• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Вирішення суперечок між суб'єктами страхування. Умови припинення дії договору.

Порядок і умови здійснення страхових виплат та страхових відшкодувань.

Обов'язки суб'єктів страхових правовідносин.

Порядок укладання договору страхування та набуття ним чинності.

Сутність договору страхування.

1. Сутність договору страхування

Договір страхування є письмовою угодою між страхувальником та страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору страхування.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, у яких викладено повний комплекс умов, що становлять зміст договору.

Правила страхування – сукупність умов страхування, що розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування повинні містити: перелік об'єктів страхування; порядок визначення страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; виключення зі страхових випадків і обмеження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов'язки сторін; дії страхувальника в разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову у здійсненні страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; умови припинення договору страхування; порядок вирішення спорів; страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.

Якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до Нацкомфінпослуг.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнута угода за всіма істотними умовами.

2. Порядок укладення договору страхування та набуття ним чинності

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. У заяві необхідно зазначити всі суттєві особливості ризику, який передбачається страхувати. Подану заяву страховик може прийняти або відхилити залежно від змісту інформації, наведеної в ній.

При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою) та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Факт укладання договору може посвідчуватись страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом).

Страховий поліс – документ встановленого зразка, що видається страховиком страхувальникові, посвідчує укладений договір страхування та містить основні його умови.

Договір страхування укладається в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Договір страхування належить до реальних договорів. За безготівкової форми розрахунку договір набуває чинності з нуля годин доби, у яку страховий платіж (або перша його частина) надійшов на рахунок компанії, якщо інше не встановлено договором. За розрахунку готівкою – з нуля годин доби, у яку сплачено страховий платіж (або його першу частину). Під час відновлення договору до закінчення строку попереднього договору – з моменту закінчення його дії.

Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка визначена договором, якщо інше не передбачено законодавством України.

Грошові зобов'язання сторін за договорами страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті.

3. Обов'язки суб'єктів страхових правовідносин

Обв'язки страхувальника:

1. Своєчасно вносити страхові платежі.

2. При укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, які мають істотне значення для оцінки страхового ризику та надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику.

3. Повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо даного об'єкта страхування.

4. Ужити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку.

5. Повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

6. Інші обов'язки.

Обов'язки страховика:

1. Ознайомити страхувальника з умовами страхування.

2. Впродовж двох робочих днів, як тільки стане відомо про страховий випадок вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику.

3. При настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування в передбачений договором страхування строк.

4. Відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору страхування.

5. За заявою страхувальника в разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування.

6. Тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан за винятком випадків, передбачених законодавством України.

7. Інші обов'язки.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто зі спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування.

В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

Якщо страхувальник – юридична особа припиняє свою діяльність і встановлюються його правонаступники, права та обов'язки страхувальника переходять до правонаступників.

4. Порядок і умови здійснення страхових виплат та страхових відшкодувань

Здійснення страхових виплат та виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Страховий акт – документ, що складається за наслідками огляду застрахованого об'єкта, який постраждав у результаті настання страхової події.

Аварійний сертифікат – документ, що видається страхувальникові аварійним комісаром, агентом або іншим уповноваженим представником страховика на підставі наслідків огляду пошкодженого майна. В аварійному сертифікаті фіксуються можливі причини, характер і розмір збитку, зумовленого страховим випадком. Аварійний сертифікат є для страхувальника підставою для висунення претензії страховикові. Проте аварійний сертифікат не може розглядатись як безумовний доказ відповідальності страховика.

Є обставини, за яких страховик може відмовити у здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) учинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної в їх заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству України.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Страхувальник може оскаржити відмову страховика у страховій виплаті в суді.

5. Вирішення суперечок між суб'єктами страхування. Умови припинення дії договору

Інстанцією для встановлення істини є суд. Суд може також визнати договір страхування недійсним, що є підставою для припинення його дії. Недійсність договору страхування пов'язана з його укладенням після страхового випадку, а також, якщо об'єктом договору страхування є майно, що підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Іншими підставами законодавство визнає згоду сторін; закінчення строку дії договору; виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; несплату страхувальником страхових платежів у визначені договором строки. При цьому договір уважається достроково припиненим у випадку, коли перший або черговий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика впродовж десяти робочих днів з моменту пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору; ліквідації страхувальника – юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22, 23, 24 Закону «Про страхування»; ліквідації страховика в порядку, встановленому законодавством України; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі у повному обсязі.

