ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ XX ст.

Тема 12. Музична культура.

Змістовий модуль V. Українська художня культура ХХ ст.

У перші два десятиліття XX ст. остаточно завершився важливий етап розвитку української музичної культури, що увійшов в історію під знаком становлення професіоналізму в усіх сферах музичної творчості, виконавства, освіти, науки. Було сформовано національну композиторську школу, фундатором якої став М. Лисенко. Подальшому розвитку сприяла творчість плеяди його сучасників - композиторів-професіоналів і митців-патріотів. «Радісно усвідомлювати, що в нас шанують дорогоцінні традиції, що, за словами поета, «бринять струни Лисенка живій в операх і піснях, гімнах і хорах його учнів і послідовників - тих, хто своїми творами продовжує титанічну роботу батька української музики», - писав композитор Л. Ревуцький. У першій чверті XX ст., у буревії війни⁴й революції українська музична культура зазнала багатьох утрат, зокрема впродовж 1921-1922 рр. пішли з життя троє її лідерів - К. Стеценко, Я. Степовий і М. Леонтович, творчість яких стала значним внеском у скарбницю вітчизняної музики.

Характерна ознака українського ренесансу 20-30-х років - масовість культурно-освітнього руху, активне розгортання концертно-виконавської практики, творчої, фольклористичної і видавничої діяльності. З цього періоду тенденція до утвердження музичного професіоналізму в творчості, виконавстві й освіті почала поширюватися з традиційних культурно-музичних центрів - Києва, Львова, Одеси і Харкова - до віддалених регіонів України. Було здійснено низку заходів з організації музичного життя, відкрито та реорганізовано вищі й середні музичні навчальні заклади, створено виконавські колективи державного рівня: хорову капелу «Думка», Державний український народний хор, Державний симфонічний оркестр, філармонію. Значну роботу проводило Музичне товариство ім. М. Леонтовича, яке відіграло провідну роль у консолідації музичних сил країни, а також інші творчі об'єднання митців. Вони допомагали становленню оркестрів, ансамблів, капел, музично-просвітницьких осередків, підтримували пошуки талановитих молодих митців. В Україні діяли театри опери та балету в Одесі, Києві, Львові.

Терор 30-х років, спрямований проти інтелектуально-духовних сил українського суспільства, щонайперше національно свідомої інтелігенції - письменників, художників, театральних і музичних діячів, - надовго загальмував поступальну ходу національної культури. Жертвами репресій стали відомі композитори і фольклористи Костянтин Богуславський, Василь Верховинець, Гнат Хоткевич, Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького). Майже в повному складі було знищено яскраву плеяду українських кобзарів Першої зразкової капели бандуристів.

Цей жахливий «цвинтар розстріляних ілюзій», як влучно сказав поет Василь Симоненко, змушував багатьох митців пристосовуватися до тогочасних суспільно-політичних умов. Відбувався поступовий відхід від співіснування різних течій і стилів, під політичним тиском уніфікувалися художньо-естетичні принципи творчості, посилився ідеологічний контроль над творчістю з боку тоталітарної держави. У 1932 р. було ліквідовано Асоціацію сучасних музик (АС.М) - об'єднання композиторів, які орієнтувалися на новаторські західноєвропейські течії (конструктивізм, експресіонізм).

У першій половині століття композитори, як і раніше, найактивніше працювали в хоровому, а також вокальному та музично-театральному жанрах. Симфонічна і камерно-інструментальна музика були представлені лише поодинокими високохудожніми зразками, адже для їх розквіту не було потрібних культурних передумов, зокрема професійних оркестрів. У цей період формується молода композиторська школа. її представляли митці як Наддніпрянщини (В. Косенко, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський М. Коляда, Б. Лятошинський), так і Галичини (С. Людкевич, В. Барвінський, М. Колесса та ін.). Головний здобуток музичного мистецтва цієї доби полягав у подоланні нерівномірності розвитку більшості його жанрів. Композитори звертаються до розробки симфонічної музики (Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, С. Людкевич); інструментального концерту (В. Косенко), балету (В. Фемеліді, Б. Яновський, М. Скорульський), оперети (П. Рябов) та ін. Віддали данину українські композитори й загальноєвропейським художнім напрямам, стилям. Так, неоромантичні мотиви характерні для музики Л. Ревуцького, експресіоністичні - Б. Лятошинського, імпресіоністичний вплив відчутний в інструментальній творчості В. Барвінського. Загалом українська музична культура 20-30-х років позначена інтенсивними новаторськими пошуками. Зокрема, орієнтація на європейський авангард відчувається у музиці молодого композитора Б. Лятошинського з перших кроків його творчої діяльності.

