Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Відділ аудиту при головному управлінні.

Управління банківської безпеки.

Функціональна структура управління Національного банку України у Вінницькій області:

― начальник управління;

― заступник начальника управління;

― сектор банківської безпеки;

― відділ економічної роботи та грошово-кредитних відносин;

― відділ готівкового обігу та касових операцій;

― відділ банківського нагляду;

― відділ валютних операцій і контролю;

― відділ організації бухгалтерського обліку;

― операційний відділ;

― центр інформатизації;

― розрахункова палата;

― відділ супроводження задач автоматизації банківської діяльності;

― відділ телекомунікаційних систем та мережевих технологій;

― відділ фінансового та кадрового забезпечення;

― сектор аудиту;

― адміністративний відділ;

― юридична група;

― відділ перевезення цінностей та інкасації.

1.4. Економічні засади діяльності Національного банку України

Національний банк України є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених чинним законодавством випадках — також за рахунок Державного бюджету України. Він має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

НБУ не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов’язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання. Водночас Національний банк України не відповідає за зобов’язаннями інших банків, а останні — за зобов’язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання.

Майно НБУ формується за рахунок статутного капіталу, доходів, одержаних від банківської діяльності відповідно до Закону України «Про Національний банк України», а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Статутний капітал НБУ є державною власністю, його розмір становить 10 млн грн. Розмір статутного капіталу може бути збіль­шений за рішенням Ради Національного банку. Джерелами фор­мування статутного капіталу НБУ є доходи, визначені в його кошторисі, а за необхідності — Державний бюджет України.

Доходи та витрати НБУ обчислюються щорічно при складанні кошторису його доходів та витрат. Доходи банку — це збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які ведуть до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок вкладів власників). Витрати банку — це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками). Зауважимо, що НБУ самостійно встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями та послугами.

Доходи Національного банку України можна розподілити на такі види:

1. Процентні доходи, тобто доходи, отримані банком за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банку, розміри яких обчислюються пропорційно часу і сумі активу. У доходах НБУ процентні доходи становлять найбільшу частку. До процентних доходів належать доходи за:

― розміщеними коштами до запитання та строковими депозитами, а також коштами за рахунками в МВФ;

― кредитами, що надані уряду, банкам та іншим позичальникам;

― цінними паперами в торговому портфелі НБУ, портфелі на продаж та в портфелі до погашення;

― інші процентні доходи.

2. Комісійні доходи — це доходи за наданими послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу чи є фіксованою. До них належать:

― комісійні доходи за операціями з цінними паперами та операціями на валютному ринку; комісійні доходи за кредитами, що надані банкам та іншим позичальникам, та за операціями з іншими фінансовими інструментами;

― комісійні доходи за послуги СЕП та електронної пошти, за розрахунково-касове обслуговування банків, включаючи доходи від діяльності інкасаторської служби, за наданими консультаційними та іншими послугами;

― інші комісійні доходи.

3. Результати від торговельних операцій — це результат (прибуток чи збиток) від операцій з купівлі-продажу різних фінансових інструментів. Це насамперед результати від продажу цінних паперів та інвестицій, що не оформлені цінними паперами; від торгівлі іноземною валютою, банківськими металами та іншими фінансовими інструментами.

4. Результати переоцінки цінних паперів та інвестицій, що не оформлені цінними паперами. Ці результати (прибуток чи збиток) формуються під час переоцінки цінних паперів та інвестицій, що не оформлені цінними паперами, під час кожної зміни їх ринкової вартості.

5. Інші операційні доходи. Ці доходи формуються, зокрема, від: продажу пам’ятних та ювілейних монет, іншої нумізматичної продукції, а також іншої банківської продукції; продажу платіжних засобів; реєстрації та видачі ліцензій; управління кредитними лініями; інвестицій в асоційовані, дочірні та спільні компанії.

6. Доходи за внутрішньобанківськими операціями включають доходи від операцій з територіальними управліннями та іншими установами НБУ. Це насамперед доходи від реалізації банкнот і монет, захищеного паперу та іншої банківської продукції, а також від надання послуг.

7. Неопераційні доходи Національного банку України включають позареалізаційні доходи (штрафи, пені, неустойки, що отримані банком, інші позареалізаційні доходи); доходи від продажу основних засобів, інших матеріальних і нематеріальних активів та запасів матеріальних цінностей; отриману допомогу тощо.

8. Зменшення резервів. Це насамперед зменшення резервів за активами та нарахованими доходами, надходження за боргами, що списані в збитки.

9. Непередбачені доходи — це доходи, що виникають у результаті надзвичайних подій, мають одноразовий характер, не повторюються по суті та визнаються за фактом події.