Тема 5. Страховакомпанія

1. Страхові організації

2. Організаційна структура страхової компанії

1. Страхові організації

Сукупність страхових компаній, що функціонують у даному економічному середовищі, і фінансово-економічних відносин між ними утворюють страхову систему.

За характером виконуваних операцій страхові компанії поділяються на спеціалізовані (особисте або майнове страхування), універсальні і перестрахувальні. У ряді закордонних країн діяльність універсальних страхових компаній заборонена законом. В Україні страхові компанії поділяються на такі, що займаються страхуванням життя, і такі, що надають страхові послуги інші, ніж страхування життя.

За зоною обслуговування: поділяються на місцеві, регіональні, національні і міжнародні (транснаціональні).

В банківській практиці одержав досить широке поширення термін «банківське страхування». Уперше банки стали проводити страхові операції у Франції. Багато банків прагнуть до придбання уже функціонуючих страхових компаній. Такий союз є вигідним як для банків, що одержують стабільно прибуткові страхові компанії, так і для останніх, котрим дається можливість використовувати широку мережу банківських філій та відділень на території всієї країни та за кордоном.

Однією з форм упровадження банків у страхову справу є створення страхових трастів. Це довірчі операції банків, що здійснюються за домовленістю з клієнтом. Страховий траст виникає, якщо клієнт призначає банк довіреною особою за страховим полісом (особисте страхування) і доручає йому виплачувати страхову суму дружині, що втратила чоловіка, у випадку своєї смерті і передати суму полісу дітям після смерті іншої людини.

Сучасний рівень розвитку страхового ринку в розвинутих країнах характеризується посиленням тенденцій до монополізації в страховій справі і концентрації капіталу. У зв'язку з цим можна виділити чотири організаційні форми прояву цієї тенденції.

1) Горизонтальна інтеграція – це зосередження у діяльності невеликого числа значних страхових компаній усе більшого обсягу страхових премій і страхових послуг.

2) Вертикальна інтеграція – проникнення страхових компаній в інші сфери, тісно пов'язані зі страховою справою (банківська, біржова діяльність, фондовий ринок).

3) Створення міжнаціональних страхових компаній.

4) Диверсифікація – розширення зв'язків страховика із різноманітними підприємствами інших галузей. У цьому виражається прагнення середніх і дрібних страхових товариств вижити в умовах гострої конкурентної боротьби і одержати більш стійкі прибутки від спільної діяльності для покриття витрат, які зростають.

Для ринку страхування притаманні такі основні типи диверсифікації:

· страхові компанії стають частиною фінансово-промислового холдінгу;

· страхові компанії починають володіти підприємствами матеріального виробництва;

· страхові компанії створюють дочірні компанії у фінансово-кредитній сфері.

Акціонерне страхове товариство – форма організації страхового фонду на основі централізації коштів за допомогою продажу акцій.

Існують приватні акціонерні страхові товариства, акції яких поширю­ються серед їх засновників, і публічні акціонерні страхові товариства, акції яких вільно обертаються на ринку.

Акціонерне страхове товариство – юридична особа, що має свій статут, у якому визначені мета товариства, розмір капіталу, порядок управління. Вищим органом управління акціонерного страхового това­риства є загальні збори акціонерів. Збори скликаються, як правило, один раз на рік, а поточними справами керує правління або рада ди­ректорів. Перевірку оперативно-фінансової діяльності акціонерного то­вариства здійснює обрана ревізійна комісія. Результати роботи ревізійної комісії доповідаються на загальному засіданні акціонерів. До виняткової компетенції загального засідання належать визначення стратегічних напрямків роботи страхового товариства, затвердження документів, що регламентують його діяльність, і внесення в них змін, обрання правління і наглядової ради, які представляють власників і контролюють діяльність страхового товариства в період між засіданнями, а також приймають у разі потреби рішення про ліквідацію страхового товариства.

Виконавчим органом страхової компанії є дирекція, що здійснює керівництво діяльністю та представляє страховика при укладанні договорів і угод з іншими юридичними та фізичними особами. Компетенція Дирекції визначається загальним засіданням і закріплюється в статуті страхового товариства.

Статутний капітал акціонерного страхового товариства формується за допомогою акції.

Представництво страхової компанії займається, як правило, збиранням інформації, рекламою, представницькими функціями, пошуком клієнтів в інтересах страховика в даному регіоні або іншій країні, але не веде страхову діяльність.

Агентству страхової компанії дозволено виконувати усі функції представництва і визначені страхові операції: укладання й обслуговування договорів страхування.

