Манера співу. Музика і танець в індійському кінематографі.

Декоративно-прикладне мистецтво.

Вироби з напівкоштовних камені: . Мистецтво виготовлення прикрас є популярним в Індії понад п’ять тисяч років. На відміну від європейського мистецтва, в індійській культурі прикраси мають не стільки естетичне призначення, скільки обрядове. Коштовні вироби були як релігійного призначення (для прикрашання статуй богів, церемоніальних слонів і коней), так і ужиткового (для визначення соціального статусу або достатку людини).

Кожен регіон Індії спеціалізується на певному виді декоративно прикладного мистецтва й має власні художні традиції: наприклад, в Оріссі і Андхра-Прадеш — це філігранна обробка срібла, у Джайпурі — мистецтво емалі, у Делі — ювелірна обробка золота й оправлення напівкоштовного й коштовного каміння. Різноманітні срібні вироби можна побачити в Раджастані, Гуджараті, Матхья- ІІрадеш і Хімачал-Прадеш.

Різьблення по слоновій кістці, перламутру. Індія та Шрі-Ланка завжди були відомі своїм мистецтвом різьблення по кістці та перламутру, що є чудовими матеріалами для філігранної обробки завдяки своїй міцності, однорідності текстури та вишуканості ніжних кольорів.

Про високу майстерність індійських різьбярів свідчать хроніки «Чулавамса». Вони розповідають про царя Джеттхатісса (IV ст.), який славився високохудожніми виробами і навіть навчав інших цього мистецтва. На Шрі-Ланці зі слонових бивнів виготовляли статуетки, панелі, двірні відкоси, скриньки, книжкові оправи, жіночі прикраси, гребні, ручки ножів та ін.

Спів в індійській му-зиці є традиційно найвищою формою виконавської майстерності. Навіть музичні інструменти в Індії «шикуються» в певному ієрархічному порядку відповідно до їхньої подібності людському голосу. Головними традиціями класичного індійського во¬калу є друпад (найчистіший, позбавлений прикрас і найбільш чіткий вокальний стиль) та кхаял (більш романтичний, злегка прикрашений, є най¬поширенішим у сучасній Індії). Існують й інші стилі вокального виконання: дадра, тхумрі, гха- зал, газель, а також кавалі — релігійна музика суфійської традиції.

Емоційний зміст музики в Індії з давнини має велике значення. Будь-яка інтонація або на¬віть окремий звук є виразниками певних люд¬ських почуттів та символічним позначенням явищ природи, що становить певну філософію музики. X Л | > 111. і < | > ним і давнім інтонаційним явищем в індійській музиці < гигтпмп шрути, що означає «ледве чутні, ледве сприймані». Цо потни.ми манера виконання наспівів, у якій основна мелодійна лінія том оі. волікується проміжними й допоміжними звуками ІЗ ЗаОТООуНИМмнм дуже вузьких інтервалів, що наближаються до чверті тому. 11,< по дає своєрідної поетичної витонченості мелодійному рисунку, <• IV! о 11 І II

но забарвлює його. Такий прийом інтонування наспініп мосту

закріпився в ладовій структурі музики й отримав у V от. н е п о

ретичне узагальнення в системі двадцяти двох звук і и у діпмш і

октави (тобто шрути). Система шрути збереглася в індійськім му їм ці й донині.

Однією з найвідоміших класичних співачок в Індії о, .11. Мін тчи кар. Вона не лише виступає з концертами, але й бере участі, м онму ченні музичних епізодів багатьох індійських кінофільміи. Спіїшчку ми зивають «золотим голосом» Індії.

Індійська музика є однією з найдавніших і найсамобутніших у світовій культурі. Важливий етап розвитку індійської музики пов’язаний із давніми літературними пам’ятками — Ведами, насампе¬ред із хвалебними Самаведами.

Сполучення музичних звуків розглядалися давньоіндійськими мислителями як енергія космосу і життя та втілення ритмів розвитку Всесвіту. У період мусульманського завоювання індійська музика за¬позичила традиції й інструменти в арабів, а в колоніальний період — елементи музичної культури країн Європи.

У XX ст. зусилля багатьох індійських музикантів були спрямо- папі на збереження і примноження національних традицій. Зрештою індійська музика стала одним із значних компонентів світової музич¬ної культури. Індійська музична культура надзвичайно різноманітна за формами й жанрами. Пісня для супроводу танцю, народна пісня, ритуальний спів, інструментальна музика — усе це створює багату му¬зичну культуру, що охоплює всі сторони життя народів Індії.

