Антропологічний матеріалізм та психологічний аналіз сутності релігії Л.Фейєрбаха

Суб’єктивний ідеалізм та діалектика у філософії Й.Фіхте

Й.Фіхте /1762-1814 рр./. Спираючись на суб'єктивно-ідеалістичний принцип тотожності буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте, характеризує процес його саморозвитку у вигляді боротьби протилежностей, що знаходяться в єдності: суб’єкта /не - Я/ і об’єкта /не - Я/. Взаємодія цих протилежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгортається все багатство, різноманіття світу.
Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Логічним результатом його вчення є соліпсизм /визначення конкретного Я і заперечення об'єктивного існування інших людей/. Але серед нісенітниць суб’єктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте дуже цінною була ідея про те, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей. Це був важливий крок в розробці діалектичної ідеї про джерело розвитку.

5.6. "Філософія тотожності" законів природи і мислення Шеллінга

Суб'єктивний ідеалізм Фіхте був нездатним пояснити явища природи та суспільного життя, практичної діяльності людини. Спробою його критичного осмислення стала так звана об'єктивно-ідеалістична філософія тотожності, основоположником якої був Ф.Шеллінг /1775-1854 рр./. Цінним в філософії Шеллінга було те, що виходячи з теорії тотожності, він наполягав на пріоритеті природи щодо вічно наявного протиріччя "Я і середовище", показав діалектичний розвиток єдиної природи і існування єдності живої і неживої природи. Намагаючись узагальнити досягнення наукових знань свого часу, Шеллінг вирішував проблему знаходження вихідного начала, яке, на його думку, повинно бути вище суб'єкта, природи і духу, з якого виводилось би як перше, так і друге. За такий перший початок Шеллінг приймає субстанцію, деякий абсолют, що виступає у вигляді абсолютного розуму, існує одночасно як суб'єкт-об'єкт, як абсолютна єдність духовного і природного. Але він не знаходить відповіді на питання про те, який же механізм виникнення із абсолюту конкретних кінцевих речей. Звичайно, Шеллінг висунув плідну ідею про першооснову як принцип вирішення всіх теоретичних ускладнень, але він не зміг відповісти на багато питань, за вирішення яких, як ми бачили раніше, взявся Гегель.

Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л.Фейербах /1804-1872 рр./, його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя.

З Л.Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. В світі нема нічого, крім природи, вона ніким не створена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія - це хибна, перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Фейєрбаха - це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах матеріаліст, а в розумінні історії людства - ідеаліст.

Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала в той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейєрбаха були притаманні такі риси як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. В центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоке, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи, "панує" над природою "шляхом покори її", в той час як людину слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного, "як сукупність суспільних відносин" /К.Маркс/.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Філософія серця П.Юркевича та його ставлення до матеріалізму Л.Фейєрбаха та М.Чернишевського

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.