Витрати Національного банку поділяються на такі види:

1. Процентні витрати — це витрати за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що залучені банком, суми яких обчислюються пропорційно часу і сумі зобов’язань. Вони включають витрати, пов’язані з депозитами (до запитання та строковими) й операціями з МВФ; кредитами, отриманими НБУ; простими векселями, ощадними (депозитними) сертифікатами та з іншими цінними паперами власного боргу, що емітовані НБУ; інші процентні витрати.

2. Комісійні витрати — це витрати за отриманими послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі зобов’язання чи є фіксованою. До них належать: комісійні витрати за операціями з цінними паперами; комісійні витрати за отриманими кредитами; комісійні витрати за операціями на валютному ринку та за операціями з іншими фінансовими інструментами; комісійні витрати за операціями з МВФ та іншими іноземними організаціями; інші комісійні витрати.

3. Витрати на утримання персоналу включають: витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, матеріальної допомоги та інших соціальних виплат; внески, збори на обов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування; витрати на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів; витрати на спецодяг, взуття та інші засоби захисту працівників; інші витрати на утримання персоналу.

4. Адміністративні витрати. До їх складу належать витрати на: міжнародні телекомунікаційні та інформаційні послуги; обслуговування мережі передавання інформації; послуги та обслуговування телефонного зв’язку; службові відрядження; маркетинг та рекламу; інші адміністративні витрати.

5. Інші операційні витрати. До них належать: витрати на виготовлення паперу, банкнот, монет та іншої продукції; експлуатаційні та господарські витрати; витрати на проведення аудиту; витрати на утримання необоротних матеріальних та нематеріальних активів; амортизаційні відрахування; податки, збори і платежі, у тому числі податок на землю, акцизний збір, податок на додану вартість; нереалізований збиток від переоцінки іноземної валюти (банківських металів); інші операційні витрати.

6. Витрати за внутрішньобанківськими операціями включають витрати за операціями з територіальними управліннями та іншими установами НБУ. Це насамперед витрати, що визначають виробничу собівартість виготовлення банкнот, монет, захищеного паперу, іншої продукції та послуг.

7. Неопераційні витрати. Це: позареалізаційні витрати (штрафи, пеня, неустойки, що сплачені, тощо); негативний результат від вибуття основних засобів та продажу інших необоротних матеріальних активів; негативний результат від продажу чи ліквідації запасів матеріальних цінностей; спонсорство і доброчинність; інші неопераційні витрати.

8. Витрати за активами та доходами включають відрахування в резерви за активами, списання на збитки заборгованості за активами, відрахування в резерви під нараховані доходи.

9. Непередбачені витрати виникають у результаті надзвичайних подій, мають одноразовий характер, не повторюються по суті та визнаються за фактом події.

Усі доходи та витрати Національного банку України відображаються в кошторисі його доходів і витрат, який повинен забезпечувати можливість виконання НБУ його функцій. Рада Національного банку затверджує кошторис доходів та витрат НБУ, подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік.

Одержання прибутку відповідно до Закону України «Про Національний банк України» не є метою діяльності Національного банку. Однак у результаті виконання своїх функцій НБУ може мати як перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, так і перевищення витрат над доходами.

Прибуток за рік визначається відповідно до стандартів бухгалтерського обліку як сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.

Національний банк сплачує податки відповідно до законів України з питань оподаткування. Оскільки одержання прибутку не є метою діяльності НБУ, то це суттєво впливає на його податковий режим. Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку) мають особливий статус оподаткування, а саме: у разі перевищення за підсумками року доходів над витратами сума такого перевищення вноситься (перераховується) до Державного бюджету України наступного за звітним року; перевищення витрат Національного банку над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року. Зауважимо, що Рада Національного банку затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису НБУ та розподіл прибутку за звітний бюджетний період.

Національний банк формує фонди та резерви на покриття фінансових ризиків, пов’язаних із виконанням його функцій. Порядок формування і використання фондів та резервів визначається положенням, що затверджується Радою Національного банку України. Водночас зауважимо, що Рада Національного банку з метою забезпечення виконання Основних засад грошово-кредит­ної політики має право застосування відкладального вето щодо рішень Правління Національного банку з питань формування резервів, покриття фінансових ризиків, порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України.

У результаті виконання своїх функцій НБУ може мати доходи або збитки, пов’язані зі зміною оцінки активів і пасивів, що виступають у вигляді банківських металів та іноземної валюти, спеціальних прав запозичення, у зв’язку зі змінами курсу іноземних валют та ціни банківських металів. Чисті валютні доходи та збитки (тобто результати переоцінки іноземної валюти та банківських металів) відносяться безпосередньо на спеціальний рахунок «Результати переоцінки іноземної валюти та банківських металів» у п’ятому класі «Капітал» балансу Національного банку і не враховуються при визначенні річного фінансового результату діяльності НБУ.

