МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
||||||||||
Закон як соціальне явищеВизначення місця закону в правовому житті є базовою теоретичною проблемою законодавчої соціології. Політична історія нашої країни XX ст. наводить приклади того, як суттєво змінювалася значимість закону та механізми його творення. Це знаходило відповідне відображення і в теоретичному аналізі цього явища. Останні роки характеризуються тим, що відбувається поступовий перехід від абсолютизації позитивного розуміння закону до врахування його соціологічної інтерпретації. Одним з елементів такої інтерпретації є розділення права та закону, оскільки без урахування цього неможливо дати тлумачення того, чому реально існуючі форми правового спілкування не збігаються з офіційно визначеними нормами законодавства. Розвиток законодавства посідає центральне місце в структурі реформи правової системи. Це пояснюється тим, що законодавство, по-перше, виконує функцію системостворюючого фактора у правовій системі, тому від його стану залежить забезпечення зв'язків між всіма елементами правової системи, а також між нею та іншими соціальними системами (економічною, політичною, моральною та ін.); по--друге, аналіз стану законодавства дає змогу предметніше виявити як позитивні риси, так і недоліки всіх інших елементів правової системи, отже накреслити шляхи їх подальшого реформування. У сучасних умовах зміни суспільно-політичного ладу України мова має йти не стільки про поліпшення законодавства, про підвищення його якісного рівня чи навіть про його оновлення, скільки про істотну переорієнтащю всього масиву законодавства відповідно до нової Конституції України, про формування багатьох принципово нових правових інститутів, які б відповідали умовам ринкової економіки, критеріям соціальної правової держави, міжнародним стандартам прав і свобод людини. Об'єктивною основою реформування законодавства України є, насамперед, розвиток системи права. Цей розвиток зумовлюється тими потребами суспільства та його складових частин, які відображаються державою. Крім системи права, на формування системи законодавства також впливають: економічна та політична системи суспільства, форма державного устрою, структура державного апарату, правова культура законодавчих органів і всього населення та деякі інші фактори. Необхідно розрізняти і чітко визначити межі сфери можливого і сфери необхідного правового регулювання, зважаючи на певні, визначені юридичною наукою об'єктивні властивості суспільних відносин, що становлять предмет правового регулювання, можливості відповідних юридичних інструментів регулювання (метод і режим регулювання), а також пріоритети політики держави, яка прагне стати правовою та соціальною. Важливе теоретичне та практичне значення має проблема визначення меж застосування закону як способу регуляції відповідних суспільних відносин, яка є складовою більш загальної проблеми меж (або лімітів) правового регулювання. Існують різні підходи до цієї проблеми. Проте достатньо вказати на крайні позиції. З одного боку, це підхід, який М. Тімапіев визначає як «тріумф права» — правове регулювання індивідуальної поведінки посилюється, ос-
■
Розділ 7 Соціологія законодавчої діяльності
кільки значення інших способів (механізмів) контролю зменшується. З іншого боку, це теорія «делегалізації» суспільного контролю, згідно з якою друга половина XX ст. характеризується звуженням сфери застосування правових засобів контролю та регуляції поведінки. Слід виявити таку своєрідність, специфічність відносин, що є (або мають стати) предметом правового регулювання, які вимагають специфічного методу і специфічного режиму правового регулювання. Необхідно визначити оптимальні для досягнення цілей держави прийоми і засоби правового регулювання, зокрема способи закріплення та форми викладу правових приписів у нормативно-правових актах. Необхідно зважити на реальний стан чинного законодавства та законотворчої діяльності. В Україні нині йому властиві такі недоліки: надмірна декларативність законів, відсутність чітко відпрацьованого механізму дії їх приписів, внаслідок чого такі закони «обростають» численними підзаконними актами, які нерідко інтерпретують положення законів на догоду відомчим інтересам і вихолощують їх суть; дублювання одних і тих самих норм у різних законах та інших нормативних актах; невиправданий поспіх у підготовці і прийнятті ряду законів та інших нормативних актів; слабка соціологічна забезпеченість підготовки проектів нормативних актів, відсутність аналізу соціально-економічних та інших наслідків