Облік надходження, наявності і використання виробничих запасів

Виробничі запаси – сировина, матеріали, паливо, запасні частини тощо, тобто все те, що придбане для організації та здійснення процесу виробництва, для утримання обладнання, для організації процесів управління та збуту. В процесі використання виробничі запаси змінюють свою натурально-речову форму, вони або перетворюються у продукт або сприяють його появі, а їх вартість повністю в момент споживання відноситься до собівартості продукції, робіт, послуг, до адміністративних витрат, до витрат на збут.

Тимчасове зберігання виробничих запасів організується на складах підприємства. Облік запасів на складі здійснюється завідувачем складом (комірником), який є матеріально-відповідальною особою, що оформляється договором про повну матеріальну відповідальність.

Прийом виробничих запасів на склад зі сторони здійснюється на підставі первинних документів постачальника – товарно-транспортної накладної, видаткової накладної, накладної. Якщо при прийманні виявлені розбіжності фактичної наявності з документами постачальника, наприклад, нестача, то складається акт, який в обов’язковому порядку підписується представником постачальника.

Виробничі запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. До первісної вартості відносять вартість запасів, оплачувану постачальнику без врахування ПДВ, якщо ПДВ відшкодовується підприємству у формі податкового кредиту, а також транспортно-заготівельні витрати (вартість навантаження, розвантаження, транспортування на підприємство, витрати на страхування під час доставки, ввізне мито, акцизний податок і митний збір при імпорті, інші витрати, безпосередньо пов’язані із придбанням запасів і доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання в запланованих цілях).

Оприбуткування виробничих запасів на склад оформляється складанням прибуткових ордерів, що можуть складатися або на бланках, або на комп’ютері, якщо складський облік автоматизований. Прибуткові ордери складаються на підставі даних видаткових документів постачальників або складених при прийманні актів.

Внутрішній відпуск виробничих запасів зі складу оформлюється за умов разового відпуску вимогами, накладними на внутрішній відпуск, а при систематичному відпуску доцільно використовувати лімітно-забірні картки. Документи складаються в двох екземплярах, підписуються особою, яка дозволила відпуск. Один з екземплярів із підписом особи, що одержала зі складу товарно-матеріальні цінності, залишається в комірника; інший екземпляр додається особою, що одержала цінності, до її матеріального, виробничого звіту.

Протягом місяця певний вид виробничого запасу може надходити від різних постачальників за різними цінами. Відповідно в ході відпуску у витрати виникає питання – за якою вартістю оцінювати відпущені у витрати запаси. Теоретично дана проблема може бути розв’язана за допомогою наступних методів оцінки запасів при списанні у витрати:

- метод ідентифікованої собівартості – облік прибутку і витрат організується окремо за кожною партією, метод потребує високої кваліфікації комірника і його використання, особливо для основних видів сировини і матеріалів, може викликати постійні помилки;

- метод середньозваженої собівартості – передбачає розрахунок середньої ціни, за якою оцінюються всі витрати (перерахунок середньої ціни може виконуватися як раз на місяць, так й кожного робочого дня);

- метод ФІФО (FIFO) – запаси оцінюються по собівартості перших за часом надходження запасів;

- метод ЛІФО (LIFO) – запаси оцінюються по собівартості останніх за часом надходження запасів.

Вітчизняними підприємствами використовуються методи ідентифікованої собівартості, середньозваженої собівартості і ФІФО, так ці методи дозволені до застосування як у бухгалтерському, так й в податковому обліку. Метод ЛІФО вітчизняними нормативними документами не передбачений.

Вибір методу здійснюється підприємством самостійно і фіксується в наказі про облікову політику. Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовується лише один метод.

Приклад:

Залишок на 1.02.– 10 кг. матеріалу А за ціною 5,50 грн./кг.

Прибуток:

1.02. Оприбутковано від постачальника 18 кг. матеріалу А за ціною без ПДВ 5,70 грн./кг.

13.02. Оприбутковано від постачальника 45 кг. матеріалу А за ціною без ПДВ 5,95 грн./кг.

25.02. Оприбутковано від постачальника 27 кг. матеріалу А за ціною без ПДВ 6,10 грн./кг.

26.02. Списано у виробництво 80 кг матеріалу А

Метод середньозваженої собівартості:

Витрати: 80 кг. * 5,9005 грн./кг. = 472,04 грн.

Залишок: 20 кг. за ціною 5,9005 грн./кг.

Метод ФІФО:

Витрати: 10 кг. * 5,50 грн./кг. + 18 кг.* 5,70 грн./кг. + 45 кг. * 5,95 грн./кг. + 7 кг.* 6,10 грн./кг = 468,05 грн.

Залишок: 20 кг. за ціною 6,10 грн./кг.

Метод ЛІФО:

Витрати: 27 кг. * 6,10 грн./кг. + 45 кг.* 5,95 грн./кг. * 8 кг. * 5,70 грн./кг. = 478,05 грн.

Залишок: 10 кг. за ціною 5,70 грн./кг.

10 кг. за ціною 5,50 грн./кг.

При списанні виробничих запасів необхідно включити у витрати не лише вартість запасу, що сплачена постачальнику, але і транспортно-заготівельні витрати, пов’язані із придбанням даного запасу. В той же час на практиці транспортно-заготівельні витрати можуть первісно відноситися до декількох номенклатурних запасів, наприклад, вартість транспортування декількох видів запасів одним транспортним засобом. Розподіл таких витрат може здійснюватися або за кожним конкретним видом витрат між номенклатурними номерами, що безпосередньо пов’язані із даним видом транспортно-заготівельних витрат, або із застосуванням методу середнього відсотка ТЗР. Останній метод передбачає облік усіх транспортно-заготівельних витрат на спеціальному субрахунку та розподіл врахованих витрат між витраченими запасами та залишком пропорційно облікової вартості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Облік виробництва та реалізації готової продукції	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.