Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 9. Наукове пізнання

1. Специфіка наукового пізнання.

2. Співвідношення емпіричного і теоретичного знання.

3. Форми і методи наукового пізнання.

При вивченні першого питання “Специфіка наукового пізнання” необхідно усвідомити сутність і значення науки як феномена духовної культури.

Наука являє собою специфічну сферу людської діяльності, спрямовану на виробництво, систематизацію і перевірку знань. Крім того, слід мати на увазі, що наука – це система знань. Вона виступає також як соціальний інститут і безпосередня продуктивна сила.

Науку характеризує відносна самостійність і власна внутрішня логіка розвитку, способи (методи) пізнання і реалізації ідей, а також соціально-психологічні особливості об'єктивно-сутнісного сприйняття дійсності, тобто стиль наукового мислення.

Найчастіше науку визначають через її власну основу, а саме: 1) наукову картину світу, 2) ідеали і норми науки, 3) філософські принципи і методи.

Під науковою картиною світу розуміють систему теоретичних уявлень про реальність, що виробляється шляхом узагальнення найважливіших знань, накопичених науковим співтовариством на певному етапі розвитку науки.

До ідеалів і норм науки відносять інваріанти (фр. invariant – що не змінюється), що впливають на розвиток наукового знання та задають орієнтири наукового пошуку. Такими в науці є самоцінність істини і цінність новизни, вимоги неприпустимості фальсифікації і плагіату.

Безпосередніми цілями науки є дослідження, опис, пояснення, передбачення процесів і явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення.

До світоглядних джерел науки прийнято відносити міф та релігію (зокрема, християнство). Її світоглядною основою служить певна філософська концепція - матеріалізм, ідеалізм, натуралізм, сенсуалізм, раціоналізм, агностицизм.

Наукова проблематика продиктована як найближчими, так і майбутніми потребами суспільства, політичними процесами, інтересами соціальних груп, економічною кон'юнктурою, рівнем духовних запитів народу, культурними традиціями.

Специфіка наукового пізнання характеризується такими складовими як об'єктивність; системність; обґрунтованість; емпірична доведеність, певна соціальна спрямованість; тісний зв'язок із практикою.

Від усіх способів освоєння світу наука відрізняється виробленням спеціальної мови для опису об'єктів дослідження і процедурою доказу істинності результатів наукового пошуку.

Наукове пізнання являє собою різновид суб’єктно-об’єктних відносин, головною сутнісною рисою яких виступає наукова раціональність. Раціональність суб'єкта, що пізнає, знаходить своє вираження в апеляції до доводів розуму і досвіду, у логіко-методологічній упорядкованості процесу мислення, у впливі на наукову творчість існуючих ідеалів і норм науки.

Як складова частина духовного виробництва, наука пов'язана з цілевизначенням. Вона здатна перетворитися на безпосередню продуктивну силу у формі знань і нових технологій, принципів організації праці, нових матеріалів, устаткування.

На закінчення студенту треба звернути увагу ще на одну особливість наукового пізнання, а саме на те, що воно виступає як міра розвиненості спроможності людини до творчості, до конструктивно-теоретичного перетворення дійсності і самої себе. Іншими словами, наукова діяльність продукує не тільки нові технології, створює матеріали, устаткування й інструменти, але, будучи частиною духовного виробництва, дозволяє залученим до неї людям творчо реалізувати себе, об'єктивувати ідеї і гіпотези, збагачуючи, тим самим, культуру.

Розглядаючи друге питання “Співвідношення емпіричного і теоретичного знання”, необхідно пам'ятати, що знання в будь-якій галузі науки існують на двох взаємозалежних рівнях - емпіричному і теоретичному. Єдність двох рівнів наукового знання випливає з пізнавальних можливостей суб'єкта, що пізнає. Разом з тим вона визначається дворівневим характером функціонування об'єкта (явище – сутність). З іншого боку, зазначені рівні відрізняються один від одного, і ця відмінність задається способом відображення об'єкта суб'єктом наукового пізнання. Без експериментальних даних теоретичні знання не можуть мати наукової сили, так само як й емпіричні дослідження не можуть не враховувати шляхів, що прокладаються теорією.

Емпіричний рівень пізнання - це рівень нагромадження знань і фактів про досліджувані об'єкти. На цьому рівні пізнання об'єкт відображається зі сторони зв'язків і відносин, що є доступними для споглядання і спостереження.

На теоретичному рівні досягається синтез наукового знання у вигляді наукової теорії. Теоретичний, концептуальний у своїй основі, цей рівень наукового знання покликаний систематизувати, пояснити і передбачити факти, встановлені в ході емпіричного дослідження.

