Натуралістичні, імпресіоністичні, неоромантичні тенденції в літературі рубежа століть

З останньої третини ХІХ ст. в європейській, і насамперед у французькій, літературі поряд з реалістичним утверджується новий літературний напрямок – натуралізм(лат. natura – природа) . Він постав як логічне продовження і водночас заперечення основних принципів реалістичного відображення життя. Спільним для натуралізму та реалізму є прагнення до об’єктивності та правдивості відображуваних картин життя, зацікавленість проблемами матеріального побуту людського життя, соціальними конфліктами та суперечностями, що характеризують розвиток суспільства та місце людини у ньому. Проте, між натуралізмом та реалізмом досить швидко намітились і серйозні розбіжності у розумінні тих світоглядних та художніх засад, що ними керується митець, який прагне до достовірного, правдивого відображення дійсності. Як відомо, вимога правдивості реалістичного твору, відповідності його реаліям життя, значною мірою умовна. Правдивість тут не означає буквального копіювання дійсності. Правдивість реалістичного твору означає лише відтворення дійсності у вигляді сукупності найбільш характерних для неї, суттєвих її ознак. Отже, правдивість реалістичного твору - це типовість виведених у ньому життєвих реалій. Типовість передбачає потребу узагальнювати, звідки й постає основна розбіжність між реалістами та натуралістами, які по-різному розуміли поняття об’єктивності відображуваного в літературному творі життя. Якщо під життєвою правдою в реалізмі розуміється типовість, тобто узагальнена, а тому неповна відповідність реального і змальовуваного, то в натуралізмі під життєвою правдою розуміють фактологічність, тобто максимально вичерпну точність і відповідність реальності її художньому відображенню. Ідеалом, таким чином, основним положенням, навколо якого визначались розбіжності між натуралістами та реалістами, була міра об’єктивності , життєподібності відображуваної в літературному творі дійсності. На думку натуралістів, в творах реалістів життєподібність приймала спотворену форму в силу, насамперед їхнього прагнення до типовості картини відображуваного життя, яка, як і будь-яке узагальнення, вела до неминучого схематизму. Спотворенням об’єктивності, на думку натуралістів, було й намагання з боку представників реалізму давати авторську оцінку зображуваному, вдаватися до його коментаря. Пристрасним, типізованим зображенням реалістичних творів письменники-натуралісти намагался протиставити безпристрасне, фактографічно-точне відображення світу, яке й було, на їх думку, найбільш правдивою і достовірною картиною життя. При цьому своєрідним еталоном точності відображення для натуралістів служили методи описання дійсності, якими користувалися точні науки. Таким, що не відповідає дійсності, на думку натуралістів, було й намагання представників реалізму пояснювати вчинки та характери їхніх героїв виключно впливом на них з боку їхнього соціального оточення. Не заперечуючи наявність такого впливу у цілому, натуралісти в дусі сучасної їм науки та філософії все ж вважали, що психологію людини скеровує не стільки соціальна, скільки біологічна природа, зокрема її фізіологічні та еротичні потяги, а також імпульси спадковості, дію і спрямованість яких, як і будь-якого біологічного організму, визначає елементарна і постійна боротьба за виживання, в ході якої наявний в людині біологічний комплекс неминуче вступає у суперечність з моральними та етичними нормами суспільної поведінки.

