• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 8. Облік господарських процесів

1. Облік процесу праці та її оплати.

2. Облік процесів використання засобів праці.

3. Облік процесів придбання (заготівлі) предметів праці та їх споживання.

4. Облік процесів виробництва.

5. Облік процесу реалізації.

Основні терміни теми: праця, оплата праці, засоби праці, предмети праці, придбання, виробництво, реалізація.

1. В ході використання коштів та матеріальних засобів підприємства, які перебувають у безперервному русі внаслідок проведення господарських операцій, здійс­нюються господарські процеси. Вони є найважливі­шими об'єктами бухгалтерського обліку і відобража­ють господарську діяльність кожного підприємства. Під господарським процесом розуміють сукупність однорідних операцій, спрямованих на виконання пев­ного господарського завдання.

Здійснення будь-якого господарського процесу обов'язково пов'язане із застосуванням праці та її оплатою. Облік цього процесу має забезпечити конт­роль за використанням праці, рівнем її оплати, здійс­ненням розрахунків з робітниками і службовцями. Зро­зуміло, що саме цей облік потребує особливої точності, оскільки він зачіпає матеріальні інтереси людей.

На більшості підприємств застосовують відрядну та почасову форми оплати праці. За відрядної форми оплата нараховується згідно з установленими розцін­ками за кількість виготовленої продукції чи обсяг ви­конаних робіт. За почасової форми оплата нараховує­ться за відпрацьований час, виходячи із затвердже­ного посадового окладу.

Усі дані первинних документів, що в них відображе­но затрати праці та нараховану оплату її, групують окремо за прізвищами працівників з тим, щоб підраху­вати оплату кожному, а також за напрямами витрат від­повідно до процесів, за виконання яких було нараховано оплату. Це дає можливість віднести нараховану оплату на витрати саме того виробництва, з яким її пов'язано.

У бухгалтерському обліку розрахунки з оплати праці фіксуються на рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці». Це пасивний рахунок. На кредиті цього рахунка відобра­жають нараховану оплату, установлені доплати, премії та інші виплати, а на дебеті відображають суми встановлених утримань та фактичних виплат заробітної плати. Сальдо за вказаним ра­хунком є кредитовим і показує заборгованість підприємства робі­тникам і службовцям з оплати праці. Чинними положеннями пе­редбачено, що на суму нарахованої оплати всі підприємства в обов'язковому порядку здійснюють установлені законом нараху­вання (на створення пенсійного фонду, на соціальне страхування, збір на випадок безробіття). Ці нарахування є додатковими ви­тратами підприємства і їх відносять на витрати тих виробництв і господарств, на які було віднесено нараховану базову оплату праці. При цьому на суму вказаних нарахувань у пенсійний фонд та на соціальне страхування і на суму збору на випадок безробіт­тя кредитують рахунок 65 «Розрахунки зі страхування».

Як один із різновидів нарахувань на заробітну плату можна роз­глядати створення резерву на оплату відпусток. У зв'язку з нерівно­мірністю надання відпусток протягом року підприємствам дозволяє­ться створювати резерв, що дає можливість відносно рівномірно включати цю оплату у витрати виробництва і запобігати тим самим суттєвим раптовим коливанням рівня собівартості продукції та ве­личини одержуваних прибутків.

Резерв підприємство розраховує самостійно і в кінці року під час проведення загальної інвентаризації уточнює його.

Облік такого резерву ведуть на рахунку 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів». Щомісячно за його створення де­бетують рахунки 23 «Виробництво», 15 «Капітальні інвестиції», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати» та ін. і кредитують рахунок 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів». На дебеті цього рахунка відображають використання резерву за призначенням, тобто записують суми оплати, нарахо­ваної робітникам за час відпустки, її відносять не на витрати від­повідного виробництва, а на рахунок раніше створеного резерву, дебетуючи рахунок 47 «Забезпечення майбутніх витрат і плате­жів» і кредитуючи рахунок 66 «Розрахунки з оплати праці».

Із нарахованої заробітної плати здійснюють утримання, які передбачені чинним законодавством, воно ж визначає і відповід­ну величину цих утримань. До них відносять: прибутковий пода­ток з громадян, стягнення за виконавчими листами (аліменти та ін.), відрахування в пенсійний фонд та на соціальне страхуван­ня. Усі види утримань відображають на дебеті рахунка 66 «Роз­рахунки з оплати праці».

Виплата заробітної плати відображається на дебеті рахунка 66 «Розрахунки з оплаті праці» і кредиті рахунка 30 «Каса». За­робітна плата виплачується робітникам і службовцям протягом трьох повних робочих днів. Своєчасно не одержана працівником заробітна плата називається депонованою і обліковується на окремому субрахунку рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці».

Відображення операцій з оплати праці та пов'язаних із нею роз­рахунків і становить основний зміст цього процесу. Роз­глянемо конкретні приклади виконання головних його операцій.

1. Нараховуємо оплату праці за поточний місяць:

— робітникам основного виробництва — 20000 грн.

— робітникам, що зайняті виправленням браку — 8000 грн.

— загальновиробничому персоналу підприємства — 4000 грн.

УСЬОГО 32000 грн.

Указана операція має бути записана на кредит рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці» — 32000 грн. і дебет рахунків: 23 «Виробництво» — 20000 грн., 24 «Брак у виробництві» — 8000 грн., 91 «Загальновиробничі витрати» — 4000 грн. Відтак указані суми показують виникнення заборгованості підприємства (за кредитом рахунка 66) і збільшення витрат підприємства (за дебетом відповідних рахунків).

