Люб'язний приятелю!

На сьомім десяткові нинішнього століття, полишивши вчительську посаду й усамітнившись у лісах, полях, садах, селах, хуторах та пасіках, що лежать довкруж Харкова, навчав я себе доброчинства і повчався з Біблії; до того ж, добропристойними іграшками бавлячись, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомості. А цього року в селі Бабаях примножив їх до половини. Поміж тим як писав решту, здавалося мені, що ти завжди присутній, схвалюєш мої думки і разом до них зі мною причащаєшся. Дарую ж тобі три десятки байок — тобі й тобі подібним.

Батьківська кара має в гіркоті своїй солодощі, а мудра іграшка приховує в собі силу.

Нерозумну пиндючливість зустрічають за зовнішністю, випроваджують за сміхом, а розумний жарт поважний вінчає кінець. Немає смішнішого, як розумний вигляд з порожнім нутром, і немає нічого веселішого, як смішне обличчя з прихованою дільністю. Згадайте прислів'я: «Красна хата не вуглами, а пирогами».

Я й сам не люблю мінливих масок тих людей і справ, про які можна сказати малоросійською приказкою: «Стучить, шумить, гримить... А що там? Кобиляча мертва голова біжить». Кажуть і великоросіяни: «Летала високо, а села недалеко», — про тих, що багато та красно говорять, а слухати нічого. Не любі мені ця порожня зарозумілість і пишна пустеля, а миле те, де зверху нічого, а всередині — щось, зовні брехня, а всередині істина.

Друже мій! Не зневажай байкарства! Байка і притча — одне й те ж. Не за гаманом суди скарб — правдивим судом осуджуй. Байка тоді буває погана й бабська, коли в простацькій та смішній шкаралупі своїй не ховає зерна істини і схожа на червоточний горіх. Від таких байок відводить Павло свого Тимофія (1 до Тим., гл. 4, ст. 7). І Петро заперечує не просто байки, але байки з хитрощами, які, окрім прикрашеної оболонки, сили Христової не мають. Іноді в покидьках ховається коштовний камінь. Будь ласка, затям собі ці Павлові слова, щоб люди«на юдейські байки не зважали, ані на накази людей, що від правди відвертаються». Як обряд без сили Божої — порожнеча, то й байка така без істини. Коли ж вона з правдицею — хто посміє назвати її неправдивою? «Для чистих усе чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але зане-чистилися і розум їхній, і сумління» (До Тита, 1 — 15). Цим хворим, позбавленим страху Божого, а з ним і доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а споганені в них розум та сумління.

Цей потішний і фігурний рід писань був найкращий для стародавніх мудреців. Лавр і взимку зеленіє. Так мудрі і в забавках розумні, і в брехні істинні. Істина їхньому гострому зорові не здаля бовваніла, як простацьким розумам, а ясно, мов у свічаді, виставлялася, і вони, забачивши відразу живу її подобу, уподобили її у різноманітні тлінні фігури.

Жодні фарби не передають приваби троянди, лілеї, нарциса настільки точно, наскільки прегарно в них з'явлена невидима Божа істина — тінь небесних і земних образів. Звідси народились ієрогліфіка, емблематика, таїнства, притчі, байки, подобизни, приказки... І не дивина, що Сократ, коли його внутрішній янгол — керманич у всіх його справах — повелів писати вірші, тоді він вибрав Езопові байки. І як кожна вправно показана картина здається неукам брехнею, так і тут виходить.

Сонце всіх планет і цариця Біблія з тайнотворених фігур, притч та подобизн утворена. Вся вона ліплена з глини і зветься у Павла «буйством». Але в цю глину вдихнуто дух життя, а в тім буйстві ховається мудрість усього смертного. Зобразити, приєднати, уподібнити — означає те саме.

Прийми ж, люб'язний приятелю, дружнім серцем від твого друга цю небезсмаковиту думок його воду. Не мої це думки, не я їх вигадав, бо істина безначальна. Але люблю — з тим і мої, люби — і будуть твої. Знаю, що твій плотський бовван різниться від мого опудала, але дві різні посудини хай наповняться одним лікером, хай будуть єдина душа і єдине серце. В цьому й полягає справжня дружба і єдність думок. Усе не наше, все загине — і самі боввани наші. Одні лише думки завжди з нами, одна лише істина вічна, а ми в ній, як яблуня в своїм зерні, затаїмося.

Будьмо ж дружні! Прийми і споживай з Петром мої чотириногі звірі, змії та птиці. Хай тебе Бог благословить! З ним не зашкодить і трута поганська. То лише образи, що криють, як полотном, істину. Споживай, доки споживеш з Богом чого кращого.

Люб'язний приятелю! Твій вірний слуга,

любитель Священної Біблії

Григорій Сковорода

4.Творчість для дітей Тараса Шевченка

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861)

Великий український поет, філософ і просвітитель Т. Г. Шевченко був полум'яним борцем за народну культуру й освіту; його ідеал — людина з різнобічними знаннями і високими моральними якостями, яка може застосувати свої знання в житті, вміє цінувати прекрасне, любить працю. Автор «Кобзаря» надавав особливого значення вихованню дітей, зокрема раннього віку. У своїх творах він звеличував батьків-трудівників, між якими завжди панують теплі, сердечні стосунки, такі необхідні для правильного виховання малят. Він прославляв жінок-матерів, які самовіддано виконують благородні материнські обов'язки, і засуджував аристократок за те, що «мамку наймають». Особливо вболівав поет за дітей народу, позбавлених за умов царизму дитинства. Т. Г. Шевченко написав для дітей і про дітей низку чудових творів, що вирізняються глибоким проникненням у дитячу психологію, знанням особливостей дитячого сприймання в ранньому віці.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ідеї народності та природовідповідності Григорія Сковороди.	\|	Громадське виховання є для народу його сімейним вихованням

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.