Гірська орлиця.

Тема 22. Неповторне слово Ольги Кобилянської.

"Людина", "Земля".

27 листопада 1863 р. в містечку Гура-Гумора на Буковині (зараз Румунія) в родині дрібного урядовця народилася Ольга Юліанівна Кобилянська.

1874 р. - сім'я переїхала до Кімполунга, де Ольга закінчила чотири класи початкової школи з німецькою мовою навчання. Ґрунтовні знання здобула самостійно. У 14 років почала писати щоденник і вірші німецькою мовою.

З 1881 р. ~ дружба з Августою Кохановською (пізніше українською художницею), Софією Окуневською (згодом першою українкою-лікарем), письменницею Наталею Кобринською вплинуланаформування Ольги Кобилянської як української письменниці.

1891 р. - сім'я Кобилянських переїздить до Чернівців, де письменниця прожила до останніх днів.

1892р. - повість "Людина".

1894 р. - реферат "Дещо про ідею жіночого руху", виголошений на відкритті "Товариства руських жінок на Буковині".

1895 р. ~ повість "Царівна", в цих перших двох повістях розроблялася тема жіночої незалежності, самостійності, права жінки

на особисте щастя і вирішення своєї долі. 1899 р. - поїздка на Наддніпрянську Україну. 1902р. - опублікована повість "Земля".

Тематична широчінь творчості: життя інтелігенції (повісті "Через

кладку", "За ситуаціями"), особливо молодих освічених жінок ("Людина", "Царівна", "Valse melancoliqiie"), селянські проблеми ("Земля" "Банк рустикальний"), тема жовнірства і війни ("ІОда", "Лист засудженого вояка до своєї жінки"), екологічна небезпека ("Битва") та ін. 1903 p. - тяжка недуга, параліч. 1908 p. - повість "У неділю рано зілля копала" за сюжетом пісні

Марусі Чурай "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", і 1923р. - новела з народного життя "Вовчиха", j Жанрове багатство творчості: романи ("Апостол черні"), повісті | ("Людина", "Царівна", "У неділю рано зілля копала" та ін.), "J оповідання ("Під голим небом", "На полях"), новели ("Там звізди ' пробивались", "Покора", "Некультурна" та ін.), вірші у прозі ("Рожі", "Поети", "Мужик").

21 березня 1942 p. Ольга Кобилянська померла, похована в Чернівцях.

2. Перша велика спроба розроблення теми жіночої емансипації в повісті "Людина", присвяченій Наталі Кобринській.

- Повість - це нова редакція раніше створеного німецькою мовою оповідання "Вона вийшла ламіж" (1887 p.). Майже п'ять редакцій твору німецькою та українською мовами зробила письменниця до його опублікування.

- Повість присвячена становищу жінки в тодішньому суспільстві Галичини, її інтереси обмежувалися трьома німецькими К:

Kinder, Kirche, Kuche (діти, церква, кухня).

- Героїня повісті Олена Ляуфлер зростала разом з письменницею в процесі роботи над повістю. У перших варіантах твору Олена прагне тільки вийти заміж, аби вирватися з родинного оточення, тобто бажає лише особистого щастя. В останньому варіанті це жінка, яка обстоює своє право бути людиною, мати можливість на розвиток і зростання, на особистий вибір.

- "Образ Олени - героїчний, хоч і не позбавлений трагічних рис. Цей героїзм виявляється у прагненні протистояти згубному впливові обивательщини, сірої буденщини, в намаганні зберегти свою людську гідність, віру у високе покликання жінки-людини. Трагізм Олени в тому, що під вагою суспільних і родинних обставин вона не може до кінця вистояти і в нерівній 'боротьбі духовно надломлюється, гине. Щоб врятувати своїх батьків від повного розорення, а для себе знайти хоч якусь опору в житті, вона змушена вийти заміж за духовно убогу і чужу їй людину". Федір Погребенник.

- Публікація повісті "Людина" у львівському журналі "Зоря" (1893 p.) визначила подальший шлях і самої Ольги Кобилянської, свідчила про прихід до українського письменства талановитої авторки зі своєю, не розробленою досі темою.

-(Повість "Людина" вражає "правдивими вибухами чуття, що немов світять на темнім тлі здеморалізованої, тупоумної родини і не менше тупоумного окружения.., коли брати на увагу саме враження, є навіть сильнішим, драматичнішим, як "Царівна". Осип Маковей.

- Вади художньої майстерності: наявність прямих декларацій про становище жінки; відчуття впливу німецького синтаксису, переобтяженість діалектизмами.

3. Розкриття влади землі через страшну драму братовбивства (повість "Земля").

а) "Факти, що спонукали мене написати "Землю", правдиві.

Особи, майже всі щодо одної, також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала,ох, як хвилями ридала!". О. Кобилянська. .

У 1889-1891 pp. сім'я Кобилянських жила в селі Димні. В ньому сталася трагедія: в родині Жижиянів, яку добре знала письменниця, трапилось братовбивство.

Наслідування землі не принесло щастя молодшомубрату Саві.Він вихав до Канади, але й там не знайшов долі.

б) Правдиве зображення психології людини-трудівника,життяякого невідривне від його годувальниці-землі.

