• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення.

Війни.

Війна— це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному ро­зумінні слова — крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час другої світової війни в СРСР (1941 — 1945) загинуло близько 55 млн осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч се­лищ. Під час в'єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навко­лишньому середовищу.

Учені підрахували, що за більш як чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забрали вже по­над 4 млрд людських життів. Кількість загиблих різко зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоак­тивне зараження грунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактивне опромінення потрапило 195 тисяч осіб.

Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949), Великобританії (1952), Франції (1960), Китаї (1964). Зараз у науково-технічному відношенні до ви­робництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймі 30 країн її мають.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше досить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було здійснене німцями в 1915 року на північ від Іпру в Бельгії. Цей хімічний напад зазвичай прийнято вважати початком хімічної війни в сучасному її розумінні. Внаслідок першої газоба­лонної атаки на Західному фронті було отруєно 15 тисяч осіб, з них 5 тисяч загинуло. 31 травня 1915 року німці здійснили першу газобалонну атаку на Східному фронті в районі Болимова біля Волі Шиловської. Російські війська втратили отруєними понад 9 тисяч осіб, з них померло 1200.

США застосовували хімічну зброю під час воєнних дій в Кореї (1951—1955) та війни у В'єтнамі (1964—1973), де для дестабілізації природного середовища скинули 14 млн. бомб і снарядів, розпорошивши 5700 т гербіцидів, 170 т сильнодіючої отруйної речовини діоксану. Від них по­страждало 2 млн осіб. Хімічними речовинами було отруєно 202 000 га лісу та 1,11 млн га території.

Під час Другої світової війни німецьке командування застосовувало біологічну зброю, розповсюджуючи головним чином висипний тиф. У 1943—1944 роках на шляхах наступу радянських військ у спеціальних концтаборах створювались епідемічні осередки. Сюди привозили хворих і розмішували серед здорових. Матеріали Нюнбергського процесу (1945— 1946) показали, що Німеччина активно готувалась до застосування біологічної зброї. Ак­тивно розробляла біологічну зброю і Японія. У Кореї 1951 р. американці скинули бактеріологічні бомби, в результаті чого виникла епідемія лихоманки Денге (геморагічна лихоманка). Також декілька сотень тисяч кубинців постраждали від цієї лихоманки, навмисне заве­зеної із США.

І хоча рішеннями 00Н проголошена перемога над чумою, віспою, сибіркою, ніхто в світі не відмовляється від лабораторій з біологічними засобами.

У XX ст. військові дії проводились доволі активно. За приблизними даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військо­вих конфліктах загинуло 22-25 мільйонів осіб. Наведемо приклади ло­кальних військових конфліктів середини та кінця XX ст. Це війна у В'єтнамі, воєнні дії в Афганістані, вторгнення Іраку в Кувейт, війна в Руанді, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні та низка інших «малих» війн. Кожна з них принесла людські втрати, біль та страждан­ня тисячам і тисячам сімей, окрім того супроводжувалась глибоким руйнуванням біосферних структур.

1.2. Тероризм.

Терористичний акт — це застосування зброї, вчинення ви­буху, підпалу чи інших дій, які створили небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяли майнову шкоду (рис. 1.72). Якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадського по­рядку, залякування населення, провокації військового конфлік­ту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень органами державної влади, об'єднань громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до політичних або релігійних поглядів терориста, а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою, то такі дії караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстреміст­ських угруповань (тобто тероризм). В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терорис­тичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм (від лат. — страх, залякування) — це форма полі­тичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насил­ля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де теро­ризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм — антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види терориз­му: політичний, релігійний та кримінальний.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

· напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матер­іальних збитків,

· залякування та демонст­рації сили;

· захоплення державних установ або посольств (супроводжується за­хопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

· захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мо­тивація — звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна моти­вація — вимога викупу);

· насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

· викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних по­літичних поступок або звільнення в 'язнів; форма самофінансування);

· політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільни­ти народ від тиранів);

· вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

Прикладами релігійного тероризму є діяльність організації Аум Синрикьо, теракти проти Папи Римського та трагедія сім'ї Ганді тощо.

Тероризму вистачало і в екс-СРСР, хоча офіційно його не існувало. Організацій, які боролись за незалежність, фактично не було. Але це не заважало терористам-одинакам здійснювати напади на перших осіб держави. Досить розповсюдженими були і захоплення літаків. С 1958 по 1995 рік в СРСР і країнах СНД було здійснено 120 захоплень літаків.