Майже одночасно з натуралізмом в європейській літературі з’являється імпресіонізм – літературний напрямок, який виник у Франції і, починаючи з другої половини 70-х років ХІХ ст., поширився на усі європейські літератури. Iмпресіонізм(вiд франц. impression - враження) - це мистецтво відтворення об’єкту не шляхом більш або менш повного і послідовного його опису, а шляхом вибіркової фіксації його найбільш яскравих ознак, часто поданих у швидкоплинності та мінливості їх перебігу, побачених з несподіваного ракурсу, що у сукупності створює картину не стільки самого відображуваного об’єкту, скільки враження, отриманого від його споглядання. Своє походження імпресіонізм як митецький напрямок веде від живопису, однак його грунт можна відшукати і в літературі. Як і натуралізм, імпресіонізм генетично пов’язаний із реалізмом і постає як модифікація та ускладнення притаманних для нього принципів психологізму, тобто мистецтва опису внутрішніх переживань та думок зображуваної людини. Якщо натуралізм виступив значною мірою як продовження соціально-побутової лінії тематичного розвитку реалістичної прози, то імпресіонізм став закономірним продовженням її соціально-психологічної лінії. В літературі імпресіонізм найчастіше приймає вигляд поглибленого, підкресленого психологізму, що характеризується прагненням до якомога повнішого відтворення динаміки глибинних душевних переживань людини, мінливих і складних психологічних станів людської душі. Поетичний імпресіонізм, як і прозаїчний, це насамперед мистецтво тонкої передачі психологічних вражень та відчуттів. В поезії ці враження найчастіше передавались у формі витончених пейзажних замальовок а також вишуканого добору звукових сполучень, які поглиблювали музикальність вірша і зумовлювали навіювання слухачу потрібного емоційного настрою. Попри свою спорідненість з окремими принципами реалізму, в цілому імпресіонізм постає як напрям протилежного реалізму, модерністського спрямування. Розбіжність між двома напрямками виявила себе в імпресіонізмі у формі відчутної психологізації соціальної проблематики, в перенесенні основного інтересу з аналізу соціальних чинників, які зумовлюють дану проблему, на специфічний характер психологічних переживань, породжуваних нею в душі людини.Крім того, на відміну від письменника-реаліста, письменник-імпресіоніст не прагне до точності і типовості створюваних ним картин, а сам психологічний аналіз у творах письменників-імпресіоністів часто набуває надзвичайно витончених і складних “настроєвих” форм, перетворюючись в самоціль, повністю позбавлену соціально-критичного елементу, властивого творам реалістів.

Третій новий напрямок тогочасної літератури – неоромантизм – має більше відмінних, аніж спільних рис із реалізмом. Неоромантизм – це літературний напрям рубежа століть, який генетично сходить до романтизму початку ХІХ ст. і виступає як новітня його модерністська модифікація. В літературі кінця ХІХ ст. неоромантизм постає як напрямок, що рішуче протиставляє себе заземленій та гнітючій естетиці натуралізму. Неоромантики заперечують атмосферу побутовізму та типовості, що панує в традиційному мистецтві і намагаються відшукати в потоці буденності нетипові, виключні людські натури, незвичайні чи навіть екстремальні обставини, в яких діють змальовувані ними персонажі, акцентують увагу на елементах екзотики, героїчного та трагічного у житті людини, питаннях самоусвідомлення та громадської позиції особистості у зв’язку з проблемами етичного вибору та морального обов’язку (творчість Р.-Л.Стівенсона, Р.Кіплінга, К.Гамсуна, Г.Гауптмана). В російській літературі рубежа століть елементи неоромантизму містяться в прозі В.Короленка і А.Чехова, в поезії М.Гумільова.

Співставна таблиця розвитку літературно-художніх напрямків рубежа ХІХ-ХХ ст.

