Організація основного виробництва на промислових підприємствах

Виробнича структура промислових підприємств

Виробнича структура промислового підприємства – це склад його виробничих підрозділів (цехів, дільниць, служб), кількість і форми зв’язку між ними. На виробничу структуру підприємства впливають низка чинників, зокрема, характер продукції та технологія її виготовлення, масштаби виробництва і випуску прордукції, форми кооперації з іншими виробниками.

Організація виробництва – це система заходів, якою забезпечують найбільш ефективне поєднання процесів праці і матеріальних елементів виробництва в просторі та часі. Організація виробничого процесу охоплює побудову та здійснення виробничого процесу на підприємстві. Найважливішими проблемами побудови виробничого процесу є розділення виробничого процесу на часткові процеси і операції, закріплення процесів і операцій за певними цехами і виробничими дільницями; розміщення на площах цехів й виробничих дільниць обладнання та розподілення виконавців; встановлення певного порядку переміщення предметів праці по окремих стадіях та виробничому процесу загалом.

Методи організації виробництва в промисловості визначаються, насамперед його типом. Залежно від типу виробництва існують дві принципові форми організації – потокові та непотокові. Найважливіші відмінності між ними полягають у рівні спеціалізації робочих місць, способи переміщення предметів праці по робочих місцях, методах побудови виробничих ділянок і цехів, ступені ритмічності і безперервності. В свою чергу, непотокове виробництво поділяють на партійні, групові та одиничні методи організації.

1. В умовах одиничного та дрібносерійного виробництв, зокрема, при випуску продукції в невеликих кількостях, виробництві унікальних виробів, що не повторюються, у дослідному та експериментальному виробництві, які вимагають особливої гнучкості єдино можливою формою організації є непотокове виробництво. Найважливіші завдання непотокового виробництва для забезпечення комплектного виконання замовлень у встановлений термін –організування злагодженої роботи цехів і виробничих ділянок; ув'язування процесів і операцій з різною тривалістю в часі, скорочення тривалості виробничого циклу і забезпечення якнайповнішого використання виробничих можливостей кожного робочого місця, впровадження потокових форм або застосування їх окремих елементів.

Одиничні методи організації виробництва застосовуються в тих випадках, коли продукція виготовляється одиницями або дрібними неповторюваними партіями.

У більшості випадків обладнання розташовується за групами однотипних універсальних верстатів і агрегатів, для яких характерна однорідність обробки. Дільниці створюють з груп верстатів одного найменування – токарних, фрезерних, свердлильних, зубонарізних тощо, на яких виконують роботи одного виду, тобто, виробничі підрозділи мають технологічну спеціалізацію. Для таких початкових умов дана організація виробництва забезпечує найефективніше обслуговування і ремонт обладнання та устаткування, контроль якості операцій, підготовку та набуття професійних знань молодих робітників.

Проте, стабільність робочих місць низька, на них обробляють різні вироби, часто на одному верстаті здійснюють повну обробку деталей найрізноманітніших конструкцій з різних матеріалів. Рух деталей і заготовок на таких дільницях – довільний, хаотичний, залежно від конкретного технологічного процесу. Техніко-економічні обґрунтування зводяться до розрахунку завантаження обладнання, розмірів міжопераційних заділів, розробки циклових графіків виконання замовлення.

Вказані особливості одиничних методів організації призводять до високої собівартості продукції, а їх ефективність загалом є невисокою. Для покращення техніко-економічних показників тут необхідно дбати не тільки про високий рівень організації, але і вишукувати можливості укрупнення виробництва однорідних виробів, які можуть бути розосереджені навіть між багатьма підприємствами певного регіону, переходячи до вищих методів організації – партійних та групових.

У виробництвах, в яких продукують більші річні програми виробів, що можливо за одночасного зменшення їх номенклатури та підвищення серійності доцільно перейти до партійного методу організації виробництва.

За партійного методу на робочих місцях обробляють або збирають різні за найменуванням деталі або вироби, які періодично повторюються протягом року. Це вимагає від виробництва певній гнучкості — можливості швидко перебудовуватися на випуск іншої продукції. В цих умовах стає можливим запуск у виробництво і виготовлення продукції партіями; виконання операцій за часом на окремих робочих місцях не узгоджується. Залежно від обсягу партій та частоти їх повторюваності може використовуватися разом з універсальним, також і спеціалізоване устаткування та обладнання, проте його розташування залишається таким, як у попередньому випадку, тобто, за ознакою технологічної однорідності. Перехід до партійної форми дає змогу обробляти усі деталі партії запуску на попередньо налагодженому на задані розміри обладнанні і отримувати необхідні розміри автоматично, без пробних ходів і вимірювань.