Компонентом власного капіталу НБУ є результати переоцінки основних засобів і нематеріальних активів. Переоцінка здійснюється, якщо залишкова вартість об’єкта переоцінки суттєво відріз­няється від його справедливої вартості на дату складання балан­су. Результати переоцінки відносяться безпосередньо на спеціаль­ний рахунок «Результати переоцінки основних засобів та нематеріальних активів» у класі 5 «Капітал» Плану рахунків бухгалтерського обліку НБУ.

1.5. Бухгалтерський облік у НБУ та звітність

Для нормального функціонування будь-якої ланки економіки необхідно, щоб її суб’єкти мали правдиву, об’єктивну інформацію про стан активів (тобто ресурсів, контрольованих підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигід у майбутньому), господарський та фінансовий стан як на своєму підприємстві, в товаристві чи організації, так і партнерів. Таку інформацію дає облік, який не тільки відображає реальні господарські процеси, а й активно впливає на них. Отже, облік — це спостереження, сприйняття, вимірювання та реєстрація фактів, процесів, подій природи або суспільного життя. Якщо облік здійснюється над об’єктами господарського характеру, то він називається господарським.

Залежно від призначення облікової інформації, складу об’єк­тів і способів отримання даних господарський облік поділяється на оперативний, статистичний та бухгалтерський облік. Вони тісно пов’язані між собою і доповнюють один одного.

Оперативний облік здійснюється безпосередньо на місці та забезпечує реєстрацію певних господарських операцій, які не мають безпосереднього відображення на рахунках бухгалтерського обліку або відображаються на них в іншому аспекті. Він застосовується для оперативного регулювання, планування та поточного спостереження за окремими операціями. У банках, на­приклад, оперативно обліковуються зміни залишків на кореспондентських рахунках, поточних рахунках клієнтів під час надходження коштів та оплати документів протягом операційного часу. Якщо банк використовує електронно-обчислювальну техніку, то оперативний облік базується на програмному забезпеченні автоматизованого збирання, оброблення та накопичення даних, необхідних різним користувачам облікової інформації для прийняття відповідних рішень.

Статистичний облік являє собою систему вивчення, узагальнення і контролю масових явищ, що характеризують закономірності та тенденції розвитку господарства. Кількісну сторону масових явищ статистичний облік вивчає в нерозривному зв’язку з їхньою якісною характеристикою. Дані статистичного обліку допомогають аналізувати різні процеси та прогнозувати подальший їх розвиток. При цьому для вивчення досліджуваних об’єктів застосовуються спеціальні способи та прийоми: спостереження, групування, середні та відносні числа, індекси, динамічні ряди тощо.

Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття відповідних рішень. На відміну від інших видів обліку бухгалтерський облік базується на:

― безперервному, суцільному і послідовному відображенні господарських фактів;

― документуванні усіх господарських фактів;

― узагальненні даних у грошовому (вартісному) виразі;

― подвійному відображенні стану та змін господарських фактів на основі теорії двоїстості, тобто, з одного боку, як сукупності майна (активів, носіїв вартості), а з іншого — як сукупності конкретних правовласників — вкладників своїх коштів (пасивів, носіїв права власності на активи);

― використанні специфічних способів і прийомів (оцінювання, інвентаризація, калькулювання, рахунки, бухгалтерський баланс тощо).

Методологічно й організаційно облік поділяється на управлінський, податковий та бухгалтерський.

Управлінський (внутрішньогосподарський) облік — це система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством. Тобто управлінський облік здійснюється підприємствами з метою забезпечення внутрішніх інформаційних потреб керівництва для планування, аналізу, контролю і прийняття відповідних рішень. При цьому головним є своєчасне одержання достовірної та повної інформації про доходи і витрати як на підприємстві в цілому, так і в окремих його структурних підрозділах, а також про фінансові результати, що вже попередньо відображені у фінансовому обліку. Однак в управлінському обліку витрати перегруповуються за їхнім цільовим призначенням, тобто за видами продукції (послуг), регіонами тощо. Аналогічно групують доходи і фінансові результати підприємств.

На відміну від бухгалтерського обліку, який регулюється законодавчо та національними чи міжнародними стандартами, управлінський облік самостійно організується підприємствами з урахуванням особливостей видів їхньої діяльності, структури і розмірів підприємства, потреб та вимог управління.

Податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до чинного законодавства і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються Державною податковою адміністрацією. Зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік, а зміни у фінансовому обліку — на податковий облік.

