Глухонімота

Глухота та глухонімота

Стан, коли хворі втрачають слух. Залежно від ступеня ураження слуховой функції розрізняють приглухуватість і глухоту

Приглухуватість – це таке зниження слуху, за якого виникають утруднення сприйняття мови, але за певних умов воно все-таки можливе. Наприклад, кола говорити гучно або безпосередньо у вухо хворому, або застосовувати спеціальний пристрої для посилення звуку.

Глухота – це стан, коли слух відсутній повністю, сприйняття мови неможливе навіть за умови посилення звуку.

Причини :

1. причинами уродженої глухоти можуть бути недорозвинутість внутрішнього чи середнього вуха, що виникає спадково або після інфекційних захворювань, які перенесла мати під час вагітності ( грип, кір, краснуха, герпес тощо)

2. причинами набутної глухоти може бути хронічний середній гнійний отит, перенесеній лабіринтит чи менінгіт, отосклероз, травми голови, гостра чи хронічна нейросенсорна приглуховатість.

При отоскопії : виявляються ознаки того захворювання, яке спричинило стійке зниження слуху. Діагноз підтверджує аудіологічне дослідження, насамперед аудіометрія.

Лікування: проводиться лікування основного захворювання, яке спричинило порушення слуху. У разі неефективності лікування може застосовуватися слухопротезування – призначають слуховий апарат. У разі його неефективності глухим людям проводять електронне протезування завитки.

Під глухонімотою розуміють такий стан, коли:

1. наявна вроджена або набутна глухота;

2. у хворого не розвивається мова, хоча мовний апарат цілком здоровий.

Якщо втрата слуху виникла після п’ятирічного віку, коли дитина вже навчилась говорити , мова збережеться , хоч і зміниться.

Якщо ж людина ніколи не чула мови оточуючих (народилась глухою) чи втратила слух до 3-5 років, вона не навчиться говорити (або втратить наьуту мову).

Уроджена або набута у ранньому дитячому віці глухота перешкоджає спонтанному розвитку мови, оскільки дитина не чує ні своєї мови, ні мови оточуючих і, відповідно, не може навчитись говорити і залишається глухонімою.

Клініка:

1. різке зниження або повна втрата слуху на обидва вуха,

2. порушення мови або її повна відсутність.

Значний ступень зниження слуху дитини батьки часто помічають лише наприкінці другого року життя, коли відсутність мови стає явною та примушує звернутись до лікаря.

При отоскопії не виявляють ніяких змін у зовнішньому і середньому вусі. Діагноз підтверджує аудіологічне дослідження. Насамперед це дослідження у немовлят умовних рефлексів на звук.

Лікування: глухонімоти неефективне. Дітей віддають у спеціальні школи та дошкільні заклади, де їх навчають розмовної мови за допомогою читання з губ. Використовують метод навчання за допомогою ручної азбуки та азбуки на пальцях.

Нерідко глухі не тільки розуміють читання з губ, але і самі правильно говорять. Тому якщо в дитини є хоча б залишки слуху, їй обов’язково потрібно проводити заняття з сурдопедагогом в умовах спеціальної школи. Тривало тренуючись дитина може навчитися розмовляти.

Передумовою успішного розвитку мови є своєчасне виявлення порушень слуху та раннє протезування (призначення слухового апарата).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Абсцес мозку та мозочка.	\|	Отосклероз.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.