2. На вказану суму заробітної плати проводимо належні нара­хування:

— у Пенсійний фонд та на соціальне страхування — 11520 грн. (на основне виробництво відносять 7200 грн., на суму браку у виробництві — 2880 грн., на загальновиробничі витрати — 1440 грн.). Цю операцію записують на дебет рахунків 23, 24, 91 із кредиту рахунка 65 «Розрахунки зі страхування». Вказаний запис збільшує витрати підприємства та створює заборгованість його перед Пенсійним фондом та органами соціального страхування. Кошти Пенсійного фонду зосереджуються державою для центра­лізованої виплати пенсій, тоді як кошти, призначені на соціальне страхування, значною мірою можуть використовуватися на са­мому підприємстві: для нарахування допомоги за тимчасовою непрацездатністю, допомоги на новонароджених, допомоги на поховання, придбання путівок на лікування та оздоровлення та ін. За використання цих коштів на вказані цілі дебетують рахунок 65 «Розрахунки зі страхування» і кредитують рахунок 66 «Розра­хунки з оплати праці». За переказування заборгованості Пенсій­ному фондові та органам соціального страхування дебетують ра­хунок 65 «Розрахунки зі страхування» і кредитують рахунок 31 «Рахунки в банках».

3. Обчислюємо утримання з працівників підприємства у фонд пенсійного забезпечення та фонд соціального страхування у встановлених розмірах (2000) грн. Ця операція відображається на дебеті рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці» і кредиті ра­хунка 65 «Розрахунки зі страхування».

4. Проводимо нарахування збору на випадок безробіття (фонд сприяння зайнятості) — усього 480 грн. (на основне виробництво — 300 грн., брак у виробництві — 120 грн., на загальновиробничі витрати — 60 грн.). Указану операцію відображаємо на дебеті рахунків 23, 24, 91 і кредиті рахунка 65 «Розрахунки зі страхування».

5. Обраховуємо резерв на оплату відпусток (5%) — 1400 грн., у т. ч. на заробітну плату робітників основного виробництва — 1000 грн., на заробітну плату робітників, що зайняті усуненням виробничого браку — 40 грн., на заробітну плату загальновиробничого персоналу — 360 грн. Цю операцію треба відобразити на дебеті рахунків 23, 24, 91 і кредиті рахунка 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів».

Резерв для виплат заробітної плати загальновиробничому, ад­міністративно-управлінському персоналу і службовцям та персо­налу, зайнятому збутом, створюється також, хоч на час відпустки для виконання їхніх обов'язків не залучаються сторонні особи, оскільки створюваний резерв сприяє порівнянню доходів звітно­го періоду з витратами, що їх було здійснено для отримання цих доходів.

6. Утримуємо з нарахованої заробітної плати прибутковий податок з громадян — 3000 грн. та за виконавчими листа­ми — 100 грн. Ця господарська операція відображається на дебеті рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці», кредиті ра­хунка 64 «Розрахунки за податками й платежами» (3000 грн.) та кредиті рахунка 68 «Розрахунки за іншими операціями» (100 грн.).

Унаслідок цієї операції зменшується заборгованість підприєм­ства перед робітниками і службовцями і виникає заборгованість перед бюджетом (3000 грн.) та іншими особами (одержувачами аліментів тощо).

Утримуючи зі своїх працівників податок і переказуючи його до бюджету, підприємство виконує доручення держави. У такому самому порядку підприємство виконує рішення судових органів, а також згідно з виконавчим листом утримує в належному розмі­рі із заробітної плати платника відповідні кошти на користь одержувача аліментів.

2. Необхідним елементом здійснення основних госпо­дарських процесів є наявність та належне використання відповід­них засобів праці. Підкреслюючи їхнє значення у виробничому процесі Ф. Енгельс указував, що економічні епохи відрізняються одна від іншої не тим, що виробляли, а чим виробляли, які вико­ристовували засоби праці. Вони становлять матеріально-технічну базу кожного підприємства.

Головна частина засобів праці, виходячи з їхнього значення та питомої ваги в загальній сумі засобів підприємства, одержала на­зву основних засобів. До них належать об'єкти (машини, облад­нання, будівлі, споруди, транспортні засоби та ін.) зі строком їх використання понад один рік.

Бухгалтерський облік таких об'єктів здійснюється на рахунку 10 «Основні засоби» за їхньою первісною вартістю, яка складається з витрат, пов'язаних із виготовленням, придбанням, доставкою, спо­рудженням, реконструкцією, модернізацією та іншим їх поліпшен­ням. Рахунок 10 «Основні засоби» є активним, на його дебеті відо­бражають надходження основних засобів, а на кредиті — їх вибуття.

На вказаному рахунку відображають також індексацію (пере­оцінку) основних засобів, що проводиться згідно з рішенням уряду.

Після надходження основних засобів їх оприбутковують на дебеті рахунка 10 «Основні засоби» і кредиті рахунка 15 «Капі­тальні інвестиції». Цей запис відображає збільшення основних засобів на суму тих витрат, що були здійснені на їх придбання, транспортування та встановлення. Отже, на суму оприбуткованих основних засобів підприємства збільшуються його засоби і на та­ку саму суму списуються капітальні інвестиції.

Характерною рисою основних засобів є те, що вони викорис­товуються протягом тривалого періоду, зберігаючи свою нату­ральну форму і в процесі використання переносять свою вартість частинами у вигляді зносу.

Величина зносу основних засобів визначається централізовано в законодавчому порядку у вигляді норм амортизації, які встанов­люються в процентах до вартості основних засобів. Нараховану щомісяця суму амортизації відносять на витрати тих виробництв, де використовувались основні засоби (на дебет рахунків 23, 24, 39, 91–94 та ін. з кредиту рахунка 13 «Знос необоротних активів»).

Одночасно обліковують на вказану суму знос основних засо­бів, відображаючи на рахунку 13 суму зносу основних засобів за цей період. Такий порядок дає можливість відобразити вартість наявних основних засобів за двома оцінками: за їхньою первіс­ною вартістю (за рахунком 10) та за їхньою реальною, залишко­вою вартістю, котру визначають як різницю між первісною варті­стю і сумою нарахованого зносу.