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Іншими словами, бухгалтерський облік має забезпечити відображення усіх господарських операцій за звітний період, а також складання встановленої фінансової звітності, призначеної для внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Порядок ведення бухобліку та складання фінансової звітності в банках установлюється НБУ відповідно до чинного законодавства та національних стандартів бухгалтерського обліку.

Організація бухгалтерського обліку в банках, включаючи і Національний банк України, базується на використанні загальноприйнятих у міжнародній практиці принципах.

Основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності є:

1. Принцип безперервності діяльності. Він означає, що оцінка активів та зобов’язань банку здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі. Власники банку не мають наміру його ліквідувати, продати або скоротити масштаби діяльності. Якщо ж з’являються ознаки, що банк припинить свою діяльність або скоротить масштаби своєї діяльності, то це повин­но розкриватися у фінансовій звітності.

2. Принцип послідовності. Цей принцип вимагає від банків постійного (із року в рік) застосування ними обраної облікової політики, тобто сукупності принципів, методів і процедур, що використовуються банком для складання та подання фінансової звітності. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартними) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

3. Принцип обачності (обережності). За даним принципом у бухгалтерському обліку застосовуються методи оцінки, які повин­ні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів банку. Передбачені потенційні збитки мають бути відображені в результатах звітного періоду, а не переноситися на наступні. Реалізація цього принципу вимагає ведення банками спеціальних рахунків сумнівних активів, резервів під знецінювання активів та можливих втрат за сумнівними активами, резервів під ризики та платежі.

4. Принцип нарахування та відповідність доходів і витрат. Згідно з цим принципом для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

5. Принцип повного висвітлення. Даний принцип означає, що фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

6. Принцип автономності. За даним принципом кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.

7. Принцип суттєвості означає, що в бухгалтерському обліку мають бути відображені всі важливі, суттєві події, господарські операції. Водночас незначні, несуттєві події та факти не повинні відображатися в обліку та звітності.

8. Принцип історичної (фактичної) собівартості. Згідно з цим принципом пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з фактичних витрат на їх виробництво або придбання.

9. Принцип єдиного грошового вимірника. Відповідно до цього принципу вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

10. Превалювання сутності над формою. Цей принцип означає, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

11. Принцип періодичності. Цей принцип означає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди з метою складання фінансової звітності. Найчастіше звітний період збігається з календарним роком, а проміжними звітними періодами є поквартальні та/або місячні.

Господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі банку, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах здійснюються на підставі первинних документів, тобто письмових свідоцтв, що фіксують, підтверджують здійснення господарської операції та надають юридичної сили даним бухгалтерського обліку.

Первинні документи складаються у момент проведення кожної господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передавання їх для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність наведених у документах даних несуть особи, які склали і підписали ці документи. Банківські документи підписуються особисто, а в разі їх складання на обчислювальних машинах — у вигляді паролю, електронного цифрового підпису або іншим способом авторизації, що дає змогу ідентифікувати підписувача. У документах забороняються виправлення і підчищення.

Банківські документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов’язкові реквізити, перелік яких, залежно від виду документів, може визначатися законами України, нор­мативними документами Національного банку України, інших міністерств та відомств (у межах їхньої компетенції), а також самим банком. Залежно від змісту операції, технології оброблення даних до документів можуть включатися додаткові реквізити.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах і необхідна для відображення у бухгалтерському обліку, нагромаджується та систематизується в облікових регістрах. Облікові регістри — носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді машинограм, ордерів, журналів, особових рахунків тощо — призначені для нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку. Форми облікових регістрів установлюються Національним банком України самостійно з дотриманням загальних методологічних засад. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних (електронних) носіях інформації банк зобов’язаний за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також контрольних органів у межах їх повноважень, передбачених законодавством.

З метою упорядкування руху та своєчасного відображення бан­ківських операцій у бухгалтерському обліку банки визначають порядок документообороту. Документооборот за банківськими операціями — послідовне переміщення розрахунково-грошових документів з часу їх складання або надходження ззовні до закінчення операцій за робочий день і здавання в поточний архів. Порядок (раніше в банках застосовувалося поняття графік) документообороту встановлює чітко визначений рух (переміщення) докумен­тів між банком і клієнтами, між різними установами банків, кількість підрозділів банку та відповідальних виконавців, через які проходить кожен первинний документ, визначає максимальний термін його перебування в підрозділі, терміни для відображення в обліку.

