Алеаторика

(від. лат. Жереб, випадковість) – метод музичної композиції, що передбачає мобільність (не закріпленість) музичного тексту. Характерний для творчості Дж.Кейджа, В. Лютославського, Є.Денисова, А.Шнітке.

Молода генерація українських композиторів, що підхопила естафету новаторства шістдесятників (О. Кива, .В, Зубицький, Г. Сасько, К. Цепколенко, О. Козаренко, Ю. Ланюк та ін.), активно відгукується на запити часу, відображуючи у своїй творчості пульс сьогодення. Оригінальним явищем стала українська популярна музика (В. Івасюк, Т. Петриненко та ін.), авторська (бардівська) пісня.

У другій половині XX ст. значних змін зазнала організація музичного життя і концертної діяльності: у багатьох регіонах України було створено мережу обласних філармоній, концертних залів, будинків культури, музичних театрів, організовано симфонічні, камерні та духові" оркестри, оркестри народних інструментів, численні академічні та народні хори. Національну хорову культуру розвивають професійні капели «Думка», «Трембіта», Український народний хор, заснований Г. Верьовкою (з 1965 р. - його імені), перлиною якого є солістка Ніна Матвієнко. До провідних мистецьких колективів України належить ансамбль пісні і танцю ім. П. Вірського. Високого рівня сягає українське вокальне мистецтво. Відомі в Україні та за її межами імена співаків Івана Паторжинського, Бориса Гмирі, Івана Козловського, Оксани Петрусенко, Анатолія Солов'яненка, Дмитра Гнатюка, Володимира Гришка, Євгенії Мірошниченко, Ольги Басистюк, Вікторії Лук'янець та ін.

Упродовж XX ст. у Києві, Харкові, Львові та Одесі сформувалися самобутні виконавські школи - інструментальні (орган, фортепіано, скрипка, флейта, бандура, баян тощо), а також симфонічного та хорового диригування (М. Колесса, С. Турчак, П. Муравський, А. Авдієвський та ін.).

Розширилася мережа музичних шкіл та училищ. Нині у країні працюють п'ять вищих навчальних закладів - консерваторій, інститутів, академій (у Києві, Одесі, Львові, Харкові, Донецьку). Систему спеціальної музичної освіти доповнюють училища й інститути культури та мистецтва з. музичними факультетами, зокрема естрадними. Інтенсивно розвивається музикознавство, фольклористика, музична педагогіка, створюються музичні радіо- і телепрограми, започатковано спеціалізовані періодичні видання (журнали «Музика», «Мистецтво та освіта» та ін,).

Останні десятиліття позначені виходом української музики на міжнародну арену. Набув визнання Міжнародний фестиваль «Київ-Музик-Фест», в рамках якого виконуються твори сучасних композиторів України та української діаспори (від. грец.розсіяння) розселення, розпорошення народу певної нації поза межами батьківщини). Відомо, що у близькому і далекому зарубіжжі живе близько 15 мільйонів українців. Митці діаспори зробили посильний внесок в українську музичну культуру, їм належить значна роль у налагодженні міжнародних контактів і популяризації української музики у світі. Цінності, створені ними, поєднують у собі національні традиції з тенденціями за рубіжної культури. Композитори українського походження активно використовують у різноманітних музичних жанрах вітчизняний фольклор. Вони звертаються до тем і сюжетів, пов'язаних з Україною та її історією, зокрема до творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся, Б. Лепкого та ін. Так, Андрій Гнатишин з Відня та Ігор Соневицький із США розвивають багатовікові традиції української духовної музики, Юрій Фіяла (Канада) написав «Українську симфонію», симфонічну поему «Тіні забутих предків» за твором М. Коцюбинського, Микола Фоменко - опери «Івасик-Телесик» і «Маруся Богуславка», солоспіви «Любіть Україну» та «Балада про Байду».

Пошуки у сфері нових засобів музичної виразності притаманні творчості українських митців Франції Федора Якименка, брата Я. Степового-Якименка (фортепіанна поема «Ураніл», опера «Фея снігів») та Мар'яна Кузана («Афоризми» для фортепіано, квартет для електронних інструментів). У творах першого з них відчуваються імпресіоністичні пошуки, другого - модерністські.

Велику роль у популяризації української пісні у світі відігравали хорові та інструментальні колективи, насамперед хор О. Кошиця, автора духовної музики, хорових обробок народних пісень, а також «Візантійський хор» з Нідерландів під орудою Мирослава Антоновича, капела бандуристів ім, Т. Шевченка з американського міста Детройта (керівники й диригенти Григорій Китастий, Володимир Колесник), оркестри й хори під орудою Ярослава Барнича, почесного громадянина міста Вінніпег, автора улюбленої в народі пісні «Гуцулка Ксеня».

За кордоном жили й творили відомі співаки: Михайло Голинський - володар «Золотого ключа» музики Торонто; Ірина Маланюк, яка співпрацювала з видатним диригентом Г. фон Караяном і увійшла в історію музичної культури як талановитий інтерпретатор складних оперних партій Р. Вагнера і Р. Штрауса; Євгенія Зарицька, яка виступала на багатьох оперних сценах світу («Ла Скала», «Ковент-Гарден», «Моцартеум»); Павло Плішка - соліст «Метрополітен-опера». З-поміж інструменталістів - піаністи Любка Колеса і Дарія Гординська-Каранович, піаніст, композитор і диригент Вірко Балей, бандуристи Василь Ємець (США) та Володимир Мішалов (Австралія). Традиції школи кобзарського мистецтва плідно розвиваються також завдяки виданню журналу «Бандура» у США.

Розвитку музикознавства і педагогіки сприяла діяльність Українського музичного інституту у Нью-Йорку, Українського музичного інституту ім. М. Лисенка в Торонто. Дослідження музикознавців діаспори зосереджувалися переважно навколо питань історії української культури.

Із здобуттям Україною незалежності розпочалося відродження національної музичної культури, повернення незаслужено забутих або заборонених імен і творів. У журналах, газетах, книжках, на радіо й телебаченні з'явилася низка публікацій і програм, що висвітлювали так звані білі плями історії вітчизняної музики. Активізувалися зв'язки з українською діаспорою різних країн світу, щонайперше - США і Канади.

Наприкінці століття в умовах творчої свободи, налагодження міжнародних зв'язків в українську музичну культуру проникають потужні струмені західноєвропейського постмодернізму. Молоді композитори-професіонали активно звертаються до новітніх засобів у звукообразній та технічній сферах, інтонаційних шарів джазу, поп-культури. Ці експериментальні пошуки по-своєму реалістично віддзеркалюють складність сучасного культурного простору.

Музична культура XX ст. - це барвиста панорама стилів і жартів, традицій та інновацій. Вітчизняна музика в усі часи полонила серця мільйонів українців. Нині її з великим інтересом відкривають для себе народи інших країн.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ XX ст.	\|	ХОРОВА І ВОКАЛЬНО-СИМФОНІЧНА МУЗИКА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.