ІІИТОКИ ІНДІЙСЬКОГО хороографічного МИСТеП,

■та храмовий танець, присвячений богам. Це джерело класичного танцю Індії, що нараховує сім основних стилів. Класичний іпдійп.іиїй танець досить складний у виконанні й потребує спеціальної підготов ки та вивчення не лише хореографічної техніки, але й акторської мни стерності, а також ґрунтовних знань у сфері національної художньої культури.

У Давній Індії хореографія була обов’язковим елементом реліни них ритуалів. Ритмічними пластичними рухами хромові типи,пишні переповідали історії про богів, прославляючи їхні подвиги. Тині рпт\ альні танці виконували за суворими релігійними канонами, що оуш викладені у священних писаннях (шастрах). Одне із цих питім.. їм дичний трактат «Натья Піастра», і дотепер є основним теоретичним джерелом восьми класичних танцювальних стилів Індії.

Головною особливістю ІНДІЙСЬКИХ танців Є ЇХНЄ, божестіїгпмг II.. ходження. У місті Чидамбарам, що розташоване на півдні Індії, < чрпм Шива Натараджа (Шива, який танцює). Стіни величезної споруди при

КраШеНІ ЧИСЛеННИМИ СКУЛЬПТУРНИМИ Зображеннями ЛЮДСЬКІЇ'( попа тей у різних вишуканих танцювальних позах. І це не простії ,/пітно

хореографічному мистецтву. Згідно з індійською міфологією, п<

танцівником був могутній бог Шива. Своїм космічним танцем 'Гни/ні ва він створив світ із хаосу і підтримує в ньому порядок. Якщо ію зупиниться, Всесвіт загине.

Для того щоб зрозуміти сутність індійського класичного ТВИПИІ

необхідно знати міфи й легенди Індії, а також стародавні єні

ми «Махабхарата» й «Рамаяна», оскільки танцювальні І

складаються за їхніми сюжетами. Танець є священнодійством, у він му рухи й пози танцівниці - інструмент для вираження неп де!

Класичний індійський танець сповнений глибокого змісту Мім ка й жести виконавця у стилізованій формі передають ріаітммпт емоційні стани, почуття, думки, можуть бути імітаційними, оппгош ми, символічними. Поступово занурюючись у магічну атмосферу тш цю, глядач починає з легкістю «читати» символіку рухів і ронумії зміст дійства.

О У яких видах європейського театрального мистецтва хореографів вии.о НУЄ провідну роль? Порівняйте їх із мистецтвом ІНДІЙСЬКОГО КВ.НИЧПОЦ танцю, визначивши відмінні і спільні риси художньо обр.иної мови

«Мова» індійської хореографії являє собою чітку художні, образну систему, в основі якої — 108 священних поз бога Шипи н рани. Із каран танцівник утворює своєрідні комбінації ап/амірп 1 Окрім того, він має. досконало знати рівні положення пальців (мцОрі жести (хасти), м тпкож численні канонічні рухи ШИЇ, ГОЛОВИ, ОЧОЙ. НіІГМЛОМ будь-який рух руки або ноги виконання, кожна його поза самі по со бі є витвором мистецтва.

За допомогою мудри виконавець може зобри жувати не лише різні предмети, а й дії, емоції, абстрактні поняття. Ця своєрідна «мова жестів» налічує понад п’ятсот символів-понять. І залежно від їх чергування та комбінування виконавець мо¬же передати будь-який зміст. Перед глядачем роз¬гортається справжнє дійство, у якому пластичні комбінації тіла завдяки високій майстерності тан¬цівника перетворюються на фрази, репліки, моно¬логи й навіть діалоги.

Невід’ємним супроводом індійського танцю є пісня. Вона не просто задає ритм рухів, а є сво¬єрідною канвою, на якій створюється хореографіч¬на композиція: танець може передавати конкрет¬ний зміст пісні або втілювати низку абстрактних образів, що виникли в уяві виконавця.

Класичний індійський танець — це вишука¬на пластика, гармонійність рухів і глибокий філо¬софський підтекст, поєднані в чарівне дійство. Творчість відомих танцівниць Ваджифдар, Субра- маньям, Даял і танцівників Кунджу, Гопала, Го- пінахта стали взірцем національного хореографіч¬ного мистецтва Індії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Архітектура і скульптура Індії.	\|	Індійське кіно

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.