• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Специфіка правосвідомості як елемента правової культури

Право, особливо його дія, завжди породжує суб'єктивну реакцію щодо правових норм. Воно формулюється, виникає, а також пере­творюється в життя тільки через волю і свідомість людей. Реакція громадян на право може бути позитивною або негативною, але в усіх випадках люди суб'єктивно реагують на чинне право, певним чином уявляють собі бажане право. Суб'єктивне ставлення людей до правових явищ визначається поняттям правосвідомості.

Правосвідомість — це сукупність правових уявлень, почуттів, переконань, оцінок, що виражають суб'єктивне ставлення інди­відів, соціальних груп, суспільства в цілому до чинного або бажано­го права, інших правових явищ, до поведінки людей у сфері право­вого регулювання.

За своїм змістом правосвідомість може бути розглянута з чоти­рьох боків:

1) вона містить знання правових явищ. Наприклад, знання про зміст тих чи інших норм права, організацію правотворчого і право-

Розділ 6

Правова культура та правова поведінка

застосовного процесів, про правомірні дії і правопорушення, засоби боротьби зі злочинністю;

2) вона вбирає в себе ставлення суб'єктів до юридичних норм,
практики їх застосування, законності, правосуддя. Один і той са­
мий закон може сприйматися людьми по-різному. Здебільшого гро­
мадяни схвалюють закони, оцінюють їх як справедливі, розумні і
тому виконують їх вимоги добровільно, в силу внутрішнього пере­
конання. Однак окремі правові приписи можуть правосвідомістю
відкидатися, що негативно впливає на їх реалізацію, породжує в
окремих випадках правопорушення;

3) за допомогою правосвідомості оцінюється поведінка людей як
правомірна чи протиправна, законна чи незаконна. Це оціночний
бік правосвідомості;

4) в процесі реалізації права найбільш важливе значення має по-
ведінковий бік правосвідомості, який відбивається у правових на­
становах, вмінні і готовності діяти за приписами правових норм.
Від ступеня розвитку поведінкових компонентів безпосередньо за­
лежить правомірність або протиправність поведінки суб'єктів.

Правову свідомість можна вивчати з різних ракурсів. Соціологіч­ний аспект дозволяє охарактеризувати правосвідомість як форму суспільної свідомості, що виконує специфічні функції в суспільстві, а також розкрити роль правової свідомості в життєдіяльності соціа­льного організма.

Правова свідомість є однією з форм суспільної свідомості і підко­ряється його загальним закономірностям формування і функціону­вання. Водночас вона посідає особливе місце в структурі суспільної свідомості. В силу цього правосвідомість має свою специфіку, що відрізняє її від інших форм суспільної свідомості (політичної, філо­софської, моральної, естетичної тощо).

Найбільш тісно правосвідомість взаємодіє з моральною і політич­ною свідомістю. Правосвідомість наповнена моральним змістом. Найважливіші політичні вимоги закріплюються в праві і відобра­жаються в правосвідомості. Однак правосвідомість має певну само­стійність, і було б помилково ототожнювати її з іншими формами свідомості.

Специфіка правосвідомості, на відміну від інших форм свідомос­ті, виявляється в предметі відображення, а також в особливих кате­горіях.

Предмет відображення правосвідомості право і правове регулю­вання в цілому, а також суспільні відносини, урегульовані правом або ті, що вимагають правового регулювання. Предмет моральної свідомості ширший — це відносини, що не входять до сфери право­вого регулювання: відносини дружби, товариства, кохання. Своїми особливостями наділений і предмет політичної свідомості — це відносини між різними соціальними групами, соціальними спільно­тами щодо участі в політичному житті суспільства. Предмет право­свідомості також має політичний зміст, але він містить специфічні явища, що не наділені безпосередньо політичним змістом. Це, на­приклад, питання юридичної техніки і стилістики, структури пра­вових норм тощо. Крім того, не всі ідеї політичної свідомості, по­літичні вимоги закріплюються в праві і відбиваються у правосвідо­мості, а тільки найважливіші з них.