Факт являє собою зафіксоване емпіричне знання івиступає як синонім понять “подія”, “результат”.

Факти в науці виконують не тільки роль інформаційного джерела й емпіричної основи теоретичних міркувань, але й служать критерієм їхньої вірогідності, істинності. У свою чергу, теорія формує концептуальну основу факту - виділяє досліджуваний аспект дійсності, задає мову, якою описуються факти, детермінує засоби і методи експериментального дослідження.

Наукове знання розвертається за схемою “проблема - гіпотеза – теорія” кожен елемент якої відбиває міру проникнення суб'єкта, що пізнає, у сутність об'єктів науки.

Пізнання починається з усвідомлення чи постановки проблеми. Проблема – це те, що є ще невідомим, але що потрібно пізнати, це питання дослідника до об'єкта. Вона може виступати як: 1) труднощі, перешкоди в рішенні пізнавальної задачі; 2) суперечливі умови питання; 3) задача, усвідомлене формулювання вихідної пізнавальної ситуації; 4) концептуальний (ідеалізований) об'єкт наукової теорії; 5) як питання, що виникають у ході пізнання, практичний чи теоретичний інтерес, що мотивує науковий пошук.

Гіпотеза – це наукове допущення чи припущення щодо сутності об'єкта, сформульоване на основі ряду відомих фактів. Вона проходить дві стадії - висування і наступна перевірка. У міру того, як гіпотеза перевіряється й обґрунтовується, вона може бути відкинута як неспроможна, але може бути й “відшліфована” до істинної теорії.

Теорія - це форма наукового знання, що дає цілісне відображення істотних зв'язків досліджуваного об'єкта Теорія як цілісна система знань, що розвивається, має таку структуру: а) аксіоми, принципи, закони, фундаментальні поняття; б) ідеалізований об'єкт у вигляді абстрактної моделі зв'язків і властивостей об'єкта; в) логічні прийоми і методи; г) закономірності і положення, виведені з основних тез теорії.

Теорія виконує наступні функції: описову, пояснювальну, прогностичну (передбачувальну), синтетичну, методологічну і практичну.

Опис є початковим, приблизним фіксуванням, вичленовуванням й упорядкуванням ознак, рис і властивостей досліджуваного об'єкта. До опису того чи іншого явища вдаються тоді, коли неможливо дати чисто наукового визначення поняття. Опис відіграє важливу роль у процесі становлення теорії, особливо на початкових її етапах.

Пояснення здійснюється у формі висновку чи системи висновків з використанням тих положень, що вже містяться в теорії. Цим відрізняється теоретичне пояснення від повсякденного пояснення, що базується на буденному досвіді.

Прогноз, передбачення. Наукова теорія дозволяє побачити тенденції подальшого розвитку об'єкта, передбачати, що буде з об'єктом у майбутньому. Найбільші прогностичні можливості характерні для тих теорій, яким властива широта охоплення різних областей дійсності, глибина постановки проблем і парадигмальність (тобто комплексність нових принципів і наукових методів) їхнього рішення.

Синтезуюча функція. Наукова теорія упорядковує великий емпіричний матеріал, узагальнює його, виступає як синтез цього матеріалу на основі певного єдиного принципу. Синтезуюча функція теорії виявляється також і в тому, що вона усуває роздробленість, роз'єднаність, фрагментарність окремих компонентів теорії, дає можливість знайти принципово нові зв'язки і системні якості між структурними компонентами теоретичної системи.

Методологічна функція. Наукова теорія поповнює методологічний арсенал науки, виступаючи у вигляді певного методу пізнання. Саме сукупність же принципів формування і практичного застосування методів пізнання і перетворення дійсності і виступає як методологія освоєння людиною світу.

Практична функція. Створення теорії не є самоціллю для наукового пізнання. Наукова теорія не мала б такого значення, якби вона не була могутнім засобом для подальшого удосконалювання наукового пізнання. У цьому плані теорія, з одного боку, виникає і формується в процесі практичної діяльності людей, а з іншого боку, сама практична діяльність здійснюється на основі теорії, висвітлюється і направляється теорією.

Переходячи до вивчення третього питання “Форми і методи наукового пізнання”, потрібно усвідомити, що наукове пізнання не може обійтися без методології.

Метод - являє собою систему принципів, прийомів і вимог, якими керуються в процесі наукового пізнання. Метод - це спосіб відтворення в мисленні об’єкта, що досліджується.

