• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Література рубежа ХІХ-ХХ століть

Автори катехез:

1. Палестина батьківщина Ісуса - Віталій Бартковяк (1 редакція), Неоніла Придорожня (2 редакція)

2. Благовіщення Марії - Анатолій Боднажевський (1 редакція), Лілія Гудошнік (2 редакція)

3. Жертвування Господа Ісуса та знаходження Ісуса в храмі - Віктор Глушко (1 редакція), Тетяна Окс (2 редакція)

4. Свята Родина та укрите життя Ісуса - Домінік Яцкув(1 редакція), Наталія Кушнір (2 редакція)

5. Хрещення Ісуса Христа - Олександр Єфіменко (1 редакція), Анна Костевська (2 редакція)

6. Піст та спокуси Ісуса - В’ячеслав Ковальський (1 редакція), Надія Рибак (2 редакція)

7. Перші учні Ісуса Христа - Віктор Літвінчук (1 редакція), Інна Демчук (2 редакція)

8. Чудо в Кані Галілейській - Олександр Новощинський (1 редакція), Неоніла Блідченко (2 редакція)

9. Ісус виганяє торговців із храму - Микола Піщик (1 редакція), Зубенко Аліна (2 редакція)

10. Розмова Ісуса з Никодимом - Богдан Соболь (1 редакція), Наталія Трембачевська (2 редакція)

11. Ісус і самарянка - Владислав Томашевський (1 редакція), Леся Бабич (2 редакція)

12. Жителі Назарету не приймають Ісуса – Василь Тучапець (1 редакція), Інна Мельник (2 редакція)

13. Вибір дванадцятьох Апостолів - Олів’ ян Вранеску (1 редакція), Світлана Гура (2 редакція)

14. Нагірна проповідь і Вісім блаженств - Владислав Зарічний, Віталій Літвінчук (1 редакція), Валентина Ясінська, Інна Демчук (2 редакція)

15. Великий Чудотворець - Василь Женський (1 редакція), Максиміліана Шклярчук (2 редакція)

16. Ісус навчає у притчах - Віталій Бартковяк (1 редакція), Наталія Козел (2 редакція)

17. Розмноження хліба і обітниця Пресвятої Євхаристії - Світлана Снігурська

18. Віровизнання святого Петра і обітниця влади ключів - Домінік Яцкув (1 редакція), Ільніцька Неля (2 редакція)

19. Провіщення муки та переображення Господнє – Олександр Єфіменко (1 редакція), Тартачник Оксана (2 редакція)

20. В'їзд Ісуса в Єрусалим - Олександр Новощинський (1 редакція), Анна Старук (2 редакція)

21. Тайна Вечеря - Пищик Микола (1 редакція), Марія Жуковська (2 редакція)

22. Знущання і смерть Ісуса - Богдан Соболь (1 редакція), Марія Паюк (2 редакція)

23. Воскресіння Ісуса - Володимир Томашевський (1 редакція), Ліна Ковальська (2 редакція)

24. Вознесіння та обітниця другого приходу - Василь Тучапець (1 редакція), Вікторія Заруцька (2 редакція)

25. Зіслання Святого Духа - Олівян Вранеску (1 редакція), Ніна Антонюк (2 редакція)

Методична консультація:Олена Гуменюк

Граматична консультація:Марія Козирська, Ірина Неділя, Тетяна Киричук, Анна Старук, Вікторія Ужицька, Лариса Зеленюк

Комп’ютерне опрацювання:Яна Жевелюк, Світлана Снігурська, Катерина Харкава

Редактор провідника: о. Андрій Мацьонг

ЛІТЕРАТУРА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ.

