МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
||||||||
Правова поведінка особистостіЛюдина як соціальна Істота в процесі своєї життєдіяльності постійно вступає в різноманітні міжособистісні відносини, за яких вона впливає або на довкілля (з метою його перетворення), або на себе саму, зміцнюючи чи пристосовуючи свій стан до довкілля. Суспільство робить висновки щодо громадянської зрілості особистості, її життєвих позицій, зважаючи на практичні дії, вчинки чи дослідження певних соціально значущих результатів. Отже, саме систему взаємопов'язаних дій, які здійснюються суб'єктом з метою реалізації визначених соціальних функцій І потребують його взаємодії з довкіллям, вважають поведінкою людини. Поведінка людини надзвичайно різноманітна. Вона має різні форми виявлення, інтенсивність, мотиви, цілі та наслідки. Але всі варіанти поведінки виявляють певні інтереси, орієнтації, прагнення й позиції в системі відносин державно організованого суспільства. Саме тому будь-яка поведінка в суспільстві є об'єктом моральної та правової оцінки. З позиції права поведінка людини може бути оцінена по-різному. Окремі міжособистісні відносини знаходяться поза сферою правово- Розділ 6 Правова культура та правова поведінка
го регулювання, і тому взагалі не оцінюються правом (відносини дружби» товаришування, любовні стосунки, відданість тощо); їх скоріше піддають моральній оцінці. Інші відносини не регулюються правом, є юридично індиферентними і не потребують правового опосередкування (наприклад, захоплення спортом, туризмом, музикою тощо). Найбільш цікавою для юридичної науки і практики є поведінка людей у галузі правового впливу, тобто поведінка, врегульована правом. У науці таку поведінку прийнято називати правовою. Відповідно до нормативних зразків» зафіксованих у моральних правилах, естетичних канонах, соціальних стандартах, історичних традиціях і ритуалах, у правових приписах, поведінка людини може бути оцінена суспільством як «належна» («нормативна» право-слухняна, «позитивна», «бажана» тощо), якщо вона не суперечить встановленим правилам. Водночас поведінка людей, що не співпадає з нормативними зразками і приписами, порушує прийняті правила, кваліфікується як «девіантна», та «що відхиляється» («антигромадська», «невідповідна», «негативна», «неправова» тощо)1. Важливим чинником, що визначає поведінку людини в суспільстві, є її ставлення до права, правової дійсності. Про характер дій людини у сфері правового регулювання можна судити виходячи з оцінок, які дає суспільство на основі зразків поведінки, закріплених у нормах права. Такими правовими діями особи є вчинки — правомірні або протиправні. Всі інші дії людей відносяться до юридично «незначущих» (тобто, індиферентних щодо права), таких, що не потребують правового опосередкування. Правовій поведінці властиві певні соціальні ознаки, які перш за все підкреслює соціологія права: 1) соціально-цілісна значущість, адже вчинки людини вбудова 2) соціальна результативність. Зрозуміло, що будь-які пове- 1 Детальніше див.: Ссщиальньіе отклонения. — 2-е изд. — М.: Юрид. ли-тература, 1989. потенційно відповідає усвідомленим потребам та інтересам особи, в тому числі у сфері певних правовідносин. Але результати практичної поведінки, за їх безпосередніми більш віддаленими наслідками, далеко не завжди підпадають під схвалення з боку закону; та й суспільна її успішність (як групова, так й індивідуальна) не буде врешті-решт досконалою, якщо не відповідатиме правовим настановам; 3) ознакою правової поведінки є її психологізм, та суб'єктивність. Вона зумовлена тим, що люди мають волю і свідомість, завдяки яким і контролюють свою поведінку. Здійснюючи певні вчинки у правовій галузі, суб'єкт (якщо він є дієздатним) сполучає їх з діючими нормами та усталеними цінностями, аналізує з позицій того, чи принесе це користь суспільству, людям і самому собі. Залежно від цього й приймаються рішення, визначаються напрями та інтенсивність поведінки. Разом з тим поведінка людини в правовій сфері має і специфічні, юридичні ознаки, які визначаються зв'язком поведінки з правом, правовим регулюванням. 1. Правова регламентація правової поведінки. У нормативно- 2. Підконтрольність правової поведінки державі в особі право- 3. Юридичні наслідки правової поведінки випливають саме з то Розділ 6 Правова культура та правова поведінка