Правосвідомості притаманні специфічні категорії. Основними, притаманними тільки правовій формі суспільної свідомості, катего­ріями є категорії юридичних прав, обов'язків і законності. На осно­ві цих категорій правосвідомість оцінює поведінку суб'єктів права як правомірну (що відповідає правам, обов'язкам і вимогам закон­ності, визначеними нормами права) і неправомірну (що протирічить обов'язкам чи порушує права, визначені правовими нормами). Це найбільш загальні категорії, притаманні будь-якому типу право­свідомості. З них розвиваються більш складні категорії: право-суб'єктність, правопорядок, правопорушення, правомірне і непра­вомірне, законне і протизаконне тощо. За допомогою даних катего­рій пізнаються, засвоюються окремі аспекти правового регулювання, досягається правова регламентація суспільних відносин.

Правосвідомість має складну будову. Елементи, рівні правосвідо­мості утворюють його структуру і несуть в процесі правового регу­лювання різне навантаження, відіграють певну роль. Тому, зважа­ючи на структуру правової свідомості, співвідношення його окре­мих частин або елементів, можна виявити роль правосвідомості в суспільному житті, у процесі реалізації права.

Розглядаючи структуру правосвідомості, слід виробити чіткі критерії виділення його окремих елементів. Тільки за цієї умови можна виявити роль структурних елементів правосвідомості на різ­них стадіях правового регулювання.

Структура правосвідомості в цілому може бути представлена у вигляді певних взаємопов'язаних елементів і утворень, які різнять-

Розділ 6

Правова культура та правова поведінка

ся між собою, по-перше, за ознакою соціальної спільноти; по-друге, з погляду їх змісту; по-третє, за глибиною пізнання правових явищ.

Право формується, діє і реалізується тільки проходячи через во­лю і свідомість людей, тобто через їх правосвідомість. Реальними носіями правосвідомості в суспільному житті є соціальні спільноти й індивіди, правосвідомість яких, що розглядаються в єдності двох аспектів раціонального (ідеологічного) і емоційного (психологічно­го), утворює його соціальну структуру.

Соціальна структура правосвідомості відбиває соціальну струк­туру суспільства, особливості, зміст і глибину пізнання правових явищ різними соціальними спільнотами та індивідами.

Соціальна структура правосвідомості постає у вигляді суспіль­ної, групової та індивідуальної правосвідомості. Всі соціальні групи наділені корінними інтересами, які формують суспільну право­свідомість і визначають зміст основних, характерних для даного су­спільства в цілому правових уявлень і переживань. Суспільна пра­восвідомість не тільки надає людині певну суму правових знань, але й слугує основою юридичної оцінки реальних відносин між людь­ми, формування ставлення до вимог правових норм, практичної дія­льності з правотворчості, реалізації правових норм тощо. Право­свідомість суспільства в цілому об'єктивується у вигляді існуючого законодавства, правопорядку, режиму законності, системи право­охоронних і правозастосовчих органів, системи норм права, вимог, заборон, обмежень, дозволів.

У реальній дійсності суспільна правосвідомість виявляється і конкретизується в правосвідомості різних соціальних груп чи у гру­повій правосвідомості як відносно самостійних елементах соціаль­ної структури правосвідомості.

Групова правосвідомість — це колективні (групові) уявлення і почуття про право та інші правові явища, які виявляють ставлення і оцінку правових явищ з боку соціальних груп, колективів, тимча­сових соціальних утворень.

Кожна соціальна група має як загальні цілі і задачі, що збігають­ся з суспільними задачами в цілому, так і свої специфічні, що ви­кликані потребами й інтересами даної соціальної групи. Звідси витікає, що у свідомості соціальних груп знаходить свій вияв су­спільна свідомість, але вона в кожній окремій соціальній групі від­бивається через призму специфічних умов, потреб, інтересів цієї групи, набуває специфічних рис, які дозволяють розглядати групо-

ву свідомість як відносно самостійне духовне утворення, що відріз­няється від суспільної та індивідуальної свідомості.

Критеріями для виявлення схожих і відмінних рис правосвідо­мості правових груп є практична соціальна діяльність суб'єктів со­ціальної групи в сфері правового регулювання, їх зіткнення з реа­лізацією правових норм і правової практики, що не виключає вплив на групову правосвідомість й інших ознак соціальної групи та її су­б'єктів (соціального стану, освіти, віку тощо). В результаті склада­ється специфічна для даної соціальної групи правосвідомість — си­стема групових правових поглядів, почуттів, оцінок, що відбивають специфіку її соціальної діяльності і правової практики.

