Гіпносуггестія

В. Бехтерев (1909) розмежовував такі поняття, як навіювання, навіюваність і гіпноз. Щодо терапевтичних аспектів умовно розрізняють терапію навіюванням (без гіпнозу), терапію за допомогою гіпнозу і терапію навіюванням в стані гіпнозу. Відомі різні методологічні підходи до лікувального використовування навіювання і гіпнозу: гіпнотерапія (Лебединський, 1971і ін.), гіпнопсихотерапія (Вельвовській і співавт., 1984), навіювання в стані гіпнотичного сну (А. Свядощ, 1982; Би. Карвасарській, 1985), гіпноанализ, гіпносуггестивна терапія (Буль, 1974).

У світовій практиці найширше поширений метод навіювання в гіпнозі. Він заснований на тому факті, що в стані гіпнозу значно знижується верифікація інформації, що поступає, а отже, підвищується навіюваність. Основною умовою ефективного застосування методу навіювання в гіпнозі є уміння психолога викликати стан гіпнозу і вже на його фоні провести коректуюче навіювання. Процес корекції умовно ділиться на декілька періодів (етапів): підготовчий; гіпнотизація; лікувальне навіювання в стані гіпнозу; дегіпнотизація з постгіпнотичним навіюванням.

Підготовчий період. У підготовчому періоді важлива попередня бесіда з пацієнтом. Необхідно з'ясувати відношення пацієнта до гіпнозу. Найчастіше уявлення про гіпноз у пацієнта пов'язане з його культурним рівнем. Необхідно пояснити пацієнтові, що гіпноз — це природний стан психіки, який виявляється у людини при засипанні і пробудженні. Гіпноз схожий на сон, але це не сон, оскільки в стані гіпнозу зберігається мовний контакт між пацієнтом і психологом. Пацієнт чує, може говорити і відповідає на питання. Але слово психолога, психотерапевта в стані гіпнозу діє на пацієнта з певною силою, що дозволяє регулювати роботу його центральної нервової системи і внутрішніх органів.

Від пацієнта потрібна спокійна пасивність, все інше залежить від психотерапевта.

Головне в попередній бесіді — пробудити у пацієнта інтерес до лікування, вселити упевненість у тому, що все пройде успішно. Основна мета такої бесіди — відповідним чином настроїти пацієнта і підсилити подальшу суггестію в гіпнозі.

Методи і техніка гіпнотизації. Відомо більше 100 методів гіпнотизації, з якої на практиці зазвичай застосовують два: метод дії монотонними подразниками, що багато разів повторюються, на різні аналізатори і метод, при якому гіпноз викликається дією сильного раптового подразника (гучний звук, спалах світла) у поєднанні з наказом: "Спати!"

На підставі цих двох методів розроблена безліч варіантів техніки гіпнотизації, детально описаних в роботах вітчизняних і зарубіжних авторів (А. Токарській, 1890; У. Бехтерев, 1911; А. Форель, 1928; Каннабіх, 1929; У. Рожнів, 1954, 1975, 1985; Зеневіч, З. Лібіх, 1965; Консторум, 1962; До. Платонов, 1962; Лебединський, 1971; Вольперт, 1972; Буль, 1974; А. Свядощ, 1982 і ін.).

Прикладом методу гіпнотизації є вже згадуваний метод Фаріа (1813), або фасцинація (від лати. fascinare — чарувати). Розглянемо докладніше цей метод.

Лікар знаходиться напроти пацієнта на відстані 30-50 см, дещо вище за нього (клієнта краще посадити). Пацієнтові пропонується дивитися в очі психотерапевтові не мигаючи. Одночасно психотерапевт бере пацієнта за плечі, поволі розгойдує його вперед-назад і пильно дивиться в перенісся клієнта. Навіювання: "Дивіться мені в очі. Ваш погляд стає важким. Ваші очі втомилися, але не закривайте їх до тих пір, поки можете тримати відкритими. Ваші повіки стають важкими, немов наливаються свинцем. Стає важким все тіло". Далі йде коротка пауза. Зазвичай клієнт не витримує тривалого погляду і починає кліпати. Після цього голос психотерапевта стає упевненішим: "Ваші очі кліпають, а тепер закриваються, закриваються, закриваються. Ви засинаєте ... засинаєте". Як тільки очі закрилися, психотерапевт кладе на повіки пальці і навіює: "Ваші повіки склеїлися, ви не можете їх відкрити до тих пір, поки я вам не накажу". Якщо пацієнт не закриває ока, можна без слів опустити його повіки дотиком до шкіри надбрівних дуг або сказати йому: "Закрийте очі", після чого продовжити навіювати ознаки сонливості.

