• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва

Ві­д­по­ві­да­ль­ність за по­ру­ше­н­ня норм мі­ж­на­ро­д­но­го

Ві­д­по­ві­да­ль­ність за по­ру­ше­н­ня міжнародного гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва мо­ж­на ро­з­г­ля­да­ти як ко­ле­к­ти­в­ну ві­д­по­ві­да­ль­ність або як ін­ди­ві­дуа­ль­ну ві­д­по­ві­да­ль­ність ко­н­к­ре­т­них пра­во­по­ру­ш­ни­ків. Оби­д­ві фо­р­ми ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті зна­й­ш­ли своє ві­до­б­ра­же­н­ня в іс­ную­чій су­ку­п­но­с­ті пра­во­вих норм.

Ко­ле­к­ти­в­на ві­д­по­ві­да­ль­ність сто­рін за по­ру­ше­н­ня пра­ва збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту мо­же ма­ти рі­з­ні фо­р­ми. В пе­р­шу че­р­гу во­на вия­в­ляє­ть­ся то­ді, коли од­на з сто­рін, що зна­хо­дя­ть­ся у ко­н­ф­лі­к­ті, вия­ви­в­ши факт по­ру­ше­н­ня пе­в­ної пра­во­вої но­р­ми або су­ку­п­но­с­ті норм, не вва­жає се­бе більш зо­бов'яза­ною по­ва­жа­ти цю но­р­му або су­ку­п­ність норм. По­ді­б­на реа­к­ція рі­в­но­з­на­ч­на жо­р­с­т­ко­му до­т­ри­ма­н­ню при­н­ци­пу не­га­ти­в­ної взає­м­но­с­ті. Ав­то­ри Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій 1949 р. по­к­ла­ли за­бо­ро­ну дії цьо­го гру­бо­го при­н­ци­пу, вста­но­ви­в­ши в за­га­ль­ній ста­т­ті 1, що сто­ро­ни зо­бов'яза­ні до­т­ри­му­ва­ти­ся по­ло­жень Ко­н­ве­н­цій "за бу­дь-­яких об­с­та­ви­н."

В той час, коли сто­ві­д­со­т­ко­ва діє­вість цьо­го по­ло­же­н­ня ви­к­ли­че су­м­нів на­віть в ко­н­те­к­с­ті пра­ва Же­не­ви, щодо Гаазь­ко­го пра­ва про це взагалі не мо­же бу­ти і мо­ви. Гаазь­кі до­мо­в­ле­но­с­ті не містять по­ло­же­н­ня, яке ви­к­лю­ча­ло б при­н­ци­пи не­га­ти­в­ної взає­м­но­с­ті; су­м­нів є осо­б­ли­во ви­п­ра­в­да­ним у тих ви­па­д­ках, коли по­ру­ше­н­ня пе­в­них норм мо­же за­бе­з­пе­чити ви­н­ній сто­ро­ні реа­ль­ну військову пе­ре­ва­гу.[63] Ді­й­с­но, ва­ж­ко по­го­ди­ти­ся з тим, що во­ю­ю­ча сто­ро­на по­ви­н­на бу­де зми­ри­ти­ся з не­га­ти­в­ни­ми на­с­лід­ка­ми, які мо­жуть на­с­ту­пи­ти для неї пі­с­ля за­с­то­су­ва­н­ня про­ти­в­ни­ком хі­мі­ч­ної зброї, в той час як во­на має по­те­н­ціал аде­к­ва­т­но­го ві­д­по­ві­д­но­го уда­ру і мо­же та­ким чи­ном вста­но­ви­ти військову рі­в­но­ва­гу.

Од­нак, хоча при­н­цип взає­м­но­с­ті ду­же по­га­ний, є в ньо­го і по­зи­ти­в­ний ас­пект. На­п­ри­к­лад, по­ва­га до норм пра­ва од­ні­єю сто­ро­ною тя­г­не за со­бою та­ке ж са­ме ві­д­но­ше­н­ня до пра­ва з ін­шо­го бо­ку. Цей по­зи­ти­в­ний ас­пект при­н­ци­пу взає­м­но­с­ті мо­ж­на, як і йо­го не­га­ти­в­ний ас­пект, проі­лю­с­т­ру­ва­ти на при­к­ла­ді хі­мі­ч­ної зброї: хо­ча під час Дру­гої сві­то­вої ві­й­ни хі­мі­ч­ну зброю ма­ли оби­д­ві сто­ро­ни, жодна з них фа­к­ти­ч­но не за­с­то­со­ву­ва­ла її.

