• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

На ґрунті сексуального насильства

Кримінологічна профілактика - це діяльність різних суб'єктів боротьби зі злочинністю, спрямована на своєчасне відвернення виникнення криміногенно небезпечних явищ, їх обмеження та усу­нення, створення достатнього захисту і безпеки особи від злочин­них посягань.

Відрізняти профілактику злочинів від інших видів соціального управління необхідно за ознакою цілеспрямованості. «Саме ознака цілеспрямованості в постановці і вирішенні завдань відрізняє сферу кримінологічної профілактики від профілактичної дії найзагаль-

ніших процесів соціального розвитку, який здійснюється у ході вирішення завдань більш широкого соціального значення»¹.

Профілактика соціально небезпечної сексуальної поведінки повинна починатися з усунення її причин. Попередження алкого­лізму в батьків ще до зачаття дитини, охорона здоров'я вагітних, профілактика органічної поразки головного мозку в процесі поло­гів і з перших днів життя створюють передумови для правильного формування статевої сфери. Особливе значення в профілактиці аномальної сексуальної поведінки варто приділяти попередженню порушень психосексуального розвитку. У цьому розумінні важли­ві рання діагностика і своєчасне лікування психічних розладів, ви­явлення і медико-педагогічна корекція перекручування психосек­суального розвитку на найбільш ранніх етапах. Проте статеве ви­ховання не має бути спрямовано на розвиток асексуальності, тобто не можна придушувати феміністську поведінку дівчат і мускули-стську поведінку хлопців, щоб не викликати компенсаторну гіпер-мускулистську поведінку. Колективні ігри й виховання повинні проводитися з урахуванням статі дитини. Необхідно навчити дітей спілкуванню з однолітками, у тому числі між дітьми різної статі, формувати високі моральні якості, попереджати спокушення дітей

і підлітків.

У профілактиці сексуальної злочинності важливу роль відіграє родина, адже тут формуються моральні властивості й відбувається становлення особистості. Несприятливий мікросоціум формує по­тенційно неправильну соціальну поведінку при сексуальній пато­логії, психопатичному складі особи, при розвитку психічного за­хворювання зі статевою дезадаптацією. Родина хворого може як підтримати його при статевих розладах, так і стати психотравмую-чим чинником, порушити його соціальну адаптацію, що може спричинити суспільно небезпечні дії.

Окремим профілактичним завданням є виявлення і залучення до лікування потенційно небезпечних осіб, для яких характерні високий ризик вчинення сексуальних злочинів. До них, насамперед, варто віднести тих, хто страждає на розлади статевого характеру і тих, хто схильний до садизму, педофілії, некрофілії, некросадизму, ексгібіціонізму тощо. Ці патосексуальні особливості можуть бути

¹ Миньковский Г. М. Предмет криминологической профилактики преступ-лений и некоторые проблемы ее зффективности // Вопросы борьбы с преступ-ностью.-М., 1972.-Вып. 17.-С. 16.

виявлені як на доклінічному, так і на клінічному рівнях. Причому клінічне обстеження може як передувати докримінальній стадії, так і проводитись у випадках, коли особа вже реалізувала свій аномальний сексуальний потяг злочинним шляхом.

Оскільки парафілії, як правило, сприяють здійсненню злочинної діяльності, профілактика в цьому випадку є доречною і вкрай необ­хідною. Профілактичні заходи поділяються на первинну і вторинну профілактику. Деякі дослідники, наприклад О. Бухановський, ціл­ком обґрунтовано виділяють також третинну профілактику.

Первинна профілактика спрямована на осіб, які страждають на парафілію на доклінічному етапі або на передкримінальній стадії клінічного етапу. її метою є попередження кримінальної поведінки.

Мета вторинної профілактики - попередження повторних зло­чинних діянь особами, які вже вчинили сексуальні правопорушен­ня, і таким чином запобігти рецидиву. Особливо важливо не зали­шити без уваги осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, де вони відбували покарання за сексуальні злочини. Ризик рецидиву зростає, якщо злочин був спрямований проти дітей або літніх осіб, якщо злочинець у в'язниці піддавався сексуальному насильству і приниженню людської гідності. Як правило, у цьому випадку сек­суальні рецидиви повторюються через 2-10 місяців з дня їх звіль­нення з місць позбавлення волі.

Первинна і вторинна профілактики передбачають психокорек­цію і психотерапію, правову, трудову і сімейну реабілітації.

Головним завданням третинної профілактики є попередження серії злочинів, що вже вчиняються. Ця профілактична програма розрахована на важкі випадки і спрямована на осіб, засуджених за багатоепізодні злочини проти статевої недоторканності, осіб з ознаками «феномена Чикатила», а також на незасуджених осіб, які вчиняють латентні серійні злочини і звертаються за допомогою. Ймовірно, кращою формою третинної профілактики є серйозне медикаментозне лікування, доповнене реабілітаційними заходами первинної і вторинної профілактики.

Діяльність з попередження насильницьких дій сексуального ха­рактеру потребує правової забезпеченості з метою надання необ­хідних гарантій законності в діяльності суб'єктів профілактики. Попередження злочинності вимагає соціальної й економічної об­ґрунтованості, відповідності розроблювальних і здійснюваних за-

ходів фактичній наявності й тенденціям криміногенних процесів, явищ, ситуацій, можливостям вплинути на них за допомогою цих заходів.

Попередження злочинності неможливо без інформаційної за­безпеченості, тобто наявності інформаційної бази профілактики, що обумовлює своєчасність і достатність одержання даних про стан суб'єктів профілактики, об'єктів профілактичного впливу, обсяги і напрями проведення профілактичної роботи.

Для прозорості профілактики необхідно зняти обмеження на публікацію даних про рівень, динаміку, структуру зареєстрованої злочинності, про судимість, діяльність правоохоронних органів, дані соціальної статистики та вибіркових досліджень, прогностич­ні оцінки. Усе вищезазначене надає кримінологам емпіричну базу для прийняття конкретних рішень щодо організації й удоскона­лення профілактичної діяльності.

У попередженні статевих злочинів, як було зазначено раніше, велике значення має встановлення причин, що обумовлюють їх вчинення. Для виявлення цих причин мають бути з'ясовані, у ре­зультаті проведення відповідних кримінологічних досліджень, по-перше, недоліки в умовах морального формування особи, які призводять до формування антигромадської установки, що зго­дом обумовлює вчинення статевих злочинів; по-друге, найбільш типові життєві ситуації, за наявності яких відбуваються насиль­ницькі дії сексуального характеру; і, по-третє, умови, що сприя­ють їх вчиненню.

Головним у формуванні антигромадської установки, безпереч­но, є конкретне середовище, в якому відбувається розвиток особи. Водночас варто мати на увазі й те, що вплив зовнішніх умов на людину здійснюється не механічно, а відбивається на її психіці, характері й темпераменті. При розгляді питання про недоліки в умовах морального формування особистості необхідно акцентува­ти увагу на тому, яку роль у формуванні антигромадської установ­ки відіграють психофізіологічні особливості даної особи.

Таким чином, попередження статевих злочинів охоплює ком­плекс соціальних і спеціальних заходів, які повинні проводитися державними органами і громадськими організаціями з метою за­побігання цим злочинам й усунення причин, що їх породжують.