Особлива ситуація склалась в Росії у зв'язку з Чечнею. У пам'яті залишились події в Будьоновську, Москві. Чечня стала одним з центрів світового тероризму.

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних органі­зацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема теро­ризму в Україні перебуває в іншій площині — це «кримінальній те­роризм» всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України.

Зростання кількості терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. Починаючи з XXVII сесії Генеральна Асамблея ООН щорічно обговорює питання про заходи по запобіганню тероризму. У грудні 1972 р. був створений Спеціальний комітет з питань міжнародного те­роризму, до якого увійшли представники 34 держав. На початку 1995р. Генераль­на Асамблея ООН одностайно прийняла Декларацію про заходи з ліквідації міжна­родного тероризму. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і прото­колів з питань боротьби проти тероризму. Але багатоманітність форм його про­явів ускладнюють вирішення цієї проблеми.

Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійні­шим і безпечнішим. А поки він існує, необхідно знати, як треба поводитись, опи­нившись у становищі заручника. Найважливіше для заручника — це залишитися живим і тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкра­ще, це тихо сидіти і не привертати до себе увагу, тобто не вставати без доз­волу, не ходити, навіть не дивитися в бік терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, в крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника з-поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок — зняти косметику, прикраси (зокрема, сережки).

Глобальна злочинність — ще одна гостра соціальна проблема сучас­ності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).

Злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до скоєння злочинів.

Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна люди­на повинна вміти захистити себе в ситуаціях, пов'язаних з насильством.

Яка ж існує зброя для самозахисту? Найдешевшим і доступним за­собом самозахисту є газовий (аерозольний) балончик. Для його придбан­ня не потрібно ніякого дозволу.

Аерозольний балончик — це, як правило, алюмінієвий контейнер ємністю від 20 до 100 мл, заповнений отруйними речовинами. Отруйні речовини, які викори­стовують в газовій зброї, викликають тимчасове і зворотне ураження людини. Радіус дії зазвичай становить — 1,5-3 м. Отруйна речовина діє на людину протягом 10-20 хв. (в міліцейських балонах кон­центрація отруйних речовин вища).

У травні 1995 р. було введено в дію розпорядження Кабінету Міністрів, згідно з яким дозволялось виготовляти і продавати в Україні газові балончики тільки з двома речовинами: МПК і капсаїцином.

Серйознішим засобом самооборони є пістолет. Для придбання, зберігання і носіння газових пістолетів і револьверів, а також патронів до них необхідно мати спеціаль­ний дозвіл органів внутрішніх справ. Він видається громадянам, які досягли 18-річного віку і мають довідку медичного закладу встановленої форми про те, що власник цього документа є психічно нормальним і за станом здоров 'я може володіти указаним засо­бом самооборони. Дозвіл оформлюється за місцем проживання строком на 1-3 роки. Після закінчення цього терміну зброю необхідно перереєструвати. Запам 'ятайте, за­бороняється передавати пістолет і патрони до нього іншим особам без відповідного дозволу. При втраті або викраденні газової зброї необхідно терміново сповістити про це в правоохоронні органи.

Засобом самозахисту може стати і пневматична зброя. Наприклад, з відстані 10 м куля пневматичного пістолета здатна ввійти в м 'які тканини людини на 2 мм, чого буває достатньо для того, щоб зупинити злочинця. На придбання пневматичної зброї не потрібно дозволу. Але з січня 1995 р. придбання і використання пневматики обме­жене — щоб купити зброю, яка має калібр більше 4,5 мм і швидкість польоту кулі понад 100 м/с, необхідно взяти дозвіл в органах внутрішніх справ. Цей засіб самообо­рони також має як недоліки, так і переваги. Наприклад, на траєкторію польоту металевої кульки не впливає зустрічний вітер (на відміну від газових пістолетів, при пострілі з яких ціль накривається газовою хмарою). Однак ця зброя досить громіздка і головне — не існує законодавчих актів, які регламентують її застосування як засобу самозахисту.

Досить ефективним засобом самозахисту є автономні сигнальні пристрої. Їх зас­тосування дуже просте: висмикнеш дротик — брелок для ключів, сумка чи дипломат починають видавати такі гучні й пронизливі звуки, що будь-який зловмисник побоїться мати справу з вами далі, не привертаючи до себе загальної уваги. Такий сигнальний пристрій розрахований на 1 чи 2 години безперервного крику й вимкнути, не знаючи секрету, його практично неможливо. Засіб вважається доволі безпечним. Єдине засте­реження — потужність звукового тиску не повинна перевиїиувати 80 децибел.