ВСТУП

ХХ століття... Завершальна сторінка другого тисячоліття нової ери поступу людської цивілізації. Початок цієї ери був датований Різдвом Христовим і освітлений його високогуманним вченням, яке стверджувало високі моральні цінності, повагу до людської особистості, принципи терпимості та милосердя, любові до ближнього, духовного порозуміння усіх людей, попри їхню станову, релігійну, расову приналежність. Але ж чи стали ці принципи тим надійним дороговказом, який безпомилково торував шлях людству в його історичне майбуття? На жаль, ні, і ХХ ст. не стало на цьому шляху якимось щасливим виключенням. Кров і війни, зневага до людської особистості, жадоба слави і збагачення, занепад моралі... Втім, слід пригадати і світлі сторінки людської історії. Висока культура античності, стрімкий злет і розкріпачення творчого духу людини в епоху Відродження, гуманістичні цінності Просвітництва, поглиблена увага до людської особистості в філософії та літературі ХІХ ст. ХХ ст. насправді виявилось завершальним, великою мірою увібравши до себе як найкращі, так і найгірші історичні досягнення попередніх століть. Немов в чарівному дзеркалі, знайдемо у ньому відблиски усіх культурних епох: прагнення до гармонії та досконалості, що йде з часів атичності, середньовічну жорстокість і зневагу до людської особистості, нестримний дух пізнання і творчого пошуку митців Відродження, метафізичну химерність і ускладненність світобачення представників бароко, культ освіти і науки, притаманний Просвітництву, бажання глибше пізнати себе і своє місце у суспільстві, прищеплене людству ХІХ століттям. Органічна вписаність ХХ ст. у попередні етапи історичного розвитку людства засвідчена і прийнятим сучасною наукою датуванням його хронологічних меж: від 1870-х років і до природної календарної відмітки – 1990-х років. Уявлення про головні чинники та рушійні сили історичного розвитку людства нової доби допоможе конкретизувати нижченаведена таблиця.

Соціально-політична та культурологічна панорама розвитку людства першої половини ХХ ст.

З числа найбільш прикметних рис, що формували “обличчя” людської цивілізації у першій половині хх ст., можна виділити:

В сфері соціально-політичного розвитку:

Ø активізація національно-визвольних рухів в країнах Європи, Америки, Азії та Африки;

Ø падіння великих європейських імперій та монархій;

Ø ствердження соціалістичної і комуністичної ідеології,

Ø загострення соціально-політичних суперечностей між провідними державами світу, боротьба за перерозподіл сфер політичного впливу,

Ø кількісне зростання і різка поляризація політичних партій та рухів за ознакою їх демократичної або авторитарної спрямованості. Поява могутніх тоталітарних режимів – комуністичного в СРСР та націонал-соціалістичного в фашистській Німеччині;

Ø світові війни.

В сфері науково-технічного розвитку:

Ø революційні зрушення практично в усіх сферах науково-технічної діяльності людини. Активне впровадження теоретичних наукових припущень в сферу їх практичної реалізації(промисловість, транспорт, зв’язок, озброєння, медицина тощо);

Ø стрімкий розвиток та поява цілого ряду нових сфер наукового знання (генетика, психіатрія, біофізика, біохімія, геофізика, геохімія, хімічна фізика, ядерна фізика, математична логіка тощо);

В сфері економічно-промислового розвитку:

Ø стрімка капіталізація усіх сфер економічних сфер діяльності людини;

Ø інтенсивний розвиток та індустріалізація виробництва;

Ø розвиток фінансової та банківської системи управління капіталом;

Ø розширення сфер торгівлі та вільного підприємництва

В духовній і власне літературній сферах:

Ø “ревізія” класичних, раціоналістичних форм ідейного світобачення та форм його художнього ствердження;

Ø загострення уваги до пошуку нових форм художнього відоббраження дійсності та світоглядних моделей його розуміння;

Ø перевага ірраціональних чинників мислення над раціональними і суб’єктивних форм сприйняття над об’єктивними;

Ø виникнення великої кількості ідеалістичних філософських та естетичних шкіл і напрямків;

Ø ствердження модернізму та авангардизму в мистецтві.