Документооборот залежить від особливості виконання тих або інших банківських операцій, структури бек-офісу, або обліково-операційного апарату банку, порядку одержання, відправлення та передавання документів тощо. Суттєво впливає на документо­оборот використання електронно-обчислювальної техніки. Застосування електронних документів, тобто документів, інформація в яких зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа, вимагає кардинальних змін в організації документообороту. Обіг електронних документів, або електронний обіг, включає сукупність процесів створення, оброб­лення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів. Отже, порядок до­кументообороту в банках визначається ними самостійно з урахуван­ням вимог, які встановлюються згідно з законодавством. При цьому банки мають дотримуватися таких правил документообороту:

― кожен документ підлягає попередньому контролю, на відповідність законодавству України та прийнятим банком операційним процедурам;

― документи за безготівковими розрахунками спочатку відображаються за дебетом рахунків платників, а лише потім — за кредитом рахунків одержувачів;

― прибуткові касові документи відображаються в обліку після прийняття грошей касою, а видаткові оплачуються тільки після відображення їх за рахунками бухгалтерського обліку.

Порядок документообороту за різними операціями банку може набувати різної форми, зокрема оформлятися у вигляді схеми або переліку робіт зі створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання та використання документів, що виконуються кожним підрозділом банку, а також усіма відповідальними виконавцями із зазначенням їхнього взаємозв’язку і термінів виконання операцій. Регламентація документообороту може оформлятися у вигляді інструкцій, положень тощо.

Для групування, відображення руху засобів, коштів, їхніх джерел і господарських процесів у бухгалтерському обліку призначені рахунки. Рахунок — це такий прийом створення доказу бухгалтерського обліку, завдяки якому оцінюються стан і зміни стану кожного господарського факту. За своєю формою бухгалтерський рахунок — це таблиця, що має дві протилежні за своїм призначенням сторони — дебет і кредит. Підсумки записів за дебетом та кредитом рахунків називають оборотами, а різницю між ними (з урахуванням залишку на початок періоду, за котрий беруться обороти) — сальдо.

Операції в банку відображаються на рахунках бухгалтерського обліку за допомогою подвійного запису, тобто одночасної реєстрації кожної операції в однаковій сумі в дебеті одного рахунка та кредиті іншого. Унаслідок цього між рахунками виникає взаємозв’язок, що називається кореспонденцією рахунків. Вона відображається відповідним записом — проведенням, тобто формулою, котра показує, за дебетом та кредитом яких рахунків і в якій сумі записується та чи інша операція.

За допомогою подвійного запису банківських операцій на рахунках бухгалтерського обліку забезпечується контроль, тому що кожна операція в однаковій сумі відображається на дебеті одного і на кредиті іншого бухгалтерського рахунків, чим досягається рівність підсумків оборотів за дебетом і кредитом усіх рахунків. Відсутність такої рівності свідчить про те, що під час записів операцій на рахунках допущено помилку. Крім цього, на основі подвійного запису контролюється економічний зміст проведених операцій. Він допомагає з’ясувати, в результаті яких операцій відбулися зміни даного виду активів, їхніх джерел утворення чи господарських процесів, звідки ці активи надійшли і куди вони вибули.

Рахунки бухгалтерського обліку в НБУ поділяються на балансові і позабалансові. В основу розмежування відображення операцій на балансових чи позабалансових рахунках у банках покладено такі критерії:

1) імовірність того, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов’язану з конкретним видом активу або пасиву;

2) конкретний вид активу або пасиву має вартість, яка може бути точно оцінена.

Якщо господарські засоби, кошти і цінності не відповідають зазначеним вище двом критеріям, то вони обліковуються на позабалансових рахунках. На цих рахунках у НБУ обліковуються, зокрема:

― вимоги та зобов’язання банку, які можуть виникнути у майбутні періоди та за якими він несе ризики, наприклад зобов’язання і вимоги за операціями з валютою, банківськими металами, цінними паперами та іншими фінансовими інструментами;

― документи, бланки і цінності;

― резервні фонди банкнот і монет НБУ;

― списана заборгованість та кошти до повернення.

Зауважимо, що бухгалтерський облік за позабалансовими рахунками банки ведуть методом подвійного запису. Для цього вони використовують рахунки групи 991 «Контррахунки». Позабалансові рахунки кореспондують між собою.

Залежно від обліку засобів або джерел їх утворення рахунки поділяються на активні, пасивні та активно-пасивні. Активні рахунки призначені для обліку розміщення коштів і господарських засобів, у НБУ на активних рахунках обліковуються, зокрема, готівкові кошти, дорогоцінні метали та каміння, банківські метали, розміщені депозити, надані кредити, необоротні матеріальні активи, боргові цінні папери, операції з МВФ.