Ре­п­ре­са­лії, або ві­д­по­ві­д­ні за­хо­ди во­ю­ю­чих сто­рін - дру­гий прояв­ при­н­ци­пу ко­ле­к­ти­в­ної ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті. Ре­п­ре­са­лії - це сві­до­ме по­ру­ше­н­ня пе­в­ної но­р­ми пра­ва збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту, зді­й­с­не­не од­ні­єю із сто­рін, що зна­хо­ди­ть­ся у ко­н­ф­лі­к­ті, з ме­тою при­му­си­ти вла­ду су­п­ро­ти­в­ної сто­ро­ни при­пи­ни­ти по­лі­ти­ку по­ру­ше­н­ня ті­єї ж са­мої або ін­шої но­р­ми з то­го ж за­ко­ну.

Згі­д­но зви­чаєвого пра­ва збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту, ре­п­ре­са­лії, які за­с­то­со­вую­ть­ся во­ю­ю­чи­ми сто­ро­на­ми, на­ле­жали до офі­ці­й­но ви­з­на­них за­хо­дів з за­бе­з­пе­че­н­ня до­т­ри­ма­н­ня за­ко­н­но­с­ті.

Од­нак ці за­хо­ди нері­д­ко при­з­во­ди­ли до ес­ка­ла­ції ко­н­ф­лі­к­ту, та, крім то­го, за­в­ж­ди іс­ну­ва­ла мо­ж­ли­вість то­го, що во­ни то­р­к­ну­ть­ся не спра­в­ж­ніх ви­н­них в по­ру­ше­н­ні осіб, а зо­в­сім сто­ро­н­ніх. То­му пра­во во­ю­ю­чих сто­рін за­с­то­со­ву­ва­ти ре­п­ре­са­лії ста­ло пі­д­да­ва­ти­ся все бі­ль­шим об­ме­же­н­ням. Так, ре­п­ре­са­лії по ві­д­но­ше­н­ню до осіб та ма­й­на під по­к­ро­ви­те­ль­с­т­вом за­бо­ро­не­ні у всіх чо­ти­рьох Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­ціях 1949 ро­ку та в Гаазь­кій ко­н­ве­н­ції 1954 р. про за­хист ку­ль­ту­р­них ці­н­но­с­тей.

Тре­тій вид ко­ле­к­ти­в­ної ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті у ву­зь­ко­му, те­х­ні­ко-­пра­во­во­му ро­зу­мі­н­ні по­ля­гає у фі­на­н­со­вій ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті де­р­жа­ви за шко­ду, яку во­на за­по­дія­ла не­п­ра­во­мі­р­ни­ми дія­ми.

У 1907 ро­ці цей вид ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті де­р­жав був офі­ці­й­но вклю­че­ний до Гаазь­кої ко­н­ве­н­ції про за­ко­ни та зви­чаї ві­й­ни на суші : як пе­ре­д­ба­че­но ста­т­тею 3, во­ю­ю­ча сто­ро­на, ві­д­по­ві­да­ль­на за по­ру­ше­н­ня пра­вил, вста­но­в­ле­них По­ло­же­н­ням, "по­ви­н­на бу­де ві­д­ш­ко­ду­ва­ти зби­т­ки, як­що є для цьо­го пі­д­с­та­ви". В ста­т­ті за­пи­са­но, що по­ді­б­ну ві­д­по­ві­да­ль­ність во­на не­се, зо­к­ре­ма, "за всі дії, скоє­ні осо­ба­ми, що вхо­дять до складу її збро­й­них сил."[64]

На пра­к­ти­ці ідея фі­на­н­со­вої ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті де­р­жа­ви за по­ру­ше­н­ня норм пра­ва збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту рі­д­ко приз­во­дить до бу­дь-­яких зна­ч­них ре­зу­ль­та­тів. У кра­й­ньо­му ви­па­д­ку ми­р­на уго­да мо­же по­к­ла­с­ти на про­г­ра­в­шу сто­ро­ну обов'язок ви­п­ла­ти­ти пе­ре­мо­ж­цю ве­ли­ку су­му як ре­па­ра­цію за фі­на­н­со­ві ви­т­ра­ти, які ста­ли­ся вна­с­лі­док ві­й­ни. Яс­но, що об­сяг ре­па­ра­цій бу­де зна­ч­но ме­н­ше су­ку­п­них фі­на­н­со­вих ви­т­рат, які по­не­с­ла ця сто­ро­на. В до­ве­р­ше­н­ня всьо­го, за­з­на­в­ши по­ра­з­ку, сто­ро­на мо­же бу­ти при­му­ше­на не ті­ль­ки зректися бу­дь-­яких пре­те­н­зій з ві­д­ш­ко­ду­ва­н­ня зби­т­ків, які во­на мо­г­ла б ма­ти до пе­ре­мо­ж­ця, але бу­де ви­му­ше­на при­й­ня­ти будь-які пре­те­н­зії, які її гро­ма­дя­ни мо­г­ли б ма­ти до пе­ре­мо­ж­ця, на свій ра­ху­нок.