прийняття рішень; відсутність комплексного підходу до регулювання суспільних відносин. Важливим є відстежування тенденцій у формуванні нових галузей та інститутів права, встановлення необхідності і доцільності Існування та виникнення нових галузей, підгалузей та інститутів законодавства, а також комплексних утворень законодавства. Кінцевою метою, найважливішим соціальним призначенням реформи правової системи є перетворення її на ефективний інструмент формування громадянського суспільства з ринковою соціально орієнтованою економікою, яке характеризуватиметься утвердженням в Україні верховенства права, тобто реальним забезпеченням юридичними засобами максимально можливого здійснення, надій- ної охорони й захисту прав та свобод людини і громадянина. Досягнення цієї мети означатиме побудову правової держави як держави прав людини. Виходячи з внутрішньої взаємодії держави та права, стає зрозуміло, що визначення необхідності теоретичного розподілу закону та права не слід зводити до їх протиставлення. Навпаки, мова має йти про досягнення їх взаємовідповідності та єдності на основі прийняття правових норм, інтеграції в національну правову систему норм міжнародного права, законодавчого визнання та захисту об'єктивно існуючих норм. Соціальна цінність та регулятивна значимість закону полягає не в тому, що він створює нові форми суспільного буття, а в тому, що він адекватно, повно та чітко формулює правові норми, види та форми суспільних відносин, що забезпечують стабільність та розвиток суспільства; шляхом офіційного санкціонування об'єктивним нормам (нормативно значимим формам) суспільного буття надається загальнообов'язковий характер1. Таким чином, соціальний механізм дії права (і правотворення) ніяк не може бути зведений до механізму дії законодавства, а дія закону — до безпосереднього продуктування правових явищ чи фактів правосвідомості. У межах соціологічної концепції закону його регулятивне значення конкретизується у контексті соціальної організації самого законотворчого процесу, його соціальної обумовленості, в його співвідношенні з правовими та іншими формами спілкування людей, реальними інтересами, мотивами та метою поведінки на всіх рівнях соціальної організації суспільства. Теоретична модель соціальної обумовленості законотворчого процесу має включати в себе такі елементи: а) системний опис організаційної процедури законотворчої дія б) системний опис та класифікацію соціальних факторів законо в) системний опис механізму дії комплексу соціальних факторів Однією з основних проблем побудови такої моделі є необхідність відтворення як складної структури суспільних відносин, що є об'єктом правового регулювання, так і не менш складного в структурно-функціональному відношенні соціального процесу законотворчості. 1 Див.: Нерсесянц С.А. Философия права. — М., 1998. Розділ 7 Соціологія законодавчої діяльності
7.3. Соціальний механізм законотворчості Основою для характеристики соціального механізму законотворчості є визначення основних стадій законотворчого процесу саме як соціального процесу. У вітчизняній літературі з питань законотворчості виділяються такі стадії: 1) пізнання об'єктивної необхідності врегулювання певної групи 2) виявлення та оцінка об'єктивних та суб'єктивних факторів,
3) постановка конкретних цілей правового регулювання, вияв 4) формування ідеальних моделей поведінки, результатами яких 5) використання адекватних правових методів (засобів), що Ін- Проте така концепція законотворчого процесу має значною мірою технік о-юридичний характер. Тому більш точною буде концепція законотворчого процесу, запропонована А. Подгурецьким, який розглядає цей процес, перш за все, як соціальний. Законотворча діяльність в процедурному плані може бути поділена на сім стадій, що відтворюють логіку формування закону. 1. Порівняльний аналіз законодавства різних країн з метою ви 2. Аналіз можливості використання правових засобів регулюван 3. Адекватний аналіз (діагностика) ситуації, що має бути врегу це мав на увазі Л. Уорд, коли стверджував, що «законодавець має бути соціологом». 