При всій демонстративності, що здається, і театральності цей метод достатньо ефективний, оскільки заснований на невідомому клієнту прийомі: гіпнотизер, вимагаючи від клієнта, щоб він дивився йому в очі, сам дивиться в перенісся пацієнта і тим самим менше стомлює свій погляд. Такий метод вимагає від психотерапевта певного тренування. Для цього потрібно щодня фіксувати погляд, прагнучи не кліпати протягом декількох хвилин.

Лікувальне навіювання в гіпнозі. Лікувальна ефективність навіювання в гіпнозі не завжди безпосередньо залежить від глибини гіпнотичного трансу. Багато гіпнологів вважають, що для того, щоб отримати хороший психотерапевтичний ефект, потрібно добитися стану сомнамбули. Дійсно, в сомнабулічній фазі гіпнозу навіювання реалізується легко, а отриманий лікувальний ефект в подальшому утримується достатньо стійко. Але досвід показує, що такий же, а іноді і кращий лікувальний ефект дає навіювання у фазі сонливості або навіть в легкій фазі "спокою-відпочинку" (по До. Платонову). Крім того, навіювання на початковій стадії гіпнозу тренує гіпнабельність хворого і збільшує глибину гіпнозу від сеансу до сеансу. Тому лікувальне навіювання можна і потрібно починати вже на перших і легких стадіях гіпнозу.

Розрізняють навіювання загальні і спеціальні. До загальних відносяться навіювання, що знімають хворобливі симптоми і викликані ними стани дискомфорту, а також навіювання, поліпшуючі загальне самопочуття, підвищують тонус, викликають байдужість або навіть амнезію до таких хворобливих станів і травмуючих ситуацій, які вже не можна змінити.

Спеціальні навіювання конкретніші, ніж загальні, і при цьому завжди індивідуалізовані. Зміст навіювання повинен завжди відповідати характеру очікуваного лікувального ефекту.

Виводити пацієнта з гіпнотичного стану зазвичай неважко, але це слід робити не поспішаючи. И. Вельвоский (1985) рекомендує наступні етапи дегіпнотизации: закріплення позитивних елементів на постгіпнотичний період; навіювання підвищення гіпнабельності на подальших сеансах; запобігання узалежнення пацієнта від гіпнопсихотерапії.

Глибина гіпнозу. Між станом неспання і глибоким гіпнотичним трансом існує гамма проміжних станів. Прийнято розрізняти три стадії гіпнозу (Бернгейм розрізняв дев'ять стадій, Л’єбо — десять): легкий гіпноз (сонливість), середній (гіпотоксия) і глибокий (сомнабулізм). Цю класифікацію запропонував В. Бехтерев (1911) і надалі розробляли А. Форель (1928), Е. Катков (1956), В. Рожнов (1985).

Перша стадія. Пацієнт знаходиться в легкому дрімотному стані, не втрачає зв'язку з тим, що його оточуює, хоча відчуває слабкість в тілі і важкість вік, може за власним бажанням розплющити очі, порухати кінцівками, перервати сеанс. По суб'єктивному звіту пацієнт сплячим себе не вважає.

Друга стадія. Характеризується вираженою сонливістю пацієнта, м'язовою слабкістю, притупленням органів чуття, втратою довільних рухів, пасивною слухняністю при навіюванні. Орієнтація зберігається. Можливе навіювання каталепсії — восковій гнучкості м'язів з тривалим збереженням заданих незручних поз. При словесному звіті пацієнт стверджує, що під час сеансу знаходився в стані дрімоти, чув навколишні шуми і розмови, міг би розплющити очі і поворушити кінцівками, але "не хотів цього робити". Відзначається часткова постгіпнотична амнезія.