Ос­но­в­ні зна­че­н­ня рі­з­них ви­дів де­р­жа­в­ної ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті по­ля­гають в їх стри­мую­чо­му впли­ві. Ус­ві­до­м­ле­н­ня то­го, що бу­дь-­яке по­ру­ше­н­ня пра­ва збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту ве­де до ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті де­р­жа­ви, мо­же ста­ти для вла­ди до­да­т­ко­вим сти­му­лом до то­го, щоб до­т­ри­му­ва­тись та при­му­шу­ва­ти до­т­ри­му­ва­тись цих за­ко­нів. Зро­зу­мі­ло, що тиск на вла­ду ззо­в­ні мо­же зна­ч­но по­си­ли­ти цей вплив.

Як і у ви­па­д­ку з ко­ле­к­ти­в­ною ві­д­по­ві­да­ль­ні­с­тю за по­ру­ше­н­ня пра­ва збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту, ідеї ін­ди­ві­дуа­ль­ної ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті за військові зло­чи­ни не за­в­ж­ди на­дає­ть­ся од­на­ко­вого зна­че­н­ня. Пра­к­ти­ч­но ця ідея зді­й­с­ню­ва­лась бі­ль­ше за все пі­с­ля Дру­гої сві­то­вої ві­й­ни у ви­г­ля­ді ма­со­во­го, од­нак од­но­бі­ч­но­го су­до­во­го пе­ре­с­лі­ду­ва­н­ня та по­ка­ра­н­ня військових зло­чи­н­ців де­р­жав, що за­з­на­ли по­ра­з­ки.

В Гаазь­ких ко­н­ве­н­ціях 1899 та 1907 р. про за­ко­ни і зви­чаї ві­й­ни на суші ні­чо­го не сказано з при­во­ду ін­ди­ві­дуа­ль­ної кри­мі­на­ль­ної ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті за по­ру­шен­ня до­даних до них По­ло­жень. Од­нак з цьо­го не ви­пливає, що та­ка ін­ди­ві­дуа­ль­на відпо­ві­да­ль­ність су­пе­ре­чи­ла б на­мі­рам сто­рін, що домовляються: на­в­па­ки, пра­во­мо­ч­ність де­р­жав по ві­д­но­ше­н­ню до по­ка­ра­н­ня гро­ма­дян сво­єї краї­ни чи гро­ма­дян су­п­ро­ти­в­ни­ка за вчи­не­н­ня військових зло­чи­нів да­в­но вже пе­ре­т­во­ри­ла­ся в ви­з­на­ну ча­с­ти­ну зви­чаєво­го пра­ва, на­віть в та­кій мі­рі, що на­віть не виникало по­т­ре­би в спе­ціа­ль­но­му пі­д­т­ве­р­дже­н­ні її мі­ж­на­ро­д­ною уго­дою.

Оче­ви­д­но, що пра­во­мі­р­ність та обов'яз­ко­вість за­су­ди­ти та по­ка­ра­ти за вчинення пе­в­них зло­чи­нів - зо­в­сім рі­з­ні ре­чі. Що сто­сує­ть­ся пе­ре­с­лі­ду­ва­н­ня за військові зло­чи­ни, то іс­ную­чі у зви­чаєво­му пра­ві обов'яз­ки мо­жуть то­р­к­ну­ти­ся ті­ль­ки гро­ма­дян сво­єї краї­ни. Яких-не­будь за­га­ль­них обов'яз­ків пе­ре­с­лі­ду­ва­ти в су­до­во­му по­ря­д­ку ко­н­к­ре­т­них осіб тієї чи ін­шої де­р­жа­ви, крім своїх гро­ма­дян, не пе­ре­д­ба­че­но. Не бу­ло це пе­ре­д­ба­че­но і Ко­н­ве­н­ція­ми про за­ко­ни та зви­чаї ві­й­ни 1899 р. та 1907 р.[65]