Методи наукового пізнання підрозділяються на спеціальні (ті, що використовуються тільки окремими науками), загальнонаукові й універсальні (філософські). У залежності від ролі і місця в науковому пізнанні, розрізняють методи формальні і змістовні, емпіричні і теоретичні, методи дослідження і викладу. У науці також розрізняють методи природних і гуманітарних наук. Специфіка перших (методи фізики, хімії, біології) визначається необхідністю пояснення причинно-наслідкових зв'язків між явищами і процесами природи, других (методи феноменології, герменевтики, структуралізму) – розумінням сутності людини і її світу.

До методів і прийомів наукового пізнання відносяться:

спостереження - це систематичне, цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ, з метою ознайомлення з об'єктом. Воно може містити в собі процедуру виміру кількісних відносин досліджуваного об'єкта;

експеримент - прийом дослідження, коли об'єкт ставиться в умови, що точно враховуються чи штучно відтворюються з метою з'ясування тих чи інших властивостей;

аналогія– встановлення у різних об’єктів подібності деяких ознак, властивостей і відносин. На цій підставі висувається припущення про подібність у них інших ознак;

моделювання - метод дослідження, при якому об'єкт дослідження заміняється іншим об'єктом (моделлю), що знаходиться у відношенні подоби з першим. Модель піддається експерименту з метою одержання нових знань, які, у свою чергу, оцінюються і додаються до досліджуваного об'єкта. Велике значення в науці набуло комп'ютерне моделювання, що дозволяє моделювати будь-які процеси і явища;

формалізація - дослідження об'єкта з боку форми для більш глибокого пізнання змісту, що дозволяє оперувати знаками, формулами, схемами, діаграмами;

ідеалізація - граничне відвертання від реальних властивостей предмета, коли суб'єкт за допомогою думки конструює об'єкт, прообраз якого існує в реальному світі (“абсолютно тверде тіло”, “ідеальна рідина”);

аналіз- розчленовування досліджуваного об'єкта на складові частини, сторони, тенденції коли мається на меті розглянути зв'язки і відносини окремих елементів;

синтез – прийом дослідження, що поєднує в єдине ціле розчленовані аналізом елементи з метою виявлення закономірних, істотних зв'язків і відносин об'єкта;

індукція - рух думки від часткового до загального, від одиничних випадків до загальних висновків;

дедукція - рух думки від загального до окремого, від загальних положень до окремих випадків.

Зазначені вище методи наукового пізнання широко використовуються на емпіричному і на теоретичному рівні пізнання. На відміну від них, метод сходження від абстрактного до конкретного, а також історичний і логічний методи застосовуються, в першу чергу, на теоретичному рівні пізнання.

Метод сходження від абстрактного до конкретного – це метод теоретичного дослідження і викладу, суттю якого є рух наукової думки від вихідної абстракції (“початок” - однобічне, неповне знання) до відтворення в теорії цілісного образа досліджуваного процесу чи явища. Цей метод застосовують також ті наукові дисципліни, де йдуть від окремих понять (абстрактного) до багатобічного знання (конкретного).

Історичний метод вимагає брати предмет у його розвитку і зміні з усіма дрібними деталями і другорядними ознаками, вимагає відслідковувати всю історію розвитку даного явища (від його минулого стану й дотепер) у всій повноті і різноманітті його аспектів.

Логічний метод є відображенням історичного, але він не повторює історію у всіх деталях, а бере головне, істотне з неї, відтворюючи розвиток об'єкта на рівні сутності, тобто без історичної форми.

Серед наукових методів дослідження особливе місце займає системний підхід, що постає як сукупність загальнонаукових вимог (принципів), за допомогою яких будь-які об'єкти можуть бути розглянуті як системи. Системний аналіз має на увазі: а) виявлення залежності кожного елемента від його функцій і місця в системі з урахуванням того, що властивості цілого не зводяться до суми властивостей його елементів; б) аналіз поведінки системи з точки зору її обумовленості елементами, що включені до неї, а також властивостями її структури; в) вивчення механізму взаємодії системи і середовища, у яке вона “вписана”; г) дослідження системи як динамічної цілісності, що розвивається.

Системний підхід має велику евристичну цінність, оскільки він може бути застосований до аналізу як природно-наукових, так і соціальних та технічних об'єктів.

^* _* ^*

Для більш детального ознайомлення з темою у довідковій літературі зверніться до статей:

Новаяфилософская энциклопедия. В 4-х т. - М.: 2001. Ст.: “Метод”, “Наука”, “Интуиция”, “Эмпирическое и теоретическое”, “Познание” и др.

Філософський енциклопедичний словник. - К.: 2002. Ст.:“Методологія науки”, “Наука”, “Інтуїція», “Емпіричне і теоретичне” та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 8. Пізнання і його основні форми	\|	Тема 10. Діалектика, її закони і категорії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.