Висновки

Таким чином, історико-правовий аналіз виникнення та розвитку нотаріальних органів дозволяє зробити такі висновки.

1. Виникнення органів, що виконують нотаріальні функції, завжди зумовлено достатньо високим рівнем розвитку господарського життя держави, що породжує потребу в укладенні угод, правочинів і забезпе тобто їх юридичної достовірності.

2. Нотаріальна діяльність завжди відзначається публічно-правовим характером. Публічна сила, а отже, і якість безспірності прав, фактів і документів забезпечуються наділенням нотаріуса державно-владними повноваженнями шляхом затвердження його напосаді представниками державної влади.

3. Утворення сучасних нотаріальних органів — результат відокремлення спірної юрисдикції від безспірної та віднесення останньої до компетенції нотаріату. Отже, нотаріальна діяльність (як різновид юрисдикційної) має здійснюватися у процесуальній формі, яка є гарантією прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Порівняння нового Закону «Про нотаріат» з раніше діючим дозволяє зазначити, що за своєю структурою та за змістом правового регулювання нотаріальних дій він повністю сприйняв раніше діюче законодавство. Аналіз вказаних законодавчих актів у частині кола нотаріальних дій, правил вчинення окремих нотаріальних дій, застосування законодавства іноземних держав свідчить навіть про уніфікованість режимів їх правового регулювання.

Нові положення, що містяться у Законі «Про нотаріат», стосуються організації нотаріату і не чіпають режиму вчинення нотаріальних дій. Вони передбачають введення приватного нотаріату, більш докладну регламентацію правового статусу нотаріуса та допуску осіб до нотаріальної діяльності, а також утворення державних нотаріальних архівів.

Останнє. Історія нотаріату підтверджує, що розвивався він на відміну від судової юрисдикції як безспірна публічна юрисдикція.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат», вчинення нотаріальних дій покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють уповноважені на це посадові особи органів місцевого самоврядування. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на дипломатичні представництва України. Крім того, посвідчення заповітів і довіреностей, що дорівнюються до нотаріальних, може провадитися особами, вказаними у ст. 40 Закону (головними лікарями лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв; капітанами морських судів; начальниками експедицій тощо).

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом про закінчення університету, академії, інституту, трьох річний юридичний стаж в сфері права та пройшов стажування протягом трьох років у нотаріальній конторі, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не має права бути нотаріусом особа, яка має судимість.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.