4. Дослідження цінностей, причому не тільки ціннісних до 5. Визначення гіпотез щодо регуляторів обраної сфери. Саме на 6. Об'єднання всього накопиченого на попередніх стадіях і ство 7. Безпосередня законопроектна діяльність, що має суто техніч Виходячи зі змісту процесу законотворення, можна стверджувати, що воно відбувається як процес прийняття рішень, хоча вибір альтернативи — це лише один з моментів, досить часто не головний. Однією з цілей соціологічного пізнання законотворчості є виявлення та аналіз соціальних факторів, що виявляються на різних рівнях соціального механізму законотворення та на різних стадіях законотворчого процесу. В проблемі факторів законотворення виявляється одна з фундаментальних теоретичних проблем пізнання права, яке є предметом дискусій, починаючи з минулого століття. її суть полягає у такому. Закон (і правова форма в цілому) є продуктом свідомої діяльності людей. Проте питання полягає в тому, чи є закон вільним породженням людської волі чи він привноситься у волю зовні, тобто під дією факторів, що існують ще до початку процесу законотворення. Залежно від вирішення цього питання існують різні методологічні підходи у пізнанні законотворення. Для представників природно-правової школи визначальним є визначення ролі природного права у створенні позитивного права. Свої варіанти пропонують прибічники феноменологічної та екзистенціалістичної течій. Юри- 1 Ройвогескі А. Ьа« аші восіеіу. — Р. 42—43- Розділ 7 Соціологія законодавчої діяльності
дичний позитивізм взагалі виводить це питання за межі правової науки, яка в силу своєї методології не може мати об'єктів «неправо-вого типу». Рецидиви такого «чистого нормативізму» досить часто виявляються в пострадянській літературі. Тому використання соціологічного підходу розширює та поглиблює пізнання законотворчої діяльності. Рішення законодавчого органу буде оптимальним та ефективним за умови, що в ході законотворчого процесу виконують такі пізнавальні операції: а) виявляються соціальні фактори, в яких безпосередньо виявляється потреба в законодавчому регулюванні; б) проводиться діагностика сили впливу цих факторів та спрямованість їх дії як щодо мети закону, так і відносно один одного; в) виявляється сумарний результат дії зазначених факторів; г) з урахуванням співвідношення факторів розглядаються варіанти вирішення проблемної ситуації. У законодавчій соціології фактор визначається як елемент соціальних умов (соціального буття), що має каузальні зв'язки з законотворчим процесом. Необхідність використання факторного аналізу обумовлена значною кількістю показників, що характеризують якісні сторони законотворчого процесу, та обмеженими можливостями його адекватної інтерпретації методами кількісного аналізу. Особливістю соціальних факторів є те, що вони діють системно. Однією з типових помилок у законодавчому процесі є орієнтація на один з факторів. Наприклад, не може мати нормативних наслідків реформа податкового законодавства, яка відбувається під впливом одного фактора (необхідність поповнення держбюджету) без урахування інших (мотивація економічної поведінки, стимулювання нововведень тощо). Саме системний характер дії соціальних факторів є інтегративним для соціального механізму законотворчості в цілому. Щодо кожної проблемної ситуації можна виявити велику кількість соціальних умов, що стають факторами законотворчого процесу. Досить умовно ці фактори можуть бути поділені на два класи: основні (правоформуючі) та допоміжні (процесуальні). Щодо законотворчої діяльності основні фактори є зовнішніми, а допоміжні — внутрішніми. Комплекс основних (правоформуючих) соціальних факторів законотворчого процесу може бути розподілений на об'єктивні та суб'єктивні фактори. При цьому під об'єктивним розуміється все те, що існує поза і незалежно від свідомості, під суб'єктивним — те, що від нього залежить: стан суспільної чи групової свідомості, соціальна диференціація, соціальні орієнтації тощо. Від понять «об'єктивне» та «суб'єктивне» похідними є категорії «об'єктивний фактор» та «суб'єктивний фактор», які вказують на зв'язок об'єктивного та суб'єктивного. До об'єктивних соціальних факторів законотворчості мають бути віднесені: — економічний, що фіксує стан та можливості розвитку вироб — природний, що характеризує загальноприродні умови (геогра — демографічний, який визначають статева та вікова структура До суб'єктивних факторів відносяться: — політик о-правовий, тобто вихідні принципи конституційного — ідеологічний — світоглядні основи поведінки суб'єктів зако — національний — національні звичаї, особливості національної — соціокультурний — культурний та освітній рівень населення, — ціннісно-психологічний — орієнтації основних соціальних На відміну від основних, перелік допоміжних (процесуальних) факторів є вичерпним і включає такі: організаційно-процедурний, інформаційний, науковий, програмуючий. Ці фактори є характерними для будь-якої управлінської діяльності. Тому оптимізація в законодавчому процесі постає і як оптимізація управлінських технологій та процедур.