Заходи загальносоціального попередження злочинів сексуаль­ного характеру мають бути спрямовані:

по-перше, на усунення безпосередніх причин, що обумовлюють насильницькі дії сексуального характеру. До них належать, насам­перед, заходи, пов'язані зі зміною несприятливих умов формуван­ня особи в тих випадках, коли антигромадська установка даної особи уже виникла. Профілактичні заходи мають бути спрямовані на зміну такої установки, а також на протиставлення їй ефектив­ної, гальмуючої реалізації злочинного наміру, психологічного впливу, метою якого є створення в особі впевненості в невідворот­ності покарання за вчинений злочин, якщо вина її буде доведена судом у визначеному законом порядку;

по-друге, через те, що статеві злочини вчиняються за наявності визначених, переважно типових, ситуацій, попереджувальні захо­ди повинні виключати такі ситуації й усувати умови, що сприяють їх виникненню;

по-третє, попередженням насильницьких дій сексуального ха­рактеру є повне розкриття вчинених, припинення, а також запобі­гання статевим злочинам, що готуються.

Найоптимальнішим варіантом попередження насильницьких дій сексуального характеру є поєднання кількох із зазначених ви­ще завдань. Нині розроблені й застосовуються заходи щодо попе­редження насильницьких дій сексуального характеру. Усі вони тим чи іншим чином сприяють попередженню розглянутих злочи­нів. До загальноприйнятих належать, насамперед, заходи, спрямо­вані на усунення недоліків у моральному формуванні особи, що можуть призвести до формування антигромадської установки на здійснення насильницьких дій сексуального характеру. Насампе­ред, це заходи щодо виховання статевої культури. Не можна стате­ву сферу розглядати як основу всієї людської психіки і спрямову­вати на неї головний вплив вихователя. Виховуючи статеве почут­тя, ми ще не виховуємо громадянина, виховуючи ж громадянина, ми таким чином виховуємо і статеве почуття¹.

Статеве виховання має формувати чутливе ставлення до про­явів інтимної близькості, виключити допущення можливості при­сутності при цьому сторонніх. Не менш важливим є завдання -виховувати почуття стриманості, уміння володіти своїми емоціями й бажаннями у взаємостосунках. Людина з юнацтва повинна зро-

¹ Див.: Макаренко А. С. Собрание сочинений.- Т. 4.- М.: Правда, 1987.-573 с.

зуміти необхідність стримувати почуттєві пориви і не давати їм панувати над своєю свідомістю.

Велике значення для попередження насильницьких дій сексуа­льного характеру мають оперативні заходи, що вживають органи міліції для виявлення осіб, здатних вчинити статеві злочини, своє­часного взяття їх на оперативний облік і проведення з ними профі­лактичної роботи.

Отже, можна зробити такі висновки.

1. Попередження насильницьких дій сексуального характеру має бути комплексним, включати в себе загальносоціальні й спеці­альні заходи, які повинні проводитися державними органами і громадськими організаціями.

2. Серед загальносоціальних заходів щодо профілактики вчи­нення статевих злочинів особливе значення мають такі, що нале­жать до морального виховання громадян, передусім молоді. Не­від'ємною частиною морального виховання є статеве виховання, боротьба з алкоголізмом, наркоманією.

3. Особливі завдання щодо попередження насильницьких дій сексуального характеру покладаються на органи охорони здоров'я та громадські організації.

4. Здійснюючи загальні попереджувальні заходи, варто визна­читися з пріоритетними напрямами та тактикою їх реалізації. Без подолання реальних причин і умов, які зумовлюють злочинність, намагання вирішити цю проблему окремими разовими «кампанія­ми» чи поверховими заходами позитивних результатів не матиме.

Значна увага має бути приділена протидії підриву правосвідо­мості громадян (у тому числі й з боку працівників органів внутрішніх справ). Зокрема, рішуче слід викорінювати будь-які спроби, спря­мовані на підрив моральності суспільства, недотримання рівності перед законом і судом, коли до сфери діяльності правоохоронних органів не входять особи, наділені так званим імунітетом недотор­канності, а чинна система органів кримінальної юстиції у повну силу спрацьовує лише тоді, коли правопорушники не мають мож­ливості забезпечити ефективний правовий захист.

Виховна робота ґрунтується на наукових засадах педагогіки, психології, соціології, конфліктології тощо і передбачає детальне вивчення колективу як на рівні усієї системи, так і на рівні конк­ретної службово-професійної групи аж до кожного індивіда включно.

5. Попередження злочинів, пов'язаних із сексуальним насильст­вом, як і інших злочинів, ґрунтується на позитивних загальносоці-альних зрушеннях економічного, культурно-виховного, правового, організаційного характеру, що дає можливість протистояти кримі­ногенним чинниками. Найперспективнішими в цьому плані є за­ходи, пов'язані з:

• усуненням, ослабленням або нейтралізацією чинників, що зу­мовлюють зниження життєвого рівня громадян, кризові явища в суспільстві. Йдеться, зокрема, про соціальний захист найураз-ливіших прошарків населення, оскільки відчуття цими особами свого відторгнення від суспільства штовхає їх на здобування засо­бів для задоволення своїх потреб, що може призвести до вчинення злочинів;

• організаційно-управлінськими заходами, спрямованими на усунення недоліків в управлінні економікою, політикою, соціаль­ною сферою, а також правоохоронною діяльністю, оскільки ці не­доліки є криміногенними чинниками. До них належать заходи щодо оптимізації регулювання процесів урбанізації і міграції, працевлаш­тування, соціальної адаптації; у правоохоронній сфері - це стиму­лювання повноти виявлення і розкриття злочинів, подолання «но­жиць» між тенденціями злочинності й практикою обрання запобіж­них заходів та застосування покарань;

• усуненням або обмеженням дії криміногенних факторів шля­хом формування у членів суспільства моральної позиції, орієнто­ваної на базові загальнолюдські цінності: заходи, що формують у громадській думці нетерпимість до злочинів та інших правопо­рушень, підвищення загальної, побутової, правової культури людей. Особливої уваги потребує молодь, яка через недостатню сфор-мованість світогляду і навичок життєдіяльності, різку зміну ідео­логічних цінностей у суспільстві дуже схильна до негативних впливів, імітації протиправних варіантів поведінки;

• установленням контролю за діяльністю засобів масової інфор­мації, зокрема, телебаченням, що. фактично пропагує, усупереч міжнародно-правовим зобов'язанням України, злочинний спосіб життя. Ще в 1935 році в колишньому СРСР була введена заборона на випуск книг і фільмів, що пропагують «подвиги» злочинців. Жодні демократичні принципи, що ми так ретельно обстоюємо, не можуть виправдати невтручання держави в здійснюване засобами масової інформації розбещення молоді.

Наведені вище заходи мають більш масштабні цілі, ніж бороть­ба зі злочинами, пов'язаними із сексуальним насильством. Однак вони мають і важливий кримінологічний аспект, будучи основою спеціальної профілактики злочинів, оскільки їх спрямованість на вирішення завдань соціального розвитку протидіє усім криміно­генним чинникам.

Крім зазначених заходів попередження злочинів сексуального характеру, на наш погляд, до загальносоціального попередження належать:

а) система заходів усунення соціальних та мікросоціальних
процесів детермінації злочинності, які впливають на усі верстви
населення, його групи;

б) заходи, спрямовані на подолання негативних факторів, які є
наслідками попередніх умов життя, виховання, криміногенних
якостей (що несвоєчасно нейтралізуються за допомогою заходів
організаційного, виховного або дисциплінарного впливу);

в) заходи, спрямовані на подолання і нейтралізацію негативних
умов життя, побуту, дозвілля і діяльності, які мають на меті послаб­
лення й усунення негативних та підсилення позитивних факторів
шляхом вирішення існуючих проблем правового та морального
виховання, надання дійсно реальної допомоги.

Особливо згубний вплив мають допущені керівниками випадки особистої аморальності й неправомірної поведінки як батьків, так і побутового оточення. Негативну роль відіграють також неналежні стосунки та ігнорування сталих і прогресивних взаємин між пра­цівниками в колективі, спрямованих на спільну боротьбу проти пияцтва і наркотизації, байдуже ставлення до своїх працівників, безконтрольності й безкарності, приховування від обліку злочинів та інших видів правопорушень, невпорядкованості стосунків в особистому житті тощо.

