Основні ідеї і напрямки у розвитку мистецтва в першій половиш XX ст.

ТЕМА МИСТЕЦТВО

Відмітною особливістю суспільної свідомості початку XX ст. була віра у невпинність прогресу людства, безмежний оптимізм. Цей оптимізм виник у специфічній обстановці 44-річного відносно мирного й благополучного розвитку Європи. Успіхи науки дозволяли сподіватись на всемогутність розуму. Здавалося, ніщо не може завадити людині, озброєній науковим пізнанням, зробити довкілля і суспільство кращими.

Перша світова війна серйозно похитнула ці переконання. Самий її початок, жорстокість, злидні, нею спричинені, викликали перелам у громадських настроях. Він передусім виявився у зникненні оптимізму, на зміну якому прийшов песимізм — зневіра у щасливому майбутньому. Характерною рисою свідомості стало відчуття занепаду європейської цивілізації — відчуття, що на початку сторіччя було розповсюджене лише серед частини європейських інтелектуалів-декадентів. Маніфестом цього нового світосприйняття стала книга німецького історика Освальда Шпенглера "Занепад Європи".

Іншою, не менш важливою рисою зрушень у суспільній свідомості стало розповсюдження ірраціоналізму — зневіри в можливостях людського розуму. Ці два великих зрушення суспільної свідомості — затвердження песимізму та ірраціоналізму — залишили глибокий слід в європейському мистецтві.

Світова економічна криза, наступ фашизму, розповсюдження тоталітарних режимів не могли не відбитися трагічно на долі й творчості літераторів і митців. Еміграція архітекторів, скульпторів, музикантів, митців з країн, де утвердилися фашизм і тоталітаризм, внесла істотні зміни до художньої культури багатьох країн. Так, митці "паризької школи", що знайшли притулок у США, сприяли перетворенню Нью-Йорка на міжнародний художній центр.

У творчості діячів мистецтва у 20-30 рр. особливої вагомості набули соціально-політичні чинники. Соціальні рухи викликали до життя в багатьох країнах новаторські, революційні течії в мистецтві. З іншого боку, тоталітарні режими, що з'явилися, створили своє, обслуговуюче ці системи, мистецтво. Загострення боротьби тоталітаризму й демократії визначило зростання ідеологізації мистецтва, зіткнення полярних течій. До нових явищ міжвоєнного періоду відноситься й інтенсивний розвиток інтернаціональних і національних мистецьких процесів. Відбувається зближення мистецтва різних країн і народів.

У Німеччині на початку 20-х років дістало розвиток абстрактне мистецтво, що зводилося до певного співвідношення ліній та фігур. Його засновником був російський митець Василь Кандінський. Абстракціоністи були представлені творчістю художника В. Баушайстера, скульптора Р. Беллінга. За фашистської диктатури чимало митців (К. Кольвіц, Е. Барлах, О. Нагель) продовжували працювати нелегально, зберігаючи вірність гуманістичним ідеалам.

Руйнуючи культуру, фашизм намагався пристосувати мистецтво до своїх огидних пропагандистських цілей. У Німеччині (як і в Італії) активно відроджувалися найвульгарніші форми реакційного й міщанського мистецтва. Гротесково-помпезний стиль пізньої Римської імперії насаджувався в Італії, щоб викликати у населення думку про національну велич нащадків і спадкоємців Давнього Риму. В Німеччині розвивалися шовіністичні традиції німецького реакційного романтизму, символізму й німецького варіанту модерну — "югендстилю". Ідеї грубої сили, жорстокості, зневажливої пихи втілювалися в архітектурі й особливо у скульптурі фашистських країн (статуї, що уособлюють провінції Італії на "Форумі Муссоліні" в Римі, скульптури А. Брокера в Німеччині та ін.).

В Італії — батьківщині Відродження — у міжвоєнний період офіційному фашистському напряму протистояли митці ряду угрупувань ("Римська школа", "Корренте" та ін.), що закликали до свободи творчості й висловлювали соціальний протест у драматично-експресивних формах (роботи живописців Шипіоне, Р. Гуттузо). Реалістичний прогресивний напрям у мистецтві Італії представляли живописці й графіки Г. Муккі, А. Піццінато, Д. Мелоні.

Не менш значними були культурні традиції Франції. Після Першої світової війни тут великого поширення набув сюрреалізм (фр. буквально — надреалізм). У музичному мистецтві Франції затверджуються тенденції неокласицизму, експресіонізму, конструктивізму та ін. Засновником конструктивізму став композитор Е. Саті, що спільно з драматургом і живописцем Ж. Кокто очолив рух молодих композиторів проти витонченості, за "мистецтво повсяк-дення" Серед їхніх послідовників були А. Онеггер, Д. Місто, Ф. Пуленк, Ж. Орік, Л. Дюрей, Ж. Тайфер, що утворили творче об'єднання "шістка". Значний вплив на них справили музика І. Стравінського, а також темп і ритми американського джазу.

