• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СІМЕЙНО-ПОБУТОВИХ ВІДНОСИН

14.1. Віктимологічна характеристика злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин

Останнім часом значну увагу як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників привертають проблеми віктимології, тобто питання особи жертви злочину, її кримінологічна характеристика, необ­хідність захисту порушених злочином прав та інтересів тощо. Але віктимологія характеристики злочинів, що вчинюються у сі­мейно-побутовій сфері як комплексна кримінологічна проблема -досліджена вкрай недостатньо. Розглянуті лише окремі ознаки осіб, які постраждали від сімейно-побутових відносин, їх взаємо­відносини зі злочинцем, у тому числі поведінка в передкримі-нальній ситуації та безпосередньо в умовах вчинення злочину, а також деякі особливості ситуацій, у яких підвищується можли­вість заподіяння їм шкоди.

Особлива увага в літературі приділена взаєминам членів сім'ї, наслідком яких стало вбивство¹. Комплексних же досліджень, що розкривають віктимологічні проблеми всього основного спектра насильницької злочинності в сім'ї, орієнтованих на ситуацію, що склалася після введення в дію Кримінального кодексу України 2001 року, і таких, що враховують правозастосовну практику та криміногенну обстановку, що має місце в Україні на початок тре­тього тисячоріччя, не проводилося.

Віктимологічна оцінка ситуацій, пов'язаних із вчиненням насиль­ницьких злочинів на побутовому грунті, неможлива без з'ясування характеру стосунків між злочинцем та його жертвою.

Статистичні дані свідчать, що найчастіше потерпілими на сі­мейно-побутовому ґрунті стають дружина (співмешканка) (48,1 %),

Див.: Франк Л. В. Виктимология и виктимность.- Душанбе, 1972; Ми-иак Г. Г. Злочин у родині: джерела і профілактика.- Кишинів, 1989; Стар-ков О. В. Побутові насильницькі злочини (причинність, групова профілакти­ка, покарання).- Рязань, 1992; Шестаков Д. А. Сімейна кримінологія: роди­на- конфлікт- злочин.- СПб., 1996; Антонян Ю. М., Горщиків И. В., Зулкар-нєєвР. М, Сапрунов А. Г. Насильство в родині.- М., 1999.

діти (15,6%), а також батьки (14,2%) винного. Крім того, зазначені злочини вчинюються проти чоловіків (співмешканців) (5,1%), рід­них сестер і братів (3,8%), а також інших родичів або близьких винних - дідусів, бабусь, онуків, дядьків, тіток, племінників, бать­ків і рідних братів (сестер) чоловіка і жінки (співмешканців) та ін. (13,2%). Підвищений ступінь віктимності мають члени сім'ї жіно­чої статі, відсоток яких серед усіх вивчених жертв внутрішньосі-мейних насильницьких злочинів становить 75,8%¹. Пояснення ви­сокої віктимізації жінок при вчиненні насильницьких злочинів, як справедливо вважає А. А. Глухова, варто шукати не у фатальній схильності всіх жінок стати жертвами, а в подвійному стандарті моралі, характері й стереотипах статевих відносин, що історично склалися та домінують у сучасному суспільстві².

Як зазначається в літературі, жінка уразлива до насильства в сім'ї через те, що перебуває в певних відносинах з чоловіком. Су­спільна концепція, відповідно до якої жінка є власністю і залежить від свого заступника-чоловіка (батька, чоловіка, сина) стає силь­ним аргументом, що виправдовує насильство. Культурні, соціаль­но-економічні та політичні відносини, в яких домінує влада чолові­ків, ставлять жінок у ситуацію економічної й емоційної залежності, перетворюють їх у власність свого заступника-чоловіка. Суспільство, що організоване за принципом чоловічих владних відносин, трактує насильство проти жінок як цілком законне явище. У ньому насиль­ство здобуває форми не тільки фізичного, а й емоційного прини­ження через погрози, експлуатацію, дискримінацію³.