Таким чином, загальне попередження злочинів сексуального характеру, на наш погляд, має розглядатися в контексті загально-соціальних заходів як система дій, спрямованих на усунення про­цесів детермінації, що впливають на все населення та поділяються за різними соціальними, економічними й іншими критеріями і збі­льшують імовірність злочинної поведінки групи населення чи окремих громадян, які піддаються їх впливу. У загальному плані це, передусім, вирішення важливих соціальних, економічних та інших проблем, посилення виховної та ідеологічної роботи з населенням, оздоровлення політичної і духовної сфер життя суспільства.

Моральна й фізіологічна недосконалість здебільшого породжує первинні нормальні статеві інстинкти, трансформуючи їх у ті або інші статеві відхилення, а також статеві або інші правопорушення і злочини. Ось чому вибір між правослухняною і антигромадською поведінкою є однією з центральних проблем кримінологічної нау­ки, особливо коли вибір пов'язаний з агресією, хоч би в якій формі вона не виявлялася.

На нашу думку, агресивні реакції засвоюються і підтримуються при створенні відповідних ситуацій, які їх стимулюють. В основі агресії лежать одночасно й інстинкти, і несприятливі соціальні умови (теорія інстинкту, теорія спонукання, когнитивні моделі аг­ресії, фрустрації-агресії, теорія соціального навчання тощо). Най­більш характерна і найбільш поширена форма агресії - сексуальна.

На основі проведеного дослідження можна зробити загальний висновок про те, що статеве виховання посідає одне з головних місць у спрямовано-виховній діяльності. Саме як основу вибору варто вбачати соціальну, психолого-педагогїчну, медико-оздоров-чу і кримінологічну суть статевого виховання в широкому (мораль і правосвідомість суспільства) і вузькому (мораль і правосвідо­мість особистості) розуміннях слова. Статеве виховання як кримі~ нологічна проблема усіма визнається, але явно недооцінюється. Воно повинно ненав'язливо і переконливо прищепити молоді на­вички усвідомлювати наслідки своєї статеворольової діяльності на життєвих прикладах з урахуванням існуючих суспільних норм. Кваліфіковане статеве виховання означає і статеворольове само­виховання. Велике значення при цьому має залучення до кращих зразків людської культури, у тому числі - й у сфері статеворольо-вих взаємовідносин членів суспільства.

У законодавстві явно недооцінено ступінь суспільної небезпеки посягань на статеву недоторканність людини. Прямо або опосе­редковано, але статева свобода належить до пріоритетних життє­вих цінностей.

Прийнято вважати, що непорушність права на статеву свободу належить до основних прав людини, а тому необхідно підвищити, насамперед, попереджувальне значення кримінальної відповідаль­ності за зґвалтування та інші найбільш тяжкі статеві злочини. З цією метою в законі за найбільш тяжкі статеві злочини, переважно для злочинців-рецидивістів, деякі автори пропонують такий вид спе­цифічного кримінального покарання, як кастрація. Ідея ця не нова

і завжди мала своїх прихильників та противників, які, зокрема, вважають, що навіть небезпечні злочинці, які вчиняють статеві злочини, не можуть бути позбавлені права репродуктивного від­творення, незважаючи на високу небезпеку рецидиву.

Проте з позицією прихильників кастрації важко погодитися хо­ча б тому, що за статеві злочини ґвалтівник справедливо позбавля­ється такого важливого людського права, яким є не тільки статева, а й взагалі особиста (власна) свобода.

Доцільно розробити загальнодержавну програму боротьби з жі­ночою і чоловічою проституцією, яка тягне за собою деградацію особистості, а також є причиною (умовою) вчинення статевих або інших злочинів. Давно назріли умови для створення в країні, у си­стемі Міністерства внутрішніх справ України, більш чітко спеціа­лізованих штатних підрозділів по боротьбі з проституцією і статег вою злочинністю.

Кримінологічна концепція ранньої профілактики статевих зло­чинів як результат комплексного дослідження цієї проблеми стиму­лює розвиток нової суміжної науки - кримінальної сексології, пред­метом вивчення якої повинні стати статеві відхилення і збочення, що є потенційно суспільно небезпечними; особистість статевих де-віантів; причини й умови формування статевих відхилень і збочень; шляхи і напрями попередження антигромадської статевої поведінки.

З позиції досягнень сучасних наук про людину особливу увагу парто приділяти подальшому поглибленню змісту поняття статевої норми і статевих відхилень; на нашу думку, статевою нормою в кримінологічному розумінні охоплюється не тільки середньоста-тистична величина, а й усі ті відхилення від неї, що не можуть ста­ти пусковим механізмом злочинної статевої поведінки.

З урахуванням проведеного дослідження (його загальної й особ­ливої частин) можна зробити концептуальний методологічний ви­сновок про те, що кримінологічна теорія вибору тих або інших форм соціально значимої поведінки - у цілому нормативної або девіантної - має бути покладена в основу ранньої профілактики правопорушень і злочинів, передусім серед молоді.

Стійка тенденція до зростання статевих відхилень, які надалі спроможні ще більше стимулювати статеву злочинність, зумовлена по гак жорсткістю соціальної моралі щодо норм статевої поведін­ки, як соціальною нестабільністю в суспільстві, девальвацією інс­титуту сім'ї, помітним спадом загального рівня виховної функції

школи, явним погіршенням фізичного і психічного здоров'я підро­стаючого покоління.

Профілактика статевих злочинів, насамперед, полягає у своєчас­ному виявленні, корекції і нейтралізації відхилень психосексуаль-ного розвитку в поєднанні з більш ефективним статевим вихован­ням неповнолітніх у сім'ї і школі. Таке виховання повинно врахо­вувати не тільки вікові особливості неповнолітніх і, зокрема, стадії їх статевого дозрівання, а й закріплювати у свідомості молоді основні суспільно корисні основи і правила статеворольової поведінки. У цьому вбачається дійсно ефективний державно-правовий і су­спільний підхід до ранньої профілактики статевих злочинів.

Найважливішим завданням, на нашу думку, є створення науко­во обґрунтованої державної системи статевого виховання і сексу­альної освіти, до розробки якої, з урахуванням вітчизняного і сві­тового досвіду, мають бути залучені фахівці різного профілю -лікарі, педагоги, юристи, працівники засобів масової інформації.

У системі заходів первинної профілактики сексуальної злочиннос­ті особлива роль належить протиалкогольному вихованню, що вклю­чає в себе і санітарно-виховні заходи щодо попередження наркоманії.

Необхідно зруйнувати в очах молоді «образ алкоголю» як ніби­то атрибута «мужності», як нібито кращу форму проведення дозвілля - це має бути замінено пропагандою заняття спортом, по­зитивними хобі, організацією різних культурно-масових заходів. На цій основі дієвішою буде санітарно-виховна робота, яка конк­ретніше розкриває шкоду алкоголю та інших одурманюючих ре­човин для фізичного й духовного здоров'я людини.

З урахуванням криміногенних факторів, що детермінують зло­чини сексуального характеру, можна визначити такі основні на­прями діяльності щодо спеціально-кримінологічного попередження злочинів: кримінологічна профілактика, запобігання злочинам та їх припинення.

Найважливішими профілактичними комплексами є такі:

а) втручання у кризові ситуації;

б) зменшення практичних можливостей вчинення злочинів сек­
суального характеру;

в) виховна та інформаційна робота серед населення;

г) залучення громадськості до попередження насильницьких
злочинів;

д) надання допомоги жертвам цих злочинів.