Пасивні рахунки призначені для обліку джерел утворення господарських засобів і коштів. У НБУ на пасивних рахунках обліковуються емісія грошей, залучені депозити та емітовані цінні папери власного боргу, кредити отримані, статутний капітал та інші фонди банку тощо. Певна частина рахунків має змішаний характер, і тому їх називають активно-пасивними рахунками. Якщо на активно-пасивному рахунку сальдо дебетове, то він є активним рахунком, якщо кредитове — пасивним. Активно-пасивними рахунками в НБУ є клірингові рахунки, рахунки результатів від торговельних операцій, рахунки результатів переоцінки вартості основних засобів та нематеріальних активів, результатів переоцінки іноземної валюти та банківських металів тощо.

Позабалансовий банківський рахунок є активним, якщо при переведенні його на балансовий рахунок останній дебетується; якщо ж при переведенні балансовий рахунок кредитується, то позабалансовий рахунок вважається пасивним.

За своїм призначенням та структурою банківські рахунки поділяються на основні, регулюючі й операційні. Узято за основу те, як вони відображають ті чи інші об’єкти бухгалтерського обліку, що обліковується за дебетом та кредитом і показує залишок кожного рахунка. Основними є рахунки, що призначені для обліку господарських засобів і джерел їх утворення. Регулюючі рахун­ки використовуються в обліку для регулювання (уточнення) оцінки господарських засобів та їхніх джерел, облікованих на основних рахунках. Вони, у свою чергу, поділяються на контрактивні та контрпасивні.

Контрактивні рахунки призначені для регулювання оцінки окремих основних активних рахунків, а тому самі є пасивними. За кредитом цих рахунків показується збільшення сум, які підлягають вирахуванню з основного активного рахунка, а за дебетом — зменшення цих сум. Сальдо показує остаточну суму, яка підлягає вирахуванню із залишку основного активного рахунка. До таких рахунків бухгалтерського обліку в НБУ належать, наприклад, такі: «Неамортизований дисконт за довгостроковими кредитами, що надані банкам», «Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами у торговому портфелі банку», «Резерви під заборгованість за наданими кредитами та виплаченими гарантіями», «Знос нематеріальних активів», «Знос основних засобів», «Резерви під заборгованість за нарахованими доходами» тощо.

Контрпасивні рахунки призначені для регулювання основних пасивних рахунків, а самі є активними. Вони слугують для зменшення сум джерел засобів, які обліковуються на основних пасивних рахунках. Дебетове сальдо контрпасивного рахунка показує збільшення сум, що підлягають вирахуванню із сальдо основного пасивного рахунка. Прикладами такого рахунка є: «Банкноти та монети у сховищах Національного банку України», «Неамортизований дисконт за ощадними (депозитними) сертифікатами, що емітовані Національним банком України», «Неамортизований дис­конт за кредитами, що отримані Національним банком України».

Операційні рахунки використовуються для відображення та контролю витрат, фінансових результатів. Вони неоднорідні за своїм складом. До них можна віднести такі рахунки: «Витрати майбутніх періодів», «Доходи майбутніх періодів», «Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)» тощо.

За способом групування та узагальнення облікових даних бухгалтерські рахунки поділяють на синтетичні й аналітичні. Синтетичні рахунки призначені для обліку інформації про склад і рух господарських засобів, коштів, джерел їх утворення і господарських процесів в узагальненому вигляді і в грошовому вимірнику. Облік, що ведеться на таких рахунках, називається синтетичним. У НБУ синтетичний облік здійснюється на рівні балансових рахунків ІІ, ІІІ та IV порядків.

Для детальної характеристики об’єктів бухгалтерського облі­ку використовують аналітичні рахунки, які деталізують зміст син­тетичних рахунків. Облік, що ведеться на аналітичних рахунках, називається аналітичним. Відкриття в НБУ будь-яких аналітичних рахунків передбачає наявність обов’язкових параметрів, додаткова інформація, необхідна для управління, може бути забезпечена за допомогою додаткових параметрів, визначених банком самостійно.

Рахунки бухгалтерського обліку слугують не лише джерелом інформації про господарську діяльність, а й основним джерелом контролю за відносинами, які складаються між банком і державою, між банком і його клієнтами, іншими зовнішніми користувачами облікової інформації. Для самого банку теж необхідна певна систематизація рахунків, яка б давала змогу обґрунтовано контролювати та аналізувати його діяльність як у цілому по банку, так і стосовно його філій. Це досягається за допомогою єдиної системи рахунків бухгалтерського обліку і єдиних вимог щодо здійснення обліку на них. З цією метою Національним банком України розроблено спеціальний перелік рахунків, який називається Планом рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України. В основу його побудови покладено загальноприйняті принципи та міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

У найзагальнішому вигляді План рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України наведений у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