Серед низки філософських, наукових, соціологічних, культурологічних концепцій на формування світобачення людини першої половини ХХ ст. особливо активно впливали позитивізм, “філософія життя”, ніцшеанство, культурологічна концепція О.Шпенглера, інтуїтивізм, фройдизм, марксизм, екзистенціалізм

До найбільш прикметних чинників власнелітературного розвитку в першій половині ХХ ст. можна віднести:

Ø Докорінну переорієнтацію принципів відображення літературою життя. Вона була зумовлена в першу чергу суттєвою перебудовою засад суспільного життя, що її зумовив розвиток буржуазної цивілізації а також впливом численних ідеалістичних філософських та естетичних концепцій. Ці процеси призводять до того, що починаючи з останньої третини ХІХ ст. реалізм вже не усвідомлюється як провідний напрям літературного розвитку і суттєво поступається місцем новим літературно-художнім напрямкам та течіям, загальна сукупність яких дістала назву модернізму (від франц. moderne — новітній, сучасний). Письменники-модерністи відмовились від принципів реалістичного, тобто насамперед об’єктивного відображення дійсності в сукупності її найбільш характерних, типових ознак. Натомість, нові художні смаки культивували суб’єктивність погляду на світ, що його відображає література, вміння письменника віднайти в зображуваному не типові обставини та типові характери, а, навпаки, ознаки, які б підкреслювали його специфічну своєрідність та неповторність. Якщо початковий етап розвитку модернізму, який ще позначають терміном “декаданс”(70-80-ті роки ХІХ ст.) і який в значній мірі спирався на розвиток та поглиблення традицій романтичної літератури, характеризується пасивністю суспільної позиції, прагненням до самоізоляції в царині “чистого мистецтва”, то його зрілий етап, представлений специфічним художнім відгалуженням, відомим як “авангардизм”(10-30-ті роки ХХ ст.), вже не тільки не абстрагується від проблем суспільно-політичного життя, але й шляхом постійного оновлення засобів свого художнього вираження намагається бути якомога співзвучнішим пріоритетним тенденціям розвитку людської цивілізації;

Ø Суттєві зміни у внутрішній організації самої літератури. На відміну від літератури ХІХ ст., яка в першу чергу була адресована середнім і вищим прошаркам суспільства, як найбільш освіченим, література ХХ ст. завдячуючи значному чисельному зростанню читацької аудиторії (за рахунок поширення освіти практично на усі прошарки суспільства, збільшенню числа письменників а також удосконалення засобів книгодрукування та комерціалізації книгопродажу), розвивається у напрямку чим далі, тим більше відчутної диференціації на література масову, таку що користується попитом у широкого читача, і елітарну літературу, яка відповідає естетичним смакам відносно нешироких читацьких кіл. Масова література є складовою часткою більш широкого поняття – “масова культура”, зародження якої пов’язують із специфікою культурного розвитку США кінця ХІХ-початку ХХ ст. Відомому американському політологу Збігнєву Бжезинському належить широко цитований вислів: “Якщо Рим подарував світові право, Англія – парламентську діяльність, Франція – культуру та республіканський націоналізм, то сучасні США подарували світові науково-технічну революцію і масову культуру”. Її поява стала наслідком загальної масовізації життя в індустріальному суспільстві ХХ ст. Філософське обгрунтування цьому явищу дав знаменитий іспанський філософ Ортега-і-Гассет (“Повстання масс”,1930), який за поняттям “масовості” вбачав смаки та попити усереднено-пересічної особистості, а саму причину сходження мас на історичну авансцену вбачав в низькому рівні культури, за якої людина “...нічим не відрізняється від інших і лише повторює загальний тип”. Для масової літератури характерні жанри розважального характеру детектив, вестерн, мелодрама, комікс, фантастика, що розраховані на невибагливі художні смаки і невисокий рівень інтелекту. Навпаки, елітарна література адресована найбільш культурно розвинутій та освіченій частці суспільства. Така література вимагає для свого розуміння не лише вияву інтелектуальних зусиль та творчої фантазії, але й неабиякого попередньо накопиченого читацького досвіду. На відміну від репродуктивного, вторинного характеру масової літератури, що спрощує і популяризує культурні досягнення більш високого гатунку, елітарна література виступає як засіб їх творення, як запорука невпинного культурного розвитку, як місток, який поєднує досягнення кожної окремо взятої національної літератури із кращими надбаннями світової культури;