Втручання у кризові ситуації припускає нейтралізацію і роз­в'язання міжособистісних напружених конфліктів за допомогою комплексу спеціальних засобів, які використовуються в діяльності суб'єктів попередження злочинів, пов'язаних із сексуальним насиль­ством. Цей комплекс складається з таких заходів:

• здійснення постійного соціального контролю за обстановкою в сімейно-побутовій сфері та сфері дозвілля шляхом виявлення мотивів криміногенної поведінки, постановки на профілактич­ний облік конфліктуючих осіб і розроблення конкретних органі­заційно-управлінських, педагогічних, психологічних, правових за­собів їх усунення або послаблення ступеня конфліктного напру­ження;

• орієнтація правоохоронних органів на превентивну роботу з молоддю;

• ефективне застосування Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15 листопада 2001 року;

• обмеження практики застосування такого покарання, як по­збавлення волі, і доцільність заміни його альтернативними видами покарань;

• створення електронно-пошукової системи «Сексуальне насиль­ство» для обліку злочинів сексуального характеру та централізо­ваної автоматизованої системи обліку прикмет не ідентифікованих трупів;

• проведення паспортизації вулиць, майданів, парків, транспорт­них магістралей та інших місць масового перебування і відпочин­ку людей у містах, інших населених пунктах з метою виявлення і усунення несприятливих для охорони громадського порядку чин­ників;

• підвищення рівня уваги до поведінки зазначених осіб та осіб із психічними відхиленнями тощо.

Зменшення практичних можливостей вчинення насильницьких злочинів - це аспект кримінологічної профілактики, що передбачає вжиття заходів, які максимально б ускладнювали вчинення злочи­нів, пов'язаних із сексуальним насильством, у громадських місцях, на вулицях, у гуртожитках, домоволодіннях тощо. Для цього необ­хідно посилення патрулювання в населених пунктах, містах, мікро­районах, селах, переважно у вечірні та нічні години; припинення перебування в Україні осіб без певних занять з інших країн, вико­ристання відповідних адміністративно-правових норм; практику-

вання комплексних оперативно-попереджувальних заходів у тих населених пунктах, де спостерігається складна криміногенна об­становка; посилення контролю за обігом зброї, боєприпасів, вибу­хових речовин, наркотиків, отрути; підвищення рівня боротьби з пияцтвом, наркоманією, що є надійним способом попередження злочинів сексуального характеру.

Виховна та інформаційна робота серед населення може вклю­чати в себе таку групу заходів:

• запровадження у масштабах країни кримінологічної поінфор­мованості населення про стан злочинності, причини й умови вчи­нення злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, особу зло­чинців і потерпших; попереджувальні заходи і роль населення під час їх здійснення;

• пропагандистські заходи з використанням засобів масової інформації;

• розроблення програм навчання, запровадження занять та кур­сів для різних верств населення, метою яких є оволодіння засоба­ми захисту від сексуальних домагань тощо.

Залучення громадськості до попередження злочинів, пов 'язаних із сексуальним насильством. Широке залучення громадян до сфери попереджувальної діяльності передбачає підвищення рівня правосві­домості й розуміння єдності суспільних та особистих інтересів. Для цього потрібна тривала та добре організована робота з поши­рення відповідних знань, створення нової і відродження старої системи громадських формувань, налагодження взаємодії та коор­динації з державними суб'єктами попередження зазначених зло­чинів, проведення інших заходів.

Надання допомоги жертвам злочинів передбачає моральну під­тримку і матеріальну допомогу громадянам, які потерпіли від зло­чинів сексуального характеру, це —, обов'язок правової держави. Тому заслуговують на увагу такі пропозиції: створення фонду відшкодування шкоди громадянам або їх представникам, які зазна­ли збитків від насильницьких злочинів; підвищення готовності громадян до самооборони; прийняття закону про надання допомо­ги жертвам насильницьких посягань тощо.

Запобігання насильницьким злочинам проти життя і здоров'я особи, пов'язаним із сексуальним насильством, повинно здійсню­ватися на тій стадії злочинної поведінки, яка характеризується ви­никненням злочинного наміру вчинити злочин, або коли поведінка

деяких осіб здатна його викликати. Основними запобіжними ком­плексами цих заходів є такі:

• переорієнтація антисуспільних установок осіб (підвищення рівня інформаційного забезпечення суб'єктів запобігання насиль­ницьким злочинам; зміна стереотипу поведінки, тобто цілеспрямо­ваний запобіжний вплив на осіб, які здатні до вчинення злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, або їх рецидиву; прими­рення конфліктуючих сторін тощо);

• активні контрзаходи, які використовуються здебільшого на рівні індивідуального запобігання злочинам, пов'язаним із сексуаль­ним насильством, оперативне втручання в процес розвитку зло­чинної поведінки; створення умов, які усуватимуть або ускладню­ватимуть розвиток злочинної поведінки і сприятимуть добровіль­ній відмові особи від її продовження, тощо.

Припинення злочинів. У системі спеціально-кримінологічного попередження злочинів особливе місце посідає припинення розпо­чатих злочинів сексуального характеру на стадіях готування до злочину і замаху на злочин. Активний захист особи повинні здійс­нювати не лише суб'єкти попередження злочинів, а й сама особа. У ст. 36 Кримінального кодексу України, у якому регулюються положення про необхідну оборону, зазначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або Іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Залежно від характеру злочинних дій і криміногенної обстанов­ки розрізняються такі комплекси заходів припинення злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством:

а) організаційно-превентивний напрям припинення даних зло­
чинів (наприклад, створення спеціалізованих підрозділів, груп в
органах внутрішніх справ по боротьбі саме з тяжкими злочинами,
пов'язаними із сексуальним насильством; удосконалення кримі­
нального і кримінально-процесуального права, а також правоза-
с госовної практики щодо посилення їх попереджувального ефек-
ту тощо);

б) спонукальний мотив об'єднує різні заходи примушування
осіб, які готуються до вчинення злочинів, до добровільної відмови

від підготовки до вчинення злочину і замаху на нього, від продов­ження злочинної поведінки і взагалі кримінальної діяльності;

в) активна протидія розвитку злочинної діяльності й настанню більш тяжких її наслідків (постійний і ефективний контроль за особами, які реально готуються до вчинення злочину сексуального характеру); негайне вжиття заходів щодо забезпечення безпеки осіб, на життя і здоров'я яких готується замах; своєчасне запобі­гання груповим бійкам, кримінальним розборкам, сходкам; опера­тивне припинення злочинної діяльності; затримання, арешт тощо.

Існують також інші напрями та заходи попередження злочи­нів, пов'язаних із сексуальним насильством, які випливають із законодавчих актів, комплексної цільової програми профілактики злочинності, а також науково-методичних публікацій, в яких пропонуються відповідні пропозиції та рекомендації суб'єктам профілактики.

До спеціально-крітінологічних заходів попередження злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, також належать:

1. Застосування кримінально-правових норм так званої «подвій­ної превенції» для своєчасного реагування на готування до вчинен­ня злочинів, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність тощо.

2. Послідовна й наступальна боротьба з пияцтвом та наркоманією. Відомо, що пияцтво і наркоманія сьогодні - масова форма девіант-ної поведінки, що завдає великої шкоди сім'ї, виробництву і су­спільству в цілому. Ці негативні явища є своєрідним каталізатором злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, посилюють їх жорстокість і невмотивованість. Пияцтво і наркоманія тісно пов'я­зані з груповою злочинністю, оскільки вони сприяють об'єднанню нестійких осіб у групи з антисоціальною спрямованістю. Людина у стані сп'яніння частіше від інших стає жертвою злочинів.