І все ж ду­м­ка про та­кі обов'яз­ки ви­ни­к­ла вже в той час: при­й­ня­ття де­р­жа­вою за­ко­но­да­в­чих за­хо­дів з при­пи­не­н­ня дея­ких по­ру­шень було впе­р­ше сфо­р­му­льо­ва­но у те­к­с­ті Же­не­в­сь­кої ко­н­ве­н­ції 1906 р. про по­лі­п­ше­н­ня до­лі по­ра­не­них і хво­рих вої­нів під час ві­й­ни на суші, а в на­с­ту­п­но­му ро­ці на Дру­гій Гаазь­кій ко­н­ве­н­ції ми­ру ана­ло­гі­ч­не по­ло­же­н­ня бу­ло вклю­че­не до Гаазь­кої ко­н­ве­н­ції про за­с­то­су­ва­н­ня Же­не­в­сь­кої ко­н­ве­н­ції до ві­й­ни на мо­рі. В 1929 ро­ці ця ідея ма­ла по­да­ль­ший ро­з­ви­ток в Же­не­в­сь­кій ко­н­ве­н­ції про по­лі­п­ше­н­ня до­лі по­ра­не­них і хво­рих вої­нів під час ві­й­ни на суші. З ін­шо­го бо­ку, Ко­н­ве­н­ція про ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­них, яка бу­ла при­й­ня­та на тій же Ко­н­фе­ре­н­ції, як і ра­ніш, не зга­ду­ва­ла про ін­ди­ві­дуа­ль­ну кримінальну ві­д­по­ві­да­ль­ність.

На­ре­ш­ті, у 1949 р. у текст усіх чо­ти­рьох Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій бу­ли вне­се­ні до­с­ко­на­ло ро­з­ро­б­ле­ні по­ло­же­н­ня про обов'яз­ки де­р­жав за­бе­з­пе­чу­ва­ти кри­мі­на­ль­ні са­н­к­ції та пе­ре­с­лі­ду­ва­н­ня стосовно по­ру­ш­ни­ків міжнародного гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва. Ко­ж­на Ко­н­ве­н­ція мі­с­тить то­ч­не виз­на­че­н­ня дій, які вхо­дять до складу "се­р­йо­з­них по­ру­шень" ці­єї Ко­н­ве­н­ції. Се­р­йо­з­ни­ми по­ру­ше­н­ня­ми вва­жа­ють­ся: вби­в­с­т­ва, то­р­ту­ри, ро­з­п­ра­ва без су­ду над осо­ба­ми, що користуються покровительством, на­па­ди на ци­ві­ль­не на­се­ле­н­ня, спря­му­ва­н­ня воєнних опе­ра­цій про­ти ус­та­т­ку­ва­н­ня під за­хи­с­том або мі­с­це­во­с­тей, які не обо­ро­няю­ть­ся, ві­ро­ло­м­не ви­ко­ри­с­та­н­ня ем­б­ле­ми Че­р­во­но­го Хре­с­та, де­пор­та­ція на­се­ле­н­ня оку­по­ва­ної те­ри­то­рії, ут­ри­ма­н­ня за­ру­ч­ни­ків. Протокол І доповнює Конвенції додаючи в статті 85 до переліку порушень, які вже наявні в Конвенціях, ще декілька тяжких порушень. Як тяжкі кваліфікуються такі порушення, якщо вони вчинені умисно і заподіяли смерть, каліцтва чи завдали серйозної шкоди здоров’ю: атакування на цивільне населення; невибіркова атака чи атака на споруди або установи, які містять у собі небезпечні сили, коли відомо, що така атака призведе до надмірного ушкодження цивільних об’єктів.

Ко­ж­на краї­на, що пі­д­пи­са­ла Ко­н­ве­н­ції, бе­ре на се­бе зо­бов'яза­н­ня вве­с­ти в своє­му за­ко­но­да­в­с­т­ві в дію но­р­ми, що за­бе­з­пе­чу­ва­ли ефе­к­ти­в­не кримінальне пе­ре­с­лі­ду­ва­н­ня осіб, які скої­ли або на­ка­за­ли скої­ти ті чи ін­ші се­р­йо­з­ні по­ру­ше­н­ня, що пе­ре­д­ба­че­ні Ко­н­ве­н­ція­ми. Ко­ж­на де­р­жа­ва та­кож зо­бов'язує­ть­ся ро­з­шу­ку­ва­ти осіб, що зви­ну­ва­чую­ть­ся в то­му, що во­ни скої­ли або на­ка­за­ли скої­ти ви­щенаведе­ні се­р­йо­з­ні по­ру­ше­н­ня.

На сьо­го­д­ні­ш­ній день пра­к­ти­ч­ний ефект цих по­ло­жень є зо­в­сім не­за­до­ві­ль­ний. Зо­в­сім неба­га­то де­р­жав вве­ли в своє за­ко­но­да­в­с­т­во спе­ціа­ль­но пе­ре­д­ба­че­ні кри­мі­наль­ні са­н­к­ції про­ти осіб, ви­н­них у се­р­йо­з­них по­ру­ше­н­нях, у ві­д­по­ві­д­но­с­ті з ви­мо­га­ми Ко­н­ве­н­цій. В ба­га­тьох де­р­жа­вах вва­жають, що їх кри­мі­на­ль­не за­ко­но­да­в­с­т­во ці­л­ком за­бе­з­пе­чує су­до­ве пе­ре­с­лі­ду­ва­н­ня осіб, що скої­ли се­р­йо­з­ні по­ру­ше­н­ня.