Конкретно-соціологічні дослідження спрямовані на аналіз і ви­вчення особливостей групової правосвідомості і наочно показують, що соціальні групи, сформовані за видами соціальної діяльності, професії, освіти, віку характеризуються різним рівнем знання і ро­зуміння права, емоційним до нього ставленням, по-різному можуть оцінювати зміст окремих норм права і дотримуватись їх приписів.

Суспільна і групова правосвідомість безпосередньо проявляється через правосвідомість індивідів. Тому індивідуальну правосвідо­мість також слід віднести до елементів соціальної структури право­свідомості.

Індивідуальна правосвідомість формується на основі безпосеред­нього впливу суспільної і групової. Вона поєднує в собі їх елементи, а також індивідуально неповторні риси, які спричиняють наявність особливостей і відмінностей у правосвідомості суб'єктів у межах од­нієї соціальної групи. У правосвідомості індивіда відбиваються су­б'єктивні умови життя індивіда, його особливості, освіта, вихован­ня, професія, а також його здібності, характер. Все це формує пра­восвідомість індивіда, визначає специфіку його знань про право і особливості ставлення до нього.

Під час соціологічного дослідження правосвідомості індивіда ва­жливо виявити не тільки те, чи знає людина приписи правових норм, але і визначити ті інтереси, настанови, орієнтири, які є осно­вою вибору ним певного варіанта поведінки у сфері права.

Найважливішим джерелом розвитку правосвідомості індивіда є правова інформація. Можна виділити два способи її отримання на­селенням:

— у процесі освіти і сприйняття словесної інформації;

Розділ 6

Правова культура та правова поведінка

— у процесі суспільно-політичної і соціально-правової діяльності особистості.

Провідне місце серед джерел правових знань посідають телеба­чення, радіо, газети.

Специфічно цілеспрямованими процесами передачі і засвоєння правової інформації є освіта і виховання: лекції на правову темати­ку на підприємствах, у навчальних закладах, вивчення основ права у навчальних закладах, на курсах підвищення кваліфікації тощо.

Особливості суспільної, групової та індивідуальної правосвідомо­сті виявляються при розгляді їх структури з погляду змісту компо­нентів правосвідомості: раціонально-ідеологічних, емоційно-психо­логічних і поведінкових.

Раціонально-ідеологічні компоненти правосвідомості — це знан­ня, уявлення, поняття, ідеї про чинне і бажане право та інші право­ві явища. В теоретичному виявленні правові ідеї, уявлення, концеп­ції, принципи складають правову ідеологію, яка в силу своєї уза­гальненості є провідною ланкою суспільної правосвідомості.

До основних емоційно-психологічних компонентів правосвідомо­сті слід віднести суспільні й індивідуальні емоції, почуття, які фор­муються на основі правових знань і уявлень про норми права, юри­дичні права і обов'язки, законність, правотворчу і правозастосовну діяльність і пов'язані зі сприйняттям і оцінкою правових явищ. Про емоційно-психологічні компоненти правосвідомості можна го­ворити лише тоді, коли маємо справу зі свідомими правовими пере­живаннями, що активно впливають на поведінку суб'єктів. Ос­новою таких переживань є певні правові відносини. Вони мають точ­ну предметну спрямованість, в них виявляється ставлення до явищ оточуючої дійсності, що становлять предмет правового регулю­вання.

У своїй сукупності емоційно-психологічні компоненти суспільної правосвідомості утворюють соціально-правову психологію.

Правосвідомість — єдність раціональних і психологічних компо­нентів правової ідеології і правової психології. Правова ідеологія являє собою безпосередню основу для створення правових норм-цін-ностей. Однак при цьому вона використовує судження, оцінки, уяв­лення, накопичені у сфері правової психології.

Як відомо, свідомість нерозривно пов'язана з діяльністю. Це зу­мовлює необхідність вияву поведінкових компонентів у структурі правосвідомості. У поведінці суб'єктів виявляється реальний зміст

їх правосвідомості. Внаслідок цього в структурі правосвідомості до­цільно виокремлювати поведінкові компоненти, до яких належать правові настанови, що в сукупності складають ціннісну орієнтацію суб'єктів і готовність до діяльності у сфері правового регулювання. Поведінкові компоненти правосвідомості обумовлені основними еле­ментами раціонального і емоційного боків правосвідомості і, перш за все, правовими переконаннями і навичками.