Отже, при загальному рівні підвищеної віктимності жінок спо­стерігається тенденція підвищення віктимності чоловіків при вчи­ненні в сім'ї найбільш тяжких насильницьких злочинів. Більш того, жертвами вбивств на грунті сімейно-побутових відносин зазвичай стають саме члени сім'ї чоловічої статі. Так, майже дві третини (64,7%) жертв сімейних убивств були чоловічої статі. Крім того, жертвами насильства в сім'ї, яке вчинюють чоловіки-злочинці, зде­більшого (80,1%) є члени сім'ї жіночої статі (дружини, співмеш-

¹ Див.: Злочинність в Україні. Стат. зб- К.: Держ. ком. статистики Ук­
раїни, 2000.-100 с.

² Див.: Глухова А. А. Біологічні детермінанти насильства над особистістю
сьогодні // Насильство. Особа. Суспільство: Тези наук.-практ. конф.- М.,
2000.-С. 41.

³ Див.: Насильство в сім'ї - як боротися з ним державі.- М., 1999- С. 21-22.

канки, дочки, матері, сестри, бабусі тощо), оскільки значна перева­га у фізичній силі дозволяє сімейним «дебоширам» без особливого остраху за свою безпеку стверджувати своє «верховенство» у сім'ї шляхом застосування насильства до фізично слабких членів сім'ї -жінок, які не можуть чинити їм опору. Що ж стосується жінок-злочиниць, то їх агресія найчастіше (у 53,8% випадків) спрямована проти більш фізично сильних членів сім'ї - чоловіків¹.

Найбільш тяжким насильницьким злочинам на сімейно-побуто­вому ґрунті, що вчинюють жінки, зазвичай передують екстремальні, гостро травматичні, стресові конфліктні ситуації, за яких погроза найбільш значимим для злочинців цінностям виникає зненацька, раптово і має виражений характер. Ці ситуації часто мають тривалу психотравмуючу дію та супроводжуються станом сильного хвилю­вання злочинця. Джерелом зазначених ситуацій, як правило, є члени сім'ї чоловічої статі (чоловіки, батьки, сини тощо), дії яких містять грубу провокацію насильства, що виявляється в образах, принижен­нях, знущаннях або застосуванні фізичної сили.

Такі злочини переважно вчинюються проти осіб зрілого віку (26-50 років), відсоток яких у структурі всіх жертв сімейно-побу­тової насильницької злочинності становить 57,8. При цьому най­більш віктимною є вікова група 36-45 років, представники якої постраждали від насильства в сім'ї майже в кожному третьому ви­падку (27,9%). Підвищену віктимність мають вікові групи 31-35 ро­ків і 46-50 років, відсоток яких у структурі всіх жертв сімейного насильства, відповідно, 10,9 і 10,2².

Збільшення кількості серед потерпілих від насильницьких зло­чинів осіб зрілого віку пояснюється тим, що на вікові групи насе­лення 26-50 років припадає найбільша кількість осіб, які перебу­вають у шлюбі. Ці злочини вчинюють особи, які були в шлюбних і родинних відносинах, і спрямовані вони зазвичай проти чоловіка або жінки (співмешканців) і дітей.

Крім того, вікові межі 26-50 років охоплюють найбільш актив­ну та мобільну в соціальному плані частину населення. Період ви­сокої соціальної активності пов'язаний з найбільшими емоційно-психологічними переживаннями, афектним станом та конфліктами особи як усередині її самої, так і із середовищем, зі зростанням

¹ Див.: Ажгихина Н. Кто защищает женшин.- М, 1996.

² Див.: Квашис В. Е. Зарубежное законодательство и практика защитьі
жертв преступлєний.-М., 1996.

тривоги за себе. Природно, що ці дві групи суперечностей не­від'ємні одна Від одної, причому в окремих людей при зростанні активності, спробах визначення свого місця в середовищі можуть загострюватися конфлікти індивідуально-психологічного та соціаль-но-психологічного характеру. У сфері сімейних відносин у цей ві­ковий період найбільш гостро проявляються відсутність почуття любові, несумісність характерів, порушення подружньої вірності, пияцтво, жорстокість тощо, які зумовлюють конфліктність відно­син і Зростання їх Гостроти. Тому на розглянуту вікову групу при­падає велика кількість сімейного безладу і конфліктів.