Якщо людина не має змоги придбати зброю для самозахисту або не має можливості її застосувати, можна скористатися простими порадами на кож­ний день щодо особистої безпеки :

· гроші та цінні речі тримайте при собі; портфелі, сумочки не залишайте без догляду;

· в кафе або барі, перш ніж повісити пальто на вішалку або спинку крісла, заберіть з нього гроші і документи;

· не відчиняйте дверей незнайомій людині (або тримайте двері на ланцюжку); пам 'ятайте, грабіжники можуть приходити під виглядом сантехніків, службовців газопостачання, електромережі і навіть робітників міліції; посадові особи зобов 'язані самі пред 'явити посвідчення;

· якщо Ви маєте при собі кишенькові гроші, то по можливості, беріть їх стільки, скільки думаєте витратити; не показуйте відкрито, що у Вас з собою багато грошей;

· гаманець з грошима ніколи не слід класти в зовнішню кишеню пальто, піджака чи сумки, особливо в переповнену харчами сумку;

· нападаючи на жінок, злочинці часто намагаються вирвати з їхніх рук су­мочку, тому безпечніше носити сумку на ремені через плече, притискуючи її до себе;

· ніколи не носіть разом гроші і документи;

· повертаючись додому пізно ввечері, намагайтесь йти по освітленій та жвавій вулиці, уникаючи темних провулків та парків, хоча це й забере більше часу; у вечірній час треба бути напоготові на вулиці, в транспорті, в під їзді будинку, у ліфті;

· уникайте ситуацій, які загрожують насильством (суперечка з п 'яними), краще виглядати боягузом в очах злодіїв, ніж бути побитим до смерті;

· уникайте повертатись додому вночі на самоті; ніколи не сідайте в машину до незнайомих людей;

· якщо на Вас напали, кричіть якомога голосніше або розбийте скло найближ­чого помешкання чи магазина; чи спробуйте поговорити з нападником і зверніться до його почуттів.

Найсуворіші покарання, передбачені Карним кодексом, встановлю­ються за вбивство та зґвалтування. Статеві злочини через серйозність фізичних та психологічних наслідків для жертв належать до особливо важких посягань. Кримінальні дані свідчать, що цей злочин (зґвалту­вання) має тенденцію до зростання. Потерпілі, як правило, в міліцію не заявляють через страх громадського розголосу, а також не хочуть переживати неприємну процедуру слідства та суду. За результатами вибіркових досліджень, на кожне зґвалтування, за яким ведеться слідство, припадає 6-8 злочинів, які залишаються без покарання. Тому злочинці і коять нові й нові напади.

Наведемо деякі поради щодо захисту від зґвалтування.

Не провокуйте зґвалтування своїм зовнішнім виглядом, не слід давати що­найменших приводів до залицянь з боку незнайомця.

Слід уникати улюблених місць ґвалтівників — віддалених пляжів, місць для заміського відпочинку тощо, а також не рекомендується у сутінках ходити через двори, парки та сквери.

Останнім часом частіше трапляються зґвалтування, які скоїли підлітки. Це зазвичай групові зґвалтування, які відрізняються особливою жорстокістю, тому що неповнолітні йдуть на злочин у стані алкогольного або наркотичного сп 'яніння. Обходьте місця, де збираються підлітки.

При нападі можна спробувати установити хоч якийсь контакт зі злочин­цем, тобто примусити його думати про жінку, як про людину, а не сексуальний об'єкт, а також за допомогою хитрощів спробувати заманити ґвалтівника у місце, де є потенційний захист.

При нападі можна також застосувати фізичний опір — завдати удару по больових місцях: в області паху, по очах. Бити треба коліном, ліктем. Спричини­ти біль також можна в ділянці обличчя, шиї, живота. Захищаючись, треба зав­жди йти до кінця — на карту може бути поставлене життя жінки.

При нападі потрібно голосно кричати. Краще кричати «пожежа», ніж «ґвал­тують».

При спробі зґвалтування можна сказати злочинцю, що Ви хворі на захворю­вання, яке передається статевим шляхом (СНІД, сифіліс, гонорея тощо).

Читайте також:

1. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
2. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
3. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
4. Акцентуації характеру
5. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
6. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори — клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор.
7. Біологічні способи лікування ран.
8. В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.
9. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
10. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
11. В осередку надзвичайної ситуації
12. Валютний курс і способи його визначення

Переглядів: 1679