Вісь Берлін-Рим-Токіо

Ускладненню обстановки у світі сприяло й сформування блоку агресивних держав. Доброзичлива позиція Німеччини під час італійської агресії проти Ефіопії та спільна італійсько-німецька інтервенція в Іспанії призвели до зближення позицій сторін. 21 жовтня 1936 р. до Берліна прибув міністр закордонних справ Італії Г. Чіано, де він був прийнятий одним із лідерів нацистів Нейратом. 23 жовтня вони поставили свої підписи під конфіденційним протоколом, що був першим офіційним актом встановлення німецько-італійського союзу. Згідно з протоколом, Німеччина визнавала загарбання Італією Ефіопії. У відповідь на це італійський уряд зобов'язався провадити у Лізі Націй вигідну для Німеччини політику, зокрема підтримувати її "зусилля на придбання колоній". Обидві сторони домовилися поширювати воєнну допомогу путчистам в Іспанії, погоджувати політику щодо Великої Британії та Франції, розділити сфери впливу на Балканах і в Дунайському басейні. В протоколі містилися твердження "про загрозу з боку комунізму миру та безпеці в Європі". На прийомі у Гітлера Г. Чіано був поінформований про те, що Німеччина прагне зближення з Японією, фюрер радив італійському урядові визнати маріонетковий уряд Маньчжоу-го. З цього часу співробітництво двох тоталітарних держав дістало назву вісь "Берлін—Рим", а їхні учасники — "держави вісі". В своєму виступі 1 листопада 1936 р. Муссоліні говорив про "вертикаль Берлін-Рим", подібну вісі, навколо якої повинні будуть групуватися інші європейські країни.

25 листопада 1936 р. у Берліні було підписано німецько-японську "Угоду проти Комуністичного Інтернаціоналу" і додатковий протокол. У документах містилися міркування про підривну діяльність Комінтерну, що загрожує не лише "спокою, суспільному добробуту й соціальному ладу", але й "миру в усьому світі". Сторони, що домовляються, зобов'язалися протягом 5 років "підтримувати співробітництво в справі обміну інформацією про діяльність Комінтерну" і "вживати суворих заходів проти осіб, які прямо або побічно, всередині країни або за кордоном перебувають на службі Комінтерну". Водночас у Берліні було підписано німецько-японську "Додаткову секретну військову угоду". У ній обидві сторони зобов'язалися "не вживати ніяких заходів", що могли б сприяти полегшенню становища СРСР в разі його "неспровокованого" нападу на Німеччину або Японію, а також "без взаємної згоди" не укладати із СРСР будь-яких договорів, що суперечили б духові угоди. Таким чином виник "Антикомінтернівський пакт". Він стимулював посилення агресивності Японії в Азії, яка розпочала у липні 1937 р. великомасштабну війну проти Китаю.

Восени 1937 р. посилилася дипломатична активність Італії, що домагалася вступу до "Антикомінтернівського пакту" не як другорядний член, а як "перша велика держава, що усвідомила загрозу більшовизму". Цю вимогу було задовільнено. 6 листопада 1937 р. у Берліні відбулося підписання протоколу про приєднання Італії до "Антикомінтернівського пакту". Виникло об'єднання трьох агресивних держав, що дістало назву "вісь Берлін—Рим—Токіо". Хоча офіційно цей блок був спрямований проти СРСР і лівих сил всередині країн-учасниць, насправді він становив серйозну небезпеку й для західних держав — США, Великої Британії та Франції. За день Г. Чіано писав у своєму щоденнику: "Три нації зобов'язалися піти одним і тим же шляхом, що, певно, приведе їх до війни, до неминучої війни".

Так завершився перший етап формування агресивного блоку. 1939 р. вони підписали договір про військовий союз — так званий "Сталевий пакт".

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вторгнення Японії до Центрального Китаю	\|	Політика умиротворення агресорів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.