юридичними фактами, які слугують основою для виникнення (чи припинення) правовідносин. Діяльність людини у сфері права має оцінюватися як із соціального, так і з юридичного боку. Отже, правова поведінка суб'єктів є соціально-правовим феноменом, тобто має дуалістичну природу. Правову поведінку можна визначити як соціально значущу свідому поведінку індивідуальних чи колективних суб'єктів, що врегульована нормами права і тягне за собою юридичні наслідки. Структура правової поведінки складається а чотирьох елементів: суб'єкта, об'єкта, суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктами виступають фізичні (приватні) чи юридичні особи, визнані такими в чинному порядку, установленому державою; об'єктами є предмети матеріального світу, суспільні відносини чи процеси. Об'єктивна сторона містить елементи, які характеризують правові дії як акти зовнішнього характеру, адже про думки й почуття, умисел та інші наміри реальних осіб можна робити висновки лише за об'єктивними діями. Суб'єктивна сторона відбиває внутрішню сторону правової поведінки; її характеризують цілі, мотиви, прагнення учасників правовідносин та їх соціально-психологічні властивості, що безпосередньо відображаються в поведінці. При аналізі поведінки не тільки в юридичному аспекті, а й у соціальному виявляються також дійсними різні її' варіанти. Так, можливо поведінка, що здійснюється у межах правових приписів, все ж завдає певної шкоди державі, суспільству чи окремим громадянам. Буває, що суб'єкт порушує норми права, діє неправомірно, але його дії не тягнуть за собою якихось негативних наслідків для оточуючих. Правова поведінка може бути визнана як суспільно корисною, так і суспільно шкідливою (небезпечною), коли критерієм оцінки є соціально-ціннісна значущість та враховується суб'єктивно-психологічний момент. Виходячи з цього, не слід обмежувати різновиди правової поведінки лише двома — правомірним і протиправним. Розвиток науки соціології права та потреби юридичної практики вимагають більш диференційного підходу до цього питання1, адже різноманітні види правових дій потребують відповідної правової регламентації. 1 Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов / Под ред. В. М. Ко-рельского и В. Д. Перевалова. — М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. — С. 401—402. Доцільно відокремити такі види правової поведінки: 1) правомірна — соціально корисна поведінка, що відповідає 2) правопорушення, протиправна — соціально небезпечна, шкід 3) зловживання правом — соціально шкідлива поведінка, але 4) об'єктивно протиправна поведінка, що не заподіює шкоди, Докорінні відмінності, що відрізняють окремі моделі (форми) правової поведінки, полягають у ставленні суб'єктів поведінки до правових приписів, що реалізуються у правових наслідках кожної з них, у ступені юридичного оформлення, у специфіці й масштабі практичного виявлення, в неадекватності закономірностей їх формування тощо. Усі ці моменти та специфічні характеристики правової поведінки спричинили в останні десятиріччя поглиблення наукового інтересу з боку вітчизняної кримінології, юридичної психології та соціології права. Зокрема, соціолого-правові дослідження здебільшого споріднені з кримінологічними і звернені на розкриття всього механізму соціальних зв'язків між існуючими негативними явищами в мікросередовищі (у побуті та в праці) і дефектами морально-правового формування особистості; на аналіз складного комплексу мотиваційної структури особи злочинця; дослідження індивідуально-психологічних закономірностей протиправної поведінки; на виявлення співвідношення особи злочинця та особи, що характеризується відхиленнями в поведінці; на оцінку впливу зовнішніх (об'єктивних) чинників у всьому їх розмаїтті на формування тих чи інших моделей (форм) правової поведінки тощо. Більшість вчинків у сфері права складають правомірні дії (у вигляді позитивної дії чи бездіяльності), які виступають основою нормативного функціонування будь-якого суспільства. Модель правомірної поведінки фактично повинна співпадати зі стандартом (вимогами), які