Архітектура і скульптура Індії.

Внесок Індії у світову культуру: відкриття десяткової системи обчислення, шахів.

Десяткова система обчислення, винайдена індійцями, — одна з найпоширеніших у світі. Для запису чисел найчастіше використовуються символи 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, тобто так звані арабські цифри. Вважається, що заснування такої системи обчислення пов’язане з кількістю в людини пальців на руках. Найдавніший відомий запис десяткової системи, який виявлено в Індії, датований 595 р.

Індійська нумерація спочатку поширилася н арабських країнах, а згодом і Західною Європою. Про неї розповів середньоазіатський математик Аль-Хорезмі. Прості й зручні правила додавання й віднімання чисел, записаних у десятковій системі, зробили її особливо популярною. А оскільки праця Аль-Хорезмі була написана арабською, то за індійською нумерацією в Європі закріпилися назва — «арабська».

Окрім винайдення десяткової системи, індійці дали світу надзвичайно інтелектуальну гру, яка нині є однією з найпопулярніших. Це — шахи.

Історія шахів налічує не менш ніж півтори тисячі років. На початку VI ст. на північному за ході Індії з’явилася перша подібна гра — чату ранга. Достеменно її правила не відомі, проте є кілька реконструйованих за різними джерелами варіантів, за якими стає зрозуміло, що чату ранга вже тоді мала цілком схожий «шаховий» вигляд : ігрове клітчасте поле 8*8 клітин, 32 гральні фігури. Принципових відмінностей від сучасних шахів було дві: гравців було четверо, а не двоє (грали пара на пару), а ходи робилися відповідно до результатів кидання гральних кісток. Кожен гравець грав вісьмома фігурами (чотири пішки, колісниця (човен), кінь, слон, король). Для виграшу в партії потрібно було знищити все військо суперників.

З поширенням шахів на арабський Схід, а потім у Європу та Африку правила змінювалися. Такою, якою вона є в наш час, ця гра сформувалася до XV ст., а остаточно правила були стандартизовані в XIX ст., коли почали систематично проводитися міжнародні турніри.

Храмове зодчество Індії відображає епохи трьох панівних релі буддизму, індуїзму та ісламу.

Буддійська архітектура Індії становить три типи культових споруд ; ступа(монументальна поховальна будівля), чайтья (молитовня) і віхара (монастир). До найдивовижніших буддійських пам’яток належать печерні храми й монастирі, що видовбувалися глибоко в скелях.

Прагнучи повторити планування й зовнішній вигляд цегельних дров'яних храмів, майстри-ченці створили їхні кам’яні копії, вміло передавши фактуру цегли та дерева. За своїм архітектурним рішенням і художніми особливостями ці «печери світла» є видатним досягненням індійських архітекторів і не мають аналогів у світі. Найвідоміші пам’ятки культової буддійської архітектури Індії — Велика ступа в Санчі (місце поховання Будди) та архітектурний комплекс скельних храмів і монастирів поблизу міста Аджанта.

Велика ступа. Санчі

Індуїзм започаткував в архітектурі Індії нову мистецьку тенденцію храмового зодчества. Індуїстський храм — це велика, обнесена високими стінами прямокутна територія, в середині якої розташовані будівлі з олтарями, місцями для богослужінь та інші храмові споруди, а також священний ставок. Із чотирьох боків такого архітектурного комплексу розміщуються величезні вежі на кшталт усічених пірамід, прикрашені вишуканими рельєфними зображеннями богів. Усі будівлі, колони, статуї індуїстських храмових

комплексів висічсні з каменю.

Кліматичні, ландшафтні, культурні та інші відмінності між північними рівнинами і гімалайським передгір’ям Індії зумовили формування в різних її регіонах двох основних архітектурних індуїстських стилів, що мають дуже значні розбіжності. Так, давні тексти про архітектуру описують стиль Нагара (північні регіони), що дослівно перекладається як «міський», та стиль Дравіди(південні регіони).