Третя стадія. Характеризується порушенням у пацієнта орієнтації і повною постгіпнотичною амнезією. В стані гіпнозу пацієнт не сприймає ніяких зовнішніх подразників і підтримує раппорт тільки з психотерапевтом, що загіпнотизував його. Пацієнта можна примусити ходити, відповідати на питання, виконувати складні дії відповідно до навіяної ситуації. На цій стадії гіпнозу можна досягнути вікової регресії з поведінкою і мовною продукцією, відповідними до навіяного віку. Можливі навіювання повної втрати чутливості до больових подразників і виключення інших аналізаторів. На цій стадії можливе постгіпнотичне навіювання, зокрема навіювання відсутності амнезії.

Насьогодні все частіше використовують так званий легкий еріксонівський гіпноз, навіювання на першій стадії вищезгаданої класифікації стадій глибини гіпнозу. Вважається, що вона є екологічнішою, тобто безпечнішою.

Досвідчений психотерапевт зазвичай точно вловлює глибину гіпнотичного трансу і залежно від цього змінює формулу навіювання. Про глибину трансу можна до певної міри судити по диханню пацієнта (воно стає спокійним і поверхневим), відсутності тремтіння повік, ковтальних рухів, реакцій на постійні звуки, за кольором шкіри тощо.

Показання і протипоказання до застосування гипоносуггестивної терапії. Прямим показанням до застосування навіювання в гіпнозі є істеричний невроз. Особливо ефективна дія гіпносуггестивної терапії при істеричних моносимптомах: паралічах, розладах мови, слуху, амнезіях, заїканні тощо. Разом з тим цей вид лікування показаний при психогенному мутизмі, невротичному заїканні, респіраторних тиках, алергічних імунних порушеннях, порушеннях сну, неврастенії. Невроз нав'язливих станів і різні фобії краще знімаються при груповій психотерапії і класичному психоаналізі. В цьому випадку вдається досягнути позитивних результатів: можна зменшити тривогу, емоційну напругу, фіксацію на нав'язливих станах.

Гіпносуггестивну терапію доцільно застосовувати при психогенних депресіях, сексуальних неврозах, початкових формах гіпертонічної хвороби, різних алергічних станах. Добре знімаються гіпнотичним навіюванням деякі форми порушения серцевого ритму, тривога і депресія у хворих, що перенесли інфаркт міокарду.

Показана гіпносуггестивна терапія і при наркоманії, алкоголізмі і тютюнокурінні.

Протипоказанням для гіпносуггестії є психози, перш за все шизофренія. Не слід застосовувати гіпносуггестію до людей з інфарктом міокарду і гострим порушенням мозкового кровообігу.

Окрім професійних знань на ефективність гіпносуггестивної терапії істотно впливають особисті якості психотерапевта. Головне, щоб психотерапевт сам вірив в можливості терапії гіпносуггестією і сподівався на можливість лікування цього пацієнта. Мають значення також стать психотерапевта, його вік, манера спілкування, зовнішній вигляд, тембр голосу, репутація. Кожен психотерапевт має власний діапазон лікувальних можливостей, який залежить перш за все від його особистісно-типологічних особливостей.

Особливу увагу психотерапевт має звертати на постановку голосу, гучність і образність мови. В процесі лікувального навіювання велике значення разом з сенсом слів, що навіюються, мають тембр голосу, інтонація, гучність, виразність мови.

Ефективність гіпносуггестивної терапії багато в чому залежить від уміння психотерапевта занурити пацієнта в гіпноз, від техніки гіпнотизації. Під час сеансу пацієнтові потрібно рекомендувати менше зосереджуватися на окремих словах гіпнотизера або на окремих відчуттях, орієнтувати його на пасивну слухняність, перехід в стан дрімоти.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Природа гіпнозу	\|	Суть самонавіяння

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.