Слід зазначити, що в балансі підприємства основні засоби відо­бражаються окремо за їхньою балансовою вартістю, сумою нарахо­ваного зносу і залишковою вартістю. Останню і включають у підра­хунок балансу, а інші показники мають довідковий характер.

Таким чином, наявність у бухгалтерському обліку рахунка 13 «Знос необоротних активів» дає можливість не зменшувати первіс­ної вартості основних засобів (облікованих на рахунку 10 «Основні засоби») у міру передавання їхньої вартості, а відображати цей про­цес окремо на вказаному рахунку. Цей рахунок є регулюючим до рахунка 10 «Основні засоби». Рахунок 13 «Знос необоротних акти­вів» є пасивним, на кредиті його відображають суму нарахованого зносу, а на дебеті — його списання за вибуття основних засобів.

Іншу частину засобів праці, які мають допоміжний характер (бібліотечні фонди, малоцінні предмети зі строком використання понад один рік, тимчасові споруди, інвентарна тара, предмети про­кату тощо), обліковують спрощено на рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи». На ці об'єкти також нараховується знос, а в балансі підприємства їх відображають у складі основних засобів.

Певну частину засобів праці становлять малоцінні та швидко­зношувані предмети, які використовують у господарській діяль­ності підприємства не більше одного року, їх відносять до оборот­них засобів і обліковують на рахунку 22 «Малоцінні та швидко­зношувані предмети». Ці предмети списують на відповідні витра­ти в момент їх передавання в експлуатацію. Водночас підприємс­тво повинно забезпечити контроль за строками їх використання. У разі повернення на склад з експлуатації таких предметів, коли вони придатні для дальшого використання, їх оприбутковують на дебеті рахунка 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» і кредиті рахунка 71 «Інший операційний дохід».

3. Необхідною передумовою успішного здійснення ви­робничого процесу, як головної ланки діяльності підприємств, є наявність та раціональне використання предметів праці. Саме з них виготовляється відповідна продукція і вони, будучи її матеріальною основою, відіграють найважливішу роль у здійсненні цього процесу взагалі.

У господарській діяльності підприємств використовуються рі­зні види предметів праці. До них належать сировина й матеріали, паливо, запасні частини, будівельні матеріали та ін. Для обліку кожного виду вказаних матеріальних цінностей відведено в плані рахунків окремий синтетичний рахунок 20 «Виробничі запаси». Цей рахунок є активним. На дебеті його відображають надхо­дження матеріалів, а на кредиті — їх списання. Сальдо за цим рахунком завжди є дебетовим і показує наявність відповідних видів товарно-матеріальних цінностей на кінець звітного періоду.

Для забезпечення безперервної виробничо-господарської дія­льності підприємства мусять мати відповідний (мінімальний) за­пас предметів праці. Тому досить часто всю їх сукупність нази­вають виробничими запасами, підкреслюючи тим, що це предмети праці, призначені для виробничого споживання. Пред­мети праці, виробничі запаси або матеріали (в широкому розу­мінні цього слова) підприємства придбавають у відповідних постачальників. Вартість, за якою їх придбано, називається купі­вельною. Крім того, підприємство несе витрати для транспорту­вання цих матеріалів, виконання вантажно-розвантажувальних та інших робіт. Ці витрати називаються транспортно-заготі­вельними. Якщо їх додати до купівельної вартості відповідних предметів праці, то це і буде їхня фактична вартість.

Основними завданнями обліку процесу заготівлі предметів праці є забезпечення інформації про кількість і вартість одержа­них видів матеріальних цінностей, контроль за станом запасів та відповідність їх чинним нормативам, контроль за правильним зберіганням та раціональним їх використанням, за визначенням фактичної вартості придбаних та списаних виробничих запасів.

У господарській діяльності підприємств використовується до­сить широка номенклатура матеріалів, яка нерідко нараховує ти­сячі назв. За таких умов досить трудомістким є визначення фак­тичної вартості кожного виду матеріалів. У зв'язку з цим у поточному обліку матеріали обліковують за купівельними (опто­вими) або планово-обліковими (незмінними протягом року) ці­нами і на окремому аналітичному рахунку до кожної групи вироб­ничих запасів обліковують транспортно-заготівельні витрати або відхилення від облікових цін. Унаслідок цього на синтетичному рахунку виробничі запаси будуть відображені за фактичною вар­тістю, а в аналітичному обліку окремо за складовими частинами: купівельною вартістю і транспортно-заготівельними витратами.

Оскільки в поточному обліку на аналітичних рахунках за ви­дами матеріалів їхній рух відображається за планово-обліковими цінами, то й за каналами вибуття (відпуск на виробництво, реалі­зація та ін.) їх буде відображено за вказаною оцінкою. У зв'язку з цим виникає необхідність визначити та списати відповідну част­ку транспортно-заготівельних витрат на витрачену частину мате­ріалів. Завдяки цьому вказані матеріали будуть списані за їхньою фактичною вартістю згідно з вимогами чинних положень.

Для розподілу транспортно-заготівельних витрат між витра­ченою їхньою частиною і залишком на кінець місяця складається спеціальний розрахунок і визначається середній процент як від­ношення всієї суми транспортно-заготівельних витрат до загаль­ної вартості матеріалів за планово-обліковими цінами. Для цього до залишку на початок місяця окремо матеріалів за об­ліковими цінами і окремо транспортно-заготівельних витрат до­дають їх надходження за місяць. Суми, указані в наведеному роз­рахунку залишку матеріалів на початок і кінець місяця, за фак­тичною собівартістю матеріалів мають дорівнювати сальдо за відповідним синтетичним рахунком або субрахунком. Загальний підсумок надходження та списання матеріалів за їхньою фактич­ною вартістю становить відповідно дебетовий і кредитовий обо­рот за тим самим рахунком.

