Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Алеаторика

(від. лат. Жереб, випадковість) – метод музичної композиції, що передбачає мобільність (не закріпленість) музичного тексту. Характерний для творчості Дж.Кейджа, В. Лютославського, Є.Денисова, А.Шнітке.

Молода генерація українських ком­позиторів, що підхопила естафету но­ваторства шістдесятників (О. Кива, .В, Зубицький, Г. Сасько, К. Цепколенко, О. Козаренко, Ю. Ланюк та ін.), активно відгукується на запити часу, відображуючи у своїй творчості пульс сьогодення. Оригінальним яви­щем стала українська популярна му­зика (В. Івасюк, Т. Петриненко та ін.), авторська (бардівська) пісня.

У другій половині XX ст. значних змін зазнала організація музичного життя і концертної діяльності: у бага­тьох регіонах України було створено мережу обласних філармоній, концерт­них залів, будинків культури, музич­них театрів, організовано симфонічні, камерні та духові" оркестри, оркестри народних інструментів, численні ака­демічні та народні хори. Національну хорову культуру розвивають профе­сійні капели «Думка», «Трембіта», Український народний хор, заснований Г. Верьовкою (з 1965 р. - його імені), перлиною якого є солістка Ні­на Матвієнко. До провідних мистець­ких колективів України належить ан­самбль пісні і танцю ім. П. Вірського. Високого рівня сягає українське во­кальне мистецтво. Відомі в Україні та за її межами імена співаків Івана Паторжинського, Бориса Гмирі, Івана Козловського, Оксани Петрусенко, Ана­толія Солов'яненка, Дмитра Гнатюка, Володимира Гришка, Євгенії Мірош­ниченко, Ольги Басистюк, Вікторії Лук'янець та ін.

Упродовж XX ст. у Києві, Харкові, Львові та Одесі сформувалися само­бутні виконавські школи - інструмен­тальні (орган, фортепіано, скрипка, флейта, бандура, баян тощо), а також симфонічного та хорового диригуван­ня (М. Колесса, С. Турчак, П. Муравський, А. Авдієвський та ін.).

Розширилася мережа музичних шкіл та училищ. Нині у країні працюють п'ять вищих навчальних закладів - консерваторій, інститутів, академій (у Києві, Одесі, Львові, Харкові, Донецьку). Систему спеціальної му­зичної освіти доповнюють училища й інститути культури та мистецтва з. музичними факультетами, зокрема естрадними. Інтенсивно розвиваєть­ся музикознавство, фольклористика, музична педагогіка, створюються музичні радіо- і телепрограми, запо­чатковано спеціалізовані періодичні видання (журнали «Музика», «Ми­стецтво та освіта» та ін,).

Останні десятиліття позначені виходом української музики на міжна­родну арену. Набув визнання Міжна­родний фестиваль «Київ-Музик-Фест», в рамках якого виконуються твори су­часних композиторів України та укра­їнської діаспори (від. грец.розсіяння) розселення, розпорошення народу певної нації поза межами батьківщини). Відомо, що у близь­кому і далекому зарубіжжі живе близько 15 мільйонів українців. Митці діаспори зробили посильний внесок в українську музичну культуру, їм на­лежить значна роль у налагодженні міжнародних контактів і популяризації української музики у світі. Цінності, створені ними, поєднують у собі на­ціональні традиції з тенденціями за рубіжної культури. Композитори ук­раїнського походження активно вико­ристовують у різноманітних музичних жанрах вітчизняний фольклор. Вони звертаються до тем і сюжетів, пов'яза­них з Україною та її історією, зокре­ма до творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся, Б. Лепкого та ін. Так, Андрій Гнатишин з Відня та Ігор Соневицький із США розвива­ють багатовікові традиції української духовної музики, Юрій Фіяла (Кана­да) написав «Українську симфонію», симфонічну поему «Тіні забутих пред­ків» за твором М. Коцюбинського, Микола Фоменко - опери «Івасик-Телесик» і «Маруся Богуславка», соло­співи «Любіть Україну» та «Балада про Байду».

Пошуки у сфері нових засобів му­зичної виразності притаманні творчос­ті українських митців Франції Федо­ра Якименка, брата Я. Степового-Якименка (фортепіанна поема «Ура­ніл», опера «Фея снігів») та Мар'яна Кузана («Афоризми» для фортепіано, квартет для електронних інструмен­тів). У творах першого з них відчува­ються імпресіоністичні пошуки, дру­гого - модерністські.

Велику роль у популяризації укра­їнської пісні у світі відігравали хорові та інструментальні колективи, насам­перед хор О. Кошиця, автора духов­ної музики, хорових обробок народ­них пісень, а також «Візантійський хор» з Нідерландів під орудою Ми­рослава Антоновича, капела бандурис­тів ім, Т. Шевченка з американського міста Детройта (керівники й дириген­ти Григорій Китастий, Володимир Колесник), оркестри й хори під орудою Ярослава Барнича, почесного грома­дянина міста Вінніпег, автора улюбле­ної в народі пісні «Гуцулка Ксеня».

За кордоном жили й творили відомі співаки: Михайло Голинський - воло­дар «Золотого ключа» музики Торон­то; Ірина Маланюк, яка співпрацюва­ла з видатним диригентом Г. фон Караяном і увійшла в історію музичної культури як талановитий інтерпрета­тор складних оперних партій Р. Вагнера і Р. Штрауса; Євгенія Зарицька, яка виступала на багатьох оперних сценах світу («Ла Скала», «Ковент-Гарден», «Моцартеум»); Павло Плішка - соліст «Метрополітен-опера». З-поміж інструменталістів - піаністи Любка Колеса і Дарія Гординська-Каранович, піаніст, композитор і дири­гент Вірко Балей, бандуристи Василь Ємець (США) та Володимир Мішалов (Австралія). Традиції школи коб­зарського мистецтва плідно розвива­ються також завдяки виданню журна­лу «Бандура» у США.

Розвитку музикознавства і педаго­гіки сприяла діяльність Українського музичного інституту у Нью-Йорку, Українського музичного інституту ім. М. Лисенка в Торонто. Досліджен­ня музикознавців діаспори зосереджу­валися переважно навколо питань іс­торії української культури.

Із здобуттям Україною незалежнос­ті розпочалося відродження націо­нальної музичної культури, повернен­ня незаслужено забутих або забороне­них імен і творів. У журналах, газе­тах, книжках, на радіо й телебаченні з'явилася низка публікацій і програм, що висвітлювали так звані білі плями історії вітчизняної музики. Активізу­валися зв'язки з українською діаспо­рою різних країн світу, щонайперше - США і Канади.

Наприкінці століття в умовах твор­чої свободи, налагодження міжнарод­них зв'язків в українську музичну культуру проникають потужні струме­ні західноєвропейського постмодер­нізму. Молоді композитори-професіонали активно звертаються до новітніх засобів у звукообразній та технічній сферах, інтонаційних шарів джазу, поп-культури. Ці експериментальні по­шуки по-своєму реалістично віддзер­калюють складність сучасного куль­турного простору.

Музична культура XX ст. - це бар­виста панорама стилів і жартів, тра­дицій та інновацій. Вітчизняна музика в усі часи полонила серця мільйонів українців. Нині її з великим інтере­сом відкривають для себе народи ін­ших країн.




Переглядів: 696

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ XX ст. | ХОРОВА І ВОКАЛЬНО-СИМФОНІЧНА МУЗИКА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.011 сек.