Закон Сея і закон Вальраса.

Головною умовою досягнення загальної рівноваги є те, що за відповідного рівня розвитку техніки вартість визначається у точці між граничною суспільною корисністю певної кількості товарів і граничними суспільними витратами виробництва цієї кількості. При цьому слід враховувати, з одного боку, опосередкований вплив на граничну суспільну корисність певної кількості всіх інших товарів, а з іншого — альтернативні можливості використання застосовуваних у цьому виробництві ресурсів.

У випадку відсутності ціни рівноваги на певному ринку навіть за збалансування попиту і пропозиції це спричинить нерівновагу на інших ринках. Так, із встановленням рівноваги на ринку автомобілів нижча ціна (щодо ціни рівноваги) зумовить зростання попиту на них, а відповідно й зростання виробництва. Але це спричинить незбалансованість ринку холоднопрокатного листа, що, у свою чергу, зробить рівновагу на ринку автомобілів тимчасовою.

Головним регулюючим механізмом у теорії загальної рівноваги Л. Вальраса (закон Вальраса) є зміна структури цін рівноваги. Цю теорію він побудував у формі системи рівнянь.

Закон Вальраса— закон, згідно з яким сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сумі пропозиції (поняття рівноваги й вартості збігаються).

Теорія загальної ринкової рівноваги Л. Вальраса значною мірою збігається з концепцією попиту і пропозиції французького економіста Ж.-Б. Сея (законом Сея).

Закон Сея — закон, згідно з яким продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послуги, тому пропозиція породжує власний попит і в господарстві вони автоматично урівноважуються по всій сукупності реальних товарів і послуг, через те неможливі їхнє надвиробництво і дефіцит.

Ж.-Б. Сей допускав лише часткове надвиробництво через надлишок деяких товарів і через нестачу інших. Основним недоліком цього закону є, по-перше, ототожнення простого товарного обміну (де продаж одного товару здійснюється для придбання іншого) з товарним обміном, що відбувається за допомогою грошей (тому його можна вважати справедливим лише для натурального господарства); по-друге, ототожнення виробничого споживання з особистим. Таку концепцію підтримував і Д. Рікардо. За капіталізму є типовим розподіл доходу на споживання і заощадження, перерозподіл значної частини національного доходу через державний бюджет, що теж ускладнює механізм взаємодії попиту і пропозиції. Закон Сея обґрунтовано критикував Дж. Кейнс.

Між законом Сея та законом Вальраса існує принципова відмінність. У моделі Вальраса товарами і послугами вважаються такі специфічні товари, як гроші й цінні папери. Тому продавець будь-якого товару чи послуги пред'являє попит на інший товар або послугу. Але цей попит може пред'являтися не лише на реальні товари і послуги, а й на гроші, цінні папери. Тому загальна сума доходів і витрат, згідно із законом Вальраса, збігаються за умови, що до витрат зараховують і грошові заощадження. Будь-який рівень цих заощаджень знаходить своє вираження у попиті та пропозиції такого товару, як гроші. Але якщо попит зосереджується на грошах, то в народному господарстві бракує ефективного попиту (тобто попиту на реальні товари й послуги), що спричиняє надвиробництво товарів і послуг.

Головним недоліком концепції Л. Вальраса є те, що це надто абстрактна, гіпотетична модель «ідеального ринку», в якій для того, щоб довести здатність ринкового механізму досягати рівноваги, необхідно прийняти попередню умову, що всі процеси ринкового пристосування й наближення до рівноваги здійснюються ще до початку самого виробництва й обміну, а сам обмін відбувається уже за цінами рівноваги. Тому не дивно, що Вальрас не вважав свою систему рівнянь як таку, що цілком відповідає дійсності, а розглядав її як ефективний допоміжний засіб математичного аналізу, висновки якого слід обережно переносити на реальні проблеми.

Прообразом моделі Вальраса, як слушно зазначають західні та вітчизняні науковці, послужила біржа, зокрема дії аукціоніста, який називає попередні ціни, що дає змогу укладати попередні контракти. Аукціоніст також швидко реагує на найменші розбіжності між попитом і пропозицією. Згодом вальрасівського аукціоніста в теоріях неокласиків було замінено умовою повної інформованості економічних суб'єктів про всі параметри попиту і пропозиції (ціни, якості товарів тощо). Конкретніше надмірна абстрактність і гіпотетичність моделі Вальраса виявляються в тому, що в ній не існує реального часу (всі акти купівлі-продажу здійснюються протягом певного часу одного дня, а торгівля ведеться вже виробленими товарами без урахування тих, що вироблятимуться в майбутньому); відсутня невизначеність (усі учасники достатньо поінформовані про ціни, якість товарів тощо); немає трансакційних витрат, тобто витрат на ведення переговорів, укладання контрактів, на розробку стандартів, вимірів якості товарів тощо, вся інформація надається безкоштовно.

Внаслідок таких спрощень у західній економічній літературі створено чимало нових моделей досягнення ринкової рівноваги. Але переважна більшість із них, починаючи з теорії Дж. Кейнса, присвячена проблемам досягнення рівноваги економічної системи з участю не лише ринкового механізму, а й державного регулювання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ринкова рівновага в умовах недосконалої конкуренції.	\|	Еволюція ринкової економіки та основні риси сучасних економічних систем.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.