ПЛАН РАХУНКІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Номер і назва класу Номер і назва рахунка ІІ порядку
1. Основні активи 10. Готівкові кошти
  11. Монетарне золото та банківські метали
  12. Розміщені депозити
  13. Цінні папери та інвестиції, що не оформлені цінними паперами
  14. Надані кредити
  15. Сумнівна заборгованість та резерви за нарахованими доходами
  17. Інші основні активи НБУ
2. Інші активи 21. Інвестиції в афілійовані компанії
  22. Запаси матеріальних цінностей
  23. Нематеріальні активи
  24. Необоротні матеріальні активи
  25. Інші необоротні матеріальні активи
  26. Клірингові рахунки, суми до з’ясування та транзитні рахунки
  27. Інші активи НБУ
  28. Розрахунки з територіальними управліннями, установами та підприємствами НБУ
  29. Сумнівна заборгованість та резерви за іншими нарахованими доходами
3. Основні зобов’язання 30. Готівкові кошти, що випущені в обіг
32. Депозити, що залучені, та рахунки МВФ
  33. Цінні папери власного боргу
  34. Кредити, що отримані
  35. Кошти бюджету та позабюджетних фондів України
  37. Інші основні зобов’язання НБУ

Закінчення табл. 2.1

Номер і назва класу Номер і назва рахунка ІІ порядку
4. Інші зобов’язання 46. Клірингові рахунки, суми до з’ясування та транзитні рахунки
47. Інші зобов’язання НБУ
  48. Розрахунки з територіальними управліннями, установами та підприємствами НБУ
5. Капітал 50. Статутний капітал та інші фонди НБУ
  51. Результати переоцінки
6. Доходи 60. Процентні доходи
  61. Комісійні доходи
  62. Результат від торговельних операцій
  63. Результати переоцінки
  64. Інші операційні доходи
  65. Доходи за внутрішньобанківськими операціями
  66. Неопераційні доходи
  67. Зменшення резервів
  68. Непередбачені доходи
7. Витрати 70. Процентні витрати
  71. Комісійні витрати
  72. Витрати на утримання персоналу
  73. Адміністративні витрати
  74. Інші операційні витрати
  75. Витрати за внутрішньобанківськими операціями
  76. Неопераційні витрати
  77. Витрати за активами та доходами
  78. Непередбачені витрати
8. Меморандні рахунки 80. Меморандні рахунки
87. Рахунки для обліку документів за цивільно-пра­вовими угодами з клієнтами
  88. Рахунки для здійснення контролю за операціями, що визначені НБУ
9. Позабалансові рахунки 90. Рахунки за емісійними операціями НБУ
91. Зобов’язання та вимоги з кредитування і всіх видів гарантій
  92. Зобов’язання і вимоги за операціями з валютою, банківськими металами, цінними паперами, депозитами та іншими фінансовими інструментами
  95. Інші зобов’язання і вимоги
  96. Списана заборгованість та кошти до повернення
  97. Цінні папери та інші активи клієнтів
  98. Облік інших засобів, цінностей та документів
  99. Контррахунки

 

Балансові рахунки в Плані рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України класифікуються за активами та зобов’язаннями, типом операцій і ступенем зниження ліквідності. План рахунків поділяється на три логічні частини: баланс активів і пасивів; доходи і витрати; меморандні та позабалансові рахунки.

Активні та пасивні рахунки відображаються окремо в чіткій послідовності за балансовими рахунками — у розрізі рахунків ІV порядку, ІІІ, ІІ та І порядку. Кожний рахунок першого порядку — клас, розподілений на рахунки ІІ порядку (вони двозначні і є розділами плану), ІІІ порядку (вони тризначні і являють собою групу рахунків) та ІV порядку (вони чотиризначні і слугують як балансові рахунки).

Рахунки доходів (6-й клас) та витрат (7-й клас) закриваються один раз у кінці року.

Рахунки класу 8 «Меморандні рахунки» до балансу не включаються. Меморандні рахунки використовуються з метою забезпечення оперативною інформацією для здійснення контролю за окремими операціями НБУ та як технічні для здійснення розрахунків тощо. Позабалансові рахунки відображаються у розрізі балансових рахунків (рахунків IV порядку) та груп.

Інформація про господарські операції банку за звітний період з облікових регістрів переноситься до звітності банку. Залежно від цілі використання показників звітність банків поділяють на державну статистичну звітність та банківську звітність. Державна статистична звітність подається банками усіх видів та форм власності, включаючи Національний банк України, місцевим статистичним органам за формами і в порядку, встановленому Державним комітетом статистики України відповідно до чинного законодавства з питань державної статистики. Ця звітність містить інформацію, яка є типовою для будь-якого суб’єкта господарювання і яка узагальнюється органом державної статистики в цілому по народному господарству для розроблення статистики національних рахунків з розподілом за секторами економіки. Банки складають спеціальну звітність, котра подається окремим користувачам і містить цільову інформацію.