Аналіз соціальної структури правосвідомості не зводиться до пе­реліку її елементів і їх загальної характеристики. Необхідно вияви­ти співвідношення цих елементів. Зрозуміло, це не проста їх сума, а єдність, у якій виділяються первинні, спрямовуючі елементи (таки­ми є, наприклад, суспільна правосвідомість з переважанням у ній раціонально-ідеологічних компонентів правової ідеології) і так зва­ні «елементи другого порядку» (індивідуальна правосвідомість, емоційно-психологічні компоненти, соціально-правова психологія), що взаємодіють між собою.

Зі складної взаємодії і взаємопроникнення основних елементів соціальної структури правосвідомості складаються її рівні, що харак­теризують соціальну структуру правосвідомості з погляду глибини пізнання правових явищ з метою їх використання суб'єктами в практичній діяльності. Цей аспект дослідження структури право­свідомості має дуже важливе значення для розробки багатьох проб­лем, у тому числі для дослідження ролі правосвідомості в реалізації права і правозастосовної діяльності.

Соціальні рівні правосвідомості характеризують ступінь розвит­ку основних компонентів суспільної, групової та індивідуальної правосвідомості і особливості відображення у правосвідомості пра­вових явищ.

Для визначення соціальних рівней правосвідомості важливим є аналіз предметної спрямованості діяльності суб'єктів правосвідо­мості у сфері правового регулювання, тобто виявлення глибини ус­відомлення суб'єктами правових явищ для їх практичного викорис­тання в соціальному житті. Така свідомість обумовлена, наприклад, повсякденними умовами життя людей, їх практичними потребами, необхідністю дотримання і виконання юридичних обов'язків, діяль­ністю по застосуванню правових приписів у конкретних життєвих обставинах, осмислюванням закономірних зв'язків і сутності право­вих явищ.

113-405

Розділ 6

Правова культура та правова поведінка

Така предметна спрямованість діяльності суб'єктів визначає гли­бину відображення правосвідомістю правових явищ, яка характери­зується ступенем знання права, пізнанням і оцінкою правових явищ, можливістю їх практичного використання.

Отже, у правовій свідомості можна виділити три рівні: повсяк­денний, спеціалізований (професійний) і науковий.

Повсякденна правосвідомість — це відображення людьми право­вих явищ при їх зіткненні з правом у повсякденному житті в проце­сі трудової, суспільної діяльності, у сімейно-побутових відносинах тощо. Повсякденна правосвідомість органічно пов'язана з безпосе­редньою повсякденною практикою реалізації права, емпіричним до­свідом людей. Тому повсякденну правосвідомість можна уявити як переважний рівень масової правосвідомості, який складається з до­свіду трудової, суспільної та інших видів соціальної діяльності, що успадковується поколіннями, тому що вона набуває правової форми і пов'язана з дією правових норм. Масова правосвідомість охоплює зазвичай традиції, прості норми моралі, уявлення про оточуючу дійсність, які так чи інакше пов'язані з правовими явищами.

У масовій правосвідомості переважають соціально-психологічні компоненти, але внаслідок загального правового виховання, під впливом засобів інформації, юридичної практики до неї вносяться елементи теоретичної правової свідомості, формуються науково-світоглядні компоненти.

Предметна діяльність суб'єктів у певній галузі правового регу­лювання при розв'язанні юридичних справ, підготовці індивідуаль­но-владних приписів потребує спеціалізованого (професійного) рів­ня правосвідомості, за допомогою якого пізнаються і оцінюються правові явища з метою їх практичного використання в процесі пра-возастосовної діяльності. Спеціалізована правосвідомість формуєть­ся на основі спеціального правового виховання (освіти), юридичної науки у осіб і соціальних груп, що спеціально займаються правоза-стосовною діяльністю.

З погляду глибини пізнання правових явищ професійна право­свідомість представляє собою спеціалізовані правові знання, вмін­ня, навички, переконання, почуття, які дозволяють здійснювати предметну правозастосовну діяльність.

