ХОРОВА І ВОКАЛЬНО-СИМФОНІЧНА МУЗИКА

Самобутність українського багатоголосного співу відтворювали у хорових обробках та оригінальних хорах композитори першої половини XX ст. Пилип Козицький, Михайло Вериків-ський, Григорій Верьовка, Микола Коляда. Пилип Козицький(1893-1960) закінчив Київську духовну академію і Київську консерваторію й добре розумівся на хоровій справі. Він став одним з організаторів і керівників Всеукраїнського музичного товариства ім. М. Леонтовича, створив хорові обробки народних пісень (українських, польських, чеських тощо), хори на слова українських поетів-класиків. М. Вериківський - автор першої української ораторії «Дума про дівку - бранку Марусю Богуславку». Засновник українського народного хору Г. Верьовка продовжував розвивати традиції народного хорового співу. Оригінальність музичного висловлювання була притаманна харківському композиторові-новатору М. Коляді.

Класичним зразком кантатного жанру в українській музиці вважають лірико-драматичну кантату-поему «Хустина» на слова Т. Шевченка Левка Ревуцького (1889-1977). Композитор по-новому трактує фольклор: він не цитує народні мелодії, а створює оригінальні музичні образи у фольклорному дусі. Образ головної героїні - Молодої дівчини-сироти, яка, готуючись до весілля, вишиває нареченому хустину, передано основною темою «У неділю не гуляла і на шовки заробляла»..(ліричне соло сопрано). Музичний образ бідного чумака її коханого, який їде до Криму за сіллю, пронизаний журбою і тривогою за майбутнє (тенорове соло «Доле моя, доле!»). Далі відбувається драматично-схвильований розвиток тем, хор нібито коментує події. Наприкінці твору основна лірична тема набуває іншого забарвлення - тембрового (хор і оркестр) та ладового (мінор). Так, засобами музичної драматургії композитор передає зміст трагедії, що сталася: юнак захворів у дорозі й загинув, а дівчина пішла у черниці.

Хори Бориса Лятошинського (1894-1968) з циклів на вірші М. Рильського, російських поетів, зокрема А. Фета, О. Пушкіна («Времена года», «По небу крадется луна»), а також «Тече вода в синє море» на вірші Т. Шевченка, належать до шедеврів українського мистецтва й охоплюють широкий діапазон настроїв.

Вокально-симфонічний жанр був провідним у творчості Станіслава Людкевича (1879-1979) - майстра великих форм. Митця приваблювали яскраві драматичні та трагедійні образи, ідеї боротьби, бунтарства, волелюбства і нескореності народу. Таким, наприклад, є образ Прометея (симфонія-кантата «Кавказ» за поемою Т. Шевченка). Для втілення своїх задумів композитор обирає масштабні багаточастинні композиції з наскрізним розвитком і контрастним чергуванням епізодів.

У творчості Миколи Колесси переважають ліричні хори-мініатюри, зокрема хорові «пейзажі» з плавним голосоведенням. Подібно до хорів С. Людкевича, А. Кос-Анатольського і В. Барвінського він вводить у свою музику елементи карпатського фольклору, пісенно-танцювальні коломийкові ритми з характерними інтонаціями.

Серед композиторів-сучасників, які приділяють значну увагу збагаченню саме хорових традицій українського народу, яскравою постаттю є Леся Дичко - майстер хорової музики різних жанрів - акапельних хорів-мініатюр, кантат, літургій. Масштабністю творчого задуму вирізняється монументальна п'ятичастинна кантата «Червона калина» на тексти старовинних українських пісень ХІУ-ХУИ ст. для хору, солістів, двох фортепіано, арфи та ударних інструментів. Композитор використовує інтонації, близькі до ліричних протяжних пісень, народних голосінь і дум (імітування звучання старовинних інструментів кобзи й ліри), проте осмислює їх у річищі сучасної музичної мови і драматургії. Хоровий доробок Лесі Дичко - яскравий приклад стилізованого «етнографічного» підходу до прочитання фольклорних джерел. Кантати «Чотири пори року», «Сонячне коло», «Весна», «Барвінок» часто включаються до репертуару дитячих хорових колективів.

Новаторські пошуки у сфері поєднання архаїки й найсучасніших музичних засобів характеризують хор-оперу Ігоря Шамо «Ятранські ігри» - цикл із 30 акапельних хорів, а також концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру Івана Карабиця «Сад божественних пісень» на слова Г. Сковороди. У цих творах застосовано і старовинні розспіви, і сучасні сонористичні звукові утворення, кластерну гармонію, що надає музичним образам оригінального колористичного забарвлення.(Кластер (від англ..гроно) співзвуччя, утворене з малих і великих секунд.)

На початку століття в Україні діяла так звана нова школа духовної музики. Найталановитіші її представники - П. Козицький, О. Кошиць, М. Леонтович, К. Стеценко та ін. - поєднали у своїй творчості професійні та фольклорні традиції композиторів-попередників. Вони сприяли оновленню музичної мови, створили власний національний стиль духовної музики - одухотворений медитативний спів (медитація (від.лат. роздумування)- роздум, споглядання, самозаглиблення). Наприкінці XX ст. духовна музика в Україні переживає відродження, яке, за словами музикознавця А.. Лащенка, можна порівняти із «золотою добою» української музики часів Дмитра Бортнянського й Артемія Веде ля. Про це свідчать твори «Світе тихий» М. Дремлюги, «Літургії» Л. Дичко, «Реквієм» В. Рунчака, «Псальми» В. Степурка, «ЗїаЬаі: таїег» М. Шуха та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Алеаторика	\|	СИМФОНІЧНА ТА КАМЕРНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНА МУЗИКА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.