Філія (відділення) страхової компанії – це відокремлений підрозділ страховика, який має, відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик одержав ліцензію і право на проведення яких було надано філії загальними зборами учасників страховика в повному обсязі або з обмеженнями. Страховик несе повну відповідальність за діяльність своїх філій, організовує контроль за їх страховими операціями. Результати роботи філії (відділення) відображаються в консолідованому балансі страхової компанії.

Процес подальшого поглиблення спеціалізації серед страховиків сприяв утворенню перестрахувальних компаній, що здійснюють перестрахування найбільш значних і небезпечних страхових ризиків.

Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування (ТВС), які можна розглядати як форму організації страхового фонду на основі накопичення коштів за допомогою пайової участі його членів. Учасник цього товариства одночасно виступає як страховик і як страхувальник.

Можливості для створення таких товариств прийнятні для об'єднань середніх та великих власників (домогосподарств, власників магазинів та ін.). Страхувальник стає членом товариства взаємного страхування, бере участь у розподілі прибутку і збитків за результатами його діяльності. Страхувальникам –членам ТВС належать всі активи компанії. Вищим органом ТВС є загальні збори його членів. Вони обирають правління для оперативного керівництва страховою справою і ревізійну комісію, що перевіряє роботу правління і доповідає про результати перевірки загальним зборам пайовиків ТВС.

При перевищенні зібраної страхової премії над сумою виплат страхового відшкодування, а також при вирахуванні витрат на ведення справи і відрахування до резервних фондів ТВС, різниця перевищення доходів над витратами може бути розподілена між учасниками ТВС пропорційно внесеному пайові.

Діяльність ТВС звичайно підпорядкована тим же правовим нормам, що й страховиків.

Державна страхова компанія – правова форма організації страхового фонду, єдиним власником якого є держава. Організація державних страхових компаній здійснюється шляхом їх заснування з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній (в Україні ПрАТ «Українська охоронно-мтрахова компанія»).

Приватні страхові компанії належать одному власнику або його сім'ї.

Кептив – акціонерна страхова компанія, що обслуговує цілком або переважно корпоративні страхові інтереси засновників, а також суб'єктів, що самостійно господарюють, які входять до структури багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп. Кептив може бути дочірньою страховою компанією. Переваги організації кептиву полягають у великій потенційній ємності великого сегмента страхового ринку, що обслуговується корпоративним страховиком. Діяльність кептиву безпосередньо пов'язана з банками, пенсійними й інвестиційним фондами, іншими фінансово-кредитними інститутами, що функціонують у системі багатопрофільних концернів або фінансово-промислових груп. Ці структури звичайно виступають засновниками кептиву. Через систему участі (обмін акцій) відбувається взаємне проникнення і формується взаємний вплив на проведену фінансову політику, тактику і ділову стратегію між кептивом та іншими фінансовими і банківськими структурами.

У Російській Федерації коптив - страхова компанія «Лукойл», що функціонує в системі нафтової компанії «Лукойл».

2. Організаційна структура страхової компанії

Формування організаційної структури страхової компанії здійснюється на основі таких принципів:

— централізації (децентралізації);

— географії (території);

— функціональної побудови;

— спрямованості послуг;

— спеціалізації за групами клієнтів.

Принцип централізації (децентралізації) визначає структуру компанії, виходячи із розмежування відповідальності між рівнями управління. Цей принцип тісно пов'язаний з географічним принципом побудови страхової компанії. Це означає, що багато компаній мають декілька регіональних управлінь, які контролюють роботу філій, відділень на їх території.

Принцип функціональної побудови припускає формування підрозділів страхової компанії за напрямками діяльності: андеррайтинг, постачання, збут, фінансування, врегулювання збитків та ін. Іноді таку структуру визначають як орієнтовану на конкретний страховий продукт.

Структура компанії повинна будуватися таким чином, щоб забезпечувати досягнення мети своєї діяльності з максимальною ефективністю.

Структура управління компанією може будуватися за декількома принципами підпорядкованості:

- лінійна (вертикальне управління);

- функціональна (управління за функціями);

- лінійно-штабна – це в основному «мозкові» центри (штаби), що виконують консультаційні функції в процесі стратегічного планування, підготовки рішень з важливих питань роботи компанії. До них, крім штатних робітників, часто залучають вчених, консультантів та експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі спеціалісти опрацьовують ті або інші питання і надають керівництву свої висновки та пропозиції. Консультанти не користуються правом давати розпорядження працівникам компанії.

Переглядів: 2703