Однак звергає на себе увагу високий ступінь віктимноєті непов­нолітніх та осіб похилого віку. Так, кожний десятий (10Д%) сі­мейно-побутовий насильницький злочин було вчинено відносно неповнолітніх членів сім'ї, з них у 53,3% випадкиів - стосовно ма­лолітніх (до 14 років) дітей; 11,6% - відносно членів сім'ї віком 51-60 років; а майже кожен сьомий (13,6%) - щодо осіб віком 61 рік і старше.

Безперечно, дитина та особа похилого віку більш уразливі вже тому, що вони, як і жінки, фізично слабкіші за злочинця та перебу­вають від нього або інших членів сім'ї з огляду на особливості фі­зіологічного стану і соціальне становище в матеріальній та психо­логічній залежності.

Таким чином, від насильства в сім'ї, як правило, страждають найбільш беззахисні її члени - жінки, діти, інваліди й особи похи­лого віку.

«Внесок» потерпілого в сімейно-побутовий насильницький злочин здебільшого характеризується тим, що морально-етичні, освітні, за­гальнокультурні характеристики жертви і злочинця, якщо не однако­ві, та близькі між собою. Особи з низьким культурним рівнем, анти­громадською установкою звичайно менш стримані у своїх проявах і бажаннях, більш егоїстичні. Вони мало або зовсім не поважають норми і правила поведінки в суспільстві, шанують культ грубої фізич­ної сили. Природно, такі особи частіше від інших є не тільки винни­ми в сімейному насильстві, а й стають потерпілими від нього.

Насильницькі злочини в сім'ї вчинюються відносно осіб з різ­ним рівнем освіти: 2,2% потерпілих не мали навіть початкової освіти, 8,0% - мали початкову освіту, 10,2% - неповну середню, 40,9%,- середню загальну, 21,2%,- середню спеціальну, 1,5% -незакінчену вищу, а 16,0% - вищу освіту. Звертає на себе увагу та

обставина, що ці злочини найчастіше вчиняються відносно членів сім'ї з невисоким освітнім рівнем'.

Низький рівень освіти та пов'язаний з ним низький рівень куль­тури віктимологічно є очевидним. По-перше, люди малограмотні, з низьким рівнем культури відзначаються помітною агресивністю, частіше вчинюють злочини насильницького характеру, а отже, і частіше викликають на себе відповідну реакцію, що призводить до заподіяння їм шкоди. По-друге, низький рівень освіти і культури призводить нерідко до неспроможності оцінити обстановку та мо­жливі наслідки поведінки, небажання звернутися за захистом до компетентних органів, що захищають інтереси особи².

Порівняльний аналіз співвідношення освітнього рівня злочин­ців і потерпілих залежно від тяжкості вчиненого насильницького злочину дозволяє виявити таку закономірність: із підвищенням тяжкості злочинів збільшується частка потерпілих, які мали більш низький рівень освіти, ніж злочинці, та, відповідно, зменшується частка потерпілих, які мали більш високий рівень освіти, ніж зло­чинці. Отже, найбільш тяжкі насильницькі злочини вчинюють у сім'ї найчастіше особи, які мають більш високий освітній рівень, ніж їх жертва, а менш тяжкі - особи, які мають більш низький рі­вень освіти, ніж їх жертва. Загальна закономірність така: чим ви­щий рівень освіти особи, яка вчинила насильство в сім'ї, тим ниж­чий рівень освіти особи, яка постраждала від нього, і навпаки.

