Галузева структура економіки та тенденції її розвитку.

Господарський комплекс України є складною, ієрархічно побудованою системою, яка сформувалася на основі розвитку продуктивних сил, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. Щодо останніх, то вони об'єднують виробниче та територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне територіальне комбінування та спеціалізацію.

Господарство України відзначається складною організацією та диверсифікованою галузевою, територіальною, функціональною та управлінсько-організаційною структурою. Галузева структура відображає співвідношення, зв'язки і пропорції між сферами, ланками і галузями господарства та стан суспільного поділу праці. Головними її компонентами є дві сфери - виробнича і невиробнича, або, за сучасною західною термінологією, сфера виробництва і сфера послуг (тобто виробництво нематеріальних і частково матеріальних послуг).

Суспільне виробництво відіграє провідну роль в економіці країни та характеризується, у свою чергу, відтворювальними, галузевими і територіальними пропорціями.

Відтворювальна структура господарства відбиває важливі макроекономічні пропорції - між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання; між складовими ВДВ, які витрачаються на розміщення, відтворення виробництва, заміщення спожитої частки основного капіталу та на життєзабезпечення населення і накопичення національного капіталу; попитом і пропозицією, її дослідження необхідне для фінансового та виробничого забезпечення економічного зростання країни на інноваційних засадах. Близько половини ВНП розвинених країн отримується завдяки новим технологічним рішенням. Тому для України, щоб не залишитися на узбіччі суспільного розвитку світової спільноти, необхідно проводити активну інноваційну політику.

Удосконалення відтворювальної структури багато в чому залежить від оптимізації галузевої структури виробництва, що визначає особливу актуальність її дослідження. Галузь виробництва - це сукупність підприємств і установ, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у суспільному поділі праці та задоволенні потреб суспільства в матеріальних і духовних благах, послугах. Галузева структура сучасного виробництва вважається ефективною за високої частки наукомістких галузей, третинного й особливо четвертинного секторів економіки. Існують різні підходи до її вивчення. Найбільш поширеним є поділ на основні сфери, ланки і галузі виробництва. Виділяють 3 сфери: матеріального і нематеріального виробництва та невиробничу сферу.

З 1997 року Україна поступово переходить на світову класифікацію видів економічної діяльності (КВЕД). КВЕД передбачає виділення таких найбільш узагальнених видів економічної діяльності: сільське господарство, мисливство та лісове господарство:

1. рибне господарство;

2. добувна промисловість;

3. обробна промисловість;

4. виробництво і використання палива, електроенергії, газу та водне господарство;

5. будівництво;

6. торгівля;

7. транспорт;

8. телекомунікації. Готелі і ресторани;

9. фінансова діяльність;

10. операції з нерухомістю, зданням під найм, послуги юридичним особам;

11. освіта;

12. охорона здоров'я:

13. інвестиції та інше.

Але ще до 2002 року в Україні, відповідно до статистичної звітності, у сфері матеріального виробництва виділялися такі ланки: промисловість, сільське господарство, транспорт і зв'язок, будівництво, громадське харчування і торгівля, матеріально-технічне постачання. Звичайно провідну роль відіграє промисловість, яка постачає всі інші ланки господарства засобами виробництва, забезпечує науково-технічний прогрес, формує значною мірою експортний сектор.

В Україні до 1992 року У промисловості було зайнято близько 37 % працюючих, в умовах економічної кризи в 1997 році - майже 20 %. Сьогодні, у процесі посткризового зростання - більше 27%. Дуже змінювалася у 90-ті роки галузева структура промисловості. Ці зміни не стільки відбивали реальні міжгалузеві пропорції, скільки були спричинені недоліками ціноутворення у °-ті роки. (Стан і проблеми розвитку окремих галузей промисловості та міжгалузевих промислових комплексів розглядатиметься у наступних темах).

Якщо матеріальне виробництво є базовою сферою господарства, то сфера нематеріального виробництва безпосередньо забезпечує управління державою та життєдіяльність населення. Вона об'єднує:

· апарат органів державного та громадського управління;

· житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;

· охорону здоров'я, спорт, соціальне забезпечення;

· освіту, культуру, науку, мистецтво;

· фінанси, кредитування, страхування.

У третьому структурному підрозділі господарства, його невиробничій сфері (за О.Г. Топчієвим), об'єднані оборона, державна безпека, судові та юридичні органи, митна служба, органи соціального забезпечення. Але віднесення цієї сфери до господарства, як і його ототожнення з економікою, на нашу думку, є дискусійним, а може й некоректним. Невиробнича сфера забезпечує в основному суспільство послугами матеріального і нематеріального характеру. Співвідношення між двома основними сферами, як правило, характеризується показниками (кількісними, абсолютними та відносними) зайнятості. У розвинених країнах світу це співвідношення має тенденцію до збільшення питомої ваги сфери послуг (до 55-65 %) і зменшення виробничої. У сфері послуг України частка нині зайнятих працівників набагато менша, ніж у розвинених країнах - близько 28-30 %. Це свідчить про недосконалість структури господарства України. Адже саме рівень розвитку сфери послуг є важливим показником соціально-економічного прогресу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економіка України як єдиний господарський комплекс. Особливості та стан формування.	\|	Стратегія і тактика структурної перебудови економіки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.