зафіксовані в нормі права. Остання, відбиваючи інтереси народу, окремих соціальних груп, задає (дозволяє, приписує) певні форми поведінки, характер відносин, а також цілі й засоби їх досягнення. Норма нерідко визначає припустимі ме- Розділ 6 жі, умови та форми поведінки в найбільш важливих для суспільства сферах життя. Фактично їх можна розглядати як соціально-усталені та виправдані зразки, моделі дійсної правослухняної поведінки людей, програми їх практичної діяльності у зв'язку з виникненням тієї чи іншої конкретної ситуації. Оскільки праву належить визначати й регулювати будь-які форми правової поведінки, воно, зрозуміло, обмежує шляхом юридичної заборони ті моделі поведінки, що несуть шкоду усталеним суспільним відносинам. Правові норми або дозволяють (уповноважуючі норми), або забороняють (забороняючі норми), або приписують (зобов'язуючі) чітко визначені форми і варіанти поведінки. Соціальна природа правомірної поведінки в суспільстві обумовлена сутністю та соціальним призначенням права. Особливо важливим є розуміння всієї гами умов, що опосередковують формування правомірної поведінки людини (як об'єктивних, так і суб'єктивних). Крім того, без наукового усвідомлення природи правомірної поведінки неможливе плідне дослідження причин, мотивацій та форм скоєння правопорушень і розробки ефективних засобів їх попередження та методів боротьби з ними. Отже, соціальною сутністю правомірної поведінки є її суспільна необхідність, корисність для суспільства та, безперечно, соціальна цінність. Правомірна поведінка — це дотримання права з метою досягнення соціально корисного результату, а також відповідність поведінки приписам норм права, тобто суб'єктивним правам і суб'єктивним юридичним обов'язкам, що виникають на їх основі. Форми правомірної поведінки пов'язані, по суті, з формами реалізації права та певним чином співпадають з ними. Форми правомірної поведінки такі: дотримання правових заборон; виконання юридичних обов'язків; використання наданих прав; застосування права спеціальними (уповноваженими) суб'єктами. При розгляді проблеми реалізації правомірної поведінки досить важливим аспектом є соціальний механізм його формування, адже він дає відповідь на запитання, чому в тій чи іншій конкретній ситуації суб'єкт діє правомірно. Безперечно, що форма правомірної поведінки в кожному випадку — індивідуальна та пов'язана зі спе- Правова культура та правова поведінка цифікою мотивів і цілей. Проте загальними властивостями, притаманними всім формам правомірної поведінки, є: 1) свідоме дотримання права з метою досягнення певного позитив 2) прагнення уникнути несприятливих наслідків, які можуть на 3) рефлективна ідентифікація з соціально-активними, правослух- 4) мотивація правомірної поведінки визначається високою соціа Суспільна необхідність правомірної поведінки виявляється у вигляді прав та обов'язків, закріплених у законі. Реалізувати своє суб'єктивне право — значить здійснити в активній формі ті дії, які право припускає; виконати юридичний обов'язок — здійснити активні дії в цій галузі; дотриматись юридичного обов'язку — значить утриматися від здійснення тих чи інших вчинків, що суперечать змісту й призначенню обов'язку. Різновиди правомірної поведінки можна класифікувати за різними критеріями. Так, залежно від зовнішнього виявлення (волевиявлення) вони виступають як дія чи бездіяльність і відповідно пов'язані з активною чи пасивною формою поведінки. Залежно від суб'єкта правомірної поведінки вирізняють дії: громадян, державних органів, громадських організацій; а за галузевою належністю норм виокремлюють такі дії: адміністративно-правові, цивільно-правові, державно-правові, господарсько-правові, кримінально-правові (криміналістичні) тощо. Нарешті, за ступенем активності залучення особи до процесу правового регулювання можна виокремити такі різновиди правомірної поведінки: 1. Соціально-активна поведінка є найбільш високим рівнем правомірної поведінки, що виявляється у суспільно корисній, схваленій державою і соціумом діяльності в правовій сфері. Соціально-правова активність визначається розвинутою правосвідомістю, глибокою переконаністю в праві, ініціативністю та готовністю використати надані правом можливості. Соціально-активна (правомірна) поведінка може виявлятися в різних сферах суспільного життя: а) активна діяльність у громадських об'єднаннях (партіях, масових рухах, спілках та організаціях, добровільних спільнотах, фон- Розділ 6 Правова культура та правова поведінка