Ви­ня­т­ком з цьо­го правила мо­ж­на на­з­ва­ти Ук­раї­ну. В гла­ві XI "Ві­й­сь­ко­ві зло­чи­ни" Кри­мі­на­ль­но­го ко­де­к­су Ук­раї­ни зна­й­ш­ли свій ві­д­би­ток обов'яз­ки де­р­жа­ви з ви­ко­на­н­ня Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій по кри­мі­на­ль­но­му пе­ре­с­лі­ду­ва­н­ню осіб, ви­н­них у се­р­йо­з­них по­ру­ше­н­нях. Ста­т­ті 260-263 пе­ре­д­ба­чають кри­мі­на­ль­ну ві­д­по­ві­да­ль­ність за ма­ро­де­р­с­т­во, на­си­ль­с­т­во над на­се­ле­н­ням у ра­йо­нах воєнних дій, по­га­не по­водже­н­ня з ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ни­ми, не­за­ко­н­не но­сі­н­ня зна­ків Че­р­во­но­го Хре­с­та і Че­р­во­но­го Пі­в­мі­ся­ця та зло­в­жи­ва­н­ня ни­ми. Але тре­ба вка­за­ти, що хо­ча за­кон ста­вить по­ка­ра­н­ня в за­ле­ж­ність від об­тя­ж­уючих об­с­та­вин зло­чи­ну, але іно­ді сту­пінь скоє­них зло­чи­нів не зна­хо­дить аде­к­ва­т­но­го спі­в­ві­д­но­ше­н­ня з ві­д­по­ві­да­ль­ні­с­тю за їх по­ру­ше­н­ня. При­к­ла­дом мо­же слу­жи­ти ста­т­тя 262 КК Ук­раї­ни. Ця ста­т­тя пе­ре­д­ба­чає за по­га­не по­во­дже­н­ня з ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­ни­ми по­ка­ра­н­ня у ви­г­ля­ді по­з­ба­в­ле­н­ня во­лі на строк від од­но­го до трьох ро­ків, на­віть ко­ли та­ке по­во­дже­н­ня зна­хо­дить прояв у спри­чи­не­н­ні ті­ле­с­них уш­ко­джень, ка­ту­ва­н­ні та ін­ших проя­вах жо­р­с­то­ко­с­ті стосовно ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­них.

Що сто­сує­ть­ся обов'яз­ків з ро­з­с­лі­ду­ва­н­ня по­ру­шень та по­ка­ра­н­ня ви­н­них, то тут спра­ви ще гі­р­ші. З мо­ме­н­ту всту­пу в си­лу Же­не­в­сь­кої ко­н­ве­н­ції у жо­в­т­ні 1950 ро­ку жодних дій та­ко­го ро­ду по ві­д­но­ше­н­ню до пі­до­з­рю­ва­них, що не є гро­ма­дя­на­ми да­ної де­р­жа­ви, пра­к­ти­ч­но не бу­ло зді­й­с­не­но, і на­віть су­до­ві про­це­си, що бу­ли про­ве­де­ні по ві­д­но­ше­н­ню до гро­ма­дян ві­д­по­ві­д­них де­р­жав, за­ли­ши­ли­ся рі­д­ким ви­к­лю­че­н­ням. Сві­жим при­к­ла­дом мо­жуть ста­ти по­дії на­в­ко­ло Бо­с­нії та Ге­р­це­го­ви­ни або ж Че­ч­ні.

Гаазь­ка ко­н­ве­н­ція про за­хист ку­ль­ту­р­них ці­н­но­с­тей у разі збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту 1954 р. теж мі­с­тить по­ло­же­н­ня про са­н­к­ції за по­ру­ше­н­ня ці­єї ко­н­ве­н­ції. Але ви­па­д­ки ви­ко­на­н­ня взя­тих на се­бе обов'яз­ків з при­ве­де­н­ня у ві­д­по­ві­д­ність кри­мі­на­ль­но­го за­ко­но­да­в­с­т­ва є поо­ди­но­кими.

3. Військові зло­чи­ни.

По­ня­т­тя ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті за військові зло­чи­ни ос­та­то­ч­но скла­ло­ся пі­с­ля Дру­гої сві­то­вої ві­й­ни.

