Музика та театр.

Засновником українського професійного театру з повним правом вважається І. Котляревський. Він у 1810 р. разом з М. Щепкіним створив театральну трупу, для якої написав п’єси “Наталка-Полтавка” та “Москальчарівник”. Вони ж зіграли ролі головних героїв: І. Котляревський — Возного, М. Щепкін — Виборного. Продовжували свою діяльність вільні мандрівні трупи, на основі яких 1882 р. було сформовано майбутній “Театр корифеїв” — трупу

М. Кропивницького. До неї ввійшли талановиті актори тодішнього театру — М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, Г. Затиркевич-Карпинська, М. Карпенко, Л. Квітка та ін. У 1885 р. трупа вже налічувала близько 100 акторів і поділялася на дві: одна — під керівництвом М. Кропивницького, друга — М. Старицького.

Було засновано нову систему організації — товариство на паях, яке

колегіально вирішувало всі питання. Невдовзі починають діяти трупи М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого та ін. На початку ХХ ст. в Україні налічувалося близько 300 театральних колективів. Над формуванням репертуару працювали кращі драматурги України. Вони боролися проти русифікаторства, порушували соціально значущі питання, формували шанобливе ставлення до української культури, торували нові шляхи розвитку сценічного мистецтва. Ставилися вже згадувані п’єси І. Котляревського; “Назар Стодоля” Т. Шевченка; понад 40 п’єс М. Кропивницького, серед яких “Дай серцю волю, заведе в неволю”, ”Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Глитай, або ж павук”, “Поревізії”, “Пошились у дурні” та ін.; інсценізовані обробки М. Старицького “За двома зайцями”, “Сорочинський ярмарок”, “Циганка Аза”, “Різдвяна ніч” та його соціально-побутові драми “Не судилося”, “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”; глибоко психологічні п’єси І. Карпен- ка-Карого “Наймичка”, “Безталанна”, сатиричні комедії “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, історичні драми “Бондарівна”, “Сава Чалий” та ін.; драматичні твори І. Нечуя-Левицького “Маруся Богуславка”, Панаса Мирного “Лимерівна”, Б. Грінченка “Степовий гість” та “Ясні зорі”, І. Франка “Украдене щастя”, “Учитель” та “Кам’яна душа”.

Багато з цих п’єс не сходять зі сцени й сьогодні. Творчі досягнення

корифеїв українського театру є провідними в сучасному театральному мистецтві.

В українській музичні та театральній культурі середини-другої половини ХІХ ст. яскраво виявилися найкращі риси — ідейність, народність, реалізм. Її провідниками були діячі українського театру М. Кропивницький, М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовський, композитори М. Лисенко, М. Леонтович, С. Людкевич, Я. Степовий та ін. Український театр перетворився на справжню громадську трибуну в боротьбі за утвердження демократичної української культури. Поразка революції 1905–1907 рр., реакція з боку царизму загострили ідеологічну боротьбу в культурницьких і просвітницьких угрупованнях. Частина творчої інтелігенції була розгублена цими подіями; на творчості окремих композиторів позначився вплив модернізму (Б. Яновський, Л. Лісовський та ін.).

Активізується діяльність гуртків і товариств, хорового руху, відкриваються народні будинки (Київ, Одеса), у Києві — Літературноартистичне товариство, хор товариства любителів музики. Подібні мистецькі об’єднання виникають в Одесі, Полтаві, Житомирі, Львові, Перемишлі, Станіславі, Коломиї, Стриї, Тернополі та ін.

У пропаганді української музики велику роль відіграли видатні ук-

раїнські виконавці, зокрема оперні співаки І. Алчевський, Є. Гушалевич, С. Крушельницька, О. Мишута, М. Менцінський та ін.

Продовжує розвиватися домашнє музикування, що охоплює широкі

верстви населення. Товариствами друкуються збірки та окремі твори.

Працюють музичні школи, бази, приватні музичні курси. Особливе

місце серед цих закладів належало Музично-драматичній школі ім. М. Лисенка, на основі якої було відкрито Вищий музично-драматичний інститут ім М. Лисенка у Києві (1918) та школу-інститут ім. М. Лисенка у Львові.

Вплив народної пісні на розвиток свідомості дедалі зростає, акту-

ально звучать старовинні пісні про народні повстання і перемоги над загарбниками, з’являються твори про сучасні події, думи на історичну тематику, революційні, ліричні, пролетарські пісні (зокрема, популярні “Сльозами злита Україна”, “Не пора, не пора”); поширюються обробки старих народних героїчних або жартівливих та сатиричних пісень.

Згадаймо хоча б “Туман яром котиться” або “Гей, не дивуйте, добрїї люди”, “Реве та стогне люд голодний”, “Засвистали арештанти” та ін. Було видано чимало збірок революційних пісень.

Отже, українська музика в цей період розвивалася в тісному зв’язку з життям народу, його боротьбою за соціальне й національне визволення. Своїм корінням вона сягала невичерпних джерел народної творчості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Образотворче мистецтво	\|	Облік основних засобів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.