Тяжких втрат зазнала музична культура України під час лихоліття Другої світової війни. У цей час провідними в музичній творчості були пісенні й хорові жанри завдяки виховним, мобілізуючим функціям у боротьбі проти фашизму. У повоєнну добу героїко-патріотичний пафос пронизує хорові твори П. Козицького і М. Вериківського, опери К. Данькевича і Ю. Мейтуса, симфонічну музику Б. Лятошинського («Український квінтет», Третя симфонія); партизанську тему розробляє А. Штогаренко (монументальна кантата-симфонія «Україно моя»).

На Західній Україні як відгук на історичні події часу виникають і активно поширюються повстанські пісні. Масові репресії проти інтелігенції цього регіону у воєнні та повоєнні часи не обминули музичну культуру: загинув у таборах талановитий музикознавець Борис Кудрик, був засланий у табори композитор Василь Барвінський, чимало композиторів і виконавців, щоб зберегти життя, змушені були емігрувати в інші країни.

Проте попри всі зазначені історичні обставини українська музика продовжувала поступальну ходу. З другої половини XX ст. в єдиній Спілці композиторів України почали плідно працювати відомі в нашій країні й за її межами митці Віталій Кирейко, Микола Дремлюга, Микола Колесса, Мирослав Скорик, Євген Станкович, Леся Дичко та ін.

У 60-90-х роках XX ст. відбувається стильове оновлення композиторської школи, поширюється експериментаторство в галузі сучасної техніки, з'являються нові, зокрема камерні та синтетичні, жанри (опера-балет, балет-симфонія, хор-опера тощо).

Численні опери та балети створив Віталій Губаренко (лірична моноопера «Листи кохання» за новелою французького письменника А. Барбюса, опера-балет «Вій» за гоголівським сюжетом). Збагатили скарбницю музично-театральних жанрів опера К. Данькевича «Богдан Хмельницький», балет В. Кирейка «Лісова пісня» за мотивами п'єси Лесі Українки, фольк-опера «Цвіт папороті» та балети Є. Станковича. Було створено перші рок-опери.

Значним успіхам у сфері музичної освіти і виховання сприяла багатожанрова творчість українських композиторів для дітей та юнацтва (А. Філіпенко, М. Сильванський, Ю. Рожавська, Б. Фільц та ін.).

Загалом у музичній культурі 60— 80-х років формуються й виявляються дві системи - офіційна музика соцреалізму, що попри загальну естетику творів на замовлення та «ювілейних штампів» мала значні творчі здобутки, й офіційно не визнана у власній країні творчість композиторів-шістдесятників, які сповідували далекі від псевдореалізму естетичні ідеали, реалізуючи їх переважно в інструментальній непрограмній музиці, зокрема камерній. Модерністські напрями в українській музичній культурі репрезентували учні й послідовники Б. Лятошинського. У річищі неофіційної художньої системи розвивається творчість представників українського авангарду В. Годзяцького («Розрив площин» для фортепіано), В. Загорцева («Градації»), В. Сильвестрова («Спектри»), Л. Грабовського («Константи»). Ці композитори першими в українській музиці почали застосовувати додекафонну систему (або серійну техніку), сонористику, алеаторику. Так, «Візерунки» Л. Грабовського для гобоя, арфи й альта, написані під впливом праці англійського фізика Т. Юнга, складаються з нетривіальних навіть ла назвою, а надто композиторською технікою , композицій (« Первозданність », «Вібрація матерії», «Катаклізми», «Розпад» та ін.).

Додекафонія (від грец. дванадцять звуків) – метод музичної композиції, за якого вся тканина твору виводиться з дванадцятизвучної серії. Засновники А.Шенберг, А.Берг, А.Веберн.

Сонористика (від.лат. дзвінкий, голосний) – один з методів композиторської творчості, що ґрунтується на використанні тембрових, яскраво забарвлених звучань – сонорів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Амортизація.	\|	Алеаторика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.