Напрямок	Соціально-історичні передумови	Основоположники й представники	Головна теза	Визначальні ознаки	Взаємодія з іншими літературно-художніми явищами
РЕАЛІЗМ (30-ті рр. ХІХ – наші дні)	Критична реакція на штампи романтизму, успіхи матерілістичної філософії, ствердження ідей позитивізму	Перші теоретики – Шанфлері (Франція) і П.Аненков(Росія). Головні представники в літературі ХХ ст. : А. Франс, Р. Роллан, Ф. Моріак, Веркор (Франція), Дж. Голсуорсі, Г. Веллс, Б. Шоу, Г Грін (Англія), Л. Фейхтвангер, Т. і Г. Манн, Е. М. Ремарк, Г. Белль (Німеччина), Т. Драйзер, Е. Гемінгвей, В. Фолкнер, Дж. Стейнбек (США), М.Горький, О. Купрін, М. Булгаков, А. Платонов (Росія), С. Васильченко, О. Кобилянська, О. Гончар, П. Загребельний, О. Довженко, М. Стельмах, В. Винниченко, М. Хвильовий, В. Дрозд, Є. Гуцало(Україна).	Правдиве і всебічне відображення дійсності на основі типізації життєвих явищ	Правдивість; зображення типових характеріву типових обставинах; змалювання соціальних конфліктів і суперечностей в житті суспільства;обгрунтування поведінки та психології людини впливом соціального середовища; соціально-критичний пафос; демократичність	Практично усі літературні напрямки
НАТУРАЛІЗМ (остання третина ХІХ – перші десятиліття ХХст.)	Успіхи природничих наук, експериментальна фізіологія, теорія біологічної боротьби за існування Ч.Дарвіна, відкриття в галузі спадковості і сексуальної сфери, фройдизм, філософія позитивізму	Головний теоретик – французький письменник Е.Золя; найбільш значні представники: Гі де Мопассан, Г.Флобер, брати Гонкури, А.Доде та інші. Натуралістичними вкрапленнями позначена творчість М.Пруста, Е.Йонеско (Франція), К.Гамсуна (Норвегія), А.Стріндберга (Швеція), С.Моема (Англія), Ф.Кафки(Австрія), Б.Пруса(Польша), Дж. Джойса, С.Беккета(Ірландія), В.Короленко, О.Купріна, М.Горького(Росія), О.Кониського, Б.Грінченка, Олени Пчілки, Н.Кобринської, Г.Хоткевича, М.Яцківа, В.Винниченка та ін.(Україна).	Фактологічність, максимально вичерпна точність і відповідність реальності її художньому відображенню.	Максимально можлива об’єктивність, ідеаломо якої виступають точні науки; безпристрасніть, відсутність авторських оцінок; зумовленість поведінки людини впливом не лише соціального, але й біологічного середовища; поглиблений інтерес до фізіологічних імпульсів людської поведінки, проблем спадковості, статі, фаталізму тощо	Реалізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, “театр абсурду”, масова література
ІМПРЕСІОНІЗМ (остання третина ХІХ – початок ХХ ст)	Творчі пошуки у французькому живописі 60-х рр. ХІХ ст, “філософія життя”	Головні представники: П.Верлен, С.Малларме, брати Гонкури, пiзні - Г.Мопассан, М.Пруст (Франція), К.Гамсун(Норвегія), О.Уайльд, Дж.Конрад, Р.Л.Стiвенсон (Англія), П.Альтенберг, А.Бар, А.Шнiцлер(Австрія), А.Чехов, I.Бунiн, I.Аннєнський, К.Бальмонт (Росія), М.Коцюбинський, I.Стефаник, М.Черемшина, частково О.Кобилянська та iн.(Україна)	Зображення не самого предмету, а враження вiд нього.	В прозі - зосередженість на фіксації швидкоплинної динаміки людських почуттів;враженнєвий(фрагментарний, ескізний) опис об’єктів, недомовленість, хиткість, замовчування, натяки на таємне, фатальне, настрої "кохання та смерті"; перевага описовості над дією; в поезії – витончені пейзажні замальовки; медитативно-музикальний, настроєвий характер; асоціативність, звукопис.	Реалізм, символізм, натуралізм
НЕОРОМАНТИЗМ (остання третина ХІХ – перша третина ХХ ст.)	“Філософія життя”, критична реакція на позитивізм, ніцшеанський культ сильної особистості	Представники: Л.Стівенсон, Р.Кіплінг, А.Конан Дойл, Г.Честертон, Р.Хаггард(Англія), К.Гамсун(Норвегія), Г.Гауптман(Німеччина), А.Чехов, М.Гумільов, М.Горький, О.Грін, О.Купрін (Росія), Леся Українка, частково – О.Кобилянська, М.Вороний, Г.Чупринка, Г.Хоткевич, М.Йогансен, Ю.Яновський, О.Теліга, О.Ольжич (Україна)	Ідеалізація і героїзація людини, її духовних прагнень і морально-етичних запитів	Змалювання сильної та вольової людської особистості;цікавість до виняткових і навіть екстремальних ситуацій людської поведінки; заперечення філістерства, інтерес до природи, екзотики, прагнення збагнути глибини внутрішнього світу людини, відобразити його суперечності, аспекти героїчного та трагічного у житті людини, їх зв’язок з проблемами етичного вибору та морального обов’язку	Реалізм, експресіонізм, історична, пригодницька література, фантастика, детектив

____________________

Запитання і завдання:

s Назвіть головні принципи реалістичного методу відображення дійсності. Чому на рубежі ХІХ-ХХ ст. вони усвідомлюються, як недостатні, такі, що значною мірою себе вичерпали?

s Які загальнокультурні та літературні чинники сприяли реформуванню реалізму на рубежі століть?

s Що нового внесли в літературу рубежа століть натуралізм, імпресіонізм, неоромантизм? Охарактеризуйте їх ідейне та естетичне підгрунтя.