Для визначення транспортно-заготівельних витрат за кожним каналом списаних матеріалів їхню облікову вартість множать на середній процент і ділять на 100. Наприклад, на виробництво продукції «В» витрачено матеріалів за обліковими цінами на 25500 грн., відтак на цю частину матеріалів слід віднести 3060 грн. транспортно-заготівельних витрат [(25500 ´ 12) : 100].

Визначені суми транспортно-заготівельних витрат на списану частину матеріалів відносять (в нашому прикладі) на дебет рахунків 23 «Виробництво» — 4776 (3060 +1716) грн., 91 «Загальновиробничі витрати» — 744 грн., 94 «Інші витрати операційної І Діяльності» субрахунок 3 «Собівартість реалізованих виробничих І Запасів» — 1020 грн. і кредит рахунка 20 «Виробничі запаси». На ; аналітичному рахунку «Транспортно-заготівельні витрати» відображено їхню повну вартість — 6540 грн.

Після відображення вказаних операцій списані (витрачені) ма­теріали буде віднесено за напрямами витрат відповідно до їхньої фактичної вартості. Так само буде відображено і залишок матері­алів на кінець місяця. Облік транспортно-заготівельних витрат ведеться за групами матеріалів у розрізі субрахунків чи синтетич­них рахунків у цілому залежно від номенклатури матеріалів та конкретних умов заготівлі матеріалів даним підприємством.

На підприємствах з порівняно невеликою номенклатурою ви­робничих запасів, де щомісячно відбувається рух більшої їхньої частини, а також за умов досить швидкої зміни цін, поточний об­лік матеріалів здійснюється за фактичною вартістю. У цьому разі відпуск матеріалів оцінюється за середньозваженою вартістю, виходячи з вартості їх залишку на початок місяця та вартості ма­теріалів, що надійшли у звітному періоді. Це потребує щомісяч­ного визначення вартості матеріалів за кожним їхнім наймену­ванням. Такий процес є досить трудомістким.

Поточний облік виробничих запасів здійснюється на кожному підприємстві виходячи з конкретних умов його функціонування.

Оскільки матеріальні витрати становлять основну частину ви­трат виробничих підприємств, то належна організація їх обліку та контролю за раціональним, економним їх витрачанням є одним із найважливіших завдань бухгалтерського обліку.

4. З-поміж господарських процесів чільне місце нале­жить процесу виробництва. Тут узагальнюються витрати, відо­бражені щодо інших процесів.

Процес виробництва відбиває, з одного боку, процес спожи­вання засобів виробництва та живої праці, що становить вироб­ничі витрати підприємства, а з другого — виготовлення продук­ції, виконання робіт чи надання певних послуг як матеріального втілення понесених виробником витрат.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом конкретного виду про­дукції, становлять її виробничу собівартість. Для визначення її здійснюється аналітичний облік витрат на виробництво. Аналі­тичні рахунки відкривають за видами виготовленої продукції, виконуваних робіт чи послуг. За способом віднесення витрат на конкретні об'єкти (аналітичні рахунки) вони поділяються на прямі й непрямі.

Прямі – це такі витрати, які пов'язані з виробництвом певно­го виду продукції: в момент їхнього здійснення їх відносять на собівартість цієї продукції і відображають безпосередньо (прямо) в складі витрат з її виробництва.

Непрямі витрати пов'язано з роботою господарських підроз­ділів або підприємства в цілому, тому в момент їхнього здійс­нення вони не можуть бути віднесені на виробництво конкретно­го виду продукції. Ці витрати в поточному обліку відображають­ся на окремих рахунках і лише після завершення звітного періоду їх розподіляють між окремими видами продукції пропорційно встановленій базі. Отже, до певної міри умовний (непрямий) по­рядок віднесення цих витрат на собівартість продукції зумовлює їх облік і характер (зміст) як непрямих витрат.

Облік прямих витрат на виробництво здійснюється на рахунку 23 «Виробництво», а для обліку непрямих витрат призначено ра­хунок 91 «Загальновиробничі витрати». Облік процесу виробниц­тва на вказаних рахунках ведеться з метою здійснення контролю за виконанням завдання з випуску кожного виду продукції та ви­значення її фактичної собівартості.

На аналітичних рахунках виробництва в поточному обліку про­тягом місяця відображають лише прямі витрати, а в кінці місяця на них відносять і непрямі витрати в порядку їх розподілу. Отже, на дебеті рахунків виробництва відображають всі витрати, пов'язані з виробництвом продукції. На кредиті цих рахунків відображають витрати, які ввійшли в собівартість закінченої продукції, тобто ви­пуск продукції за її фактичною собівартістю. Сальдо цих рахунків може бути лише дебетовим і воно показує витрати, що відносяться до незакінченої продукції, тобто відображає вартість незавершено­го виробництва. На аналітичних рахунках витрати відображають у розрізі їх окремих видів — статей, перелік котрих визначається типовими положеннями окремо для кожної галузі. Така побудова аналітичних рахунків забезпечує необхідну інформацію для здійс­нення контролю та аналізу. Аналітичні рахунки, як правило, від­кривають у картках багатостовпчикової форми, де в кожному стовпчику відображають витрати за відповідною статтею.

За даними аналітичних рахунків визначають (калькулюють) собівартість кожного окремого виду виробленої продукції.

Непрямі витрати обліковують за групами в розрізі встановле­ної номенклатури статей, що уможливлює контроль за їх рівнем, дотримання встановленого кошторису цих витрат та визначення загальної їх суми за звітний період. У кінці звітного періоду не­прямі витрати розподіляють між видами виробництва пропорцій­но сумі оплати праці чи всім прямих витратам, віднесеним на ви­робництво відповідних видів продукції, як це передбачено галузевими положеннями.