дах, асоціаціях тощо), які мають за мету сприяння функціонуванню та вдосконаленню діяльності державно-правових структур, здійснення реформ, захист соціально-політичних та інших громадянських прав і свобод людей; б) активність щодо створення й діяльності альтернативних (чи в) активність у сфері правотворчості та правореалізації (участь у г) самодіяльна активність особи в галузі права (голосування чіт 2. Звичаєва поведінка є досить усталеною формою (моделлю) Правові звички як поведінські регулятори відіграють суттєву роль у процесі становлення правомірної поведінки; майже 1/3 опитуваних під час відповідних КСД називають звички головним мотивом правослухняних вчинків. Усвідомлене засвоєння правових цінностей забезпечує досить високий рівень розвитку особи, і хоч виконання правових приписів йде за звичкою, але з ясним розумінням того, що відбувається. 3. Конформістська поведінка являє собою пасивне дотримання від осіб із чіткою системою ціннісних орієнтацій та активною соціальною позицією, суб'єкти права з конформістською поведінкою не можуть чинити опір наказам і вказівкам протиставляти свої думки позиціям інших, відстоювати власний вибір. Проте соціально-правовий конформізм все ж визнається суспільно корисним явищем, оскільки індивід, підкоряючись (керуючись) думками і позиціями інших людей, дотримується і сам правових вимог і сприяє реалізації їх у життя. Водночас такий тип правомірної поведінки не є бажаним для суспільства, що еволюціонує, в масовому масштабі, адже тут відсутнє (як і у звичаєвій поведінці) активне ставлення до права, розуміння необхідності постійного вдосконалення правової системи. 4. Маргінальна поведінка хоч і вважається правомірною, але 5. Законослухняна поведінка — це відповідальна правомірна Правопорушення — це соціальний та юридичний антипод правомірної поведінки, їх сутнісні ознаки є принципово протилежними. Правопорушення є формою та змістом протиправної, антисуспіль-ної поведінки. У соціальному аспекті — це поведінка, що суперечить і здатна завдати шкоди правам та інтересам громадян, їх групам, колективам і суспільству в цілому; вона гальмує і дезорганізує розвиток суспільних відносин. Масове явище, що складається з сукупності злочинів та інших правопорушень, які здійснюються у державі за певний період часу, називається злочинністю. Цей феномен несе суттєву загрозу для розвитку суспільства, порушує режим законності та усталений правопорядок. За сучасних умов трансформації українського суспільства в нашій країні спостерігається значне зростання кількості правопорушень. Для ефективної боротьби з ними важливо визначитись у Розділ 6 Правова культура та правова поведінка
природі та особливостях правопорушень, виявити об'єктивні і суб'єктивні чинники їх зростання та на цій основі визначити шляхи скорочення їх чисельності. Отже, правопорушення — це суспільно шкідливий, провинний вчинок дієздатного суб'єкта, що суперечить вимогам правових норм і тягне за собою юридичну відповідальність. Правопорушення характеризується строго визначеними ознаками, які відрізняють його від порушень правил інших нормативних систем (моралі, релігії, політики тощо). 1) правопорушення — це акт поведінки, який виявляється в дії 2) правопорушенням вважають лише вольові дії, тобто дії, що за 3) правопорушенням є лише такий вчинок, який індивід скоїв 4) правопорушення — це протиправна дія (поведінка), яка пору 5) правопорушення завжди соціально шкідливе, адже воно зав 6) правопорушення обов'язково тягне за собою застосування до Усі правопорушення за характером і ступенем їх соціальної небезпеки поділяються на злочини і провини. Провини — це такі правопорушення, які посягають на окремі сторони правового порядку, існуючого у суспільстві, та характери- зуються меншим ступенем суспільної небезпеки ніж злочини. До них відносять дисциплінарні, адміністративні та цивільні правопорушення (провини), залежно від галузі тих суспільних відносин, яким