Зло­чи­ни, які скої­ли на­ци­с­ти під час ві­й­ни, ви­к­ли­ка­ли спра­ве­д­ли­вий гнів усіх на­ро­дів. На­віть найза­тя­тіші про­ти­в­ни­ки ро­з­ро­б­ки си­с­те­ми норм про мі­ж­на­ро­д­но-пра­во­ву ві­д­по­ві­да­ль­ність не змо­г­ли пере­ш­ко­ди­ти ст­ве­р­дже­н­ню та ро­з­ви­т­ку тео­рії від­по­ві­да­ль­но­с­ті за військові зло­чи­ни.

8 се­р­п­ня 1945 ро­ку в Ло­н­до­ні бу­ла пі­д­пи­са­на уго­да між уря­да­ми сою­з­них де­р­жав про пе­ре­с­лі­ду­ва­н­ня та по­ка­ра­н­ня го­ло­в­них військових зло­чи­н­ців. В ос­но­ву ці­єї уго­ди бу­ла по­к­ла­де­на Мо­с­ко­в­сь­ка де­к­ла­ра­ція від 30 жо­в­т­ня 1943 ро­ку, в якій говорилося, що ні­ме­ць­кі со­л­да­ти та офі­це­ри, які скої­ли у­ми­с­ні зло­чи­ни та ві­д­по­ві­даль­ні за та­кі зло­чи­ни, бу­дуть пе­ре­да­ні та за­су­дже­ні су­да­ми країн, на те­ри­то­рії яких во­ни скої­ли зло­чин.

У ві­д­по­ві­д­но­с­ті з Уго­дою від 8 се­р­п­ня 1945 ро­ку для ро­з­г­ля­ду справ го­ло­в­них військових зло­чи­н­ців, зло­чи­ни яких не пов'яза­ні з пе­в­ним гео­г­ра­фі­ч­ним мі­с­цем, ство­рю­ва­в­ся Мі­ж­на­ро­д­ний військовий три­бу­нал. Ста­тут Мі­ж­на­ро­д­но­го військово­го три­бу­на­лу, який став ча­с­ти­ною Уго­ди, вста­но­в­лю­вав склад мі­ж­на­ро­д­них зло­чи­нів, які тя­г­ну­ли за со­бою мі­ж­на­ро­д­ну ві­д­по­ві­да­ль­ність, та вво­див в мі­ж­на­ро­д­не пра­во ви­з­на­че­н­ня:

- зло­чи­ни про­ти ми­ру: пла­ну­ва­н­ня, пі­д­го­то­в­ка, розв'яза­н­ня або ве­де­н­ня аг­ре­си­в­ної ві­й­ни або ві­й­ни, яка по­ру­шує мі­ж­на­ро­д­ні уго­ди, або участь у за­га­ль­но­му пла­ні або змо­ві, спрямованих на зді­й­с­не­н­ня бу­дь-­яких ви­щезгада­них дій;

- військові зло­чи­ни: по­ру­ше­н­ня за­ко­нів та зви­чаїв ві­й­ни. До цих по­ру­шень належать вби­в­с­т­ва, то­р­ту­ри ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій, вби­в­с­т­ва та то­р­ту­ри ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­них або осіб, що зна­хо­дя­ть­ся в мо­рі, вби­в­с­т­ва за­ру­ч­ни­ків, по­г­ра­бу­ва­н­ня суспільної або осо­би­с­тої вла­с­но­с­ті, бе­з­г­лу­з­де ру­й­ну­ва­н­ня міст та сіл та ін­ші зло­чи­ни;

- зло­чи­ни про­ти лю­дя­но­с­ті: вби­в­с­т­ва, зни­ще­н­ня, по­не­во­ле­н­ня, за­с­ла­н­ня або ін­ша жо­р­с­то­кість, які зді­й­с­нюю­ть­ся у ві­д­но­ше­н­ні ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня до або під час ві­й­ни, або пе­ре­с­лі­ду­ва­н­ня з по­лі­ти­ч­них, ра­со­вих або ре­лі­гі­й­них мотивів.

Згі­д­но ро­з­ро­б­ле­но­го Ста­ту­ту Мі­ж­на­ро­д­но­го військово­го три­бу­на­лу в 1945-1946 ро­ках в Ню­р­н­бе­р­зі ві­д­бу­в­ся су­до­вий про­цес над го­ло­в­ни­ми ні­ме­ць­ко-­фа­ши­с­т­сь­ки­ми військови­ми зло­чи­н­ця­ми. Три­бу­нал, який скла­да­в­ся з юри­с­тів країн ан­ти­гі­т­ле­рі­в­сь­кої коа­лі­ції, за­су­див 12 зло­чи­н­ців до сме­р­т­ної ка­ри, 7 - до три­ва­лих стро­ків ув'яз­не­н­ня.