Справа в тому, що між освітнім рівнем розглянутої категорії потерпілих і характером їх поведінки існує зворотна залежність: зі зниженням рівня освіти зростає частка потерпілих у відповідній освітній групі, що характеризуються негативною поведінкою. Тому потерпілі з низьким рівнем освіти, як правило, провокують насиль­ницький злочин у сім'ї своєю неправомірною або антигромад­ською поведінкою (образами, приниженнями, знущаннями, жорс­токим ставленням, п'яними дебошами, скандалами, побоями чле­нів сім'ї). Таким чином, негативна поведінка потерпілих сприяє тривалому нагромадженню у членів сім'ї негативних переживань, емоційної напруженості, що, врешті-решт, «розряджається» в на­сильницьких діях за механізмом «останньої краплі».

У стані сильного душевного хвилювання, яскраво вираженого

Див.: Социально-правовьіс проблеми борьбьі с насшшем.- Омск: Ом-ский юрид. ин-т, 1996.

² Див.: РивманД. В., Устимов В. С. Виктимология.-СПб., 2000.-С. 232.

емоційного порушення і напруження найчастіше вчинюються най­більш тяжкі внутрішньосімейні насильницькі злочини.

Водночас варто мати на увазі, що отримана освіта ще не визна­чає належного рівня моральної культури людини, зокрема культу­ри спілкування з іншими людьми. Високий освітній ценз сам по собі, у відриві від інших чинників соціального життя, далеко не завжди може служити панацеєю від вчинення відносно даної осо­би сімейного насильства. Тому, з метою подальшої характеристи­ки особи жертв кримінального насильства в сім'ї, проаналізуємо їх соціальний стан.

Щодо соціального стану (вид занять) осіб, які постраждали від насильницьких злочинів у сім'ї, були отримані такі дані: службов­ці - 22,4%; працівники у сфері будівництва, виробництва, торгівлі й надання послуг - 9,1%; фахівці в галузі науки, освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення - 8,4%; працівники правоохо­ронних органів - 1,4%; підприємці - 2,1%; пенсіонери - 18,9%; учні ПТУ, технікуму тощо - 9,1%; ніде не працювали і не навчали­ся-28,6%'.

Отже, більшість (69,9%) потерпілих категорії, що розглядаєть­ся, має соціальний статус службовця, пенсіонера або ж ніде не працює і не навчається. При цьому половина (50,3%) жертв внут-рішньосімейного насильства мала досить низький соціальний стан: кожен п'ятий (21,7%) належав до числа робітників, які мають від­носно невисоку кваліфікацію або зайняті некваліфікованою пра­цею (двірники, прибиральниці, вантажники, підсобні робітники, різнороби тощо), а 28,6% - узагалі не працювали і не навчалися. Природно, що низький соціальний статус потерпілих, якому, як правило, відповідає низький освітній і культурний рівень, має іс­тотне віктимологічне значення.

Особи, позбавлені постійних засобів до існування (це стосується не тільки непрацюючих потерпілих, а й жертв серед учнів шкіл, осіб, які навчаються в ПТУ, технікумах, вузах), звичайно потрап­ляють у матеріальну і психологічну залежність від інших членів їх сім'ї, що надалі починають зловживати своєю роллю «годувальни­ка», намагаючись установити свою владу, верховенство над залеж­ними членами сім'ї, нерідко вдаючись з цією метою до насиль-

¹ Див.: Квашис В. Е. Зарубежное законодательство и практика защитьі жертв преступлений.- М., 1996.

ницьких дій. Тому не випадково, що більше третини (36,0%) жертв кримінального насильства в сім'ї на момент вчинення злочину пе­ребувала на утриманні злочинця або іншого члена сім'ї.

Більшість потерпілих (58,5%), на момент вчинення проти них зазначених злочинів ніде не працювали і не навчалися, зловживали алкоголем або вживали наркотики, а 39,0% вели аморальний, анти­громадський спосіб життя. Безумовно, такі обставини сприяють загостренню внутрішньосімейних відносин і значному підвищен­ню віктимності цієї категорії осіб.

Також цілком закономірно, що майже кожен п'ятий (18,9%) по­терпілий від сімейно-побутового насильницького злочину - пен­сіонер, оскільки ця категорія населення, особливо нині, є найменш соціально захищеною, насамперед у матеріальному, фізичному і психологічному відношенні, і, відповідно,- найбільш беззахисною від свавілля сімейних «дебоширів» .

