Авангардизм

Реалізм

До Першої світової війни в мистецтві панував реалізм. Світ тоді здавався гідним його реалістичного відбивання. Особистість творця, його смаки та пристрасті могли виявитись у виборі жанру, композиції, форми або кольору. Коли світ втратив свою гармонійність і раціональність в очах художників, архітекторів, музикантів, його реалістичне відображення ніби втратило сенс. Відбулася переміна в осмисленні ролі митця. Вона тепер полягала не у відображенні світу, а у вираженні митцем його бачення й розуміння.

Хоча панорама західноєвропейського образотворчого мистецтва в означені десятиріччя вирізнялася мозаїчністю, співіснуванням і суперництвом різних шкіл і напрямків, основна маса мистецтва розвивалася в рамках реалізму. Йдеться про ту загальну творчу діяльність художників і творців, що спиралася на спадкоємність реалістичної зображальності, коли джерелом творчості слугує реальність життя — людина, природа, предметність. Проте вже була "нова реальність", створена після дерзань авангарду.

У 20-30-ті рр. формується міжнародний художній простір, художні напрямки набувають міжнародного характеру, зростає взаємовплив культур і мистецтв народів світу. Однак у цьому процесі спостерігаються регіональні, цивілізовані відміни. В країнах Східної і Південної Європи, що дістали самостійність після Першої світової війни, вплив абстракціонізму та ірраціональних течій був незначний. Визначальний вплив на розвиток мистецтва виявляли тут національно-державні ідеї. Митці цих країн дотримувались головним чином однієї з двох концепцій розвитку національного мистецтва. Деякі зверталися до "паризької школи", прагнучи прилучитися до сучасного мистецтва і течій. Передусім запозичалися уроки так звамого "нового традиціоналізму" з його відродженим реалізмом. Особливо це відбилося на жанровому портреті. Інша концепція мала своєю опорою національні традиції. Ставилося завданням створити власне, нове, сучасне національне мистецтво. Звідси звернення до класичної спадщини, національних, художніх і народних традицій. Однак найбільш загальним напрямком у мистецтві країн цього регіону було звернення до теми народного буття. На цьому грунті й народився неопримітивізм.

Західноєвропейські митці, що репрезентували на початку сторіччя нові модерністські течії, у 20-ті роки вже стали "старими" майстрами. Фовісти, кубісти, футуристи заспокоїлися. Вони вже не "бунтівники", а визнані метри, хоча й не створюють більше нічого незвичайного (окрім П. Пікассо). До модерністів поступово приходить визнання, але більшість музеїв ще не поспішає придбати їхні твори. Час "зірок" минув. Прийшла широка хвиля приблизно рівнозначних багатолюдних шеренг митців. Лише ряд видатних митців завоював міжнародне визнання і авторитет. Потужна творча особистість П. Пікассо втілила у собі різні течії та напрямки образотворчого мистецтва, суперечності власної свідомості та суперечності життя мистецтва XX ст. В його творах залунала тема трагічного зіткнення світла і пітьми. 1937 р. він написав найвідомішу свою картину — трагічну композицію "Герніка" (Герніка — іспанське місто, знищене фашистськими бомбами). Виставлена в іспанському павільйоні Всесвітньої виставки, ця картина сприймалася як попередження, як символ загибелі людства, що загрожувала йому з боку фашизму.

Того ж часу в перші повоєнні роки стає помітним підйом абстрактного мистецтва. Після Першої світової війни інфляція духовних цінностей, прискорена еволюція стилів і напрямків, що стала дуже інтенсивною у другій половині 10-х років, призводять до появи безпредметного мистецтва. К. Малєвич створив свій знаменитий "Чорний квадрат" 1915 р. Ця крайня школа модерністського мистецтва розвивалася з 1912 р. як протистояння кубізму і вихід на безпредметне зображення, позбавлене всякого зв'язку з предметним світом. У 20-ті роки його представляли француз Р. Делоне, голландець П. Мондріан, К. Малєвич та інші митці, що потрапили під вплив абстракціоністських живопису й теорії. Інше русло еволюції стилів, що йшло від символізму і стилю модерн, призвело до появи унікального засобу абстрактного живопису, засновником якого був В. Кандінський, що практично не мав прямих послідовників. Творчість В. Кандінського однаково належить як російському, так і німецькому авангарду. Якщо безпредметність, залишивши всі компроміси з реальністю на стадії кубізму, прямує шляхом рішучого розриву з конкретністю, створюючи мову універсальних першоелементів, то абстракціонізм Кандінського йде від особистого до загального, поступово звільнюючись (абстрагуючись) від реальних форм. На відміну від безпредметності, в абстракціонізмі мова не вільна від абстракцій з рослинними і біоморфними формами та енергіями, хоча вони не нагадують нічого конкретного. У 20-ті роки в наукових і творчих лабораторіях Парижа, Москви, Мюнхена робилися спроби узагальнити досвід абстракціонізму, вивчити першоелементи художніх форм (лінія, крапка, пляма, колір тощо), а також опрацьовувались ідеї синтезу живопису, архітектури, прикладного мистецтва, початок дизайну. В другій половині 20-х років інтерес до абстракціонізму зменшується. В ряді країн з авторитарними й тоталітарними режимами ця течія підпадає під утиски та заборону.

Науково-технічний прогрес дав поштовх формуванню нових стильових напрямків у мистецтві супрематизму (лат. — вищий), конструктивізму, раціоналізму. Становлення конструктивізму було продовженням супрематизму К. Малєвича. Конструктивізм протистояв абстрактній філософічності супрематизму Малєвича, прагнучи за допомогою безпредметної форми винайти компроміс,мистецтва і техніки. У Росії цей напрямок (В. Татлін, А. Родченко, Е. Лисицький) відіграв важливу роль в архітектурному мистецтві, дизайні та будівництві. В Москві з того часу лишилося багато будинків, створених у стилі конструктивізму. Проекти та ескізи російських архітекторів справили значний вплив на найбільших західноєвропейських зодчих Ле Корбюз'є та Міс ван дер Рое.

Створена В. Гропіусом у Німеччині школа Баухаух (1912-1932 рр.) проголошувала єдність всіх мистецтв, відкидала традиційні відміни між ремісником і митцем, прагнучи створити нові зв'язки між ремеслами й промисловістю, виробництвом і науками, між художньою творчістю й технічною творчою думкою. Його лабораторія дизайну опрацьовувала проекти для промисловості. З приходом фашистів до влади у Німеччині школа припинила існування, але її діячі продовжували творчість в еміграції.

Поряд з цим поворотом до "речовинності", а також до реалізму, в перші повоєнні роки майже в усіх галузях мистецтва і творчості можна помітити характерну рису — спрямованість до майбутнього, сподівання світового розквіту й духовного перетворення світу шляхом мистецтва. У цей час розквітає жанр антиутопії (Є. Замятін, А. Платонов, О. Хакслі, Дж. Оруелл). Кандінський мріяв про створення храму Всесвітньої утопії. Ле Корбюз'є будував місто-сад у передмісті Бордо у Франції. Однак реальне життя не давало підстав для оптимізму. Жахи Першої світової війни, її тяжкі наслідки та й загалом умови повоєнного крутого історичного зламу викликали в Європі рухи протесту проти дійсності та самого мистецтва.

Читайте також:

Поняття авангардизму. Авангардистські течії у світовій літературі

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні ідеї і напрямки у розвитку мистецтва в першій половиш XX ст.	\|	Театр і музика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.