Для індуїстського храму, зведеного в стилі Дравіди, характерною є вежа у вигляді східчастої піраміди з чітко виділеними поперечними поясами, завершена багатогранним дзвоноподібним перекриттям. ІІовторювані горизонтальні яруси візуально надають південним храмам присадкуватості.

У храмі, зведеному в стилі Нагара, вежа має параболічні обриси й завершується кулястою верхівкою. План храму заснований на квадраті, але стіни часто розбиваються елементами декору, в результаті чого створюється враження, що вежа кругла.

Але найсуттєвішою відмінністю північних і південних індуїстських храмів є брама. На півночі головним елементом будівлі є вежа, а брама зазвичай виконує другорядну роль і має невибагливий вигляд. У південному стилі храмових споруд брама є одним із найошатніших елементів.

Після мусульманських завоювань багато пам’яток буддійської та індуїстської архітектури було знищено, а їхні колони, деталі декоративного оздоблення, скульптурні фрагменти стали архітектурними елементами нових, мусульманських споруд. В Індії з’явилася велика кількість чудових медресе та мечетей: Джама, Рані Сепарі та ін. Неперевершеним зразком архітектурного мистецтва є мавзолей Тадж-Махал в Агрі. У цих спорудах гармонійно поєдналися художні традиції двох різних культур — мусульманської та індійської.

У Давній Індії скульптура була одним із провідних видів мистецтва. На території країни існувало кілька регіональних шкіл скульптури, серед яких найбільшими були гандхарська, матхурська та школа Амараваті.

У художньому стилі гандхарської школи поєднувалися буддійські, греко-римські та середньоазійські традиції. Саме тут були створені перші зображення Будди. У матхурській школі особливого значення набула не лише релігійна тематика (фігури індуїстських божеств та Будди), а й світська (фігури правителів, визначних осіб). Твори школи Амараваті загалом відповідають буддійському мистецтву, їх відрізняють витончене зображення людських фігур та виразна життєвість сюжетів. Мистецтво Амараваті згодом вплинуло на мистецтво Південно-Східної Азії та Шрі-Ланки.

Особливої уваги в індійському мистецтві скульптури заслуговують бронзові й мідні статуї (здебільшого буддійського стилю), що датуються гуптською епохою. Найбільш вражаючою є статуя Будди із Султанганджа близько 2,3 м заввишки, чий витончений силует задрапований прозорою тунікою.

Як і більшість творів мистецтва того періоду, він справляє живе враження не реалістичністю деталей і дотриманням пропорцій, а відчуттям руху в злегка нахиленому тілі та довгих тонких пальцях, що ледь піднімають край плаття, і здається живим завдяки витонченості ліплення. Імовірний час створення цієї статуї — IX ст. Вона була виявлена в Біхарі — великому центрі буддизму, де за правління царів династії Пала розвинулась одна з двох найбільших шкіл бронзового литва.

Окрім зображень божеств, індійські митці створювали чимало статуй царів і цариць, які зазвичай розташовували в храмах навколо головного бога.

Статуї царя Крішни і двох його дружин, які можна побачити в храмі Тірумалаї, вважаються вершиною мистецтва бронзової скульптури. Ці три постаті видаються втіленням величі й благородства давнього індуського ідеалу царської влади.

Шедеврами тамільського (південноіндійського) мистецтва є бронзові фігури Шиви, який танцює, більша частина яких датується XI ст. Тамільським майстрам особливо подобалося зображувати бога саме як покровителя танцю: Шива поставав утіленням гармонії і життєвої сили, небесного світла й вічної молодості.

На Цейлоні існувала розвинена школа бронзової скульптури, досить близька до стилю півдня Індії. Найбільш оригінальним її твором є велика фігура богині, яку зазвичай вважають буддійською Тарою, але, можливо, це зображення Парваті, дружини Шиви.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Місце художньої культури Індії у світі. Індуїзм та буддизм – релігії індійського регіону.	\|	Манера співу. Музика і танець в індійському кінематографі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.