протиправні дії завдали шкоди. Злочини — найбільш суспільно небезпечний вид правопорушень, що підлягає кримінальному покаранню. Вони відрізняються від провини більш високим рівнем громадської небезпеки та завдають значної шкоди особі, суспільству і державі. Злочини зазіхають на фундаментальні підвалини державного і суспільного ладу (порядку), власність, безпеку особистості та права громадян, боєздатність збройних сил та тягнуть за собою вжиття заходів кримінального покарання. Відповідно до загальної теорії права, соціологія права також певним чином інтерпретує структуру правопорушення: об'єктом правопорушення є суспільні відносини, які регулюються та охороняються нормами права; суб'єктом правопорушення можуть бути індивіди (особи) та організації (установи), які мають правову дієздатність (отже, й делік-тоздатність); об'єктивна сторона складу правопорушення містить протиправ-ність і суспільну небезпеку в поведінці суб'єкта; суб'єктивна сторона складу правопорушення передбачає відповідальність за протиправні дії за наявності провини правопорушника. Провина як необхідна суб'єктивна ознака делікту повинна мати місце в будь-яких правопорушеннях, незалежно від того, скоєні вони фізичною чи юридичної особою або іншим суб'єктом права. Як уже відзначалося правомірна поведінка та правопорушення не вичерпують, незважаючи на їх різні форми втілення, всієї гами моделей поведінки у праві. Поняття «зловживання правом» у його сутнісній інтерпретації має дійсно виявлені соціальні аспекти та означає, що особа (суб'єкт), яка має суб'єктивні права, діє в інших межах, але водночас свідомо завдає шкоди іншим людям або суспільству в цілому. Наприклад, коли один із членів сім'ї наймача житла, зловживаючи своїм правом, без повалених причин не дає згоди на обмін квартири, чим зачіпає інтереси інших членів родини; крім того, існує чимало прикладів, коли представники органів державного управління зловживають своїми правами, створюючи «клімат» і тенденції бюро- п з-шз Розділ 6 Правова культура та правова поведінка
кратизації та гальмування у виконанні належних державних функцій. Аналіз законодавства і практики його застосування дозволяє дійти висновку, що зловживання правом — це і правове явище, адже воно передбачає: а) наявність у особи суб'єктивних прав; б) певні дії реалізації цих прав; в) використання прав усупереч їх соціальному призначенню та завдання цим шкоди суспільним або індивідуальним інтересам; г) відсутність порушення конкретних юридичних заборон чи обов'язків; ґ) встановлення факту зловживання компетентним правозастосовчим органом; д) поява юридичних наслідків. Водночас невизнання зловживання правом правопорушенням не дає підстав і для характеристики його як правомірної поведінки, тому що остання має бути все ж соціально корисною. Отже, таке розуміння зловживання правом передбачає, що і юридичні наслідки його мають бути нетрадиційними (наприклад, припинення дії чи визнання недійсними юридичних рішень, угод тощо, здійснених на основі зловживання правом). Нарешті, ще одним різновидом нетипової правової поведінки вважають об'єктивно протиправні дії — тобто дії, що порушують норми права, але не завдають при цьому шкоди. До них відносять — протиправні дії недієздатних осіб та безвинні вчинки. Ототожнити такий варіант поведінки з правопорушенням буде не зовсім коректно, адже тут відсутня важлива ознака делікту — суспільна шкода (дієздатність суб'єкта, його вина). Крім того, в більшості випадків така правова поведінка не пов'язана з наявністю свідомого умислу, що свідчить про відсутність ще одного з елементів складу правопорушення (чи злочину). Отже, в юридичній науці та практиці даний варіант правової поведінки визначається окремо, як об'єктивно протиправні дії, та не тягне за собою заходів юридичної відповідальності. Єдине, що передбачає законодавець у цьому випадку, — це захисні дії, заходи правового впливу, спрямовані на відновлення порушених прав, на скасування порушень правопорядку та налагодження нормальних відносин. Запитання для самоконтролю 1. Які існують основні методологічні підходи до аналізу поняття 2. Якою є структура правової культури? 3. У чому полягає правова культура суспільства та особи?