Розглянемо конкретний приклад. Припустімо, що на промис­ловому підприємстві виготовляють два види продукції: «В» і «Д».

Операція 1. За звітний місяць нараховано оплату праці робіт­никам, що зайняті виготовленням продукції «В», — 14000 грн., «Д» — 6000 грн., загальновиробничому персоналу — 3000 грн.

Указана операція відображається на дебеті рахунка 23 «Виро­бництво» — 20000 грн. із записом у відповідних аналітичних ра­хунках, рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» — 3000 грн. і на кредиті рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці» — 23000 грн.

Операція 2. Проведено належні нарахування на оплату праці (умовно 50%), які віднесено на виробництво продукції «В» — 7000 грн., «Д» — 3000 грн., загальновиробничі витрати — 1500 грн. На ці рахунки дана операція (у сумі 11 500 грн.) відно­ситься з кредиту рахунка 65 «Розрахунки зі страхування» (як це зазначалося раніше).

Операція 3. Списані, згідно із лімітно-забірними картками, матеріали, витрачені на виробничі потреби, оцінено за облікови­ми цінами: на виробництво продукції «В» — 25500 грн., «Д» — 14300 грн., на загальновиробничі потреби — 6200 грн.

Цю операцію слід записати на дебеті рахунка 23 «Виробницт­во» — 39800 грн., 91 «Загальновиробничі витрати» — 6200 грн. і кредиті рахунка 20 «Виробничі запаси» — 46000 грн.

Операція 4. Списані транспортно-заготівельні витрати на ви­трачену частину матеріалів, віднесено на виробництво продукції «В» — 3060 грн., «Д» — 1716 грн., на загальновиробничі потреби — 744 грн.

Вони відносяться на дебет рахунка 23 «Виробництво» — 4776 грн., дебет рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» — 744 грн. і кредит рахунка 20 «Виробничі запаси» — 5520 грн.

Операція 5. Відповідно до рахунка-фактури належить сплати­ти за спожиту на виробничі цілі електроенергію за поточний мі­сяць: на виробництво продукції «В» — 9 240 грн., на виробництво продукції «Д» — 4 584 грн., на загальновиробничі потреби — 256 грн. Цю операцію має бути записано на дебет рахунків 23 «Виробництво» — 13 824 грн., 91 «Загальновиробничі витра­ти» — 256 грн. і кредит рахунка 63 «Розрахунки з постачальни­ками і підрядчиками» — 14 080 грн.

Операція 6. Нарахована амортизація на основні засоби загальновиробничого призначення становить 1560 грн. Цю опера­цію записують на дебет рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» і кредит рахунка 13 «Знос необоротних активів».

Паралельно з цим такі операції необхідно відобразити на ана­літичних рахунках до рахунка 23 «Виробництво», тобто на ра­хунках «Виробництво продукції «В» і «Виробництво продукції «Д».

Після закінчення календарного місяця обліковані загальнови­робничі витрати необхідно розподілити. У нашому прикладі вони розподіляються пропорційно всій сумі прямих витрат. Для цього складається розрахунок (відомість їх розподілу).

Суми прямих витрат за відповідними видами продукції наве­дено (підраховано) за даними аналітичних рахунків. Названа ві­домість є підставою для розподілу непрямих витрат.

Операція 7. Списання розподілених загальновиробничих вит­рат на вказані види продукції. Цю операцію відображають на дебе­ті рахунка 23 «Виробництво» — 13260 грн., у тім числі на «Виро­бництво продукції «В» відносять — 8820 (58 800 ´ 15%) грн., на «Виробництво продукції «Д» — 4440 (29 600 ´ 15%) грн., і на кредиті рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» — 13260 грн. Унаслідок цього рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» закри­вається, а на рахунку 23 «Виробництво» і на його аналітичних рахунках будуть відображені всі витрати (як прямі, так і непря­мі), пов'язані з виробництвом.

Виробничі підприємства в міру виготовлення продукції зда­ють її на склад. Це здійснюється залежно від специфіки конкрет­ного виробництва — багаторазово протягом дня, або після закін­чення зміни, або в інший період, коли виготовлена продукція пройшла всі технологічні стадії виробництва і її перевірено на відповідність встановленим стандартам.

Згідно з чинними положеннями виготовлена продукція має ві­дображатись в обліку також і за її фактичною собівартістю. Про­те, оскільки останню можна визначити лише після завершення календарного місяця, то поточний облік виходить з умовної оцін­ки, як правило, із планової собівартості продукції. Це дає змогу оприбутковувати одержану протягом місяця продукцію та спису­вати її по каналах вибуття.

Операція 8. Оприбуткована за плановою собівартістю вигото­влена за звітний період:

продукція «В» 400 шт. по 175 грн. на 70 000 грн.

продукція «Д» 100 шт. по 340 грн. на 34 000 грн.

Усього 104 000 грн.

Указану операцію слід записати на дебет рахунка 26 «Готова продукція» і кредит рахунка 23 «Виробництво». У такій оцінці оприбутковану продукцію відображують у поточному обліку про­тягом місяця як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках.

Після завершення звітного періоду, коли на рахунках відо­бражено всі витрати на виробництво (прямі, непрямі), а також повністю оприбутковано вироблену готову продукцію, присту­пають до визначення її фактичної собівартості. Для цього скла­дають калькуляцію за кожним видом продукції.

Джерелом даних для складання калькуляції є аналітичні ра­хунки з обліку витрат і випуску кожного виду продукції.

