Громадське виховання є для народу його сімейним вихованням

Методи виховання та навчання Костянтина Дмитровича Ушинського.

План

НЕ 2.3. Народність у вихованні К.Д.Ушинського,М.І.Пирогова та О.В.Духновича

1.Методи виховання Костянтина Дмитровича Ушинського.

2.Микола Іванович Пирогов – видатний громадський діяч.

3. Народна педагогіка Олександра Васильовича Духновича.

Видатний вітчизняний педагог К. Д. Ушинський накреслив основні шляхи розвитку самобутньої дошкільної педагогіки. Виходячи з ідей народності, він піддав критиці практику фребелівських і перших російських дитячих садків, висунув основні вимоги до організації, змісту й методики сімейного й громадського дошкільного виховання.

У своїх педагогічних творах велику увагу приділяв формуванню характеру дитини в перші роки життя, організації її початкового навчання, вихованню дітей у процесі праці. Особливе місце належить К. Д. Ушинському в розробці теорії гри й методики розвитку мови дітей. Вплив ідей К. Д. Ушинського на подальший розвиток педагогічної науки такий великий, що його по праву називають «батьком дошкільної педагогіки».

У сім'ї природа підготовляє в організмі дітей можливість повторення і дальшого розвитку характеру батьків. Організм нових поколінь у народі носить у собі можливість збереження і дальшого розвитку історичного характеру народу. Вихованню доводиться часто боротися з сімейним характером людини; але його ставлення до характеру народного — зовсім інше. Усяка жива історична народність є най-прекрасніше створіння... на землі, і вихованню лишається тільки черпати з цього багатого і чистого джерела.

Проте хіба народність не потребує виправлення? Хіба немає народних недоліків, як і народних чеснот? Невже виховання повинне вкорінювати впертість у англійця, пиху у француза і т. ін.?

Насамперед зазначимо, що робити висновки про достоїнства і недоліки народу на підставі наших особистих понять про якості людини, втискуючи ідею народності у вузькі рамки нашого ідеалу, ніхто не має права. Як би високо не була розвинена окрема людина, вона завжди стоятиме нижче за народ. Історія переконує нас на кожному кроці, що поняття наші про чесноти і недоліки не можна застосовувати до цілих народностей, і часто те, що здається нам недоліком у народі, є зворотною і необхідною стороною його чеснот, умовою його діяльності в історії…

Але що таке народність у вихованні?

На це питання ми вже відповіли фактами, виставивши на початку нашої статті національні особливості громадського виховання у найголовніших народів Європи. Народна ідея виховання усвідомлюється тим швидше й повніше, чим більш сімейною справою народу є громадське виховання, чим більше займається ним література і громадська думка, чим частіше питання його стають доступними для всіх громадськими питаннями, близькими для кожного, як питання сімейні.

Педагогічна література, педагогічні товариства, часті перевірки наслідків виховання, подорожі з педагогічними цілями, живий зв'язок між практиками-педагогами, педагогічні журнали, а найбільше тепла участь самого суспільства у справі громадського виховання можуть прискорити виявлення і з'ясування тих вимог, дотриманням яких досягається народність у громадському вихованні.

Зробимо тепер загальний висновок з нашої статті і перелічимо одне за одним ті положення, які ми хотіли довести.

Загальної системи народного виховання для всіх народів немає
не тільки на практиці, айв теорії, і німецька педагогіка не що біль
ше, як теорія німецького виховання.

У кожного народу своя особлива національна система вихован
ня; а тому запозичення одним народом в іншого виховних систем є
неможливим.

Досвід інших народів у справі виховання є дорогоцінною спад
щиною для всіх, але точно в тому ж розумінні, в якому досвід все
світньої історії належить усім народам. Як не можна жити за зразком
іншого народу, яким би принадним не був цей зразок, так само не
можна виховуватись за чужою педагогічною системою, яка б вона не
була струнка і добре обдумана. Кожний народ щодо цього має випро
бувати власні сили.

Науку не треба плутати з вихованням. Вона загальна для всіх
народів; але не для всіх народів і не для всіх людей становить мету і
результат життя.

Громадське виховання само не розв'язує питань життя і не ве
де за собою історії, а йде слідом за нею. Не педагогіка і не педаго
ги, а сам народ та його великі люди прокладають шлях у майбутнє:
виховання тільки йде цим шляхом і, діючи заодно з іншими громад
ськими силами, допомагає йти ним окремим особам і новим поко
лінням.

Громадське виховання тільки тоді буде дійовим, коли його пи
тання стануть громадськими питаннями для всіх і сімейними питання
ми для кожного. Система громадського виховання, що вийшла не з
громадського переконання, як би хитро вона не була обдумана, ви
явиться безсилою і не буде діяти ні на особистий характер людини, ні
на характер суспільства. Вона може готувати техніків; але ніколи не

виховуватиме корисних і діяльних членів суспільства, і якщо вони з'являтимуться, то незалежно від виховання.

Збудження громадської думки у справі виховання є єдино міцною основою всяких поліпшень у цій галузі: де нема громадської думки про виховання, там нема і громадського виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів.

Наскільки ми довели кожне з цих положень, полишаємо на розсуд інших; ми хотіли тільки порушити питання і вважатимемо себе щасливими, якщо ці питання викличуть думки інших.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Люб'язний приятелю!	\|	Рідне слово. Книга для тих,хто навчає

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.