Співставна таблиця розвитку літературно-художніх напрямків початку ХХ ст.

Напрямок	Соціально-історичні передумови	Основоположники й представники	Головна теза	Визначальні ознаки
УНАНІМІЗМ (10-ті рр. ХХ ст.)	Критична реакція на декадентський індивідуалізм, принципи інтуїтивізму А.Бергсона, соціологія Е.Дюркгейма, деякі положення американського прагматизму.	Основні представники: Ж. Ромен, Ж. Дюамель, Ш. Вільдрак, Р. Аркос, Ж. Шенев'єр, Л. Дюртен, П.-Ж. Жув (Франція)	Протиставлення декадентському індивідуалізму ідеї людського братства, єднання народів, єднання людини з природою	Важіння до соціальної тематики, правдивого відображення життя; настрої пацифізму; простота і ясність стилю, чіткість та зрозумілість художньої форми, емоційність та ліричність, позбавлені притаманної поетиці символізму ускладненості та зарозумілості; широке використання верлібру
ЕКСПРЕСІОНІЗМ (1905-1920-ті рр. ХХ ст.)	Критична реакція на імпресіонізм (зображення), якому експресіонізм протиставляє “мистецтво крику” (вираження), теоретичні праці німецького естетика К.Фідлера з його концепцією мистецтва як засобу виходу людини зі стану самотності і відновлення зв'язку з природою з метою подолання хаосу почуттів та "духовного оволодіння світом".	Найбільшого поширення набуває в Німеччині та Австрії. Найвизначніші теоретики: К. Пінтус і К. Едшмід; драматурги - Г. Кайзер, Е. Толлер, В. Газенклевер, Л. Рубінер; поети - Г. Гейм, Г. Тракль, Й. Бехер, Г. Бенн, Е. Ласкер-Шюлер, Ф. Верфель; прозаїки - К. Едшмід, Л. Франк, Г. Мейрінк і близькі до напряму Ф. Кафка й молодий Г. Гессе. Елементи експресіонізму використовували у своїй поезії українські (В. Стефаник, М.Хвильоваий, М.Куліш, М.Бажан, Ю.Клен) та російські ( Л. Андрєєв, М.Цвєтаєва, І.Северянін та ін.) письменники.	Настанова на “експресію”, загострене самовираження митця, максимальну напруженість та знервованість висловлюваних емоцій, змалювання ірраціональних емоційно-психологічних станів (“травм душі”)	Зосередженість на описах людських станів, пов’язаних із хвилюванням, страхом, відчаєм, нервозностю, самотністю, ностальгії, спустошеності, нерідко істерії тощо; різка критика соціально-політичної дійсності; протест проти війни, дегуманізації суспільства, знеосіблення в ньому людини, занепаду духовності; свідома деформація картин дійсності, оперта на принцип суб'єктивної інтерпретації, тяжіння до абстрактного узагальнення, гротеску, фантастики.
ДАДАЇЗМ (10-ті – перша половина 20-х рр. ХХ ст.)	Розчарування життям, відраза до варварства, протест проти суспільства, яке допустило Першу світову війну.	Засновники: поети-емігранти, що оселились у Швейцарії: емігранти Т. Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Балль, Г. Арн,М.Янко. В післявоєнний період у Франції - група «абсолютних дадаїстів» (А. Бретон, Л. Арагон, П. Елюар, Ж. Рібмон-Дессень). У Німеччині - група «абсолютних дадаїстів» (А. Бретон, Л. Арагон, П. Елюар, Ж. Рібмон-Дессень).	Алогізм, абсурд – як основа світобачення митця	Заперечення традиційного мистецтва, будь-яких канонів та наперед заданих правил; важіння до словотворчих експериментів, гри, містифікацій; створення експериментаьних жанрових форм: «бруїтський вірш», «симультанний вірш», «статичний вірш»; пародіювання і самопародіювання;