Рівномірна робота і максимальне завантаження обладнання і робочих місць у цьому методі забезпечується розробкою і дотриманням виробничих нормативів: величин партії деталей, тривалості виробничого циклу, періоду повторюваності запуску партій, розмірів міжопераційних запасів, стандартних графіків запуску-випуску. У стандартних графіках запуску-випуску деталей позначають тільки крайні точки – дні запуску і випуску даної партії деталей.

Партійні методи організації виробництва найширше використовують на підприємствах дрібносерійного виробництва, проте можливе часткове вкраплення цієї форми і у вищих типах виробництва, наприклад, на окремих ділянках масового виробництва (у заготівельних цехах).

Істотно підвищити ефективність дрібносерійного і середньосерійного виробництв можна впровадженням групових методів обробки деталей і складання виробів.

В основі групового методу покладено формування груп деталей (виробів) з подібними конструктивними ознаками, близькими за масою і габаритами. Подібні конструктивні ознаки предметів виробництва передбачають подібні технологічні маршрути. Для обробки усієї номенклатури деталей з обладнання, розташованого в певному порядку утворюють лінії для виконання операцій, що найчастіше повторюються у даній групі деталей. Для однорідної за конструктивно-технологічними ознаками продукції встановлюються однотипні високопродуктивні методи обробки з використанням обмеженої кількості швидкопереналагоджуваних знарядь виробництва. Рух предметів виробництва на такій лінії відбувається у послідовності розташування обладнання, при цьому можливі зустрічні та перехресні переміщення. Деталі і заготовки обробляють партіями; верстати – універсальні, з переналагоджуванням при переході до наступної партії виробів. Час обробки на окремих операціях може бути різним, робота окремих верстатів між собою не узгоджується. Завантаження верстатів нерівномірне, міжопераційні запаси зберігаються біля верстатів і транспортуються усією партією. Малі річні програми виробів компенсуються їх великою номенклатурою.

Груповий метод створює передумови для організації подетально-групових дільниць, у багатьох випадках стає можливою організація багатопредметних групових потокових ліній, в яких передбачено максимальне поєднання у часі окремих робіт.

2. Найбільш ефективна організаційна форма виробництва – потокове виробництво, яке використовують у масовому і великосерійному випуску продукції. В потоковому виробництві технологічний процес розчленовується на рівні або кратні за працемісткістю операції, які закріпляють за певними робочими місцями, розташованими в порядку виконання операцій. Вироби переходять з кожної попередньої операції на подальшу без затримок, як правило за допомогою спеціальних транспортних засобів. Основна ознака потового виробництва – часи обробки на окремих операціях строго узгоджені між собою, або синхронізовані – це означає, що штучний час на окремих операціях рівний, або кратний такту. Ця умова досягається вибором відповідних робочих режимів на кожному верстаті і дає змогу забезпечити повне завантаження обладнання всієї лінії, а також усунути міжопераційне накопичення деталей, півфабрикатів і заготовок. Обладнання потокового виробництва спеціальне або спеціалізоване, що має здатність до переналагоджування в межах вузької номенклатури виробів. Відмінності між деталями невеликі, вони мало відрізняються за формою, розмірами, точністю і властивостями матеріалу.

У потоковому виробництві найповніше реалізують усі загальні вимоги раціональної організації виробничого процесу: високий рівень спеціалізації робочих місць, паралельність, пропорційність, прямотічність, ритмічність і неперервність у виробництві.

Основа ланка потокового виробництва — потокова лінія, тобто група робочих місць, призначених для виконання закріплених за ними операцій, розташованих по ходу технологічного процесу. При проектуванні потокової лінії розраховують такт, темп, число робочих місць і одиниць основного устаткування, робоча довжина конвеєра, швидкість руху конвеєра, чисельність робочих.

Продуктивність потокової лінії визначається тактом лінії (проміжок часу між випуском з потокової лінії двох послідовно оброблених деталей або зібраних виробів) і темпом роботи лінії (кількість виробів, що випускаються з лінії за одиницю часу дії).

Кількість робочих місць і одиниць обладнання на кожній операції визначається як частка від ділення тривалості даної операції на величину такту та округляється до цілого числа.