На ос­но­ві По­т­с­да­м­сь­кої де­к­ла­ра­ції та рі­ше­н­ня Мо­с­ко­в­сь­кої на­ра­ди мі­ні­с­т­рів за­ко­р­до­н­них справ СРСР, США та Ве­ли­ко­б­ри­та­нії (1945 р.) був ство­ре­ний та­кож То­кі­й­сь­кий військовий три­бу­нал для су­ду над го­ло­в­ни­ми япо­н­сь­ки­ми військови­ми зло­чи­н­ця­ми. В ре­зу­ль­та­ті про­це­су, який про­хо­див у То­кіо (1946-1948 рр.) 7 пі­д­су­д­них бу­ли за­су­дже­ні до сме­р­т­ної ка­ри, а 21 - до рі­з­них стро­ків ув'яз­не­н­ня.

При­н­ци­пи Ню­р­н­бе­р­га та То­кіо спра­ви­ли ве­ли­кий вплив на по­да­ль­ший ро­з­ви­ток мі­ж­на­ро­д­но­го пра­ва в галузі пе­ре­с­лі­ду­ва­н­ня військових зло­чи­н­ців.

У своїй ре­зо­лю­ції від 21 ли­с­то­па­да 1947 ро­ку Ге­не­ра­ль­на Аса­м­б­лея Ор­га­ні­за­ції Об'єд­на­них На­цій, ви­хо­дя­чи з при­н­ци­пів мі­ж­на­ро­д­но­го пра­ва, ви­з­на­них у Ста­ту­ті Ню­р­н­бе­р­г­сь­ко­го три­бу­на­лу та в йо­го ви­ро­ку, до­ру­чи­ла Ко­мі­сії мі­ж­на­ро­д­но­го пра­ва скла­с­ти проект Ко­де­к­су зло­чи­нів про­ти ми­ру та бе­з­пе­ки лю­д­с­т­ва. Та­кий проект був при­й­ня­тий Ко­мі­сі­єю у 1954 ро­ці і на­п­ра­в­ле­ний на ро­з­г­ляд Ге­не­ра­ль­ній Аса­м­б­леї ООН. Од­нак Ге­не­ра­ль­на Аса­м­б­лея ві­д­к­ла­ла йо­го ро­з­г­ляд до того часу, по­ки не бу­де ви­з­на­че­не по­ня­т­тя аг­ре­сії, що бу­ло зро­б­ле­но ли­ше в 1974 ро­ці. Ро­бо­та над прое­к­том по­но­ви­ла­ся ли­ше в 1982 ро­ці. Ро­з­г­ля­ну­в­ши де­кі­ль­ка до­по­ві­дей з цьо­го пи­та­н­ня, ко­мі­сія на 43-й се­сії у 1991 ро­ці в по­пе­ре­д­ньо­му по­ря­д­ку при­й­ня­ла у пе­р­шо­му чи­та­н­ні прое­к­ти ста­тей Ко­де­к­су зло­чи­нів про­ти ми­ру та бе­з­пе­ки лю­д­с­т­ва.

При­н­ци­пи Ста­ту­ту Ню­р­н­бе­р­г­сь­ко­го три­бу­на­лу зна­ч­но впли­ну­ли і на ро­з­ви­ток мі­ж­на­ро­д­но­го пра­ва про ви­да­чу військових зло­чи­н­ців, на за­с­то­су­ва­н­ня стро­ку да­в­но­с­ті до військових зло­чи­нів.

Ко­н­ве­н­ція про не­за­с­то­су­ва­н­ня стро­ків да­в­но­с­ті до військових зло­чи­нів та зло­чи­нів про­ти лю­д­с­т­ва, що бу­ла при­й­ня­та Ге­не­ра­ль­ною Аса­м­б­ле­єю ООН у 1968 ро­ці, ос­та­то­ч­но за­к­рі­пи­ла при­н­ци­пи Ню­р­н­бе­р­гу.

І ще од­но­му пи­та­н­ню в мі­ж­на­ро­д­но-­пра­во­во­му ас­пе­к­ті ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті за по­ру­ше­н­ня за­ко­нів та зви­чаїв ві­й­ни на­дає­ть­ся ве­ли­ке зна­че­н­ня. Це ві­д­по­ві­да­ль­ність за ви­ко­на­н­ня зло­чи­н­но­го на­ка­зу, вна­с­лі­док яко­го бу­ли по­ру­ше­ні но­р­ми мі­ж­на­ро­д­но­го гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва.