Розділ 7 Соціологія законодавчої діяльності
Цими факторами, які забезпечують адекватне законотворче вирішення проблемної ситуації, є: програмуючий — планування та прогнозування розвитку законодавства, яке є функцією відповідних державних органів у взаємодії з іншими суб'єктами політико-правового життя; організаційно-процедурний — поєднання матеріальних та процесуальних аспектів демократичної процедури законотворчої діяльності, що зафіксована в нормативних актах (Конституція України, Регламент Верховної Ради тощо); інформаційний — типи та інтенсивність інформаційних потоків, ступінь та форма врахування громадської думки, ступінь розвитку довідково-інформаційної служби та засобів масової інформації в правовій сфері, наявність чи відсутність автоматизованих систем пошуку правової інформації; науковий — забезпечення необхідного наукового рівня законо-проектних робіт, наукова підготовка та юридична кваліфікація працівників організацій — суб'єктів законотворчого процесу, міра участі науковців у законопроектній діяльності, наявність системи експертизи законопроектів. При використанні класифікатора соціальних факторів певні труднощі можуть виникати у зв'язку з тим, що досить часто важко розмежувати різні соціальні фактори. Це викликано, з одного боку, невизначеністю чи нечіткістю наукових підходів та понятійного апарату соціології, права, соціальної психології, а з іншого — пересічністю змісту окремих понять. Наприклад, досить важко розмежувати ціннісно-психологічні та ідеологічні фактори. Тому найбільш доцільним у деяких випадках буде використання експертного оцінювання природи та змісту тих чи інших факторів, що мають не досить чітку та однозначну диференціацію. В основі такої методики має бути розробка спеціальної стандартизованої форми опису фактору. Ця форма фіксує таку інформацію: назва закону, галузь законодавства, вид фактора, його спрямованість (позитивна — негативна) щодо мети законодавчої діяльності, а також сила впливу. Чим складніший характер має об'єкт законодавчого врегулювання, тим більш складним є взаємодія та вплив основних факторів на законотворчу діяльність та зміст закону. Ось чому прийняття законотворчого рішення має спиратися на виявлення сили впливу факторів у взаємодії з іншими факторами. В системі зв'язків між фак- торами існує як їх протиріччя, так і взаємодія. Досить часто протиріччя фіксуються в дії самого фактора, що відображає реальні протиріччя суспільного життя. Крім аналізу факторів, важливе значення в процесі законотворчості має виявлення мети закону. Мета закону — це усвідомлюваний та бажаний результат регулюючого впливу права на суспільні відносини. Мета закону (законопроекту) виявляється двома основними шляхами: по-перше, дослідженням громадської думки як иа стадії підготовки концепції закону, так і обговорення законопроекту; по-друге, проведенням наукової експертизи законопроекту. Обидва ці шляхи, на жаль, в практиці законотворчості в нашій країні використовуються досить рідко, що є однією з причин низької ефективності законотворчої діяльності. Важливим структурним елементом соціального механізму законотворчості є суб'єкти даного процесу. Якщо розглядати техніко-юридичну процедуру законотворчості, то до числа таких суб'єктів можуть бути віднесені лише ті, що або безпосередньо виконують функцію законотворення (Верховна Рада), або наділені правом законодавчої ініціативи. Наявність можливості прийняття законів шляхом референдуму дозволяє умовно до числа суб'єктів віднести «народ України» як цілісного суб'єкта. Для цілей соціального аналізу така характеристика суб'єктів є недостатньою, оскільки вона не дозволяє показати суб'єктивну (а точніше — суб'єктну) природу соціальних факторів. Тому доцільно виходити з такої характеристики суб'єктів соціального механізму законотворчості: суб'єкти поділяються на первинні та вторинні (похідні). Первинними є соціальні спільноти (групи, верстви), тобто всі потенційно можливі або реальні елементи соціальних структур. їх первинність обумовлена тим, що саме на рівні диференціації соціальних умов та