Місце художньої культури Індії у світі. Індуїзм та буддизм – релігії індійського регіону.

Виправлення помилок

Провідною релігійно-етичною системою народів індійського регіону прийнято вважати індуїзм. Він набув поширення як в Індії, так і в багатьох країнах Південно-Східної Азії. Багато індуїстських храмів є шедеврами архітектури та скульптури і зазвичай присвячені якомусь певному божеству.

Серед головних положень індуїзму є вчення про безліч перевтілень, через які проходить душа кожної людини. Усі злі і добрі вчинки мають відповідні наслідки, які виявляться в наступному житті (учення про карму). Індуїстське суспільство поділене на касти, що визначають соціальний стан кожної людини від народження, рід її занять, життєвий устрій та ін.

Іслам — друга за значенням релігія в Індії, яка особливо сильно вплинула на індійську художню культуру. Поширений в Індії і буддизм, що зародився в V ст. до н.е. Буддисти вірять, що просвітлення, тобто звільнення від страждань у нескінченному круговороті перероджень, може досягти кожна жива істота, а особливо людина. На відміну від індуїстів, буддисти не визнають каст. Кожна людина, яка щиро прийняла вчення Будди, може стати його послідовником.

Індуїзм має дуже давню історію і відзначається особливою складністю внаслідок поєднання величезної кількості вчень, вірувань, звичаїв, обрядів, що іноді суперечать або й протистоять одне одному. Найістотнішою характеристикою індуїзму є його стійка прив’язаність до традиційного способу життя й культури індусів, зорієнтованість на конкретні кастові системи, що склалась ще на світанку індійської цивілізації.

Сучасний індуїзм є комплексом вірувань та настанов, що упорядковувались від часу складання Вед – стародавніх священних книг (XV – XII ст. до н.е.) - аж дотепер. Його багатолітня історія включає кілька етапів, найдавніший з яких сягає середини ІІ тис. до н.е., коли на території сучасної Індії формувались ранні рабовласницькі держави. Ці первісні форми релігійних вірувань індусів базувались на тотемічних і магічних культах. Пантеон богів був численним і уособлював різні природні явища та стихії. Особливе місце займав культ Богині - Матері та чоловічого рогатого божества, якого зображували у позі “лотоса” та в оточенні тварин (прототип історичного Шіви – „Господа тварин”, символом якого донині є бик Нанді)

Вважається, що індуїзм (від перської назви ріки Інду – Хінд) виник на основі брахманізму в IV – VI ст. Він утверджувався шляхом суперництва з буддизмом: вже в ХІ – ХІІ ст.. індуїзм утверджується як національна індійська релігія, тоді як буддизм майже повністю зникає і в наш час лише один зі ста індусів вважав себе буддистом. Він зберігає основний пантеон ведійських богів, який очолює трійця вищих богів – Трімурті – Брахма, Шіва і Вішну. Головним у божественній трійці у ведійській традиції вважався Брахма– творець Всесвіту. Шіва виступав грізним богом руйнування і водночас милостивим творцем життя. Він символізує протиріччя світу, вічну боротьбу протилежностей – добра і зла , світла і темряви, життя і смерті, миру і війни тощо. Дружиною Шіви є богиня Калі (Дурга, Парваті) – богиня-матір, яка уособлює народження і смерть, яка винагороджує і карає. Діти Шіви – Ганеша (покровитель мудрості й добробуту, успіху і достатку, що зображувався у вигляді товстої людини із головою слона) і Сканда (інше ім’я – Картікейя - бог війни, захисник від ворогів і злих духів; зображувався із списом в руках). Вішнувиконує охоронну функцію, слідкує за порядком на землі, оберігає людей від зла і нещастя. Його культ є найбільш розвинутий. Існують численні перевтілення (аватари) Вішну.

Для індуїзму дуже важливим постає непохитна віра у те, що Веди є єдиним джерелом божественних істин. Саме із цього джерела дана релігія черпає свої найперші ідеї та настанови, для позначення яких існує спеціальний термін “дхарма” (інколи – дхамма), що не має єдиного перекладу, а його зміст можна передати словами “закон”, “обов’язок”, “норма життя”, “істина”, “причина”, “справедливість”, навіть – “релігія”. В той же час це і певний енергетичний початок світу і певний душевний стан людини.