Не можна ігнорувати й правові заходи боротьби із зазначеними негативними явищами, що відображені у нормах кримінального законодавства. Зокрема, це норми, які:

а) передбачають обставини, що обтяжують відповідальність при
призначенні покарання, а також застосування примусового ліку­
вання;

б) спрямовані на боротьбу із втягненням неповнолітніх у пия­
цтво і доведення їх до стану сп'яніння, залучення до немедичного
вживання лікарських та інших засобів, що спричиняють одурма-
нення;

в) спрямовані на боротьбу з незаконним виготовленням, при­дбанням, зберіганням, перевезенням і збутом наркотичних засобів, а також з їх розкраданням, з організацією або утриманням притул­ків для вживання наркотичних і психотропних речовин.

3. Своєчасне реагування на правопорушення, що чиняться на грунті сімейних та інших побутових конфліктів. Відповідно до статистики, сьогодні в Україні понад 60% злочинів проти особи вчиняються в побуті. Це обумовлюється насамперед негативними змінами в житті багатьох сімей, невідповідністю між збільшенням вільного часу громадян і невмінням його правильно використати. Найбільш криміногенним є побут, для якого типовими є: система­тичні конфлікти в сім'ї, пияцтво, паразитичний спосіб життя.

4. Запобігання криміногенним впливам рецидивістів і профе­сійних злочинців. Це пов'язано з обмеженням поширення злодій­ських традицій та звичаїв, переважно в середовищі неповнолітніх і молоді; руйнацією впливу злочинних «авторитетів» у криміналь­ному та загальнопобутовому оточенні; використанням криміналь­но-правових норм із «подвійною превенцією»; забезпеченням за­побіжного впливу через суворе покарання професійних злочинців.

5. Поліпшення якості профілактичної роботи в маргінальному середовищі. Прошарок маргіналіє, тобто людей, які втратили свої національні корені, звичаї, традиції, є криміногенним чинником, своєрідним каталізатором насильницької злочинності, особливо серед неповнолітніх та молоді.

6. Підвищення ефективності діагностики психічних аномалій та акцентуацій в осіб з девіантною поведінкою й тих, хто перебуває на профілактичному обліку органів внутрішніх справ. З цією метою важливо активізувати роботу центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, на які покладається обов'язок лікування правопоруш­ників від алкоголізму, наркоманії та інших психічних аномалій.

7. Посилення боротьби з організованою злочинністю. Несприят-ливі тенденції цього виду злочинності тісно корелюють із такими процесами в суспільстві, як безробіття, втрата гарантій працевлаш­тування випускників навчальних закладів, деформація мораль­ності, тобто йдеться про те коло чинників, що детермінує зростан­ня злочинності в цілому. Водночас організована злочинність має специфічні детермінанти, які пов'язані з різким майновим розша­руванням серед населення, виділенням 5-10% осіб із дуже висо­кими доходами. Механізм взаємозв'язку насильницької та органі-

зованої злочинності має принаймні три аспекти: а) створення десят­ків і сотень тисяч «адрес» для корисливо-насильницьких злочинів, що вчиняються організованими групами; б) установлення взаємови­гідних кримінальних зв'язків для усунення конкурентів, викорис­тання одних кримінальних структур для захисту від інших тощо; в) розширення нелегального обігу зброї та вибухових речовин.

8. Забезпечення належної охорони громадського порядку. У цій
справі правоохоронним органам основну увагу треба зосередити
на таких моментах:

• систематично узагальнювати й аналізувати дані про криміно­генну обстановку в громадських місцях;

• установити і взяти під контроль найкриміногенніші об'єкти, використовуючи при цьому можливості громадськості, вивчати склад осіб, які збираються на таких об'єктах, наявність серед них раніше засуджених або тривалий час непрацюючих та осіб, які зловживають спиртними напоями;

• підвищити якість роботи патрульно-постової служби міліції. Для цього потрібно систематично, з урахуванням оперативної об­становки, аналізувати розстановку сил і засобів патрульно-посто­вої служби, поліпшити її взаємодію з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, а також із громадськістю.

9. Своєчасність профілактичного впливу на осіб із підвищеним
ступенем віктимності. Врахування ролі потерпілого в механізмі
насильницьких злочинів - важлива ланка в усуненні факторів, що
сприяють їх вчиненню. Віктимологічна профілактика даних зло­
чинів повинна мати диференційований підхід, тобто враховувати
особливості різних контингентів осіб, які мають високий ризик
стати жертвою насильницьких посягань. Це підвищить конкрет­
ність і дієвість попередження названих злочинів.

10. Знання потенційних місць вчинення сексуального насильства,
а також ймовірних категорій осіб, які можуть його вчинити. Науко­
вою основою соціального планування районів може бути їх паспор­
тизація, а саме створення соціально-правового паспорта району, в
якому визначені найбільш криміногенні місця, перелік осіб, схиль­
них до сексуального насильства, та інші важливі положення, які до­
зволяють визначити пріоритетні напрями попередження та запобі­
гання злочинам, пов'язаним із сексуальним насильством.

На відміну від загальносоціальних заходів попередження зло­чинності, що вживають працівники органів внутрішніх справ, спе-

ціально-кримінологічні заходи здійснюються конкретніше й ціле­спрямованіше. Передусім, вони вирішують завдання усунення, нейтралізації, мінімізації криміногенних факторів. Спеціальна ви­значеність функцій стосовно виявлення й усунення (блокування і нейтралізації*) причин, умов та інших детермінант є основним мо­ментом їх профілактичної діяльності. Спеціально-кримінологічні заходи включають у себе й такі додаткові елементи, як змушуван­ня особи шляхом її переконання до добровільної відмови від заду­маного чи припинення розпочатого злочину. Вони мають часові рамки, локалізовані в часі та просторі, природно доповнюють і конкретизують загальносоціальні заходи.

Індивідуальну профілактику варто проводити тоді, коли відомі цілі та наміри правопорушника, зрозумілі й оцінені його мотиви.

Ю. М. Антонян виділяє ранню профілактику, завдання якої - не допустити формування мотивів можливої злочинної поведінки, і безпосередню профілактику, що має на меті виявлення мотивів злочинної поведінки і вжиття заходів щодо їх усунення¹.

Індивідуальна психопрофілактична робота має бути спрямована на два самостійних, але взаємопов'язаних між собою об'єкти:

1) на криміногенне середовище конкретної особи;

2) на особу з девіантною (з ознаками відхилення) поведінкою. При цьому вплив на особу має на меті вирішення двох завдань:

а) структурно-змістовна перебудова її мотиваційної сфери (стра­
тегічне завдання);

б) корекція конкретної мотивації суб'єкта в характерній для
нього криміногенній ситуації (тактичне завдання).

Відповідні заходи повинні здійснюватися одночасно як на за­гал ьносоціальному, так і на спеціально-кримінологічному рівнях. Індивідуальна профілактика можливої злочинної поведінки як важ­ливий вид профілактичної діяльності є конкретизацією загально­соціальних і спеціально-кримінологічних заходів стосовно конкрет­ної особи або групи осіб.

Значна кількість зовнішніх соціальних факторів, що детермінують мотивацію злочинної поведінки, усуваються під час вирішення загальносоціальних завдань або в результаті діяльності правоохо­ронних органів. В останньому випадку профілактичну роботу про-

¹ Див.: Антонян Ю. М. Жестокость в нашей жизни.- М: ИНФРА-М,

1995.-318 с.

понується проводити не у зв'язку з кримінальною справою, а на основі індивідуального прогнозу, не з абстрактною метою поперед­ження злочинів, а стосовно можливої злочинної поведінки конкрет­ної особи, її реалізації в дійсності.