Важливою передумовою виконання калькуляційних розрахун­ків є розмежування поточних виробничих витрат між випуском продукції та незавершеним виробництвом. Для визначення неза­вершеного виробництва та його оцінки керуються галузевими положеннями, виходячи з конкретних умов виробництва на да­ному підприємстві, специфіки його технології та організації. Найпростішим і найпоширенішим є інвентарний метод, коли для кожного об'єкта, що перебуває в незавершеному виробництві, встановлюють процент готовності, а оцінюють об'єкт, виходячи з планової собівартості та її структури. Наприклад, на кінець міся­ця в незавершеному виробництві залишився виріб «А», його го­товність (встановлює комісія за участю технолога) 70%, а плано­ва собівартість виготовлення — 300 грн. Відтак вартість незавер­шеного виробництва виробу «А» становить = 210 грн. Якщо в плановій собівартості виробу «А» заробітна плата становить 20%, то в незавершеному виробництві її сума становитиме = 42 грн. У такому самому порядку визначається вартість незавершеного виробництва за всіма видами (статтями) витрат. Після цього визначають витрати на випуск готової продукції або її фактичну собівартість. Для цього до вартості незавершеного ви­робництва на початок місяця додають поточні витрати за місяць (дебетовий оборот за рахунком 23) і віднімають вартість неза­вершеного виробництва на кінець місяця. Виходячи з нашого прикладу, за даними наведеного синтетичного рахунка 23 «Виро­бництво», фактична собівартість усього випуску продукції стано­витиме 26560 + 101660 - 25220 = 103000 грн.

Порівнявши визначену фактичну собівартість (103000) випу­ску продукції з її плановою собівартістю знаходимо відхилення: 103000 – 104000 = -1000. Отже, щоб відобразити випуск продук­ції за фактичною собівартістю, необхідно планову його оцінку зменшити на 1000 грн., тобто записати від'ємне число. У бухгал­терському обліку такий запис (від'ємного числа) робиться черво­ним кольором.

Операція 9. Відображення суми відхилення фактичної собі­вартості від планової щодо випущеної 5 оприбуткованої продукції на дебеті рахунка 26 «Готова продукція» і кредиті рахунка 23 «Виробництво» — 1000.

Унаслідок цієї операції одержана продукція і витрати на її ви­пуск будуть відображені за фактичною собівартістю.

На підставі даних аналітичних рахунків до рахунка 23 «Вироб­ництво» розраховують (калькулюють) фактичну собівартість кож­ного виду продукції. Для цього за кожною статтею визначають витрати на весь випуск продукції та на одиницю її і розраховують відхилення фактичної собівартості від планової. У нашому прикладі це відхилення щодо виробництва продукції «В» становитиме — 2000 (-5 ´ 400) грн., а щодо виробництва продукції «Д» — 1000 [(350 - 340) ´ 100] грн.

Саме калькуляцією, розрахунком фактичної собівартості за­вершується облік процесу виробництва. Це дає можливість не лише оприбуткувати виготовлену продукцію за фактичною собі­вартістю, а й створює важливу передумову для визначення фак­тичних фінансових результатів роботи підприємства.

5. Реалізація продукції, робіт і послуг є важливим і за­вершальним етапом кругообігу засобів підприємства. Тут нату­ральна їхня форма набирає характеру грошової.

Значення і роль процесу реалізації суттєво зростають за умов ринкової економіки. Саме завоювання ринків, можливості реалі­зації продукції визначають відповідні обсяги її виробництва. Ви­робляють лише ту продукцію і в таких розмірах, в яких її можна реалізувати.

Основними завданнями обліку процесу реалізації є забезпе­чення інформації про обсяг реалізованої продукції в розрізі її окремих видів та виявлення фінансових результатів як щодо під­приємства в цілому, так і щодо окремих видів продукції, а також забезпечення контролю за формуванням повної собівартості про­даної продукції та рівнем реалізаційних цін.

Процес реалізації завжди передбачає, з одного боку, переда­чу відповідної продукції від виробника покупцеві, а з друго­го — проведення розрахунків згідно з договірною ціною цієї продукції. Отже, кожен вид продукції, що реалізується, матиме дві оцінки: одну для самого виробника — виробничу собівар­тість, іншу — для покупця (ціну реалізації). Облік процесу реа­лізації відображується на рахунках класу 7 і 9. На дебеті рахун­ків класу 9 відображують виробничу собівартість реалізованої продукції, а на кредиті рахунків класу 7 — її реалізаційну вар­тість, суму виручки. При цьому на дебеті цих рахунків (класу 7) відображують податки, що підлягають оплаті, та вирахування з доходів, як-от: знижки, надані покупцеві, повернення ним уже оплачених товарів і т.п. Порівнювання цих двох оцінок продукції уможливлює визначення фінансових результатів її реалізації.

Готова продукція на промислових підприємствах щоденно, чи з певною періодичністю протягом місяця, надходить з виробниц­тва. У цей же період її відпускають (реалізують) відповідним по­купцям за встановленою конкретною ціною.

Оскільки готова продукція в поточному обліку відображається за плановою собівартістю, то на .кінець місяця виникає необхід­ність розрахувати та списати відхилення фактичної собівартості від планової щодо реалізованої частини продукції.

Наприклад, за операцією 1 підприємство відпустило за плано­вою оцінкою покупцям продукцію:

«В» 300 шт. по 175 грн., тобто всього на 52 500 грн.

«Д»70 шт. по 340 грн., тобто всього на 23 800 грн.

Разом 76 300 грн.

Указану операцію слід записати на дебет рахунка 90 «Собі­вартість реалізованої продукції» і кредит рахунка 26 «Готова продукція» — 76 300. Якщо виходити з того, що на початок міся­ця на даному підприємстві залишок готової продукції становив за плановою собівартістю продукції «В» 30000 грн., продукції «Д» 16000 грн., а відхилення фактичної собівартості від планової становило щодо продукції «В» — 1000 грн. економії, а щодо про­дукції «Д» — 2000 грн. перевитрат, то забезпечуються необхідні дані для розрахунку відхи­лень на реалізовану частину продукції.