Релігійне вчення індуїзму має свої погляди на будову світу, яку пронизує єдність духовного і фізичного, взаємозалежність людини і космосу, людей і богів, чим пояснюється двоїста природа людини – невіддільна єдності духу й тіла. На цих засадах культивується одне із центральних вчень індуїзму - положення про переселення душ (реінкарнацію), безмежне коло їх перевтілень (сансара) і закон карми (доля, призначення).

Вчення про карму базується на поширенні причинно-наслідкового зв’язку у Всесвіті на визначеність та стан людської душі: людина народжується із долею, наперед визначеною тим, що здійснювала її невмируща душа у попередніх життях. Згідно закону карми кожна людська дія, позитивна чи негативна, викликає певні наслідки. Карма визначає кожне існування переселеної або реінкарнованої душі. У тексті „Гаруди Пурани” пояснюється, що „людина є творцем своєї долі…, і людині не втекти від наслідків своїх попередніх вчинків… Усе, що має трапитись людині в певному віці або часі, неодмінно відбудеться саме тоді”. Звідси схильність індуїстів до фаталізму (приречення, невідворотності долі). У кожної людини своя карма, що має свої особливості і передовсім визначається нормами поведінки кожної окремої касти. Ці норми – дхарми - встановив Брахма як закони життя і він же стежить за їх дотриманням. Якщо людина їх не порушувала, душа її переселиться в тіло людини, котра матиме таке ж успішне життя, як і попереднє. Якщо ж людина порушувала кастові закони та норми життя, її душа переселиться в тіло людини нижчої касти або навіть тварини. Оскільки перевтілення душі (сансара) є безконечним (душа бо є безсмертною), то й страждання не мають кінця, тобто не завершуються і після смерті. Якщо ж душа праведника втілиться у брахмана, і якщо він не порушував встановлених законів, старанно дотримувався вимог своєї дхарми, тоді душа може злитися з Брахмою, набути стану “мокші” – вічного блаженства.

Індуїзм характеризується складним релігійним культом, в якому основне місце належить жертвопринесенням та вшануванням померлих. Виключне право здійсненні релігійних церемоній належить брахманам, без участі яких ритуал вважається недійсним. Ця традиція шанується донині.

Сучасний індуїзм сповідує давні ведійські принципи, але у більш спрощеному вигляді. Значно видозмінився обряд жертвопринесень і замість кривавих жертв відправляються символічні богослужіння. На чільне місце піднеслись і нові божества, а точніше нові іпостасі давніх богів. Але трійця верховних богів – Брахма, Шіва і Вішну залишилась непорушною. Більш розгалуженими і конкретно означеними стали їхні функції. Були використані і кращі риси буддизму – це демократизм і відкритість для всіх станів, а не лише для вищих.

В індуїстських богослужіннях і релігійних церемоніях приймає участь велика кількість віруючих. Існує давня і потужна традиція храмового будівництва. За звичай культова архітектура є надзвичайно пишною і величною з використанням скульптури, багатого декору та монументального розпису. Кожен храм присвячений певному божеству, на честь якого виконуються відповідні обряди і ритуали.

Все життя індусів від народження до смерті підпорядковується системі обов’язкових обрядів, пов’язаних з народженням, укладенням шлюбу, похованням. Вони здійснюються пишно, за участю жерців, яких щедро обдаровують. На сучасному етапі характерним стає рух за піднесення релігійно-правового статусу нижчих каст, хоча кастовість й надалі залишається вагомим чинником життя індусів. Віруючий зобов’язаний ретельно виконувати закони (дхарми) касти, бажаючи кращого втілення його душі у майбутньому.

