Види правотворчості

Складність категорії правотворчості зумовлює різноманіття критеріїв її класифікації.

За способами правотворчості розрізняють:

1) затвердження нормативно-правових актів і договорів
референдумом. Наприклад, референдумом були прийняті
конституції багатьох держав (Ірландія, Російська Федера
ція, Франція, Чилі). Маастрихтській договір у Франції та
Ірландії також затверджувався референдумом. Таким же
шляхом нерідко вносяться зміни до конституції, держав
ного ладу. Наприклад, у 1975 р. референдум у Греції ви
словився за ліквідацію монархії;

2) прийняття або видання нормативно-правових актів
компетентними державними органами. У сучасних держа
вах цей вид правотворчості є основним. Держава також має
право делегувати таке повноваження недержавним суб'єк
там. Наприклад, у 1933 р. за рекомендацією Конгресу СІЛА
підприємці розробили і затвердили Кодекси чесної конку
ренції для того, щоб швидше вивести країну з економічної
депресії;

3) створення юридичних прецедентів судовими та ад
міністративними органами держави. Цей вид правотвор-

чості є одним з основних у країнах англо-американського типу права;

4) укладення нормативно-правових договорів компетент
ними державними органами (або з дозволу держави — ін
шими суб'єктами, зокрема трудовими колективами). Цей ,
вид правотворчості переважає в міжнародних відносинах,

і останнім часом активно розвивається у внутрішньодержавних справах;

5) офіційне визнання державою звичаю. Наприклад,
ст. 7 Цивільного кодексу України містить вказівку на мож
ливість застосування звичаїв ділового обороту, якщо вони
не суперечать закону або договору.

Залежно від форм створюваного права розрізняють: 1) законотворчість; 2) підзаконна правотворчість; 3) прецедентна правотворчість; 4) договірна правотворчість.

Залежно від суб'єкта правотворчості розрізняють:

1) безпосередня правотворчість народу (суспільства).
Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референду
му (плебісциту) — всенародного голосування з найбільш
важливих питань життя суспільства і держави;

2) правотворчість найвищого представницького органу
(парламенту) держави або суб'єкта федерації. У більшості
країн світу парламент має «монополію» на законотворчу
діяльність;

3) правотворчість органів і посадовців виконавчої влади
(уряду, міністерств і відомств, місцевої адміністрації). Як
правило, названі органи державної влади здійснюють під-
законну правотворчість. Крім того, формою участі в право-
творчому процесі є право законодавчої ініціативи, що на
лежить уряду разом з іншими суб'єктами;

4) правотворчість глави держави. Зміст правотворчої
діяльності глави держави залежить від форми державного
правління та обсягу повноважень, що є у глави держави.
Так, абсолютний монарх визнається як єдиний творець
права; навпаки, президент у парламентсько-президентській
республіці може видавати тільки підзаконні акти. Подібно
до уряду глава держави, як правило, володіє правом зако
нодавчої ініціативи;

5) судова правотворчість. У країнах англо-американ
ського типу права судді відіграють першорядну роль у
правотворчості, а в країнах романо-германського типу пра
ва суд має допоміжне значення в правотворчості, виступа
ючи як інтерпретатор уже наявних правових норм. Особ-

ливии варіант правотворчості судових органів у країнах романо-германського типу права — визнання нормативно-правового акта не відповідним конституції. Таке рішення може винести, наприклад, Конституційний Суд України. Це припиняє дію акта повністю або частково, отже, рішення КСУ має певний правотворчий зміст;

6) правотворчість органів місцевого самоврядування. Відмітна ознака цього виду правотворчості — її локальний характер. Створені органом місцевого самоврядування нормативно-правові акти діють тільки в строго визначених територіальних межах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принципи правотворчості	\|	Законодавчий процес і його стадії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.