде жити в шані, в славі..." На ці знадливі запросини поет відповів відмовою:

Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани!

Граф Бертольдо кинув хворого поета в темницю, де той і наложив головою, загинув під час народного повстання й сам бундючний пан.

І тепер нащадки графські Тюрми міцнії будують, Апоетові нащадки Слово гостреє гартують.

Проти діла соромного Виступає слово праве -Ох, страшне оте змагання, Хоч воно і не криваве!

В різних жанрах: ліричних поезіях, поемах, використовуючи найрізноманітніші художні засоби, створила поетеса образ слова-зброї, спрямованого проти будь-якого гніту і несправедливості. Тема поетичної творчості і призначення поета також звучить у поезіях "Співець", "Зоря поезії", "Поет під час облоги", "Якя люблю оці години праці" та ін.

3. Своєрідне трактування патріотичної теми.

-ІЛеся Українка часто змушена була через хворобу жити в розлуці з Україною, і в її поезії потужно звучить тема туги за рідним краєм, тема ностальгії: "І все-таки до тебе думка лине..3(1895 p.).

Думка про рідний край - "мій занапащений, нещасний краю" -викликає у ліричної героїні тугу, жаль, сльози. Її очі бачили "скрізь лихо і насилля, А тяжчого від твого не видали".. Розлука з рідною землею і туга за нею не оповивають любі згадки романтичним серпанком, її гострий зір долає простір і бачить Україну такою нужденною, зганьбленою, що сльози висихають і з її серця вириваються суворі слова.;

О, сліз таких вже вилито чимало, -Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись, -Що сльози там, де навіть крові мало!

- Революція як мрія, що має здійснитися. Поезія "Мріє, не зрадь!" (1905 p.) створена у розпалі революційних подій, вона звучить як заклинання, як єдина нота палкого непереборного бажання змінити обставини, у здійснення цієї мрії поетеса "остатню надію вложила", і ніяка ціна її не страшить. Тема жертовності вплітається в патріотичну тему.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, -дай мені крила свої, хочу їх мати сама, хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, а як прийдеться згинуть за теє - дарма!

4. Ноти ніжності й кохання.

"... З усім своїм культом нелюдської сили і мужніх чеснот, Леся Українка скрізь і завжди в своїй поезії зостається жінкою... Вона тим і сильна, тим і займає свою власну постать в історії українського слова, що завжди поєднувала в собі пристраеті, Прометеєвим огнем

пройняті пориви з нотами ніжності, з прославленням жіночого героїзму, терпіння й самопожертви". Микола Зеров. ("То була тиха ніч чарівниця...", "Давня весна", "Все, все покинуть,-до тебе полинуть...", "Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти", "Забута тінь", "Королівна" та ін.). В інтимних поезіях, пейзажних, віршах для дітей вона розкриває своє ніжне серце, яке прагне земних радощів, надій, кохання.

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку,голосну

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов, Про молодощі, радощі, надії, Вона мені переспівала знов Те, що давно мені співали мрії.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У змаганні з долею.	\|	Драматичні твори.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.