Індуїзм сприйняв і далі розвинув брахманістське вчення про переселення душ, вважаючи остаточною метою перевтілення (сансари) його повне припинення (мокша), тобто злиття душі людини (Атмана) з універсальною світовою душею - Брахманом. Вчення про душу в індуїзмі дещо відрізняється від християнства. Індуїсти вірять, що кожна окрема душа проходить багато перевтілень і, можливо, навіть „пекло” перш, ніж поєднатись з „Верховною Сутністю” (Брахманом). В усьому простежується дія закону причини й наслідку: що посіяв в уявному колишньому існуванні, те пожнеш у теперішньому житті. Тому остаточна мета індуїста – досягти мокші (визволення), тобто вивільнення з коловороту повторних народжень та існувань ( як людини, тварини чи рослини).

В етичному аспекті індуїзм сповідує терплячість, смирення і покірність долі, яку можна змінити лише у майбутньому. Звідси проповідь ненасильництва і миролюбності, неприпустимості платити злом за зло. Ненасильство – ахімса – фундаментальне поняття індуїзму, яке визначає спосіб мислення і щоденну поведінку людей, які не повинні вбивати жодної живої істоти і не застосовувати силу. На противагу деяким іншим релігіям індуїзм терпиміше ставиться до інших віровчень і є толерантним до інших релігійних конфесій.

Індуїзм тісно пов’язаний з національною культурною традицією, відображає особливості ментальності, психічного складу корінного населення Індії. Ця релігія суттєво вплинула на розвиток філософської думки, яка становить унікальну і неповторну частину філософської культури людства. Невичерпність духовного потенціалу індійської релігії засвідчують поширені у наш час окремі напрямки і течії, що діють в різних країнах світу, в тому числі й в Україні. Наприклад, Товариства Свідомості Крішни, Ошо Раджніша, Саї Баби, Шрі Чінмоя, Товариства Всесвітньої чистої релігії та ін..

Будди́зм — одна зі світових релігій, яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії:

Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Слово «буддизм» створене європейцями у XIX столітті.

Буддизм є найдавніщою із світових релігій. Виник в індії у середині І тис. до н.е. Віровчення і культ.

Головним у віровченні буддизму є вчення про чотири благородні істини, що їх відкрив Гаутама у процесі "просвітлення" під деревом мудрості (смоківницею):

1. Життя — це страждання. Народження, хвороби, старість, смерть і навіть сили, що підтримують у нас життя (сканди), повні страждань (скан-ди — це тіло, почуття, думки й сумління).

2. Причини страждань — бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії.

3. Аби позбавитися страждань, слід звільнитися від бажань, подавити в собі будь-які їх прояви.

4. Спосіб позбутися бажань — це наслідування шляху спасіння, що його відкрив Гаутама і виклав у таких восьми принципах: 1) правильне розуміння чотирьох благородних істин; 2) правильні прагнення, наміри; 3) правильна мова (подолання обману та утвердження правди); 4) правильна поведінка (не вбивати, не красти, бути людяним); 5) правильний спосіб життя (відповідно до людських чеснот); 6) належні зусилля у прагненні до довершеності (постійно долати будь-які перешкоди на шляху до спасіння); 7) належний стан розуму (самоаналіз життя); 8) правильна медитація (глибоке роздумування над життям, постійне самозречення від земного).

Правильна поведінка (четвертий шлях спасіння) криє в собі п'ять моральних заборон — не вбивати жодної живої істоти, не красти, не обманювати, утримуватися від перелюбства і не вживати п'янких напоїв. Окрім цих заборон, є ще п'ять заборон для монахів: не їсти після обіду, не бути присутнім на танцях, на весільних заходах, не прикрашати себе, не спати на широкому чи високому ліжку, не тримати золота і срібла.

Дотримуючись восьмеричного благородного шляху спасіння та вимог буддійської моралі, людина може досягти досконалості, стати архатом, (святим) і поринути в нірвану — ідеальний стан людського буття, що означає звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки,

Буддизм не визнає існування Бога у вигляді персоніфікованої могутньої особи і стверджує, що світ змінний, потік ідеальних частинок — дхарм, із яких комбінуються існуючі речі. Смерть людини — це розклад комбінації дхарм. Сполучення їх у комбінації новонароджених визначається кар-мою, тобто сукупністю гріхів і добродіянь у попередньому житті. Карма — це закон відплати або закон причинно-яаслідкових зв'язків. Душа людини також утворена з дхарм. Після смерті людини дхарми 0 душі не зникають, а переходять у душу нової істоти — відбувається перевтілення душ. І тільки тоді, коли людина досягла нірвани, вона звільняється від неминучості нових перевтілень і закону карми, тобто не несе відповідальності за свої попередні перевтілення.