Індивідуальна профілактика злочинної поведінки повинна скла­датися з послідовного усунення об'єктивних негативних явищ соціально-економічного, ідеологічного, соціально-психологічного характеру; викорінювання негативних обставин в організації жит­тя, діяльності, побуті й дозвіллі конкретних людей; неухильної ре­алізації принципу невідворотності відповідальності особи за свою поведінку; усуненні криміногенних факторів, що сприяють моти­вації того чи іншого виду злочинної поведінки.

Умови сімейного виховання дитини є основою формування багатьох мотивів поведінки. Родина повинна максимально забез­печити пристосування її членів до умов громадського життя, ви­конання соціальних норм, готовності зайняти визначене місце в суспільній системі, тобто родина насамперед вирішує завдання соціалізації індивіда. Криміногенний вплив родини на особистість полягає в стихійному або цілеспрямованому формуванні антисо­ціальних мотивів чи в запобіганні їх зародженню.

Вважаємо обґрунтованою думку А. Ф. Зелінського, що переви­ховання - це зміна свідомості під цілеспрямованим впливом вихо­вателів. Виправлення ж - поняття ширше, що включає також зла­мування неусвідомлюваних стереотипів злочинної поведінки¹. Таким чином, основна мета індивідуальної профілактики полягає в тому, щоб людина оволоділа навичками свідомого контролю над різними проявами своєї особистості, насамперед криміногенними.

Лише пройшовши через фільтр свідомості, втіливши в особис-тісні риси, змінивши психологічні важелі вчинків і дій (мету, мо­тиви, установки тощо), об'єктивні соціальні явища спричиняють зміни в самому злочинцеві².

Відносно відхилень сексуальної поведінки людини, що може призводити до вчинення сексуального злочину, профілактична ро­бота має бути спрямована, насамперед, на попередження пору­шень психосексуального розвитку.

¹ Див.: Зелинский А. Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд.- К.:
Юринком Интер, 1999,- 237 с.

² Див.: Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотивация пре-
ступного поведения.- Горький: Горьк. высш. шк., 1974.- 167 с.

Медичний аспект цієї роботи полягає в тому, що застосову­ється:

1) рання діагностика і своєчасне лікування психічних розладів, які сприяють порушенням комунікації і психосексуального роз­витку;

2) виявлення і медико-педагогічна корекція перекручувань пси­хосексуального розвитку на ранніх етапах.

Педагогічний аспект профілактики передбачає:

1) правильно побудоване статеворольове виховання, основний акцент якого повинен спрямовуватися на ознайомлення дітей зі статевими особливостями, а не на залякування і покарання за ці­кавість до них. Негативним явищем варто вважати існуючий у дошкільних установах звичай проводити колективні ігри (у «кос­монавтів», «машиністів», «будівельників» тощо) без урахування статі дітей і переваги, що віддається в школах феміністській по­ведінці хлопчиків і мускулистській - дівчаток, а також «безста­теве» виховання школярів, яке полягає в тому, що і дівчатка, і хлопчики рівною мірою займаються працею, яка притаманна жінкам (шиття, в'язання), або навпаки - чоловікам (слюсарна справа тощо);

2) навчання спілкуванню з однолітками (у тому числі гетеросек-суальному), що доцільно проводити у вигляді своєрідних практи­кумів із комунікації, з урахуванням віку дітей і підлітків. З кожним роком навчання повинно ускладнюватися, охоплюючи нові аспек­ти взаємин. Необхідно прищеплювати дітям почуття любові й по­ваги до представників протилежної статі;

3) попередження розбещення і спокушення дітей та підлітків. Насамперед, необхідно виключати їх доступ до порнографічних видань.

Психопрофілактика порушень психосексуального розвитку мо­же бути ефективною лише в тому випадку, якщо вона проводиться не у формі епізодичних «моральних» бесід з підлітками про небез­пеку раннього статевого життя, а є щоденною копіткою роботою щодо формування з раннього дитинства навичок спілкування і відповідної статевої поведінки.

Величезне значення для попередження формування сексуаль­них відхилень, здатних призвести до вчинення сексуального зло­чину, має правильне статеве виховання і сексуальна освіта дітей, підлітків і молоді.

Ю. М. Антонян, А. А. Ткаченко (1993 рік) склали перелік умов, які дають підставу припускати, що дана особа здатна вчинити сек­суальне насильство, а саме;

- наявність у родині психічно хворих, алкоголіків чи наркома­нів-батьків;

- бездоглядність підлітків, вживання ними алкоголю, наркоти­ків або інших одурманюючих речовин;

- вчинення в дитячому або ранньому підлітковому віці сексуа­льних дій, проявів неповнолітніми хворобливого або надмірного інтересу до статевого життя;

- істеричні прояви, жорстокість та підвищена емоційна ту­пість, слабоумство підлітків; значна педагогічна занедбаність, що перешкоджає встановленню нормальних зв'язків і стосунків із представниками протилежної статі;

- гіперсексуальність, перверсні сексуальні дії і цинічні прояви сексуального характеру, у тому числі ті, які не передбачені чинним кримінально-правовим законодавством;

- суїцидні спроби, пов'язані з невдачами в інтимному житті, у стосунках із представниками протилежної статі;

- вчинення сексуальних насильницьких дій, у тому числі зовні безмотивних, які містять у собі сексуальні моменти, сексуальну цинічність¹.

Попередження злочинів неповнолітніх можна вважати ранньою профілактикою, тому важливе профілактичне значення має вияв­лення підлітків, поведінка яких дає підставу побоюватися вчинен­ня ними зґвалтувань, розпусних гетеро- і гомосексуальних дій сто­совно малолітніх або однолітків. Слід враховувати той відомий факт, що гомосексуали прагнуть втягнути в гомосексуальні стосун­ки морально нестійких юнаків і підлітків.

Аналізуючи питання запобігання сексуальним злочинам, не можна не брати до уваги також важливу обставину, що в нашій країні психіатрична й особливо сексологічна допомога розвинута поки що недостатньо. Через традиції, що складися, люди надзви­чайно рідко звертаються до психіатрів і сексологів. Тому сексуальні проблеми, які виникають, завжди суто інтимні й вирішуються не­рідко способами, забороненими кримінальним законом.

¹ Див.: Антонян Ю. М., Ткаченко А. А. Сексуальньїе преступления: Науч.-популяр. исследование.- М.: Амальтея, 1993.- 320 с.

Вторинна психопрофілактика має на меті попередження реци­дивів сексуальних злочинів серед осіб, які були засуджені за зло­чини сексуального характеру чи звільнилися з місць позбавлення волі. Вибір профілактичних заходів до таких осіб повинен визна­чатися з урахуванням всіх їх характеристик і становити широкий спектр форм і методів профілактичного впливу (від профілактич­них бесід до встановлення адміністративного нагляду).

Компонентами предмета індивідуальної кримінологічної профі­лактики можна визначити:

а) поведінку і спосіб життя осіб, що свідчать про велику ймовір­
ність вчинення будь-яких злочинів;

б) специфічні соціально-правові, кримінологічні та моральні
ознаки особистості, які можуть свідчити про їх антисоціальну
спрямованість;

в) криміногенно значущі під час формування і реалізації проти­
правної поведінки певні індивідуальні психофізіологічні властиво­
сті та особливості конкретних працівників;

г) несприятливі стосовно дотримання законослухняної поведін­
ки умови життя, побуту, мікросоціального середовища та взаємо­
стосунки;

е) інші тривалі чи короткотермінові, але значущі фактори й обставини, що своїм виникненням стимулюють криміногенну си­туацію і спонукають до вчинення злочину.

До осіб, які потребують профілактичної корекції, вважаємо, на­лежать ті, які:

- зловживають спиртними напоями;

- мають досвід вживання наркотичних чи психотропних речо­вин (коли це не викликано медичними потребами);

- вчинили аморальні проступки на роботі чи в побуті, часто створюють конфліктні ситуації, відзначаються психофізіологіч­ною неврівноваженістю, страждають на хронічні захворювання, тощо;

- негативно ставляться до сім'ї, родичів і близьких, схильні до розпусти.

