Принципи правотворчості— це керівні, основоположні ідеї, які зумовлюють відповідність правотворчості суспільним потребам. До них відносять:
1) гуманізм — пріоритетність прав людини, визнання людини як найвищої соціальної та духовної цінності;
2) гармонійна єдність інтересів особистості та суспіль ства. Право має виступати як рівноважна складова індиві дуальних інтересів, що й є суспільним інтересом;
3) демократизм — вираз у праві волі народу. Один із способів безпосередньої правотворчості народу — ухвален ня норм права шляхом референдуму. Проте це вельми до рога процедура, широко вживана лише в деяких невеликих державах. Принцип демократизму виявляється також у широкому обговоренні законопроектів, у конкуренції кіль кох варіантів законопроектів, що виносяться на обговорен ня парламенту;
4) гласність — ознайомлення суспільства з проектами нормативно-правових актів, вільне та конструктивне їх обговорення зметою уникнути помилок і прогалин у пра вовому регулюванні, підвищити його авторитетність та ефективність;
5) законність — ухвалення нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до конституційно закріпле ного процесу правотворчості. Розробка і ухвалення норма тивно-правових актів та інших форм права не повинні ви ходити за межі компетенції державних органів. Приписи норм права повинні відповідати конституції та міжнарод ним зобов'язанням держави;
6) науковість і професіоналізм. Розробкою та прий няттям нормативно-правових актів повинні займатися фахівці. Підготовка проекту нормативно-правового акта має здійснюватися на основі досягнень юридичної науки, а у разі потреби — й інших наук. Проект нормативно-право вого акта має бути підданий науковій експертизі, а у разі потреби мають бути проведені соціологічні дослідження й економічне обґрунтування;
7) зв'язок з практикою. Як правило, норми права мають видаватися для врегулювання вже існуючих суспільних відносин. Практика реалізації правових норма має «помі чати» прогалини та колізії у правовому регулюванні, діа гностувати застарівання правових норм і необхідність їх скасування або зміни;
8) планування. Цей принцип дає можливість встанови ти правильну послідовність розробки і ухвалення норма тивно-правових актів, вилучити непродумані, випадкові акти правотворчості, запобігти дублюванню актами один
одного. Недотримання цього принципу призводить до колізій і суперечностей у нормативно-правових актах, зрештою, провокує свавілля і помилки в роботі правозастосов-чих органів;
9) оперативність. Цей принцип вимагає швидкого реагування на мінливі потреби суспільства, на появу нових суспільних відносин;
10) поєднання динамізму і стабільності. Цей принцип вимагає дотримання необхідного балансу між виданням нових норм права і внесенням змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів. Основною метою правотворчої діяльності має бути досягнення стабільності законодавства, забезпечення умов якомога більшій тривалості дії законів і підзаконних актів у державі.
Ухвалення нових нормативно-правових актів, зміна або скасування чинних мають відповідати вказаним принципам, бути обґрунтованим і доцільним, змістовно зваженим і конструктивним.