Космологічні уявлення буддизму зводяться до того, що світ з'явився з порожнечі. Завдяки рухові і змінам утворився матеріальний світ — сансара, який з часом зникає, поступаючись місцем тій же порожнечі. Окрім сансари, існують два непомітні світи: нірвана та бодхїсатва, царство блаженства, населене духовними істотами, які^досягли стану бодхісатв (тих, чия сутність — знання), але ще не перейшли в нірвану. БодхІсатва — це світла земля, рай, володарем якого є будда Амітаба. Завдяки цьому світові віруючі отримали можливість перевтілюватись у світі Амітаби, щоби потім перейти в нірвану. Якщо будь-яка людина в світі сансари відмовиться від бажань або подолає їх у собі, буде знаходитись у самоспогляданні, виконувати буддійську обрядність, старанно молитись і слідувати настановам і порадам лам (монахів), тобто хубілга-нів (земних утілень будд і бодхісатв), то вона вийде з коловерті життя, зі стану перевтілень і перейде у світ бодхісатв, а потім — у нірвану. Отже, всі люди рівні у своїх можливостях на шляху спасіння через віру в Будду та виконання заповідей та обрядів. Своєю чергою, їм допомагають бодхісат-ви, які не перейшли в нірвану тільки тому, що бажають спасти людей.

Головним у буддизмі є культ Будди. У пантеоні буддизму їх чимало. Ще більше бодхісатв, за ними слідує велика кількість хубілганів. їм присвячено в буддизмі безліч зображень (скульптур, картин), що знаходяться у храмах. Найбільш поширеною є скульптура Будди в позі лотоса (сидячи зі схрещеними ногами), навколо якого ніби простягнуті тисячі рук із розкритими долонями. Сенс цього символу — бачити всі страждання і несправедливості, а тисячі рук — надання допомоги всім бажаючим. Розкриті долоні уособлюють допомогу, спасіння, вітання, а складені долонями руки — непротивлення злу, прощення образ. Окрім зображень різноманітних бурханів, у храмах розміщують картини (ікони) релігійно-морального змісту і картини з зображенням різноманітних буддійських святинь. Досить поширеною є картина "Колесо світу", де образно викладено буддійське вчення про перевтілення і відплату.

Обрядовий бік буддизму має свої особливості. Богослужіння в храмах здійснюється виключно духовенством, без мирян. Останні є учасниками богослужінь — містерій, які проводяться поза храмами, на відкритих майданах. Миряни здійснюють молитви вдома перед домашніми вівтарями, у степу перед обо (пірамідальні купи каміння, складеного на пагорбках і перевалах на честь духів землі), поклоняються бурханам і хубілганам у монастирях, ступах (культові споруди, де зберігаються реліквії буддизму), вшановують святі місця, пов'язані з народженням, "просвітленням", проповіддю та смертю Гаутами, деревом мудрості (смоківницею) і т. ін. У храмах запалюють свічки, лампади, підносять пожертви з квітів та їжі. Буддійська церква має досить велику кількість служителів культу в особі монахів (лам), які перебувають у численних монастирях.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах, найдавнішим із яких є палійський канон. Це — "Трипітака" ("Три кошики мудрості"). ЇЇ частинами є "Віная-пітака" (збірник ритуальних правил стародавніх буддійських громад), "Сутта-пітака" (бесіди й висловлювання Будди), "Абідарма-пітака" (метафізичні міркування Будди), а також поеми, що складаються з п'яти книг — "Сутта-пітака". Включено до канону і "Джатаку", яка містить розповіді про 550 попередніх перевтілень Будди.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІІ спосіб	\|	Архітектура і скульптура Індії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.