Як видно з наведеного розрахунку, щодо продукції «В» була економія, а щодо продукції «Д» — перевитрати. Відтак планову оцінку собівартості раніше списаної реалізованої продукції слід збільшити на суму перевитрат [продукція «Д» (23800 ´ 6) : 100) -- 1428 грн.] і зменшити [продукція «В» (52500 ´ 3): 100] на суму економії — 1575 грн. Як уже зазначалось, сума економії відо­бражається червоним кольором.

Операція 2. На підставі розрахунку списують суму відхилень фактичної собівартості від планової щодо реалізованої продукції. На синтетичних рахунках такі відхилення відображаються як різ­ниця між сумою економії і перевитрат. У нашому прикладі вона становить — 147 (1575-1428).

Цю суму треба записати на дебет рахунка 90 «Собівартість ре­алізації» і кредит рахунка 26 «Готова продукція» —147. В аналі­тичному обліку економія і перевитрати відображаються в повно­му обсязі окремо за кожним видом продукції.

Кожне підприємство несе певні витрати з реалізації продукції. До них належать витрати на зберігання продукції, її вантаження і пакування на складі, рекламу та передпродажну підготовку, транспортування до місця відправки та ін. Облік цих витрат ве­деться на рахунку 93 «Витрати на збут». Це активний рахунок. На дебеті його відображаються витрати, а на кредиті — їх віднесен­ня на фінансові результати та списання за рахунком 79 в кінці звітного періоду.

Аналітичний облік процесу реалізації ведеться окремо за кож­ним видом (групою) проданої продукції і забезпечує необхідну інформацію про обсяг та фінансовий результат операцій не лише щодо підприємства в цілому, а й у розрізі окремих видів (груп) продукції.

Згідно з чинними положеннями продукція вважається реалізо­ваною після передачі її покупцеві й оформлення відповідних роз­рахункових документів: рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних та ін.

Отримана продавцем від покупця вартість продукції за її реалізаційними цінами називається виручкою. Розмір виручки зале­жить від обсягу реалізованої продукції, її асортименту, рівня реалізаційних цін.

Згідно з чинним законодавством усі підприємства, реалізуючи продукцію, роботи та послуги повинні включати до оплати також суму податку на додану вартість. Цей податок дорівнює 20% су­ми виручки. Одержану від покупця суму податку в установлений строк треба перерахувати до бюджету, тобто повернути державі.

Проте, оскільки кожне підприємство завжди є не тільки продавцем продукції, а неминуче виступає в ролі покупця ма­теріалів, палива, основних засобів та ін., воно, у свою чергу, оплачує податок на додану вартість, купуючи (придбаваючи) відповідні ресурси. У зв'язку з цим до бюджету перераховує­ться лише різниця між сумою одержаного та сплаченого пода­тку на додану вартість.

Податок на додану вартість у документах, пред'явлених до оплати, відображається окремою позицією.

Операція 3. Пред'явлення до оплати покупцеві рахунків-фактур за раніше одержану продукцію.

«В» 300 шт. по 200 грн., на суму 60 000 грн.

«Д» 70 шт. по 345 грн., на суму 24 150 грн.

Разом 84 150 грн.

Податок на додану вартість 20% — 16 830 грн.

Усього до оплати 100 980 грн.

Ця операція відображається на дебеті рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» і кредиті рахунка 70 «Доходи від реалізації». Вона показує виникнення заборгованості покупців перед підприємством за продану їм продукцію та суму виручки. Але оскільки в наведеній сумі є не лише виручка, а й податок на додану вартість (16830 грн.), який підлягає перерахуванню до бюджету, то це має бути відображено в системі рахунків.

Операцію одержання на розрахунковий рахунок від покупців суми оплати за реалізовану продукцію (100980 грн.) треба запи­сати на дебет рахунка 31 «Рахунки в банках» і кредит рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками».

Операція 4. Суму одержаного податку на додану вартість, що належить бюджету (16830 грн.), необхідно відобразити на дебеті рахунка 70 «Доходи від реалізації» і кредиті рахунка 64 «Розра­хунки за податками та платежами». Операція засвідчує виник­нення заборгованості підприємства перед бюджетом. Водночас відображення суми податку на додану вартість в однаковій сумі на дебеті і кредиті рахунка 70 «Доходи від реалізації» виключає вплив цієї заборгованості на фінансові результати підприємства. За видами продукції ця сума визначається в загальноприйнятому порядку, тобто 20% від виручки. У міру погашення цієї заборго­ваності дебетують рахунок 64 «Розрахунки за податками та пла­тежами» і кредитують рахунок 31 «Розрахунки в банках».

З метою стимулювання своєчасної оплати придбаної продук­ції або збільшення обсягів її придбання продавець, як правило, надає покупцеві знижки. Ці знижки передбачаються угодою. Якщо така знижка надається до процесу реалізації, тобто до випис­ки рахунка-фактури покупцеві, то вона відображається у цьому документі, зменшуючи на цю величину одержану виручку. Отже, дохід від реалізації, в даному разі, розраховуватиметься як дого­вірна вартість за виключенням суми знижки.

Нерідко знижки надають покупцям за дотримання (виконан­ня) ними певних умов, наприклад своєчасної оплати. Тоді надану знижку вже неможливо відбити в рахунку-фактурі. Відтак на су­му знижки дебетують рахунок 70 «Дохід від реалізації» субраху­нок 4 «Відрахування з доходу» і кредитують рахунок 36 «Розра­хунки з покупцями і замовниками», у такий спосіб зменшуючи на суму наданої знижки дохід від реалізації продукції. Аналітичні рахунки субрахунка 4 є регулюючими до рахунка 70 «Дохід від реалізації».

Окремі покупці з різних причин (наприклад, через дефекти в купленій продукції) можуть частково повернути раніше придбану продукцію, щодо якої вже пред'явлено рахунки до оплати. Реалізаційна вартість такої продукції також відображається на дебеті рахунка 70 «Дохід від реалізації» субрахунок 4 і кредиті рахунка 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками». Водночас облікова вартість повернутої продукції оприбутковується, зменшуючи собівартість реалізації.