- Івоніка Федорчук - батько братів - чесний і працьовитий господар, що невсипущими трудами з дружиною Марійкою зібрав чотири гектари землі, яку хоче передати синам. Це типовий буковинський селянин кінця минулого століття. "Як я колись замкну очі, то хочу, аби моя земля перейшла в робучі руки. Я її не вкрав і не придбав оманою. Я й моя Марійка - ми обоє доробилися її, оцими нашими руками дороблялися її... Вона підпливла нашою кров'ю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючи її". Івоніка наділяє землю рисами живої істоти, говорить подумки з нею. Старший син Михайло - його гордість і надія. "По всіх селах навкруги немає йому пари - такий добрий", - говорить про нього літня селянка Докія.

Так само прив'язана до землі його дружина Марійка. Відмовляючи молодшого сина від його поведінки, мати говорить, скільки праці вкладено в землю: "Лише Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! Але зложеного крейцарка ми не дотикалися. Аби я раз булочкусобі купила,то й то ні!"

Письменниця майстерно змальовує ділектику людської душі:

коли батьки дізналися про смерть Михайла, люте горе змінило їх, бажання помсти і ненависть до вбивці охопило їхні душі. Але ж Сава - тепер їх єдиний син. Івоніка блискавично хапає й ховає кулю, що випала з тіла Михайла під час експертизи, бо по ній можна пізнати вбивцю. Тужачи за сином, Івоніка знову згадує силу і владу землі: "Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона отворила пащу й забрала тебе". І коли Марійка стала ходити по ворожках, щоб дізнатися, хто ж убвця Михайла, Івоніка вдруге вдарив її, хоча до загибелі сина "й не кивнув пальцем на свою жінку". Вони працювали й далі, не покладаючи рук, бо "два рази в рік відбувалися величаві посмертні обіди" "за його душу..."

- Не однаковими виросли їхні сини - Михайло й Сава. Михайло - роботящий юнак, який любить і поважає батьків, уміє і прагне працювати. З образом Михайла пов'язана ще одна проблема -служба в цісарській армії, чужій, не потрібній і не зрозумілій українцям. Михайло як старший син мусив іти до армії. Це справжня велика драма, яку тяжко переживали батьки і він сам. З яким бажанням він береться до роботи на обійсті, коли приходить у відпустку. "Михайло пробув уже цілий місяць дома, увихався, як бджола, у всіх закутках господарства, і зробив із нього - як говорив Івоніка, - чисте дзеркало". Михайло любить землію і працю на ній, але людина для нього - дорожча. Покохавши бідну наймичку Анну, він ладен відмовитися від своєї частки землі, якщо батьки, які мріють про заможну невістку, не погодяться на їхній шлюб. "В місті живуть люди і без землі. Тяжко живуть вони, це правда, але все-таки живуть". Але зовсім щасливим Михайло почував би себе з Анною, саме хазяйнуючи на батьківській землі.

- Сава не любить землі, цілими днями він вештався лісами і луками з рушницею, вбити пташку чи дрібну тваринку було для нього задоволенням. Жорстокий і ледачий, він звик до крові, і вона не страшила його. Його прив'язаність до двоюрідної сестри бідної циганки Рахіри, злодійкуватої і ледачої, - це теж патологічний зв'язок, заснований на гріхові й злі. Рахіра потихеньку призвичаювала його до думки, що тільки він один мусить володіти батьківською землею, бо "що значить чоловік без землі?" Ледача злодійка Рахіра ненавидить батьків Сави і прищеплює цю ненависть і йому: "Хто тебе більше любить, як я? Вони тебе ненавидять, Саво, вони жалують тобі і кусника хліба, що береш у рот. Вони хотіли б лиш твоїх рук, твоєї праці, а більше нічого, нічого!" Вона заклинає його, ворожить, чародіє: "Тобі паде і земля через мене... Ти будеш

багач, Саво, і будеш моїм багатим ґаздою!" Сава визріває на

братовбивцю. Він одружується з Рахірою, але все це не дало йому ні щастя, ні спокою. "В полі то іноді ніби геть із розуму сходить. Як добачить якого зайця, кидає все, хоч би найважнішу й найпиль-нішу роботу, хоч би чужу, хоч би свою - і пускається в погоню за ним. Каже:мусить його мати..."

- Анна, яка одужала після тяжкої хвороби по смерті Михайла, вийшла заміж, і в неї народився син: "Гарує і працює від рання до вечора на здобуття засобів до науки для сина, й щось мов силує її відірвати його від землі. З нього будуть люди, як покине землю". Тлк вирішує Ольга Кобилянська проблему влади землі над душею людини.

- Думається, справедливе рішення десь посередині, в поєднанні освіти, праці і любові до землі, в справжній гармонії людського життя. <

4. "Кобилянська виступила як прозаїк-новатор... Створюючи образи жінок, які намагаються вирватися з кайданів буденщини і духовної убогості, прагнуть жити високим і змістовним життям, письменниця накреслювала типи гармонічно і всебічно розвиненої людини...

Кобилянська - поетеса напруженої думки, глибоких душевних переживань, ліричних настроїв". Федір Погребенник.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
В рідному Русові.	\|	Тематична та емоційно-настроєва характеристика лірики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.