Гуманістичні тенденції науково-технічного прогресу, проблеми та суперечності їх розвитку на сучасному етапі

Як уже зазначалося, сучасною формою НТП є науково-технічна революція (НТР). Цілісний підхід до її вивчення останнім часом зазнає суттєвих змін – відбувається гуманістичне осмислення його теперішнього і майбутнього. Колись однобоко оптимістичні оцінки могутності НТР змінюються на тривожні сентенції щодо негативних тенденцій її розвитку, які стають усе більш явними. Причому ці сентенції належать представникам різних наук. Так, відомий російський соціолог В. Шубкін вважає зайвим узагалі використовувати термін „науково-технічна революція”, мотивуючи це тим, що поняття революції від самого початку несе в собі уявлення про щось безумовно позитивне. Розвиток же в галузі НТР, на думку автора, сам по собі не веде до прогресу в людських стосунках, до вдосконалення особистості. Важко погодитися тут з автором, оскільки під НТР він розуміє також соціальні процеси та явища, які, по суті, нею не охоплюються, хоча й тісно пов’язані з нею.

Ще один російський дослідник НТР А. Силін, визнаючи величезний розрив між рівнем технології та етичним рівнем, доходить висновку, що «науково-технічний прогрес не лише не піднімає людство на вищу сходинку гуманізму, але й, навпаки, перетворює людей на жалюгідні паразитичні придатки всемогутніх машин, створених ними самими. Категоричні позиції, на зразок цієї, є вираженням існуючої в сучасному суспільстві тенденції відкидання технократизму.

Своєрідною є і думка відомого вченого у галузі молекулярної біології та біохімії академіка А. Спіріна. Він вважає, що у фундаментальній науці не можна керуватися етичними нормами, оскільки мета її – пошуки істини, а істина аморальною не буває. На його думку, етичні обмеження можуть стосуватися лише прикладних досліджень та практичних застосувань. Такий явно сцієнтичний підхід, що відкидає роль етичного імперативу в сучасній науці, суперечить істинно гуманістичному підходу.

Аналіз гуманістичного змісту НТР потрібно вести в контексті структури культурно-історичного процесу, трансформація якого відбувається в процесі реалізації однієї із закономірностей НТР, а саме – зміни характеру зв’язку людини і техніки.

Такий підхід дозволяє виявляти соціальні тенденції НТР, які на сучасному етапі полягають у наступному:

Ø звільнення «живої праці» від підкорення праці упредметненій;

Ø стирання відмінностей між фізичною та розумовою працею і формування єдиної творчої діяльності;

Ø набуття працею форми колективної самодіяльності.

Виникає питання: як реалізувати ці тенденції в діяльності конкретної, окремо взятої людини? Спробуємо це з’ясувати.

Щодо першої тенденції. „Жива праця” – це безпосередня, повсякденна діяльність людини, пов’язана зі створенням матеріального чи духовного продукту. Упредметнена праця втілена в різних засобах трудової діяльності – верстаті, конвеєрі, транспорті тощо. В умовах панування машинної техніки, що виникла в ході промислової революції ХVІІІ – ХІХ ст., робітник перетворився на живий придаток машини, тобто на технологічно залежного від темпу і ритму її роботи (достатньо уявити працю на конвеєрі). В цьому виявляється залежність живої праці від упредметненої.

НТР поклала початок переходу до якісно нового технологічного способу виробництва, в умовах якого відбувається вивільнення живої праці, тобто витіснення людини із сфери безпосереднього виробничого процесу. Розвиток цієї тенденції полягає в стиранні меж між фізичною та розумовою працею (хоча в соціальному плані цей процес має досить супереностей), зростанні творчого рівня праці, вивільненні часу тощо. В цілому це веде до радикальних змін у культурному житті людини: на зміну традиційним культурним укладам приходять нестійкі зразки масової культури. Людина опиняється у стані постійного вибору з усього розмаїття сфер своєї діяльності та численних культурних цінностей. Досягнення „царства свободи”, тобто розкриття сутнісних сил людини, втілюється на основі технологічної свободи в матеріальному виробництві. Сучасні технічні засоби починають заміняти людину не лише у виробничій сфері, але й поза нею. На перший план виступають проблеми формування культури, що належить „царству свободи”.

Щодо другої тенденції. НТР породжує у людини нові культурні потреби. В культурі відбуваються зміни, пов’язані з її індустріалізацією, масовізацією, інституалізацією: змінюються її соціальні функції й ускладнюються організаційно-управлінські структури; нового значення набувають економічна і політична культура, зростає чисельність працівників, що займаються питаннями культурного обслуговування населення, культурний обмін набуває глобального характеру.

Стирання меж між фізичною та розумовою працею, породжених у найбільш гострій формі машинно-фабричним способом виробництва, можливе з переходом до нового технологічного способу виробництва. Цей процес супроводжується перетворенням науки на безпосередню виробничу силу або, інакше, привнесенням наукових знань у повсякденну діяльність людини. Оскільки наука є обов’язковим елементом культури, то процес, який розглядається, означає досить бурхливе зростання культури взагалі й підвищення культурного рівня кожної окремої людини.

Але разом з тим не можна забувати, що наукою та технікою культура не вичерпується. Одна з вимог древніх мудреців – „знай міру, досягай золотої середини” – може бути реалізована при усвідомленні значимості для розвитку особистості всіх інших елементів культури відповідно до вимог епохи. У зв’язку з цим правомірним є твердження, згідно з яким суспільною виробничою силою стають поряд із наукою й інші елементи культури.

Щодо третьої тенденції. Гуманістична роль науки і техніки в прогресі культури полягає в тому, що культура виступає сферою виробництва не самих матеріальних благ, а насамперед творчої особистості, залученої до праці, як до колективної самодіяльності. У результаті вона стає виробничою силою.

Слід зауважити, що проблема гуманістичного змісту НТП виникла ще у ХVІІ ст., під час так званої наукової революції. До цього можна було говорити про безпосередній вплив культури на науку і техніку. Культура в усьому своєму багатоманітті, традиційних формах організації людей визначала той чи інший соціальний статус науки, ставлення до неї суспільства (її розвиток міг заохочуватися в античному полісі, її творці спалювалися на вогнищах інквізиції, вона виступала основою виховання і навчання тощо). Зворотний вплив науки та техніки на традиційні форми культури зумовлений прискоренням НТП. Зараз наука фактично регламентує всі сфери людської діяльності, як виробничу, так і позавиробничу, впливає на зміну традиційних форм організації людей. Але в будь-якому випадку і наука і техніка, залишаючись складовими елементами культури (духовної та матеріальної) і розвиваючись за власними законами, виражають загальні закономірності культурного процесу: по-перше, наступність матеріальної культури є основою наступності культури в цілому, по-друге, людська діяльність обумовлена розвитком культури в певному природному середовищі, що передбачає збереження біотичного коловороту й оволодіння людиною „царством свободи”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Техніка (від грецьк. techne – мистецтво, майстерність) – сукупність засобів, що створюються для здійснення процесів виробництва та обслуговування невиробничих потреб суспільства.	\|	Міжкультурна комунікація. Толерантність і емпатія як специфічні риси комунікативних процесів міжкультурного дискурсу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.