У мистецтві США міжвоєнного періоду посилюються реалістичні тенденції, йдуть пошуки нових тем і засобів вираження, зростає критичне сприймання дійсності. Довкола засновника нової реалістичної школи Р. Хенрі об'єдналися Дж. Споун, Дж. Лакс, У. Глеккенс та інші живописці й графіки, що з різних боків показували соціальне життя американського міста. Склалася й зміцніла після 1918 р. гостросоціальна графіка А. Янга, Р. Майнора, У. Гроллера, Ф. Елліса. Один з найбільших прогресивних митців XX ст. Р. Кент, а також Е. Хоппер, Ч. Бергфідд розвивали американську реалістичну традицію в живописі та графіці, доповнюючи її глибокими роздумами про сучасне життя, прагнучи узагальненості, чітких форм.

Різноманітне за жанрами й напрямками мистецтво Великої Британії представлено творами О. Джона, У. Оржна, Ф. Бренгвіна, С. Пеплю (реалістичний напрямок, портрет, графіка); М. Сміта, А. Хітченса (фовізм); У. Льюїса (кубізм, футуризм); С. Спенсера, Г. Сазерленда, П. Неша, Ф. Бейкона (витончена фантастика); Б. Ніколсона (абстракціонізм). Інтенсивно розвивається музичне життя Великої Британії, охоплюючи дедалі більше міст, у яких створюються музичні школи, оркестри, хорові товариства, провадяться музичні фестивалі й конкурси (Бірмінгем, Лідс, Норідж, Шеффідд та ін.). Міжнародне визнання одержує творчість Б. Бріттена. Велике значення для пропаганди оперного мистецтва мала діяльність Т. Бічема, головного диригента лондонського оперного театру "Ковент-Гарден".

У 20-30-ті рр. мистецтво ряду країн Азії, Африки й Латинської Америки наближується до європейського. Образотворче мистецтво, особливо це помітно в Китаї та Японії, відгукується на досвід творчості, накопичений європейськими школами, на різноманітні течії художньої творчості. Майстри національного живопису, не відмовляючись від звичних тем і стилів, прямують до нових висот творчості, особливо в зображенні природи (Ці Байші у Китаї, Тагтуеті Сейхо в Японії). Світ природи у творах цих митців традиційного живопису представляється як носій мудрої краси. З іншого боку, в 20-ті роки традиційне мистецтво починає зближатися з європейським. Цей досвід створення нового мистецтва, що з'єднує національну художню культуру з "новим традиціоналізмом" європейського живопису, помітно виявився в Японії, Китаї, Індонезії. Вартим уваги для мистецтва країн Далекого Сходу в 20-ті роки став розвиток революційного політичного мистецтва. У ньому провідні ролі відігравали плакат, листівка, газетний малюнок, гравюра. Воно великою мірою черпало художні засоби не стільки з жанрових і традиційних стилів народної творчості, скільки від радянської та західноєвропейської революційної графіки.

У країнах Латинської Америки вже на початку XX ст. зміцніла так звана "іспанська" течія в образотворчому мистецтві (Мексика, Колумбія, Куба, Чилі), а також вплив французьких художніх шкіл і течій (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Уругвай та ін.). Ці напрямки не внесли істотних змін і не створили самобутніх творів у мистецтві. Великі переміни 20-х років пов'язані з діяльністю мексиканських митців-монументалістів, що здебільшого були учасниками мексиканської революції 1910-1917 рр. Вони провели кілька років в Європі та набралися нових ідей. "Велика трійка" (Д. А. Сікейрос, Д. Рівера, X. К. Ороско) створила зразки нового монументального живопису. У своїх творах вони прагнули інколи в прямій публіцистичній формі наочно пояснити соціальні та історичні проблеми. їхня творчість здійснила переворот у художній культурі регіону.

Важливим новим явищем 20-30-х рр. стало народження масової культури внаслідок тих різноманітних перемін, що відбувалися в XIX і XX ст. Більша частина населення європейських країн стала писемною й внаслідок цього — "споживачем" культурної продукції. З іншого боку, під впливом промислової революції руйнувався старий життєвий уклад, мільйони людей залишили село і стали мешканцями міста. На їхні мислення і поведінку почали впливати вже не традиції, а засоби масової інформації, насамперед газети і журнали, що володіли у ті роки колосальним впливом. З появою радіо розпочинається й століття масової естрадної музичної культури, пісень, що буквально одразу ж завдяки виконанню по радіо, а після цього — тиражуванню на грамплатівках ставали надбанням мільйонів, які робили їхніх виконавців "зірками". Це Марлен Дітріх у Німеччині, Моріс Шевальє у Франції, Вадим Козін та Ізабелла Юр'єва в СРСР.

Специфіка масової культури полягає в тому, що фільм, книга або пісня стають справді культурною продукцією, яка створюється та розповсюджується в масовому порядку.

Вона має в силу своєї специфіки відповідати потребам масової аудиторії у дозвіллі, розвазі, розрядці, нарешті, постійно ніби балансуючи між високими критеріями мистецтва та рівнем його масового сприйняття.

Масова культура 30-х років була двох типів. У демократичних країнах вона була комерціалізована, але лишалася децентралізованою і в політичному відношенні різноманітною. В країнах з тоталітарними режимами (СРСР, Німеччина, Італія) масова культура стала використовуватися для маніпулювання і контролю над громадською свідомістю.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Творчість Р. Тагора, Р. Роллана, А. Франса, Б. Шоу, Т. Манна, Дж. Голсуорсі, І. Буніна	\|	Авангардизм

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.