Цю частину капіталу (засоби виробництва) називають постійним капіталом (с).
Частину капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили називають змінним капіталом (V).
Поділ капіталу на постійний і змінний обумовлено функціональною роллю різних частин капіталу у процесі самозростання вартості. Лише змінний капітал здатний принести додаткову вартість(m)
Таким чином, (V+ m) – новостворена вартість
Г–Т–Г
Т–Г–Т
(мінова вартість)
(задоволення потреб, споживча вартість)
Г–Т–Г', Г' = Г + ΔГ
Суспільна вартість розраховується за наступною формулою:
W = [c + (V] + m)
k
Ця формула містить протиріччя. У сфері обігу у випадках, коли обмінюються і еквіваленти, і нееквіваленти, додаткова вартість (m) не виникає. У сфері виробництва виробник зберігає відношення лише до власних засобів виробництва, тому що не вступає у стосунки з іншими товаровиробниками. Не вступаючи у стосунки з іншими товаровиробниками, власник грошей не може перетворити їх на капітал. Капітал не може виникнути в обігу і в той же час не може виникнути поза обігом. Він має виникнути в обігу і не в обігу – сутність загальної формули.
Первісне нагромадження являє собою умови, за яких відбувається виникнення капіталу і становлення капіталістичного підприємництва. Первісне нагромадження є процесом відділення виробника від власності та перетворення виробників у найманих робітників.
Первісне нагромадження, що створює капіталістичне відношення є процесом, який перетворює з одного боку засоби виробництва і засоби для існування в капітал, а з іншого боку – безпосередніх виробників у найманих робітників. Цей процес представляв передісторію капіталізму і утверджування капіталістичного способу виробництва. Основу становив розвиток товарного виробництва, товарно-грошових відносин. А диференціація виробників сприяла збагаченню одних і розоренню інших, відстороненню від виробників засобів виробництва та існування.
Умовами, за яких функціонує капітал як економічна категорія є:
а) високорозвинене товарне виробництво, обіг і ринок;
б) наявність такої мотивації діяльності виробника як особисте збагачення внаслідок одержання прибутку;
в) зосередження у частини суб’єктів значної частини засобів виробництва і грошових ресурсів;
г) наявність робочої сили, юридично вільних, але позбавлених засобів виробництва і предметів споживання.