їх закріплення щодо соціальних груп відбувається формування соціальних інтересів і саме не як «загальних», абстрактних, а конкретних, що можуть бути виражені й зафіксовані. Вторинними є ті інституційні утворення, які виражають та реалізують соціальні інтереси: державні органи, політичні та неполітичні об'єднання громадян тощо. З існуванням первинних суб'єктів та механізмів, що виражають їх інтереси на рівні законотворчості, пов'язана необхідність виокремлення такого феномену як «уявне право» (або «інфраправо»), тобто ідеалізованих правових уявлень, що підсумовують соціальний досвід соціальних груп та верств і виражають їх уявлення про
її 3-403 Розділ 7 Соціологія законодавчої діяльності
оптимальні форми та шляхи нормативного регулювання в суспільстві1. Саме в «уявному праві» відбувається трансформація соціального інтересу в систему правових установок особи, які реалізуються і як певна соціальна поведінка, і як фактор впливу на законотворчий процес. Очевидно, «уявне право* існує у двох різновидах. З одного боку, як «ідеальне право», що складається з певної сукупності теоретичних уявлень різного за своїми методологічними витоками змісту. З іншого боку, як «буденне право», що відповідає поглядам та формам повсякденної поведінки. У законотворчому процесі відбувається взаємодія цих двох форм, у якій інколи «буденне право» стає основним змістом закону. Запитання для самоконтролю 1. Дайте визначення поняття «предмет законодавчої соціології». 2. Які функції (пізнавальні та прикладні) виконує законодавча со 3. Які стадії законотворчого процесу є об'єктами дослідження в за 4. Що таке «інфраправо»? 5. У чому полягає специфіка соціологічного підходу до процесу зако 6. Які методи емпіричних досліджень використовуються в законо 7. Що таке «соціологічна експертиза законопроекту»? Рекомендована література 1. Гаврилов О. А. Стратегия правотворчества и социальное прогнози- 2. Законотворення — основна функція парламенту // За ред. О. Ба- 3. Карбонье Ж. Юридическая социология. — М., 1987. 4. Каримов Д. А. Философия права. — М., 1997. 5. Козьмин И. Ф. Подготовка научной концепции законопроекте //
6. Комітети — основа діяльності законодавчих органів влади. — К., 7. Кислий П„ Чайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні. — 8. Кульчар К. Основи социологии права. — М., 1981. 9. Лапаева В. В. Социология права. — М., 2000.
10. Нерсесянц С.А. Философия права. — М., 1998. 11. Писаренко С. Законопроектування. — К., 1999. 12. Подгурецкий А. Очерк социологии права. — М., 1971. 13. Социология права / Под ред. Д. М. Сьірьіх. — М., 2001.
1 АрноА.Ж. Изучение предзаконодательного процесса вклад в развитие тео-рии нормотворчества / СССР — Франция. Социальньїе вопросьі правотворчества. — М., 1980. — С. 19. із-з-юз Судова соціологія Розділ 8 СУДОВА СОЦІОЛОГІЯ 8.1. Соціальна природа правосуддя та його цілі Правові норми не діють автоматично, не реалізуються самі по собі, їх застосовують люди — спеціалісти юридичних професій. Значення судової системи у захисті прав і свобод громадян, а також у боротьбі зі злочинністю і правопорушеннями у будь-якому суспільстві настільки велике, що аналіз діяльності суду у соціології виділяється у самостійну дисципліну. Соціологія судових органів — це той напрям соціології права, який аналізує реальні процеси правозастосування. Якщо більш предметно визначити об'єкти судової соціології, то можна виділити такі її напрями: визначення місця і значення правосуддя у більш широкій державній і соціальній системі; соціальна обумовленість правосуддя як особливого виду державної і громадської діяльності. Судова влада як одна з гілок державної влади реалізує себе через здійснення правосуддя та судово-конституційного контролю. Правосуддя — це самостійний вид державної діяльності, яка полягає в тому, що особливий незалежний орган держави, суд, розглядає в запроваджених законом процесуальних формах і вирішує на основі закону, своєї правосвідомості та внутрішнього переконання справи, ухвалюючи від імені держави рішення (вироки, постанови, ухвали) про захист і поновлення