Тому можна запропонувати такі шляхи вдосконалення попере­джувальної діяльності:

а) розробити науково обгрунтовану методику прогнозування можливої протиправної (у тому числі й злочинної) поведінки, що надасть можливість чітко виявляти осіб, стосовно яких є потреба

негайного вжиття індивідуальних спеціальних заходів щодо попе­редження злочинів;

б) відпрацювати чіткий перелік правових підстав застосування
методик як прогнозування, так і подальшої реалізації попереджу­
вальних засобів і затвердити їх відповідними законодавчими та
відомчими нормативними актами, розробити систему критеріїв,
наявність яких передбачає застосування спеціальних профілактич­
них заходів стосовно конкретної особи, ґрунтуючись на фактичних
кримінологічно виважених підставах (комплексах ознак як право­
вих, так і психолого-педагогічних тощо);

в) визначити процедуру і механізми прийняття рішень щодо за­
стосування заходів прогнозування та їх реалізації;

г) установити субординаційний порядок та визначити варіанти і
критерії узгодженості дій посадових осіб, відповідальних за цю
діяльність, з метою уникнення порушень загальнолюдських стан­
дартів прав людини, можливих інших помилок та настання нега­
тивних наслідків;

д) розробити методики вивчення особистісних ознак та реаль­
ного мікросередовища, які слід застосовувати з метою профілак­
тичного впливу, збору, накопичення, аналізу й реалізації наявної
інформації на користь цієї особи.

При цьому має бути детально висвітлено:

соціально-демографічні ознаки (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо);

морально-психологічні ознаки, властивості та якості (темпе­рамент, риси характеру, як позитивні, так і негативні, зокрема, прояви постійної невдоволеності, озлобленості, зухвалості, жадіб­ності, цинізму, помсти, боягузтва, замкнутості, жорстокості, егоїз­му, ледарства та брехливості);

вольові якості (здатність протистояти негативному впливу, рі­шучість і наполегливість при виконанні службових завдань чи навпаки, а також прояви впертості, намагання у будь-який спосіб задовольнити власні егоїстичні інтереси, спроможність підпоряд­ковувати своєму негативному впливу оточуючих, у тому числі й товаришів по службі);

емоційні властивості (уміння спокійно й виважено поводитись у критичних ситуаціях, вияви нестриманості, дратівливості, неврів­новаженості, ревнивості, надмірної сором'язливості, образливості та злопам'ятства);

соціально корисні інтереси (ініціативність, уміння організувати дозвілля, наявність захоплень та їх характер тощо);

антигромадські інтереси та прагнення (схильність до пияцтва, вживання наркотиків, стійкі стосунки з особами, які мають анти-суспільну (кримінальну) поведінку, прояви аморальності тощо);

характеристика за місцем проживання (схильність до пияцтва, шкідливих звичок, факти конфліктних ситуацій із сусідами та бли­зьким оточенням);

сімейні стосунки (подружні відносини, байдужо-зневажливе та безвідповідальне ставлення до батьків, дітей, прояви ворожнечі в сім'ї тощо);

взаємодія у мікросоціальному середовищі (наявність негативно­го впливу дружніх зв'язків, сім'ї, близьких чи випадкових знайо­мих під час спільного проведення дозвілля поза місцем проживан­ня, невжиття заходів щодо нормалізації стосунків у сім'ї, потуран­ня протиправній, у тому числі й злочинній, поведінці сімейного оточення тощо);

схильність до нерозбірливих зв 'язків та антигромадської пове­дінки (зв'язок з учасниками груп антисоціальної спрямованості з корисливих мотивів, постійні конфлікти в сімейно-побутових сто­сунках, наявність повідомлень про порушення громадського по­рядку, аморальну поведінку).

Аналіз злочинності сексуального характеру, у тому числі стате­вої, показав, що в механізмах злочинної поведінки важливе значення мало неналежне статеве виховання майбутніх злочинців. Насамперед, це негативний приклад батьків, їх схильність до пияцтва, статевої розбещеності. У таких несприятливих умовах життя в сім'ї у дітей виникають негативні, небезпечні для їх подальшої долі соціально-психологічні риси аморальності й вседозволеності, що виявляються здебільшого у формі статевої агресивності підлітків, переважно чо­ловічої статі, і нездорової статевої цікавості у підлітків жіночої статі.

В умовах неблагополучної сім'ї статеве виховання дітей або відсутнє, або набуває формального і навіть явно спотвореного ха­рактеру. Сімейне неблагополуччя не тільки обмежує можливості батьківського прогнозування моральних і сексуальних підвалин підростаючих дітей, а й взагалі притупляє інтерес батьків до стате-вого виховання дітей, їх правосвідомості в цілому. Це призводить до морального нігілізму неповнолітніх, статевих правопорушень і, нарешті, до статевих або інших злочинів.

Сімейні відносини вивчаються багатьма науками: соціологією, історією, педагогікою, психологією, демографією, етикою тощо. При цьому численні сучасні соціологічні дослідження переконли­во підтверджують явну недооцінку державою і суспільством кри­мінологічних підходів до виховної діяльності батьків, насамперед стосовно ранньої профілактики статевих правопорушень і злочи­нів неповнолітніх. Тому важливо пам'ятати, що якою б замкнутою не здавалася сім'я, вона нерозривно пов'язана із суспільством, а суспільство завжди причетне до пропаганди законослухняності і, врешті-решт, до кримінологічного виховання. Батьки ніколи не повинні забувати цю особливість взаємодії «суспільство - сім'я -суспільство», тому що в дошкільному періоді батьки і діти перебу­вають у порівняно замкнутому просторі сім'ї. Цим пояснюється унікальна роль батьків у вихованні дітей, у тому числі й на стате-ворольовому рівні.

Виховання в сім'ї - це не тільки наймудріший, а й спірний, су­перечливий, суб'єктивний соціально-моральний обов'язок. Під вихованням ми розуміємо послідовний розвиток здібностей.

Мистецтво виховання - це найдавніше з усіх мистецтв; вихо­вання - це система ідей і навичок, пристосування особи до життя в тому середовищі, до якого вона належить; своєрідність сім'ї поля­гає в тому, що вона одночасно є і суспільним інститутом, і малою соціальною групою. Саме сім'я створює умови для первинної со­ціальної орієнтації дітей; звідси - її нова функція підвищення со­ціальної активності подружжя, встановлення тісних взаємовідносин між сім'єю і суспільством, сім'єю і державою.

Воля і характер батьків свідомо, а частіше підсвідомо, спрямо­вані на формування волі й моральних підвалин дітей уже тому, що людина потребує виховання. При цьому моральне виховання й вироблення характеру настільки поєднується, наскільки ха­рактер людини переважно визначається його етичним відбит­ком, його становищем в етичній сфері життя, ставленням до етич­них законів і вимог. Урешті-решт, виховання робить нас тим, ким ми є.

Моральність і правослухняність людини безпосередньо зале­жать від здорового способу життя, до якого потрібно привчатися з дитячого віку. Його рівень залежить від ступеня реалізації основ­них функцій, виконуваних сім'єю, у тому числі - й у сфері стате­вого виховання дітей.

