Уявіть себе маленькою недолугою істотою Брехнею. А тепер дужою істотою – Правдою. Коли ви себе почували комфортно? Як думаєте – чому?
*** Марія Пригара
Чого це на мене так сердяться в школі?
Та ж я не чіпаю нікого ніколи.
Ні з ким не сварюся, сиджу собі тихо,
А з цього виходить одне тільки лихо.
Оце я сказала – така в мене звичка, –
Що в Галі, як мишачий хвостик косичка.
Що в Каті спідниця, неначе з рогожі,
Та ще й черевики на човники схожі.
Що в Тані волосся нечесане досі,
Що очі в Мар’янки маленькі та косі,
Що в зошиті Лесі одні тільки плями:
Напевне, бруднющими пише руками.
Я ж правду кажу їм…І що тут такого?
Та ж я не чіпаю ніколи нікого.
Сиджу собі тихо і в школі, і вдома,
І чом вони сердяться всі – невідомо.
ü Хто вважає, що можна казати неправду, щоб не образити, підтримати людину?
ü А хто вважає, що правду треба казати завжди, в будь-яких ситуаціях?
ü Як ви гадаєте: брехня може бути малою чи великою?
Мала брехня спричиняє таку саму шкоду, що i велика. Адже i мала брехня - це неправда, i пiвбрехнi — теж неправда. І починається все завжди з малого: пiшов у кiно, а мамi сказав, що був у школi , бігав у дворi, а вдома сказав, що ходив до хворого товарища. Здавалося б дрiбницi. Аж нi! Мала брехня з часом переростає у велику брехню, якiй немає прощення.