МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Гуманітарного права.Контроль за виконанням вимог міжнародного Одна справа - встановити норми міжнародного гуманітарного права, навіть якщо представники держав-учасниць впевнені в тому, що, розроблюючи їх, вони врахували дійсний стан справ, що міркування щоденної необхідності ніколи не зможуть бути приводом до будь-яких виправдувань відхилень від цих норм. І зовсім інша справа - забезпечити практичне застосування цих норм. Негативний вплив на виконання вказаних норм має ціла низка факторів. Так, на найвищому рівні може бути прийняте рішення про те, що деякі норми Конвенцій не підлягають дотриманню. Приклади подібних рішень відомі: під час другої світової війни усіма противниками було прийнято рішення, згідно якому цивільне населення супротивника включалося в перелік об'єктів, що підлягають повітряному бомбардуванню; також прикладом є рішення президента США Трумена застосувати атомну зброю проти японських міст. В той час, коли такі випадки порівняно непоширені, існує інший, більш важливий негативний фактор. Цей фактор полягає в тому, що влада створює ситуацію, яка, більш ніж завжди, сприяє тому, щоб дії комбатантів порушували відповідні норми. Це може бути, наприклад, коли влада приділяє велике значення ідеологічному або релігійному характеру збройного конфлікту, або тоді, коли кінцевий результат операції, що здійснюють збройні сили проти партизанського руху, залежить від масованої вогневої підтримки. З іншого боку, було б просто дивом, якщо б всі особи збройних сил поводили себе подібно ангелам або хоча б просто були законослухняними комбатантами та залишалися такими на весь час війни. Певну роль тут можуть відігравати такі негативні фактори, як незадовільна військова підготовка або погана військова дисципліна. Ще один фактор, який лежить в основі багатьох порушень гуманітарного права (він діє на всіх рівнях, від вищого політичного, військового керівництва до рядового складу збройних сил) - елементарне незнання існуючих правових норм. Тому, щоб добитися хоча б мінімального рівня поваги до норм права збройного конфлікту, треба здійснювати зовнішній контроль за дотриманням норм та встановити відповідальність за порушення цих норм. Уявлення про те, що застосування норм гуманітарного права повинно стати об'єктом міжнародного контролю, сформувалося головним чином в рамках права Женеви. В нормальних умовах держави звичайно захищають права своїх громадян, що знаходяться на території інших країн (так званий дипломатичний захист). Але, коли взаємовідносини між двома державами погіршуються аж до розриву дипломатичних зв’язків, звичайним кроком в цих випадках є звернення до третьої держави з проханням захищати інтереси однієї держави та її громадян у відношенні та за згодою другої держави. В дев'ятнадцятому сторіччі ця очевидна можливість трансформувалась у звичайну практику. Вона знайшла відображення у Женевських конвенціях, спочатку 1929 року, а потім 1949 р. у вигляді держав-покровительок. В статті 8, загальній для І-ІІІ та статті 9 IV Женевських конвенцій записано, що ці Конвенції будуть "застосовуватись при сприянні та під контролем держав-покровительок, на яких покладається охорона інтересів сторін, що знаходяться у конфлікті". З цією метою держави-покровительки можуть використовувати свій дипломатичний та консульський персонал або призначати особливих делегатів, що потребує погодження сторони, де ці делегати будуть виконувати свою місію. Сторони, що знаходяться в конфлікті, повинні "полегшувати в межах максимальної можливості роботу представників та делегатів держав-покровительок". Останні, у свою чергу, зобов'язані не виходити за межі своєї місії, зокрема, завжди "брати до уваги необхідність безпеки держави, де вони виконують свої функції". "Сприяння" та "контроль" з боку держав-покровительки на практиці набули характеру представлення інтересів та посередництва. До завдання делегатів держав-покровительок не входить виступ в ролі своєрідного громадського обвинувача, що розслідує та викриває випадки порушення Конвенцій. Якщо б вони зробили це, то втратили б взагалі можливість виконувати свої функції.[61] В наступних статтях Конвенцій записано, що положення Конвенцій "не є перешкодою для гуманітарних дій, які Міжнародний Комітет Червоного Хреста або інша безстороння гуманітарна організація застосовує для захисту та надання допомоги особам, що знаходяться під покровительством, за згоди зацікавлених конфліктуючих сторін". Пряме згадування Міжнародного Комітету Червоного Хреста дорівнює офіційному визнанню його як таким, що став звичаєвим правом пропонувати свої послуги в питаннях гуманітарної допомоги. Конвенції передбачають і здійснення внутрішнього контролю в тих випадках, коли функції держав-покровительок фактично не виконуються, наприклад, внаслідок того, що сторони в конфлікті не прийшли до згоди відносно призначення подібних держав. В Конвенціях передбачається можливість сторін дійти згоди, щоб довірити якій-небудь безсторонній організації обов'язки, які покладаються на державу-покровительку. Вся описана вище система зовнішнього контролю може бути застосована тільки до права Женеви, за виключенням загальної для всіх Конвенцій статті 3, що стосується неміжнародних збройних конфліктів. Більш того, делегати, що здійснюють контрольну місію, зобов'язані у будь-який час брати до уваги "інтереси безпеки держави, при якій вони виконують свої функції." Завдяки усім цим обмеженням делегати держав-покровительок або Міжнародного Комітету Червоного Хреста хоча і отримують дозвіл на здійснення своїх функцій в шпиталях, таборах військовополонених та інших аналогічних об'єктах, але не можуть, наприклад, сподіватися на те, що їм дозволять відвідати бойові частини, що безпосередньо беруть участь у бойових діях. По відношенню до права Гааги і особливо щодо ведення бойових дій уявити собі систему контролю, аналогічну тій, що створена відносно до права Женеви, досить важко. Однак і тут міжнародна спільнота знайшла вихід. Стаття 90 Додаткового протоколу І передбачає створення міжнародної комісії по встановленню фактів. Компетенція цієї комісії поширюється на розслідування будь-яких фактів грубого порушення конвенції. В інших випадках комісія призначає розслідування за проханням сторони, що знаходиться в конфлікті, тільки за згодою іншої зацікавленої сторони.[62] Дійсно, врешті-решт реалізована вона не була, Гаазькі конвенції 1899 р. та 1907 р. цього не передбачають. Однак Гаазька конвенція про захист культурних цінностей в разі збройного конфлікту 1954 року містить систему, аналогічну системі контролю за дотриманням Женевських конвенцій, - систему співробітництва та сприяння у застосуванні вказаної Конвенції та додатків до неї. Система включає в себе співробітництво держав-покровительок та надає особисту роль ЮНЕСКО.
Читайте також:
|
||||||||
|