Статевим вихованням дітей у сім'ї реалізується:

а) морально-культурна функція, що сприяє оптимальним фор­
мам соціальної поведінки в цілому;

б) емоційна функція, що забезпечує емоційну стабільність по­
ведінки на основі фізіолог чного розвитку нащадка, підтримки
його психічного здоров'я, співпереживання батьків тощо;

в) сексуальна функція, яка захищає від формування можливих
статевих відхилень (статеве просвітництво із закріпленням норма­
льних сексуальних настанов), що сприяє суспільно бажаним фор­
мам спілкування з представниками протилежної статі (статева мо­
ральність, почуття відповідальності, культура взаємовідносин);

г) правова функція, що забезпечує формування первинного со­
ціального контролю і законослухняності (спосіб життя, повага до
законів, у тому числі до тих, що регулюють кримінальні правовід­
носини). Отже, статеве виховання неповнолітніх в умовах сім'ї в
цілому слід розуміти досить широко.

Успіхи й недоліки в реалізації тих або інших напрямів у сімей­ному статевому вихованні залежать від конкретних особливостей життя сім'ї, що сприяють, ускладнюють або перешкоджають ви­конанню батьками своїх морально-правових обов'язків. Будь-які порушення основних підходів і правил статевого виховання дітей у сім'ї небезпечні деформацією їх статевої свідомості.

Таким чином, визначимо основні напрями підвищення ефектив­ності статевого виховання дітей у сім'ї:

а) розробка й реалізація великомасштабної державної програми
щодо зміцнення інституту сім'ї;

б) підготовка серії передових, науково обгрунтованих кри­
мінологічних методик виховання неповнолітніх у сім'ї, з ураху­
ванням і на основі відповідних психолого-педагогічних рекомен­
дацій;

в) здійснення комплексного підходу до проблеми статевого ви­
ховання неповнолітніх, що передбачає якісно новий рівень взає­
модії батьків із педагогами, психологами, лікарями, а у виняткових
ситуаціях — і з представниками правоохоронних органів, переваж­
но служб у справах неповнолітніх;

г) загальна медична диспансеризація неповнолітніх, що стосу-
(іься особливостей статевого дозрівання, і своєчасне надання со­
ціально-медичних рекомендацій щодо ранньої профілактики ста­
тевих відхилень.

У процесі статевого розвитку діти послідовно проходять етапи, які ускладнюються від етапу здивування перед невідомим до етапу статеворольової особистості з її стереотипами прагнення швидше засвоїти суспільні й правові підвалини статевої поведінки.

Отже, для здійснення правильного й ефективного статевого ви­ховання неповнолітніх дорослим треба знати всі етапи сексуально­го розвитку дитини і вміти відрізняти нормальні прояви сексуаль­ності від патологічних. Перші відомості про свою стать дитина одержує дуже рано, ще не навчившись будувати фрази. До трьох років статева належність вже усвідомлюється чітко.

Таким чином, необхідною є розробка і реалізація нової стратегії і тактики ранньої профілактики статевої злочинності. Зокрема, не­обхідно прийняти перспективну державну програму, яка охоплю­вала б три основні концептуальні ідеї:

а) докорінне оздоровлення і зміцнення інституту сім'ї;

б) фундаментальна перебудова виховної функції сім'ї;

в) надання науково обґрунтованої допомоги сім'ї і школі для
поліпшення ефективності статевого виховання неповнолітніх з
його обов'язковим кримінологічним компонентом.

Індивідуальний профілактичний вплив, орієнтований не на за­безпечення безпеки особи і не проти тих, хто вже вчинив злочин, а на тих, хто може стати на злочинний шлях, щоб попередити й не дати людині стати злочинцем, допомогти їй, а також тим людям, які могли стати його жертвою. Злочин завжди випереджає пока­рання, а попередження випереджає злочин.

До компетенції органів внутрішніх справ у сфері індивідуаль­ного попередження злочинів сексуального характеру слід віднести такі заходи:

• здійснення індивідуальної роботи з особами, відомими орга­нам внутрішніх справ як сімейні скандалісти, дебошири, алкоголі­ки, наркомани;

• проведення індивідуальної роботи з особами, відомими орга­нам внутрішніх справ як такі, що страждають на нервово-психічні захворювання і на цьому ґрунті поводять себе аморально;

• здійснення індивідуальної роботи з особами, які мають від­повідно до закону зброю, однак вживають спиртні напої, наркоти­ки, беруть участь у бійках і скандалах;

• адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць по­збавлення волі;

• ресоціалізація осіб, які повернулися з місць позбавлення волі;

• робота з особами, засудженими до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі.

Найважливішою проблемою в будь-якому випадку є встанов­лення кола осіб, стосовно яких необхідне проведення профілактич­ної роботи.

Перше коло - це особи, які ведуть антигромадський спосіб жит­тя, зловживають спиртними напоями, наркотиками тощо; агресив­ні, жорстокі, конфліктні люди, скандалісти, а також ті, яких доста­вляли в міліцію за різні порушення.

Друге коло - це ті, хто відбув покарання в місцях позбавлення волі, зокрема за насильницькі злочини, насильницький грабіж, розбій, поєднане з насильством хуліганство, вимагання із застосу­ванням насильства, бандитизм тощо.

Третє коло - це особи, які замишляють сексуальне насильство. З огляду на те, що злочини, пов'язані із сексуальним насильством, є ситуативними злочинами, коли убивця виявляє імпульсивність, не володіє своїми емоціями, важливо, залежно від обстановки, ви­вчаючи конкретних осіб, запобігати і припиняти такі діяння.

Мета даної профілактики - не допустити, запобігти, припини­ти злочин, а завдання - виявлення осіб, схильних до вчинення злочинів, установлення джерел, що негативно впливають на цих осіб.

Отже, визначимо такі напрями профілактики злочинів сексуаль­ного характеру:

• виявлення і нейтралізація причин і умов убивств, обставин, що можуть призвести до їх вчинення;

• виявлення осіб, здатних через їх поведінку, спосіб життя і найближче оточення вчинити злочин;

• виявлення осіб, раніше засуджених за злочини, пов'язані із сексуальним насильством, які не порвали злочинних зв'язків і не припинили злочинну діяльність, через що здатні вчинити злочини, пов'язані із сексуальним насильством;

• виявлення осіб, які мають законне право зберігати холодну або вогнепальну зброю, однак мають зв'язки з раніше засудже­ними за злочини, пов'язані із сексуальним насильством, які ве­дуть злочинний спосіб життя, розпивають з ними спиртні напої або вживають наркотики, а також неналежним чином зберігають іброю;

. недопущення до злочинного способу життя осіб, раніше не засуджених, але через їх зв'язки і найближче оточення здатних бу­ти втягнутими в злочинну діяльність;

• недопущення рецидивних злочинів сексуального змісту;

• виявлення фактів приготування до злочинів;

. отримання інформації про можливі сексуальні домагання в різних сферах життєдіяльності людей.

Для досягнення цих цілей і виконання відповідних завдань не­обхідна цілком конкретна, повна і правдива інформація, яка має бути практично і профілактично значущою, тобто відповідати зав­данням профілактики злочинів сексуального характеру.

При організації і реалізації статевого виховання слід пам ятати, що особистість завжди формується значно пізніше, ніж просто лю­дина яка вступає в життя. Тільки сформована суспільно .мораль­но зріла особистість може взаємодіяти в системі статеворольових зв'язків із вибором власного життєвого шляху.

Читайте також:

1. Біомоніторинг ґрунтів
2. Будівельна класифікація ґрунтів
3. Віктимологічна характеристика злочинів, учинених на ґрунті сексуального насильства
4. Всю сукупність теорій виникнення держави можна обєднати в наступні напрямки теорій: теологічну, патріархальну, договірну, органічну, класову, теорію насильства тощо.
5. Джерела забруднення атмосфери гідросфери та ґрунтів
6. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ҐРУНТІВ.
7. Екологічне забруднення ґрунтів
8. Методи визначення фізичних характеристик ґрунтів
9. Основні забрудники ґрунтів.
10. Особливості психосексуального розвитку
11. Особливості психосексуального розвитку

Переглядів: 768