Указаний порядок обліку процесу реалізації забезпечується роздільним відображенням доходів (виручки) на рахунках класу 7 та понесених витрат на реалізовану продукцію, товари чи вико­нані роботи й послуги (рахунки класу 9).

На цих рахунках доходи й витрати накопичуються в розрізі видів чи груп продукції наростаючим підсумком. Це забезпечує одержання узагальнених даних щодо обсягів проданої продукції та одержаної виручки. В кінці звітного періоду рахунки доходів і витрат закриваються списанням їх даних на фінансові результа­ти. При цьому на суму списуваних доходів дебетують рахунок 70 «Доходи від реалізації» і кредитують рахунок 79 «Фінансові результати», а на суму списуваних витрат дебетують рахунок 79 «Фінансові результати» і кредитують рахунок 90 «Собівартість реалізації».

Після цього, порівнюючи одержані доходи та понесені ви­трати за групами продукції, регіонами продажу чи господарсь­кими підрозділами визначають фінансовий результат. Різниця між сумою одержаних доходів та сумою витрат показує одер­жаний прибуток, а перевищення витрат над доходами показує понесені збитки. Інакше кажучи, це активно-пасивний, операційний, порівняльний рахунок, дебетове сальдо якого показує суму понесеного підприємством збитку, а кредитове — суму одержаного прибутку.

У кінці року виведене сальдо в порядку закриття цього рахун­ка відносять на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». Проте слід мати на увазі, що згідно з чинним порядком певну частину витрат підприємства не включають у собівартість продукції, а відносять на фінансові результати. Це, зокрема, за­гальногосподарські витрати, витрати зі збуту та інші витрати операційної діяльності, їх за загальним правилом протягом звіт­ного періоду відображають на дебеті рахунків 92 «Адміністрати­вні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності» і кредиті рахунків з обліку витрачених ресурсів. В кін­ці місяця обліковані витрати відносять (списують) на фінансові результати. При цьому дебетують рахунок 79 «Фінансові резуль­тати» і кредитують рахунки 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності».

Одержані прибутки підприємство частково використовує про­тягом року. Так, акціонерні товариства за рахунок прибутку на­раховують дивіденди, тобто частково розподіляють між акціоне­рами раніше накопичені прибутки. При цьому дебетують рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» і кредитують рахунок 67 «Розрахунки з учасниками». Частина прибутку може визначитись підприємством як резерв, що відображається на де­беті рахунка 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» і кредиті рахунка 43 «Резервний капітал». Іноді певні підприємст­ва завершують звітний рік зі збитками. Сума збитків списується за рахунок раніше накопиченого нерозподіленого прибутку, а за браком такого — за рахунок резервного або додаткового капіта­лу. На підприємствах, де немає таких джерел, непокритий збиток відображають у балансі в дужках у складі власного капіталу та вираховують його із загального підсумку.

У процесі господарської діяльності кожне підприємство наражається на заборгованість покупців та замовників. Частина вказаної заборгованості не відшкодовується не лише в установлені строки, а й після завершення строків позовної давності. Таку заборгованість називають сумнівною, або безнадійною.

Нерідко її виникнення пов'язане з неплатоспроможність окремих покупців, їхнім банкрутством. Однак, як правило, що заборгованість було вже раніше відображено в обліку як складову частину одержаних доходів, визначених прибутків та сплачених податків. З метою більш обґрунтованого відображення в обліку формування фінансових результатів та розрахунків з покупцями чинні положення передбачають створення резерву сумнівних боргів. Для цього, виходячи з досвіду попередніх років, розраховують загальну суму сумнівної дебіторської заборгованості, щодо якої є ризик неповернення, та середній відсоток ризику непогашення боргу. Наприклад, загальна сума заборгованості становить 500 000 грн., а за попередні роки не погашалося в середньому 4% її. Отже, у кінці року створюється резерв на суму (500000 ´ 0,04) = 20000 грн. Цей резерв створюється (відноситься) на рахунок витрат. Для його створення дебетують рахунок 94 «Інші витрати операційної діяльності» субрахунок 4 «Сумнівні та безнадійні борги» і кредитують рахунок 38 «Резерв сумнівних боргів». Це дає змогу списати суму безнадійної дебіторської заборгованості, дебетуючи рахунок 38 «Резерв сумнівних боргів» і кредитуючи рахунок 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками».

У кінці кожного року проводиться інвентаризація, уточнення резерву. За необхідності його суму збільшують у встановленому порядку або зменшують (анулюють).

У балансі підприємства цей резерв відображається довідково і в загальний підсумок не включається. Дані цього рахунка вико­ристовуються для визначення чистої реалізаційної вартості, яку одержують вирахуванням із дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів.

Питання для самоперевірки:

1. Як здійснюється облік процесу праці та її оплати?

2. Як здійснюється облік процесів використання засобів праці?

3. Як здійснюється облік процесів придбання (заготівлі) предметів праці та їх споживання?

4. Як здійснюється облік процесів виробництва?

5. Як здійснюється облік процесу реалізації?

Читайте також:

1. II. Укладання господарських договорів способом оферти та її акцепту
2. IX. Відомості про військовий облік
3. IX. Відомості про військовий облік
4. Автоматизація виробничих процесів
5. АВТОМАТИЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
6. АВТОМАТИЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
7. Автоматизована форма обліку
8. Автоматизовані системи управлінні охороною праці, обліку, аналізу та дослідження травматизму
9. Автоматизовані форми та системи обліку.
10. Акції та їх облік
11. Акції та їх облік
12. Алгоритм із застосуванням річної облікової ставки d.

Переглядів: 1654