Ø Більш тісний взаємозв’язок літератури з проблемами наукового, суспільно-політичного, культурного розвитку цивілізації. Література ХХ ст. вже не задовольняється роллю пасивного спостерігача і регістратора суспільних негараздів, вона прагне до безпосереднього впливу на тенденції, що формують суспільний розвиток, не лише пояснює та популяризує новітні досягнення суспільно-політичної та технічної думки людства, але й намагається активно впливати на її ймовірний розвиток. Лiтературнi твори часто прогнозують тi чи iншi науковi вiдкриття, немовби спонукаючи вчених до їх технiчного, теоретичного обгрунтування, або пророкують можливi наслiдки тих чи iнших полiтичних вчень чи суспiльних тенденцiй, що визрiвають у надрах певного державного устрою. З перших особливо показовими є твори так званої науково-технiчної фантастики (досить лише пригадати науково-технiчнi передбачення Ж.Верна або Г.Уеллса, з 86 "пророцтв" якого понад 30 вже втiленi у життя науковим прогресом, а близько 25 розроблюються в рiзних наукових проектах), з останнiх - так званi твори-антиутопiї (Дж.Оруелл "1984", К.Чапека “Війна з саламандрами” та iнш.), що змальовують вiрогiдне майбутнє тих країн, в яких з певних причин панує полiтичний тоталiтаризм, або твори, в яких вiдображується сучасна автору дiйснiсть, а головне прозорливi фiлософськi узагальнення, що дозволяють пророкувати майбутнє того чи iншого суспiльства або й людства у цiлому (свiтове визнання у цьому вiдношеннi отримали, наприклад, романи Ф.Достоєвського, який ще до XX cт. у сучаснiй йому дiйсностi зумiв побачити становлення та розвиток тих небезпечних суспiльних тенденцiй, якi згодом призвели до революцiї та вiйн, що обернулися страшними соцiальними катастрофами та багатомiльйонними жертвами для країн європейського та азiатського континентiв). Прикметною рисою літератури ХХ ст. стає й її більш відчутна, у порівнянні з літературою ХІХ ст. ідеологізація, підпорядкованість принципам та настановам різноманітних політичних партій та угруповань. В особливо жорсткій формі ці процеси виявили себе в умовах тоталітарних режимів, офіційна література яких практично перетворилася на рупор ідеологічної пропаганди, свого роду політичний різновид масової літератури, що популяризував ідейні гасла правлячого режиму. Саме до таких явищ відноситься література соціалістичного реалізму, що виникла в СРСР і була покликана доводити переваги соціалістичного способу життя, а також так звана “залізна романтика” в гітлерівській Німеччині, що героїзувала історичне минуле країни, міфологізувала уявлення німців про їхнє буцімто виключне (арійське) расове походження, обгрунтовувала політичні амбіції Гітлера на світове панування;

Ø Вихід на міжнародну арену великої кількості молодих національних літератур європейського, азіатського та латино-американського регіонів, які активно починають впливати на світовий культурний розвиток людства;

Ø Розширення літературних контактів, налагодження більш тісних взаємозв’язків, митецьких обмінів і більш глибоких взаємопроникнень між регіонами з різноспрямованими (в силу умов історичного розвитку, національних звичаїв тощо) культурними традиціями (насамперед західних і східних культур), що поклало початок процесам формування загальносвітового культурного простору.

____________________

Запитання і завдання:

s Як, на Вашу думку, соціально-політичний та науково-технічний розвиток людства першої половини ХХ ст. впливав на духовні та літературні пошуки? В чому саме позначився цей вплив?

s Проаналізуйте зміст культурологічних та філософських вчень рубежа ХІХ-ХХ ст. Що у них було спільного, а що відмінного? Чому даний етап історичного розвитку людства характеризується такою кількістю і розмаїтістю світоглядних концепцій?

s Які історичні зрушення в літературі першої половини ХХ ст. Ви виділили б як головні? Поясність свою думку.

Література рубежа ХІХ-ХХ століть

_______________________________

Реалізм та шляхи його оновлення

Реалізм, що прийшов на зміну романтизму в літературі другої третини ХІХ ст., залишався панівним літературним напрямком в літературі упродовж майже до останніх його десятиліть, подарувавши світові цілу плеяду письменників, твори яких по праву належать до вершин світового письменства. XIX століття дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О Бальзак, Г. Флобер у Франції; Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте в Англії; О. Пушкін, М. Гоголь, М. Нєкрасов, І. Гончаров, І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, О. Островський, Л. Толстой, А. Чехов у Росії; Г. Гайне, Т Фонтане в Німеччині; Ш. де Костер у Бельгії; Б. Прус, Е Ожешко в Польщі; Я. Неруда в Чехії; І. Вазов у Бол­гарії; В. Вітмен, В. Д. Хоуелс, М. Твен у США. Серед українських реалістів - пізній Т. Шевченко, Марко Вов­чок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, С. Руданський, І. Франко, М. Коцюбинський.