Швидкість конвеєра, що функціонує неперервно визначається як частка від ділення відстані між центрами суміжних робочих місць (крок конвеєра) на величину такту. Довжина конвеєра визначається залежно від кроку конвеєра і загальної кількості робочих місць. При розрахунку чисельності робітників враховують можливості багатоверстатного обслуговування.

Потокове виробництво забезпечує найвищу продуктивність праці, високу якість і малу собівартість продукції, спрощує заводське планування, облік і контроль, підвищує рентабельність підприємств. В умовах неавтоматизованого виробництва потокові форми створюють передумови для повної автоматизації виробничих процесів і керування ними.

7.7. Науково-технічна підготовка виробництва

Новий виробничий процес, що має за мету освоєння, виготовлення і випуск на ринок нових видів продукції може містити десятки різноманітних технологічних і допоміжних процесів. Щоб виріб відповідав ринковим умовам, виробничий процес повинен гарантувати досягнення вимог щодо якості, продукувати потрібну кількість виробів у встановлений термін та забезпечувати якнайменші виробничі витрати. Для досягнення цієї мети на підприємстві необхідно здійснити комплекс підготовчих робіт і заходів, які об’єднують загальною назвою „науково-технічна підготовка виробництва”.

При освоєнні нової продукції прийняття рішень відбувається в умовах, коли мета й умови розробки не певні, глибина і структура модернізації виробництва не ясна, витрати не визначені, ціна виробу невідома, а шляхи й способи досягнення результатів розробки багатоваріантні. З огляду на обсяг і складність цих завдань їх вирішують з використанням різноманітних методів наукових досліджень, тому в останній час поширився термін „Науково - технічна підготовка виробництва”, яка охоплює заходи у трьох напрямках: науковому, конструкторському і технологічному.

7.7.1. Зміст науково-технічної підготовки виробництва

Конструкторська підготовка виробництва – це сукупність взаємозв’язаних процесів оптимізації номенклатури, дизайну і конструювання об’єктів виробництва. Вона включає проектування виробу, оптимізацію компонувальних схем і його загальних видів, розроблення складальних одиниць, креслень вузлів і деталей, вибір матеріалів та формулювання технічних умов. На цьому етапі широко використовують фізичне і математичне моделювання, системи автоматизованого конструювання і проектування. Тільки після відпрацювання і оптимізації конструкції виробу та його компонентів переходять до розроблення технології їх виготовлення.

Технологічна підготовка виробництва – сукупність взаємопов’язаних заходів, які забезпечують виготовлення, випробування, контроль і пакування продукції. За обсягами, складністю і організацією робіт – це основа усіх підготовчих заходів, на яку припадає від 40 до 60% загальної працемісткості технічної підготовки виробництва.

Технологічна підготовка виробництва включає наступні функції:

1) відпрацювання конструкції на виробничу, експлуатаційну та ремонтну технологічність відповідно до прогнозу випуску виробу;

2) обґрунтування та розроблення методів формування заготовок, технологічних процесів механообробки, складання, термообробки, зміцнення тощо відповідно до конструкції, матеріалу деталей та технічних умов на їх виготовлення;

3) проектування технологічного спорядження, включаючи верстатні пристрої і спеціальні різальні інструменти, нестандартного устаткування, засобів механізації та автоматизації, спеціальних засобів контролю;

4) виготовлення технологічного спорядження, спеціального технологічного обладнання, інструментів і пристроїв;

5) налагоджування обладнання та відпрацювання запроектованої технології;

6) оперативне керування процесами ТП та календарне планування виробничого і технологічних процесів виготовлення виробу.

Напершому етапі вибирають раціональні способи виготовлення деталей, розробляють нові технологічні процеси. Цю функції виконують на основі креслень, нормативних документів і стандартів, довідників, планових завдань. Зміст робіт з проектування технологічних процесів такий: визначення раціонального способу отримання заготовок; проектування заготовок, розрахунок припусків, міжопераційних розмірів та допусків на них; розробка міжцехових маршрутів, визначення послідовності й змісту технологічних операцій, визначення і замовлення засобів технологічного оснащення; встановлення порядку, методів і засобів технічного контролю якості; призначення і розрахунок режимів обробки; технічне нормування операцій виробничого процесу; визначення професій і кваліфікації виконавців; організація виробничих ділянок; формування робочої документації на технологічні процеси.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Технологічна операція та її структура	\|	Ритм (темп) випуску —це кількість виробів певного найменування, типорозміру і виконання, що випускається за одиницю часу. Ритм випуску – величина, обернена до такту випуску.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.