ІМАЖИЗМ (1910- середина 1920-х рр. ХХ ст.)	Критина реакця на символізм та реалізм, філософія інтуїтивізма	Основоположники англійський поет і філософ Т. Е. Г'юм , американський поет Езра Паунд; представники: Г. Дулітл, Е. Лауел, В. Карлос Вільямс, Дж. Г. Флетчер та ін.(США), митці Т. С. Еліот, Ф. М. Форд, Д. Г. Лоуренс, Р. Олдінгтон(Великобританя)	Вимога якомога більшої чіткості та конкретності художнього образу, абстрагованого від необхідності виражати певну ідею	Сформульвані самими імажистами шість головних принципів: точне наслідування звичайної мови, позбавлене зайвих прикрас; широкий спектр віршових розмірів, надання переваги новим розмірам; вільний вибір і розмаїтті тем; вільне і неупереджене використання образів; чіткість і зрозумілість тих вражень, на які спрямовує твір; боротьба з розпливчатістю образів за допомогою концентрації свідомості.
НЕОКЛАСИЦИЗМ (10-30-ті рр. ХХ ст.)	Критична реакція на містичні та занепадницькі течії і настрої, спроба протиставити їм культуру античності як життєрадісну і гармонійну культурну і загальножиттєву перспективу	Представники: Ж.Моро, Ш.Моррас, П.Валері(Франція), П. Ернст, С. Люблінський, С.Георг (Німеччина), Т.С.Еліот (Англія), В.Брюсов, Вяч Іванов, О.Мандельштам, М. Кузмін, І.Анненський (Росія). Л.Стафф, Я.Івашкевич (Польща), українські неокласики (М.Зеров, Юрій Клен, М.Рильський, П.Филипович, М.Драй-Хмара).	Настанова на модернізацію класичних тем, образів, мотивів і прийомів античної та ренесансної європейської поезії.	вишуканість поетичної форми; висока культурологічна проблематика; філософські узагальнення; стриманість почуттєвого і, навпаки, більша роль раціонального елементу у конструкції образу;складний метафоризм, асоціативність, символіка; удосконалення класичних форм і жанрів, пристосування їх до національної традиції.
СЮРРЕАЛІЗМ (1910-1940-ві рр. ХХ ст.)	Успіхи попередніх вангардистських течій, насамперед футуризму і дадаїзму; інтуїтивізм А.Бергсона з його недовірою до розуму, теорія німецького філософа В.Дільтея, шо підкреслювала особливу роль фантазії як засобу піднесення випадкового до рангу значного; психоаналіз З.Фройда.	Основоположники: французькі поети Гійом Аполлінер і Андре Бретон. Представники: П. Елюар, А. Арто, Т. Тцара, Р. Вітрак, Р. Деснос, Ж. Кокто, Р. Кено, А. Батай, М. Періс(Франція); Р. Магріт, П. Дельво(Бельгія); Мур, Ф. Бекон(Англія); В.Незвал,К. Бібл, К. Тейге, Я. Сейферт (Чехія),ранній П.Тичина, Б.Антонович, В.Барка. В.Лесич, М.Хвильовий, Г.Косинка, М.Йогансен. М.Куліш, Б.-І.Антонич, Т.Осьмачка, О.Зуєвський (Україна); поширюється в Японії, США, країнах Латинської Америки.	Неупереджена логічною думкою, “автоматична” фіксація образів творчої уяви і сфери підсвідомого	Опора на досвід сновидінь, галюцинацій, марень, містичних видінь як таких, що відкривають справжні істини бутгя; заперечення раціональних, логічних форм побудови художніх образів; гіпертрофована метафоричність, асоціативність; бунтівний настрій, прагнення відкрити «надзвичайне у сірій повсякденності», заперечення класичних культурних традицій, чорний гумор; експериментальні жанрові форми: «записи сновидінь», «автоматичні тексти», численні пародійні тексти, маніфести, колективні листівки, словники тощо.

____________________________________________________________________________________

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Література рубежа ХІХ-ХХ століть	\|	Найвідоміші представники авангардистської й модерністської течій першої половини ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.