Банківська звітність — це спеціальна звітність, що подається лише банками та іншими фінансовими посередниками, які виконують банківські операції. Форми банківської звітності, порядок її складання та подання згідно з чинним законодавством визначаються Національним банком України. Дані банківської звітності є основою для розроблення грошово-кредитної і банківської статистики, яка використовується для виконання НБУ регулюючих та наглядових функцій.

Залежно від суб’єкта, тобто з погляду того, хто складає банківську звітність, розрізняють звітність Національного банку України та звітність банків другого рівня банківської системи. У свою чергу, склад та зміст звітності, яку складають НБУ і банки другого рівня банківської системи, різняться між собою, що пов’язано з тією роллю, яку виконують вони в економіці країни. У цьому зв’язку зміст звітності НБУ характеризує виконання ним ролі центрального банку. Тому пакет звітності, яку складає НБУ як центральний банк держави, можна умовно розділити на такі частини:

1) фінансова звітність;

2) грошово-кредита і банківська статистична звітність;

3) статистика платіжного балансу та з міжнародної інвестиційної позиції.

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Фінансова звіт­ність НБУ включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт
про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Банківський баланс — це бухгалтерський баланс, який відображає стан активів, зобов’язань та власного капіталу у грошовому виразі на певну дату. Активи, зобов’язання і капітал поділяються за окремими статтями. Кожна стаття характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються згори донизу в міру зниження ліквідності і збільшення строків зобов’язань. Форма банківського балансу одностороння, тобто статті послідовно розміщуються згори донизу. Щоденне складання установами НБУ балансу є характерною особливістю бухгалтерського обліку в банках. Воно забезпечує щоденний і повний облік банківських операцій та контроль за наявністю грошових коштів і цінностей, які розміщені в банку. Баланс містить лише залишки (сальдо) рахунків бухгалтерського обліку на певну дату, тому в банківській практиці його називають сальдовим. Крім сальдового балансу, НБУ складає оборотно-сальдовий баланс, котрий передбачає надання інформації про обороти та вихідні залишки (сальдо) за балансовими рахунками, рахунками доходів та витрат та позабалансовими рахунками за звітний місяць.

Зазначені види балансів складаються за повною номенклатурою рахунків відповідно до «Плану рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України». Активні та пасивні рахунки відображаються окремо у строгій послідовності за балансовими рахунками (рахунки IV порядку), групами (рахунки ІІІ порядку), розділами (рахунки ІІ порядку) і класами (рахунки І порядку), а позабалансові рахунки — за рахунками четвертого порядку та групами. Баланс активів і пасивів формується за даними рахунків 1—5 класів, а позабалансові — за даними 9 класу. Рахунки класу 8 до балансу не включаються. Рахунки доходів (6 клас) та витрат (7 клас) закриваються один раз у кінці року. Для визначення результату діяльності банку протягом року різниця між рахунками класів 6 і 7 виводиться в автоматизованому режимі як умовний технічний активно-пасивний рахунок 5999 «Результат діяльності».

У щоденному та оборотно-сальдовому балансах усі суми розподіляються за ознаками резидентності (резиденти і нерезиденти) та виду валюти (національна валюта й іноземна валюта, яка, у свою чергу, поділяється на вільно конвертовану та неконвертовану).

Схематично баланс НБУ складається з трьох частин:

1) баланс активів і пасивів, причому сума активів завжди дорів­нює сумі зобов’язань та капіталу банку;

2) доходи та витрати банку, різниця між якими впливає на розмір капіталу;

3) позабалансові рахунки, сума активних позабалансових рахунків має дорівнювати сумі пасивних позабалансових рахунків.

Загалом звітний баланс НБУ має такий вигляд (табл. 2.2).

 

Таблиця 2.2


Читайте також:

  1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  2. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  3. PR-відділ організації: переваги і недоліки
  4. Алгоритм проведення внутрішнього аудиту.
  5. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
  6. В процесі аудиту
  7. Ведення потерпілого у відділенні невідкладної допомоги.
  8. Види аудиторської вибірки, що застосовується в процесі внутрішнього аудиту.
  9. Види аудиту
  10. Види аудиту
  11. Види аудиту та його відмінність від ревізії.
  12. Види внутрішнього аудиту




Переглядів: 677

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Відповідальність за порушення податкового законодавства | ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ЗА 2002 РІК, млн грн

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.