Реалізм мав величезне значення для подальшого розвитку світової літератури. Література реалізму синтезувала досвід і увібрала до себе кращі традиції багатовікового розвитку європейської літератури, створила передумови і грунт для розвитку тих художніх тенденцій, які виявились найбільш перспективними та пріоритетними у розвитку літератури ХХ ст. Одна з головних заслуг реалізму ХІХ ст. полягає у тому, що він зробив рішучий крок у напрямку зближення літератури і реального життя, значно розширив коло її тематичних пошуків, переорієнтував головну увагу письменників від історичного минулого до зображення сучасності, яка постає у творах письменників-реалістів у концентрованому вияві найбільш наболілих, злободенних проблем соціально-політичного та духовного розвитку суспільства. Вперше з усією гостротою та безкомпромісністю літературою реалізму було поставлено питання про місце людини в суспільстві та історії, про перспективи та сенс розвитку людської цивілізації. Реалізм ХІХ ст. пройнятий біллю за людину, за приниження її гідності, рішучим протестом проти соціальної несправедливості та недотримання морально-етичних норм людської поведінки. Реалізм ХІХ ст. значно розширив читацьку аудторію, зробивши літературу зрозумілою і цікавою не лише для високоосвіченої еліти, але й якнайширших верств демократичного читача. Реалізм ХІХ ст. перетворив літературу на справжнє дзеркало життя, став голосом критичного сумління епохи, її сумнівів, розчарувань і надій.

Проте, чим ближче до кінця ХІХ ст, тим більше література реалізму починає усвідомлюватись як така, що вже не в повній мірі відповідає усьому спектрові пізнавальних запитів та духовних пошуків сучасної людини. Письменників-реалістів усе більше критикують за те, що вони надмірно захоплюються пошуком типового у житті, що, зрештою, перетворює відображувані у їх творах картини дійсності в надто узагальнені і часто невідповідні реальному розмаїттю життя схеми, що, через свою гіпертрововану зосередженість на проблемах аналізу соціальних явищ та матеріальних умов людського життя, вони випускають з уваги цілі сфери духовних інтересів людини, її метафізичних пошуків, ірраціональних глибин її психологчного єства, проблем статі та взаємостосунків чоловіка і жінки, немотивованих законами сціальної зумовленості, алогічних мотивів людської поведінки тощо.Як наслідок з останньої третини ХІХ ст. в літературі починають визрівати нові художні тенденції, пов’язані з переосмисленням ралістичної програми відображення світу та розробкою нових принципів та методів його художнього відображення.

Оновлення реалізму відбувається під знаком перехресного впливу, з одного боку, позитивістської філософії, а, з іншого боку, ідеалістичних концепцій, і в перш чергу, “філософії життя”, ніцшеанського культу надлюдини та естетики модернізму. Наслідком впливу позитивістської філософії та естетики стає відмежування від реалізму генетично з ним пов’язаного і водночас якісно нового методу відображення життя, що отримав назву натуралізму. В свою чергу експерименти з реалістичною прозою, які були ініційовані численними виплвами ідеалістичної філософії та естетики викликали до життя численні модерністські літературні напрямки, найбільш яскравими з яких на ранньому етапі розвитку модернізму стали імпресіонізм та неоромантизм, художні приниципи відображення світу яких вже значно менше пов’язані із реалізмом, аніж принципи натуралізму.

________________________________________________________________________________

Читайте також:

1. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
2. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
3. Використана література
4. Дитяча література буде доступна для розуміння за умови врахування специфіки цільової аудиторії.
5. Довідкова література
6. Додаткова література
7. Додаткова література
8. Додаткова література
9. Додаткова література
10. Додаткова література
11. Додаткова література
12. Додаткова література

Переглядів: 1124