У зв'язку з цим професійна правосвідомість, що формується у практиці діяльності судових і адміністративних органів, за своїм змістом є правосвідомістю більш глибокого порядку, ніж повсяк-

денні уявлення про правові норми і розуміння їх членами суспільст­ва. Вона відбиває рівень групової та індивідуальної правосвідомості юристів-професіоналів, що здійснюють правозастосовну діяльність. Оскільки остання має науково обґрунтований характер, то в елемент­ному складі професійної правосвідомості певною мірою відкрива­ються компоненти теоретичної правосвідомості.

Разом з тим, спеціалізована правосвідомість не проникає в гли­бину всіх правових зв'язків і закономірностей правового розвитку. Його глибина і повнота обмежені конкретною областю правозастосов-ної діяльності, у межах якої спеціалізована правосвідомість здатна досягти істини щодо змісту чинного права і дати правильну оцінку поведінці суб'єктів у сфері правового регулювання. Повне і всебічне виявлення сутності і змісту правових явищ, їх співвідношення і за­кономірностей розвитку можливе тільки за допомогою теоретичної правосвідомості, яка представляє собою наукові знання, ідеї, конце­пції про сутність, характер і взаємодію правових явищ, всього меха­нізму правового регулювання. Тому вона може бути названа науко­вою правосвідомістю. її рівень визначається глибиною пізнання правових явищ вченими-юристами, спеціалістами у сфері законо­давства, політичними діячами. У процесі загального і спеціального правового виховання елементи теоретичної правосвідомості орга­нізовано вносяться в правову свідомість мас, під безпосереднім впливом якої формується повсякденна і спеціалізована правосвідо­мість.

Отже, теоретична правосвідомість, на відміну від повсякденної і спеціалізованої, характеризується більш глибоким проникненням у сутність правових явищ. Вона має найбільш строгі і точні форми виявлення результатів своєї діяльності. Вона вирішує задачу відоб­раження, спираючись на сувору систему наукових понять, суджень, умовиводів, науково-теоретичних доказів. Рівень теоретичної пра­восвідомості виступає провідним щодо рівнів повсякденної і спеціа­лізованої правосвідомості.

Правосвідомість відрізняється від інших сфер суспільної свідо­мості своєю гносеологією (пізнавальний апарат), аксіологією (систе­ма цінностей і засобів оцінки), праксеологією (методи керування практичною діяльністю).

Виходячи з цього, можна говорити про три функції правосвідо­мості:

пізнавальну;

11*5-403

Розділ 6

оціночну;

регулятивну.

Відповідно до цих функцій визначаються основні функціональні компоненти правосвідомості. Пізнавальній діяльності відповідає певна сума юридичних знань, або правова підготовка. Оціночній функції відповідає система оцінок і думок з юридичних питань, або оціночне ставлення до права, до практики його виконання і застосу­вання. Дія регулятивної функції виявляється у формуванні право­вих орієнтацій і настанов (див. табл. 7).

Пізнавальна функція визначає правову підготовку людей, яка не вичерпується їх формальними юридичними знаннями. Можна мати знання, але не вміти ними користуватися. Рівень правових знань і вміння застосовувати їх на практиці піддаються емпіричній пере­вірці з певним ступенем вірогідності.

Пізнаючи правову дійсність, люди не залишаються байдужими до отриманих знань. Виникає інтелектуально-емоційне утворення — психічне ставлення до об'єктів правового пізнання і правової прак­тичної діяльності, що виявляється в оцінці, тобто у визнанні цінності чого-небудь з погляду індивіда, групи чи суспільства.

Структуру правосвідомості складають чотири види оціночного ставлення: до права (його інститутів, норм); до правової поведінки оточуючих; до правоохоронних органів і їх діяльності; до своєї пра­вової поведінки (самооцінка).

Правова культура та правова поведінка

Ставлення до правових цінностей виражається в оціночних су­дженнях, які можуть бути виявлені емпіричним дослідженням з більшим чи меншим ступенем відповідності дійсним оцінкам до­сліджуваних осіб.

Сфера правових оцінок порівняно з правовими знаннями важче піддається емпіричному виявленню, що потребує більш складних методик.