Мі­ж­на­ро­д­ний військовий три­бу­нал у своє­му ви­ро­ку про­го­ло­сив, що бі­ль­шість зви­ну­ва­че­них зая­ви­ли у свій за­хист, що во­ни ви­ко­ну­ва­ли на­ка­зи і, ви­хо­дя­чи з цьо­го, не не­суть ві­д­по­ві­да­ль­ність за дії, що бу­ли зді­й­с­не­ні під час ви­ко­на­н­ня цих на­ка­зів. Три­бу­нал пі­д­к­ре­с­лив, що той факт, що со­л­дат ро­з­с­т­рі­лю­вав та ка­ту­вав, пі­д­ко­ряю­чись на­ка­зу та по­ру­шую­чи мі­ж­на­ро­д­ні за­ко­ни ві­й­ни, ні­ко­ли не ви­з­на­ва­в­ся ва­ж­ли­вим ар­гу­ме­н­том про­ти за­су­дже­н­ня за та­кі дії.

Ці при­н­ци­пи зна­й­ш­ли про­до­в­же­н­ня у До­да­т­ко­вих про­то­ко­лах 1977р. до Же­нев­сь­ких ко­н­ве­н­цій 1949 ро­ку. Бу­дь-­яка осо­ба, що ви­да­ла на­каз, який по­ру­шує по­ло­же­н­ня Ко­н­ве­н­цій та про­то­ко­лів, є ви­н­ною у зді­й­с­не­н­ні військово­го зло­чи­ну. Ви­ко­на­вець та­ко­го на­ка­зу та­кож є зло­чи­н­цем.

Про­то­ко­ли пі­д­т­ве­р­ди­ли пра­ви­ла Ста­ту­ту Ню­р­н­бе­р­г­сь­ко­го три­бу­на­лу, і, зо­к­ре­ма ста­т­ті 8, яка вста­но­в­лює, що "той факт, що пі­д­су­д­ний діяв за ро­з­по­ря­дже­н­ням уря­ду або на­ка­зу на­ча­ль­ни­ка, не зві­ль­нює йо­го від ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті".

Пра­цюю­чи над прое­к­том Ко­де­к­су зло­чи­нів про­ти ми­ру та бе­з­пе­ки лю­д­с­т­ва, Ко­мі­сія мі­ж­на­ро­д­но­го пра­ва пі­д­няла пи­та­н­ня про ство­ре­н­ня мі­ж­на­ро­д­но­го ор­га­ну кри­мі­на­ль­но­го пра­во­су­д­дя.

В 1992 ро­ці Ко­мі­сія на своїй 44-й се­сії ство­ри­ла ро­бо­чу гру­пу з пи­та­н­ня про мі­ж­на­ро­д­ну кри­мі­на­ль­ну юс­ти­цію.

Пра­к­ти­ч­ним вті­ле­н­ням ці­єї ро­бо­ти мо­ж­на вва­жа­ти ство­ре­н­ня Мі­ж­на­ро­д­но­го три­бу­на­лу згі­д­но рі­ше­н­ня Ра­ди Бе­з­пе­ки ООН 1993 та 1994 роках. (для за­су­дже­н­ня осіб, ви­н­них у вчи­не­н­ні зло­чи­нів на те­ри­то­рії ко­ли­ш­ньої Юго­с­ла­вії та в Руанді).

Створення цих трибуналів стало значним етапом в розвитку міжнародного гуманітарного права. Воно надало можливість здійснювати контроль за дотриманням норм міжнародного гуманітарного права та кримінального переслідування осіб, відповідальних за грубе порушення цього права.

Діяльність міжнародних кримінальних трибуналів говорить про те, що на міжнародному рівні боротьба з грубими порушеннями міжнародного гуманітарного права більш не є суто теоретичним поняттям. Двадцять один обвинувачений та підозрюваний, що були доставлені в Трибунал по Руанді та декілька обвинувальних вироків, що були винесені Трибуналом по колишній Югославії говорять про дієвість цих міжнародних органів.[66]

Наступним кроком в цьому напрямку стало прийняття Статуту Міжнародного кримінального суду. Це відбулося 18 липня 1998 року в Римі. Створення нового суду можна сподіватися внесе значний вклад в забезпеченні поваги до міжнародного гуманітарного права.

Та­ким чи­ном, в су­ча­с­но­му мі­ж­на­ро­д­но­му пра­ві з'яви­ла­ся си­с­те­ма ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті за по­ру­ше­н­ня за­ко­нів та зви­чаїв ві­й­ни. Це сприя­ло за­по­бі­га­н­ню зло­чи­нів та по­си­ле­н­ню за­хи­с­ту прав лю­ди­ни.

Читайте також:

1. Гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва.

Переглядів: 752