• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Схема 1

Вся ця діяльність здійснюється в рамках певних відносин між людьми, вимагає створення відповідних укладів суспільного життя, не може обійтися без конкретних форм державності, сім’ї, моралі, культурних традицій тощо.

Весь навколишній світ, усю світобудову вивчають різні науки, їх можна поділити на дві великі групи:

- природознавчі – науки про закони та закономірності розвитку

природи (біологія, хімія, фізика, геологія );

- суспільні – науки про закони й закономірності розвитку суспільства

(історія, філософія, юридичні науки, літературознавство й політекономія).

Отже, політекономія – це наука про суспільство. Це означає, що загальним об’єктом її вивчення є суспільство.

Політекономія – наука про економіку. Політекономія вчить, що з усієї різноманітності явищ і процесів суспільного життя слід виділити ті, які утворюють основу розвитку. А такою основою є економіка, тобто матеріальний базис суспільства.

Економіка в буквальному перекладі – мистецтво ведення домашнього господарства. В сучасному розумінні – це народне господарство країни (або його частина), яка включає відповідні галузі та види виробництва. Існують такі поняття, як економіка країни, регіону, області, галузі. Отже економіка – це багато профільна система, яка має складну функціональну структуру. У вітчизняній і світовій економічній літературі під економічною системою прийнято розуміти сукупність механізмів та інститутів розвитку й функціонування національного виробництва. Економічна система, точніше кажучи, той чи інший її історичний або функціональний тип, визначає характер і природу соціально – політичної системи суспільства в цілому. Вона є основною детермінантою розвитку будь–якого суспільства в будь–який період його історичного розвитку. Тому результати її реформування найбільшою мірою відбивається на характері функціонування та реформування суспільства в цілому. У складі будь – якої економічної системи можна умовно виділити що найменше декілька її підсистем (складових комплексів), які по відношенні до її власного змісту також можуть бути розглянуті як окремі системи.

Схема2.

Система 1. Виробництво створює продукт спочивання

Система 4. Споживання забезпечує перетворення продукту в об’єкт індивід. привласнення й споживання.

Система 3. Обмін – доставляє вироблені продукти до споживача згідно з його часткою, отриманої при розподілі.

Політекономія – одна з економічних наук. Всі економічні науки можна поділити на два види: теоретичні й практичні. Теоретичні – це науки, які вивчають закони та суттєві зв’яки в реальній економічній діяльності. В сучасні науковій, і особливо в учбовій практиці, як на Заході, так і в Україні, теоретична економічна наука виступає під такими назвами: економічна теорія, макро - і мікроекономіка, економіка і політ економіка. Прикладні – це науки, які вивчають прояви загальних економічних законів і закономірностей, виявлених і сформульованих теорією в конкретних галузях і сферах господарювання (економіка торгівлі, економіка промисловості, економіка праці, маркетинг, фінанси і кредит, економічна історія та ін.).

Отже, політекономія як наука теоретична – це система наукових знань, яка дає цілісне уявлення про закони та суттєві зв’язки в реальній економічній діяльності.

2. Виникнення та етапи розвитку політекономії.

Виникнення політекономії. Перша проблема, яка постає перед людьми, - це проблема оптимальності тих рішень, які вони приймають у процесі своєї господарської ( економічної ) діяльності. Ця оптимальність залежить від знання законів розвитку економіки. Тому прагнення людей проникнути в суть економічних процесів диктувалося і диктується практичними проблемами економічного життя, впливу на нього в потрібних напрямах, прийняття ефективних рішень у процесі будь – якої економічної ( господарської ) діяльності.

Хоч економічні погляди, школи зародилися давно, економічна теорія як самостійна наука виникла відносно недавно. Поштовхом цього було зародження і розвиток капіталізму, формування національного ринку. Тоді ж з’явилися і назва цієї науки – політекономія. Вона походить від поєднання трьох давньогрецьких слів “ політейя ” – суспільний, державний устрій і “ ойкос ” та “ номос ”, що сукупності означає: наука про закони ведення суспільного господарства.

Вперше назва “ політекономія ” була вжита французом Антуаном Монкретьєном у “ Трактаті політичної економії ”, який побачив світ у 1615 році. Починається з Ксенофонта і Аристотеля, всі, хто вживав ці слова ( економія, економіка ) вкладали в них первісний зміст – це домоводство, управління господарством особистим господарством, сім’єю. Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думки були скеровані на процвітання господарства як державної, національної спільності. Підкреслюючи саме це він і поставив перед словом економія визначення політична.

Головна заслуга Монкретьєна в тому, що він вперше виділив особливий предмет дослідження, відмінний від предмета інших суспільних наук. Саме з цього моменту в загальному понятті “ економіка ” починають виділяти два аспекти: економічну як систему господарської діяльності та економічно як систему наукових знань про господарську діяльність. А в самій економічній науці почався процес диференціації знань. З одного боку, формуються теоретичні економічні науки, з іншого – прикладні. Тепер економічна наука система дисциплін про економіку, провідною з яких є політична економія, яка відіграє роль теоретичного фундаменту, виконує по відношенню до всіх інших економічних дисциплін методологічну функцію. Див. схему 3.

Система економічних наук

Схема 3.

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

Т Е О Р Е Т И Ч Н І

П Р И К Л А Д Н І

Політекономія

Макроекономіка

Мікроекономіка

У процесі розвитку політекономії як науки можна виділити декілька етапів.