4. Яке місце посідає правова свідомість у структурі правової куль 5. Які існують соціологічні методи вивчення правової свідомості? 6. Які функції здійснює суспільна свідомість? 7. У чому полягає суть девіантної поведінки? 8. Які існують соціологічні ознаки злочину? 9. Дайте характеристику загальним рисам соціальних відхилень. 10. Чим визначається соціальна норма? Рекомендована література: 1. Бебик В. Історико-психологічні аспекти реформування політичної 2. Головченко В., Чернєй В. Антипод правової культури // Юридич 3. Двойменньій И.А. Рецидивная преступность: характер, факторьі, 4. Дюркгепм 3. Норма и патология // Социология преступности. — 5. Дюркгейм 9. О разделении общественного труда. Метод социоло- 6. Кудрявцев В. Н. Социальньїе деформации: причини, механизмьі и 7. Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної 8. Молканов А. А. Правовая культура в социальной жизни: вопросьі 9. Проблеми методології сучасного правознавства // Вісник АПрНУ. —
10. Смирнова Б. 9., Курлова В. Ф„ Матюшкииа М. Д. Социальная 11. Штомпка П. Социология социальньїх измерений. — М., 1996. 12. Скуратівський А. Правова культура: сутність, стан та шлях роз 13. Скуратівський А. Правова культура в контексті особливостей Соціологія законодавчої діяльності Розділ 7 СОЦІОЛОГІЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 7.1. Сутність та зміст соціології законодавчої діяльності «Законодавець має бути соціологом», — зазначив ще на початку XX ст. американський соціолог Л. Уорд. Ця теза, незважаючи на певний, властивий тому часові, «соціологічний імперіалізм» в теорії та безмежну віру в конструктивну силу соціологічного знання в практичній діяльності, відтворює важливу проблему правотворен-ня, що є актуальною для будь-якої епохи. Право не існує в абстрактному суспільстві, воно завжди соціально обумовлене конкретно-історичною ситуацією в країні. Чим повніше і адекватніше ці соціальні аспекти враховані в законотворенні, тим суспільно кориснішим є закон, тим органічніше він стає елементом не тільки правової системи, але й суспільного буття в цілому. Визначення сутності та змісту законотворчості, як і правотворчо-сті взагалі, є досить дискусійним питанням. Усі існуючі його визначення можна умовно поділити на дві групи. Першу утворюють так звані технічно-юридичні інтерпретації, які визначають законотворчість як різновид правотворчості, що охоплює безпосередній процес створення закону як найвищого нормативно-правового акта. Тобто за змістом законотворчість збігається з законодавчою процедурою, яка визначається конституціями, конституційними законами та регламентами відповідних законодавчих органів. У сучасних умовах в демократичних країнах законодавча процедура суттєво не відрізняється і складається з таких стадій (етапів): законодавча ініціатива, підготовка проекту закону та його розгляд у відповідних структурах законодавчого органу; обговорення законопроекту в законодав- чому органі в першому читанні; голосування по законопроекту та його прийняття; опублікування закону1. Інший підхід походить з предметної галузі соціології права і спирається на розуміння даного явища як одного з різновидів соціального процесу. При цьому зміст процесу визначається шляхом виокремлення таких його елементів, як соціальні суб'єкти (на відміну від їх технічно-юридичного обмеження законотворчим органом та суб'єктами законодавчої ініціативи), соціальні відносини (взаємодія) у сфері законотворчості (на відміну від організаційних відносин при техніко-юридичній інтерпретації), соціальні потреби та інтереси конкретних соціальних суб'єктів. Для системного осмислення структури законотворчого процесу використовується поняття «соціальний механізм законотворчості». Розгляд механізму тих чи інших суспільних процесів стає основою для більш загального висновку про можливість розгляду суспільства як системи взаємопов'язаних соціальних механізмів, що спричиняють різні процеси та явища. Аналіз окремих соціальних механізмів має спиратися на більш узагальнену концепцію соціального механізму, яка не тільки характеризує їх структуру та закони функціонування, але й обґрунтовує можливість виділення в будь-яких явищах та процесах їх внутрішнього механізму. Незважаючи на те, що в багатьох дослідженнях правових чи взагалі соціальних процесів досить широко використовується категорія «соціальний механізм», її теоретичний аналіз з позицій загальної соціології ще не проведено. Спроби її визначення не досить поширені і частіше мають «побічний» результат дослідження інших проблем. Одне з перших визначень було запропоноване ще на початку 60-х років: «Механізм у методології соціальних досліджень виражає виділення в об'єкті дослідження особливого утворення (системи елементів, зв'язків), які забезпечують функціонування та розвиток об'єктів, будучи відносно стабільними, стійкими..., виділення механізму дозволяє пояснити існування об'єкту»2. Це визначення дозволило зафіксувати певні суттєві ознаки об'єкта дослідження (системність, виконання певних функцій у суспільстві, стабільність). Тому саме воно стало вихідним моментом методології, соціо- 1 Детальніше див.: Керимов Д. А. Культура и техника законотворчества. — 2 Социология в СССР. — Т. 2. — М., 1965. — С. 491. Розділ 7 Соціологія законодавчої діяльності
