Антиколоніальні виступи в Індії 1945-1946 років і поділ колонії на два домініони.

Етнорелігійні конфлікти 1947-1949 років.

Антиколоніальні виступи в Індії 1945-1946 років і поділ колонії на два домініони.

ТЕМА: Індія та Пакистан в 1945-1949 роках

ЛЕКЦІЯ № 7.

Після закінчення Другої світової війни в Індії розпочався економічний спад. Криза була спричинена закриттям військових підприємств і скасуванням військових замовлень, демобілізацією понад 2 млн. військовослужбовців, що в основній масі поповнили ряди міських безробітних. Через погані врожаї влітку 1945 р. голод охопив частину Бомбейської та Мадраської провінцій, Бенгалію, князівства Хайдарабад і Майсур. Незадоволення важким економічним становищем доповнилося в листопаді 1945 р. заворушеннями на політичній основі в Калькутті та Бомбеї, де населення протестувало проти висилки індійських військ до Індонезії та Індокитаю. Великий резонанс викликав судовий процес над солдатами й офіцерами створеної японцями 1942 р. Індійської національної армії. Більшість індійців не вважало звинувачених у державній зраді злочинцями і піддавало сумніву правомочність англійського суду.

Вищою точкою національних виступів у Індії стало повстання військових моряків Бомбея в лютому 1946 р. Заворушення почалися на кораблі "Тальвар" ("Меч"). Після того як матросам видали рис, перемішаний з піском, обурені моряки відмовилися виконувати накази офіцерів і висунули до командування свої вимоги: ліквідувати національну дискрімінацію, поліпшити харчування й не затримувати демобілізацію. До 19 лютого до вимог "Тальвара" приєдналися всі кораблі на рейді Бомбея і 12 берегових об'єктів військово-морської бази — загалом 20 кораблів і майже 20000 військових моряків. На кораблях було спущено англійські прапори і піднято прапори ІНК та Мусульманської Ліги. На підтримку вимог військових у Бомбеї відбулося кілька маніфестацій солідарності цивільного населення.

Про солідарність з моряками Бомбея оголосив крейсер "Хіндустан" у Карачі та кораблі на рейді Мадрасу. Послані проти повсталих солдати-індуси відмовилися стріляти в моряків і перейшли на їх бік. У Бомбеї розпочався загальний страйк. Разом з економічними з'явилися й політичні вимоги: виведення військ з Індонезії та звільнення політичних в'язнів.

На придушення виступів у Бомбеї англійці послали сформовані з англійців Ессекський та Лестерський полки. Командуючий операцією адмірал Годфрі після різкого ультиматуму, висунутого повсталим, наказав своїм військам захопити військові об'єкти в місті. У деяких районах повсталі відмовилися скласти зброю і вступили в бій. У результаті 7-годинного бою за головні Бомбейські казарми з обох сторін загинуло понад 250 осіб. Підкорившись заклику ІНК та Мусульманської Ліги, які з самого початку подій займали сторонню вичікувальну позицію, 23 лютого військові моряки здалися. Військова база капітулювала з гаслом "Ми здаємося Індії, а не Англії".

Упродовж 1946 р. заворушення відбулися також у Бенгалії та Пенджабі, де селяни протестували дроти завищення податків на воду та ренти з врожаю. Англійці були змушені вислати до Бенгалії каральні загони. На проведених на початку 1946 р. виборах до Центрального законодавчого зібрання Індії та провінційних зібрань країни Національний Конгрес та Мусульманська Ліга суттєво зміцнили свої позиції. За ІНК та Мусульманську Лігу проголосувало відповідно 91 % усіх індусів і 86% усіх мусульман, що становило 59% і 27,6% всіх виборців країни.

У зв'язку із загостренням антианглійських настроїв у Індії та розгортанням національно-патріотичного руху, ще 19 лютого 1946 року прем'єр-міністр Англії Етлі виступив із заявою провислання до Індії вповноваженої делегації в складі державного секретаря в справах колоній Петіка Лоуренса, міністра торгівлі Стаффорда Кріпса та лорда адміралтейства Александера. Мета діяльності делегації визначалася як "сприяння спільно з лідерами індійського суспільства швидкій реалізації повного самоуправління в Індії". Запропонований англійцями проект реформ передбачав збереження територіальної єдності колонії, що мала перетворитися в конфедерацію
напівнезалежних провінцій і князівств з широкою автономією.

Національний Конгрес у загальних рисах погодився із запропонованим проектом, але проти виступила Мусульманська Ліга, лідер якої А. М. Джинна, остерігаючись "розчинення" мусульман серед численно переважаючих індусів, вимагав чіткого визначення кордонів майбутньої мусульманської держави. Віце-король Індії лорд Арчібальд Уейвел запропонував створити тимчасовий уряд Індії, в якому місця були б розподілені між Національним Конгресом і Мусульманською Лігою в пропорції 40% до 40% при збереженні 20% місць за представниками інших політичних сил. Ліга відмовилася прийняти цей проект, і в серпні 1946 р. без її участі було створено тимчасовий уряд Індії на чолі з Джавахарлалом Неру. До складу уряду входило 5 індусів, 3 мусульман (не з Мусульманської Ліги) і 4 представники інших релігій. Після створення тимчасового уряду лідер Мусульманської Ліги Алі Мухаммед Джінна оголосив про початок прямої боротьби за створення на території Індії мусульманської держави Пакистан (на урду "пак" — "чистий", "стан" — "держава"; існує ще одна версія розшифровки цієї назви як абревіатури із назв заселених мусульманами районів: П—Пенджаб, А—Афганістан, К—Кашмір, С — Сінд, Т—Тан (Белуджистан)).

Створення уряду без участі найвпливовішої мусульманської партії викликало численні сутички між індусами та мусульманами, оскільки останні відчули себе ошуканими. Недовіра в стосунках між мусульманами та індусами вихлюпнулася ще 16 серпня 1946 р. погромами індуїстських кварталів Калькутти, причому загинуло понад 1000 осіб. У відповідь індуси вчинили погроми мусульман у Біхарі. Під час погромів у Бенгалії загинуло понад 6000 індусів. Через неможливість припинити міжрелігійну ворожнечу англійці змушені були піти на дальші поступки. 20 лютого 1947 р. лорд Етлі виступив з новою декларацією в питанні подальшої долі Індії. Англійський прем'єр пообіцяв, що Англія надасть колонії незалежність не пізніше, ніж у червні 1948 р. Прибувши навесні 1947 р. до Індії, новий віце-король лорд Луїс Маунтбеттен у червні 1947 р. опублікував план передачі влади місцевим представникам у розмежованій на Пакистан та Індійській Союз колонії. Передбачалося, що князівства окремо будуть вирішувати, куди їм вступати, а обидві новостворені країни початково будуть англійськими домініонами. Було вирішено, що повну незалежність ці країни отримають після того, як приймуть власні конституції. План був дуже слабо опрацьований у питанні розмежування індуських та мусульманських територій. Одразу ж після оприлюднення плану лорда Л. Маунтбеттена розпочалися збройні сутички на спірних територіях спільного проживання мусульман та індусів. Особливо жорстокі погроми відбулися в Пенджабі та Бенгалії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Індія під час Другої світової війни.	\|	Етнорелігійні конфлікти 1947-1949 років.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.