Самі по собі ціннісні відносини як інтелектуально-емоційні утво­рення ще не наділені здатністю до практичної реалізації без психіч­них сил, що відіграють роль рушійних механізмів діяльності. Таку роль виконують інтелектуально-емоційно-вольові утворення — со­ціальні настанови, під якими ми розуміємо тенденцію чи схиль­ність особистості сприймати і оцінювати який-небудь об'єкт певним чином і готовність діяти щодо нього у відповідності до цієї оцінки. Коли об'єктом настанови є різні правові оцінки, ми говоримо про правові настанови.

У своїй сукупності настанови організуються в систему ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації — стійкі системи настанов, певним чином зорієнтовані на соціальні цінності, що спрямовують поведін­ку людей щодо цих цінностей в умовах їх складної взаємодії. Пра­вова орієнтація — сукупність правових настанов індивіда чи спіль­ноти, що безпосередньо формує внутрішній план, програму діяльно­сті в юридично значущих ситуаціях.

Отже, регулятивна функція правосвідомості здійснюється через правові настанови і орієнтації, що синтезують у собі всі інші джере­ла правової активності.

Регулятивна функція правосвідомості піддається науковому ви­вченню тільки експериментальним шляхом. При цьому експери­мент повинен з достатнім наближенням відтворити об'єктивні і су­б'єктивні фактори, що мають місце в реальному житті. Цій меті служить метод вербального експерименте, в якому досліджувані здійснюють оцінку і вибір різних варіантів правової поведінки, при­ймають рішення і обґрунтовують свою програму дій в динамічній ситуації конфлікте різних цінностей, зокрема правових.

У соціологічному підході до вивчення правосвідомості особливе значення має дослідження правових поглядів людей, які виступа­ють у двох суттєво різних формах:

1) як елементи безпосередньої свідомості;

Розділ 6

2) як зовнішньо об'єктивовані факти, що виявляються у поведін­ці та інших видах діяльності.

Звідси відмінність у методиці отримання інформації. У першому випадку інформація може бути отримана, головним чином, за допо­могою різних видів опитування (анкетування, інтерв'ювання) і про­ведення тестів. Джерелами отримання інформації про поведінку є документальні матеріали відповідних закладів, спостереження, ана­ліз практичних дій.

На процес формування правосвідомості вирішальний вплив здій­снює сукупність взаємодіючих факторів, що включають у себе:

1) безпосередні умови життя і роботи;

2) організовану систему освіти і виховання;

3) засоби масової комунікації.

Суттєвий вплив на формування правової свідомості має практич­на діяльність людей у сфері права, соціально-політична і соціаль­но-правова активність.

Зростання соціальної активності породжує потребу у правових знаннях, яка може бути задоволена шляхом детального вдоскона­лення правосвідомості.

Структуру соціологічного дослідження правосвідомості можна представити таким чином (див. табл. 8):

Когнітивний аспект правосвідомості характеризується даними, що свідчать про правові знання респондентів, про витоки і обсяг правових знань, їх системність, стійкість.

Правова культура та правова поведінка

—-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Глибина внутрішнього переконання в необхідності дотримання вимог норм права, ступінь усвідомлення його головних принципів та ідей становлять зміст аспекту переконання.

Оціночний аспект характеризується ставленням суб'єкта до пра­вових явищ як цінностей (до права в цілому, до конкретної правової норми, до діяльності правозастосовних та правоохоронних органів).

Про вольовий аспект правосвідомості свідчать ступінь і спрямо­ваність соціально-правової активності (участь респондентів у різних формах правотворчості (в обговоренні законопроектів, відправки листів у державні органи, до редакцій газет, радіо тощо), участь у діяльності правозастосовних і правоохоронних органів у ролі народ­них засідателів, членів товариських судів, комітетів народного конт­ролю тощо).

Соціологічне дослідження правосвідомості дає можливість отри­мати відомості про стан правосвідомості окремих особистостей, різ­них соціальних груп, суспільства в цілому на певний момент, щодо конкретного соціально значущого факту, події. Використання та­ких відомостей сприяє вирішенню важливих проблем суспільного життя.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
3. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
6. Амстердам, Дельфт — осередки культури Нідерландів
7. Аналіз витрат на підприємстві за їх елементами та статтями калькуляції.
8. Англо-американський (прецедентний) тип правової системи
9. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
10. Архаїчний і класичний періоди культури Давньої Греції
11. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
12. Атрибутивні ознаки і властивості культури

Переглядів: 2625