логічних досліджень соціальних механізмів у сфері правового регулювання. Отже, поняття «соціальний механізм» не містить у собі нічого «механічного», оскільки пропонує образ суспільства (чи його підсистем), що реально функціонує, маючи на «виході* не тільки певний, наперед визначений результат, але й ті зв'язки та відношення, що його породжують. Визнаючи значну пізнавальну цінність наведених вище визначень, слід врахувати також і їх обмеженість, оскільки вони мають надто загальний характер і не розкривають конкретних сторін конкретних соціальних механізмів, тобто з яких елементів та чому саме з них складаються ці механізми, який характер мають їх внутрішні та зовнішні зв'язки, як вони «функціонують» у межах певної системи. Аналіз визначень, наведених у сучасній соціологічній літературі, дозволяє виділити такі риси соціального механізму, властиві соціальному механізму будь-якого процесу в сучасному суспільстві: 1. Соціальні механізми — це особливі складні соціальні системи. 2. У соціальних механізмах, залежно від їх функціональної при 3. До складу соціальних механізмів входять суб'єкти двох типів: ції (а в іншому відношенні — бюрократизації) нормативно-інститу-ційної сторони цих механізмів. 4. Соціальні механізми складаються з явищ, які розвиваються природно-історичним шляхом, а також явищ, що виникають під впливом втручання в такі процеси. Якщо перші виникають як продукт еволюції тієї чи іншої суспільної підсистеми і є її імманентними елементами, змінюються повільно під впливом внутрішніх змін, то другі, навпаки, виникають в процесі пошуку нових підходів, інститутів тощо. Так, наприклад, до складу соціального механізму законотворчості входять, з одного боку — процедура функціонування законотворчого органу, що формується з певною метою і відповідно до пануючої політико-правової доктрини, а з другого — інтереси, потреби, поведінка людей, які прямому регулюванню не піддаються. Отже, предметна галузь законодавчої соціології визначається саме цим поняттям і включає в себе закономірні взаємодії та взаємозв'язки в соціальному механізмі законотворчості. Відповідно теоретична функція законодавчої соціології полягає в накопиченні та методологічному узагальненні знань про соціальні закономірності законотворчого процесу, що виявляються як каузальні зв'язки в механізмі поведінки суб'єктів цього процесу. Саме тому законодавча соціологія має методологічне значення для тих спеціальних юридичних наук, об'єктом пізнання яких також є законотворчість. Проте законодавча соціологія має й прикладне значення. У техніко-процедурному аспекті соціологічне забезпечення законодавчого процесу як реалізація прикладної функції законодавчої соціології спирається на весь методичний арсенал сучасної соціології. Однак його використання не є безсистемним. Мова йде про виокремлення окремих процедур (методик), що орієнтовані на вирішення окремих конкретних завдань законотворчого процесу. Серед них найбільше значення мають такі: 1. Діагностика суспільних проблем, оцінка їх пріоритетності як 2. Моделювання ситуацій впровадження закону, коли предметом Розділ 7 Соціологія законодавчої діяльності
ко піддаються квантифікації (кількісному вираженню), наприклад, податкове законодавство. 3. Прогнозування процесу законотворення, тобто процесу роботи 4. Соціологічна експертиза законопроекту визначає, перш за 5. Оцінка соціальної ефективності законотворчості, тобто ви Отже, прикладні завдання, які вирішує соціологія права, орієнтовані на підвищення ефективності законотворчого процесу. На жаль, сучасна практика законотворчості в Україні ігнорує досвід розвинених країн, де доцільність використання зазначених вище процедур знайшла практичне підтвердження. Так, наприклад, за свідченням Ж. Карбоньє, саме широкі «передзаконодавчі» соціологічні дослідження сім*ї стали запорукою успіху проведених у Франції в 70-ті р. змін у законодавстві про сім'ю та шлюб. Читайте також:
|
|||||||||
|