Загалом жертви насильства в сім'ї значно частіше мають більш високий соціальний стан, ніж особи, які його вчиняють. При цьому найбільш високим соціальним статусом володіють потерпілі, які страждають від менш тяжких насильницьких злочинів у сім'ї. Зок­рема, зі зменшенням ступеня тяжкості даних злочинів, відповідно, знижується частка потерпілих, які є низькокваліфікованими або некваліфікованими робітниками, або взагалі ніде не працюють і не навчаються, і, навпаки, підвищується частка потерпілих, які нале­жать до категорії висококваліфікованих службовців і фахівців, зайнятих у різних галузях економіки.

Підвищеною здатністю ставати жертвами кримінального наси­льства в сім'ї володіють особи, які характеризуються морально-побутовою розбещеністю, стійкою антигромадською поведінкою.

Як показало дослідження, майже кожен четвертий (23,6%) по­терпілий на момент вчинення проти нього внутрішньосімейного насильства характеризувався антигромадською поведінкою за міс­цем проживання. При цьому з підвищенням суспільної небезпеки і тяжкістю вчинених у сім'ї насильницьких злочинів, відповідно, збільшується роль детермінуючої негативної поведінки потерпілих у механізмі вчинення кримінальних діянь. Зокрема, якщо при за­подіянні легкої шкоди здоров'ю членові своєї сім'ї негативна по-

¹ Див.: Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2002 рік.-К.: МВС України. Департамент інформ. технологій, 2003.- !20 с.

ведінка за місцем проживання була властива тільки 16,0% потер­пілим, то при вчиненні внутрішньосімейного вбивства даною по­ведінкою характеризувалася вже більшість (62,5%) потерпілих. Загалом антигромадська поведінка як провокуючий фактор влас­тива для осіб, які постраждали від найбільш тяжких сімейно-побу­тових насильницьких злочинів (убивство, навмисне заподіяння тяжкої або середньої тяжкості шкоди здоров'ю) .

Безумовно, найбільш стійка антигромадська орієнтація і, відпо­відно, найбільш висока віктимність властива особам, які самі ви­являють схильність до вчинення злочинів, особливо насильниць­кого характеру. За нашими даними, 7,7% потерпілих були засу­джені, у тому числі 3,5% мали одну судимість, 1,4% - дві-три судимості, а 2,8% - чотири і більше судимостей.

Водночас 81,8% раніше засуджених відбували покарання за вчинення насильницьких злочинів. Так, більшість (54,5%) жертв внутрішньосімейного насильства серед осіб, які мали в минулому судимість, раніше вчиняли насильство, майже кожен п'ятий (18,2%) - убивство, стільки ж (18,8%) - заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, кожен четвертий (27,3%) - заподіяння іншої шкоди здо­ров'ю, 9,1% - побої, катування і стільки ж (9,1%) - насильницький грабіж або розбій. Показово, що 45,5% жертв, які були раніше за­суджені, самі в минулому вчиняли насильство проти членів своєї сім'ї².

Крім того, відносно 6,3% потерпілих від насильства в сім'ї осіб раніше за нереабілітуючими підставами відмовлялося в порушенні кримінальної справи або припинялася вже порушена кримінальна справа (переважно у зв'язку з примиренням з потерпілим або з прийняттям акта про амністію).

Стійкість антигромадської поведінки - більш широке поняття, ніж схильність до вчинення злочинів. Про неї, наприклад, свідчать і факти вчинення потерпілими антигромадських вчинків, пов'я­заних із зазіханням на особу. Йдеться, зокрема, про систематичне пияцтво, дрібне хуліганство, бійки, цинічні й аморальні вчинки в побуті тощо.

¹ Див.: Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2002 рік.-
К.: МВС України. Департамент інформ. технологій, 2003.- 120 с.

² Див.: Злочинність в Україні. Стат. зб.- К.: Держ. ком. статистики Ук­
раїни, 2000.- 100 с; Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за
2002 рік.- К.: МВС України. Департамент інформ. технологій, 2003.-120 с.