права, що порушене, а за необхідності — і про застосування санкцій до винуватого, про відсутність правопорушення, яке передбачалось, і не застосування санкцій, а також про наявність (відсутність) юридично значущих фактів (з цивільних справ); при цьому виконання зазначених рішень після набуття ними чинності забезпечується можливістю державного примушування. Суд заснований для охорони та зміцнення правопорядку, тобто певної системи суспільних відносин, які урегульовані, закріплені, а іноді й викликані до життя нормами права. Застосовуючи норми права, суд здійснює функцію соціального контролю, забезпечуючи необхідний ступінь однакової поведінки громадян відповідно до правових приписів. Суд захищає такі індивідуальні потреби, задоволення яких не завдає шкоди суспільству. Обумовлені цими потребами індивідуальні інтереси й суб'єктивні цілі заохочуються і захищаються судом. Соціальний контроль, що здійснюється судом, розповсюджується на поведінку не тільки громадян, але й службовців, які вирішують правові питання про позбавлення громадян певних соціальних благ або про надання останніх громадянам (незаконне звільнення з роботи, помилки у списках виборців, які заважають участі громадян у виборах, тощо). Отже, функція соціального контролю, яка здійснюється судом, розповсюджується також і на державні органи (крім органів державної влади) і в ряді випадків набуває характеру функції справедливого розподілу соціальних благ. Правосуддя як особливий вид діяльності щодо застосування права характеризується органічним поєднанням державного й суспільного начал. Потреба у здійсненні функції правосуддя зумовлена насамперед наявністю конфліктів у суспільстві та прагненням держави захистити від будь-яких посягань встановлений правопорядок. Правосуддя — це свідома, цілеспрямована діяльність людей (суддів), які правомочні вирішувати долі інших людей (обвинувачених, позивачів, відповідачів тощо), вступати при цьому в складні зв'язки з численними учасниками судочинства, нерідко зацікавленими у результатах справи, отримувати від них необхідну інформацію та розв'язувати соціальні конфлікти, здійснюючи при цьому виховний вплив на громадян. Суть соціологічного підходу до застосування права виявляється насамперед у тому, що застосування права починає розглядатися одночасно і як соціальний процес, суб'єкти якого є водночас і учасниками суспільних відносин. Окрім місця у посадовій структурі правозастосовних органів, вони посідають ряд інших соціальних позицій.
г Розділ 8 Судова соціологія
І оскільки соціальна поведінка людини є реалізацією однієї з її суспільних функцій, на прийняття нею рішення з певної справи впливає не тільки безпосередньо правова норма, але й уся сукупність соціальних зв'язків людини, включаючи її особисту правосвідомість, правосвідомість класу або соціальної групи, до якої вона належить, вплив громадської думки про право тощо. Соціологічний підхід дозволяє поглибити розуміння змісту пра-возастосовної діяльності і побачити, який соціальний сенс ховається за логічною операцією підведення окремих випадків під дію загальної норми. Комплекс людських стосунків, які виникають при здійсненні правосуддя, в психологічному аспекті може бути поданий як дуже складна система взаємодії психічних процесів, властивостей і настроїв окремих осіб і соціальних груп. Значення органів судової влади виходить далеко за межі здійснення ними правосуддя. Організаційно оформлені соціальні групи, що взаємодіють в умовах громадянського суспільства, все частіше і частіше будують свої стосунки на основі угод, договорів. Це дає можливість оформити суспільні конфлікти як судові справи з цілком мирними процедурами їх розв'язання. Отже, суд є й органом запобігання соціальних катаклізмів. Суб'єктом, який здійснює судову владу, є не будь-який державний орган, а лише суд з притаманними тільки йому можливостями впливу на поведінку людей та соціальні процеси. Суди, правосуддя та його гарантії можуть розглядатися як різновид соціальних систем, судовий процес — як соціальна взаємодія. Читайте також:
|
|||||||||||
|