Меркантилізм. Політекономія як наука почала оформлятися лише із зародженням капіталістичного ладу, й тому об’єктом її вивчення була не економіка взагалі, а економіка капіталістичного способу виробництва. А так як капіталістичні відносини почали складатися на сам перед у торгівлі, то це знайшло відображення у теоретичних розробках в перших економістів, які досліджували цю систему. Зокрема, виходячи з чисто поверхневої оцінки ринкових процесів, вони: 1) ототожнюючи багатство з гіршими, вважали, що багатством є лише те, що може бути реалізоване в грошах, золоті; 2) виробництво розглядали лише як передумову для створення багатства; 3) безпосереднім джерелом багатства вважали обіг (торгівлю), тому що там товари перетворюються в гроші й виникає прибуток завдяки продажу товарів, ніж вони були куплені.

Однак не всякий обіг вважався джерелом багатства, а лише торгівля між країнами ( міжнародна ), бо саме вона збільшує кількість грошей у країні, тоді як внутрішня торгівля лише перекладає гроші лише з одних рук в інші, не приносячи країні прибутку. Звідси загальний висновок: баланс у зовнішній країні повинен бути активним, тобто треба менше купувати за кордоном і більше продавати. Виходячи з цього, продуктивною вважається праця, зайнята лише в торгівлі, насамперед у міжнародній, оскільки вона ( так виглядала зовні ) найбільш сприяла нагромадженою багатства країни.

Цей перший напрям у літературі отримав назву меркантилізм.

Класична політекономія. З розвитком капіталізму, у зв’язку з тим, що капітал і сфера обігу проникає у сферу виробництва ( і фундаментально там закріплюється ), основні положення меркантилізму починають втрачати актуальність: на порядок денний виходять нові вимоги – свобода торгівлі та підприємства. В політичній економіці це знайшло відображення тому, що концепція меркантилізму поступається місцем теоретичним поглядам фізіократів у Франції і класичної школи в Англії. Починається другий етап в розвитку політекономії.

Прагматизм і марксизм у політекономії. З досягненням капіталістичним суспільством високого ступеня зрілості виявилося його внутрішні суперечності. Це неминуче породило нові напрямки в розвитку політекономії, а саме прагматичне та пролетарську політекономію ( 19 – 20 століття ).

Представники прагматичної політекономії входячи з обмеженості факторів виробництва, головну роль зосередили на питаннях використання останніх для одержування прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців. По друге, як ідеологи буржуазії, вважали основним своїм завданням прямий захист, всіляке прикрашання буржуазного ладу, не зупиняючись навіть перед замовчуванням суперечностей капіталізму. Але історичний дослід довів важливу роль в соціальних питань у розвитку людського суспільства, тому прагматики 20 ст. змушені все частіше даватися до розгляду в економічній теорії і суспільно – економічних питань, хоча відводять здебільшого їм другорядну роль.

Відмінність представників прагматичної політекономії від їхніх попередників полягає в тому, що представники класичної політекономії прагнули розкрити дійсні закони становлення та розвитку суспільного ладу, в якому вони жили ( капіталізму ). Тому А. Смітт і Д. Рікардо виводили прагнення до прибутку, нагромадження капіталу із законів виробництва. Прагматики ж з метою апології капіталістичного виробництва обмежуються описом і поверхневою класифікацією зовнішньої видимості економічних процесів і не розкривають їх суті, а самі закони виробництва виводять з економічних інтересів буржуазії, прагнення до прибутку.

Сучасний етап розвитку політекономії. Межею, що поділяє названі два напрямки в політекономії, і відношення до власності на засоби виробництва. Представники прагматичної політекономії відстоюють приватну фірму власності як основу суспільного ладу. Марксисти ж вважають, що такою основою, яка може забезпечити найвищу ефективність розвитку суспільного виробництва, є суспільна власність на засоби виробництва. Історичний же досвід свідчить, що протиставлення цих двох форм власності, породжуючи досить серйозні соціальні капіталізми, гальмує суспільний прогрес. Обидві форми з своїй багатогранності можуть сприяти соціально – економічну розвитку. Проблема полягає лише в тому, як вони використовуються відповідно до конкретних умов та ступеня розвитку продуктивних сил суспільства. Це, зокрема, є проблемою номер один для сучасної України, економіка якої є перехідною.

Саме проблемою поєднання рис прагматичної школи, яка має вагомі доробки в з’єднанні закономірностей мікроекономічних процесів, і класичної та марксистської політекономії з їх безсумнівними досягненнями з галузі вирішення соціальних питань і виявлення закономірностей походження макроекономічних процесів і повинна займатися політекономія на сучасному новому етапі її розвитку. Тому ці проблеми і будуть у центрі уваги курсу. Див схему 4.

Етапи розвитку політекономії. Схема 4.

I етап

II етап

III етап

IV етап

Читайте також:

1. Види засобів КЗІ залежно від способу їхньої реалізації, їх характеристика. Типова загальна схема шифратору
2. Друга схема формування фонду погашення кредиту.
3. Еквівалентна схема індуктивно зв'язаних елементів із загальною точкою
4. Загальна схема для побудови графіків функцій
5. Загальна схема дослідження функції і побудова її графіка
6. Загальна схема наукового дослідження
7. Мал. Схема будови річкової системи
8. Общая схема построения графика функции
9. Перша схема формування фонду погашення кредиту.
10. Простейшая схема электрического сопротивления человека.
11. Розрахункова схема експериментальної установки
12. Розрахункова схема експериментальної установки

Переглядів: 471