У момент вчинення в сім'ї насильницького злочину кожен сьо­мий (14,2%) потерпілий мав певний досвід асоціальної поведінки і був відомий органам внутрішніх справ як правопорушник. З них, зокрема працівниками органів внутрішніх справ, до адміністратив­ної відповідальності притягалося за розпивання спиртних напоїв або появу в нетверезому стані в громадських місцях - 1,1%, вчи­нення дрібного хуліганства - 55,6%, невиконання обов'язків щодо виховання дітей - 11,1%, заняття проституцією - 5,6%. Більш того, 7,5% потерпілих, які були опитані на момент вчинення проти них насильства в сім'ї, перебували в органах внутрішніх справ на про­філактичному обліку в статусі правопорушника або злочинця .

Найважливішою моральною характеристикою розглянутої кате­горії потерпілих є їх ставлення до вживання алкоголю. Роль пияц­тва винятково висока не тільки в плані криміналізації особи, а й у плані її віктимізації.

Виявлена така закономірність: при підвищенні тяжкості вчине­них насильницьких злочинів помітно збільшується частка жертв, які зловживають спиртним, тобто зростає роль пияцтва, яка детер­мінує збільшення потерпілих у механізмі вчинення зазначених злочинів. Так, зловживання потерпілими алкоголем стало приво­дом для вчинення 8,7% погроз убивством або заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, 6,3% - побоїв, 12,0% - навмисного заподіяння легкої, 43,7% - середньої тяжкості і 58,7% - тяжкої шкоди здо­ров'ю, 87,4%о - убивств. Причому тільки потерпілі від убивства, навмисного заподіяння тяжкої і середньої тяжкості шкоди здо­ров'ю, тобто від найбільш тяжких сімейно-побутових насильниць­ких злочинів, характеризувалися запійним вживанням спиртних напоїв.²

Віктимогенний вплив алкоголю є очевидним й зумовлений, на­самперед, прямим і досить суттєвим його впливом на психіку, інтелект, емоції, волю, мотивацію поведінки людей. П'яний втра­чає здатність до адекватного сприйняття зовнішнього середовища, людей, їх учинків, втрачає самоконтроль, стає невитриманим, гру­бим і т. ін. У мотивації його поведінки на першому плані - низькі

¹ Див.: Злочинність в Україні. Стат. зб.- К.: Держ. ком. статистики Ук­
раїни, 2000.- 100с.

² Див.: Кримінологія: Підручник для студентів вищих навчальних за­
кладів / О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик та ін.; За заг. ред.
О. М. Джужі- К.: Юрінком Інтер, 2002.- 416 с- С. 8-9.

потяги та інстинкти, аморальні та антисоціальні схильності, що у тверезому стані стримуються позитивними поглядами, взаємовід­носинами і звичками.

Більшість насильницьких злочинів у сім'ї пов'язана не з одинич­ним і випадковим, а із систематичним і понад міру вживанням по­терпілими алкоголю. Систематичне пияцтво призводить мораль­ної деформації особи, послаблює або підриває соціально корисні зв'язки в різних типах мікросередовища, а також спричиняє ство­рення конкретних життєвих ситуацій криміногенного характеру¹.

Віктимності жертв внутрішньосімейного насильства значною мірою сприяла й така форма соціальної патології в їх поведінці, як сексуальна розбещеність, відсутність морально-етичної вибірково­сті у сфері інтимних стосунків. Так, кожен п'ятий (20,1%) потерпі­лий до вчинення проти нього насильницького злочину вів амора­льний, розбещений спосіб життя. Майже стільки ж (19,5%) жертв внутрішньосімейного насильства вчинювали подружні зради.

Читайте також:

1. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
2. А) Структура економічних відносин.
3. Аграрні відносини
4. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
5. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
6. Адміністративні правовідносини
7. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
8. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
9. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
10. Адміністративно-правові відносини
11. Адміністративно-правові відносини
12. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.

Переглядів: 1516