Гетьманської держави (квітень - грудень 1918 р.)

Пам’ять про гетьманську державу трималася в свідомості українців упродовж усіх століть після її знищення. Революція 1917 року дала новий поштовх до процесу національного державотворення.

Після політичного банкрутства Центральної Ради, її безпорадності в державотворчих процесах і тривалої невизначеності в політичних стосунках з Росією та іншими державами гетьманський переворот спочатку було зустрінуто співчутливо. П.П. Скоропадський походив зі старого гетьманського роду і мав репутацію патріота та доброго воєначальника.

29 квітня 1918 р. гетьман підписав два базові політичні документи, які визначали державотворчі процеси в Україні на найближчу перспективу. Це - “Грамота до всього Українського Народу” та “Закон про тимчасовий устрій України”.

Стару назву - Українська Народна Республіка - було скасовано і замінено новою - Українська держава. Гетьман заявив, що тимчасово бере на себе всю повноту влади, тобто встановлює диктатуру.

Насправді це було далеко від реального стану речей. Фактично в Україні продовжувало існувати двовладдя. Паралельно з владою гетьмана існувала влада австро-німецьких окупантів, які видавали накази, що обмежували права міського населення, і проводили каральні заходи проти нього. Це підривало політичний авторитет П. Скоропадського і сприяло росту опозиційних настроїв, які згодом переросли в антиокупаційний та антигетьманський опір.

Не маючи досвіду державного будівництва, гетьман і його однодумці фактично йшли навмання. Вони не могли забезпечити стабільність державної влади в деформованому українському суспільстві, яке роздирали протиріччя. Вже в середині травня 1918 р. опозиційні політичні сили оформили Український Національно-Державний Союз, який почав боротьбу проти гетьманського уряду, як “буржуазного і не українського”.

Всеукраїнський Селянський з’їзд, що нелегально відбувся в Києві в травні 1918 р., пройшов під гаслом: “Умремо, а землі і волі не віддамо”. Так само з закликом до рішучої боротьби з гетьманатом виступив Всеукраїнський Робітничий З’їзд. Влітку 1918 р. всією Україною прокотилася хвиля антигетьманських і антиокупаційних повстань. Проти гетьмана діяли різновекторні політичні сили. Найбільшу загрозу режиму П. Скоропадського становили селянські виступи на Київщині, Полтавщині, Харківщині тощо. З-поміж них виділявся збройний опір селян на Катеринославщині з центром у с. Гуляйполе. Його очолював учитель за фахом, анархіст за політичними поглядами Нестор Махно.

Організовану підпільну діяльність проти Української держави проводили й більшовики-комуністи. Після приходу до влади правих політичних сил на чолі зі П. Скоропадським українські пробільшовистсько налаштовані сили перейшли на нелегальне становище або виїхали до Радянської Росії. З тією ж завзятістю, з якою вони вели боротьбу проти Центральної Ради, вони почали розхитувати гетьманський режим: проводили антигетьманську агітацію, чинили диверсії, займалися шпигунтством, інтриганством, тероризмом. Посилено формувалися українські радянські військові частини - Перша та Друга Повстанські дивізії.

Одночасно відбувалися організаційні заходи, спрямовані на посилення більшовицького впливу на Україну. 5-12 липня 1918 р. у Москві пройшов Перший з’їзд Комуністичної партії (більшовиків) України, на якому було проголошено створення КП(б)У як складової частини Російської Комуністичної партії (більшовиків) та обрано керівний орган партії - Центральний комітет, секретарем якого став Г.Л. П’ятаков. До інтернаціонального складу ЦК, судячи з прізвищ, не увійшов жоден українець.

Підпільну діяльність комуністичних елементів проти гетьманату координувало Зарубіжне бюро ЦК КП(б)У, яке дислокувалося спочатку в російському місті Орел, а з жовтня 1918 р. - у Курську. Коли падіння гетьманської влади вже ні в кого не викликало сумніву, у місті Суджа Курської губернії було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який очолив усе той же Г.Л. П’ятаков. На першому засідання “уряду без держави” прийняли маніфест про відновлення радянської влади в Україні.

Окрім червоних, в Україні діяли підпільні білогвардійські комітети, які спиралися на Атланту та мали на меті відновлення “єдиної і неподільної Росії”, до чого схилявся власне і сам гетьман П. Скоропадський.

Широкомасштабне збройне повстання проти режиму гетьмана почали готувати колишні лідери Центральної Ради. Вони створили Український військовий революційний комітет або Директорію з п’ятьох осіб.

В умовах політичної нестабільності, непопулярності та відвертому і прихованому опорі П. Скоропадському все ж вдалося досягти деяких успіхів у внутрішній і зовнішній політиці. Він подолав дезорганізованість влади, отриману у спадщину від Центральної Ради, і налагодив дієздатний адміністративний апарат, дії якого регламентувалися “Законом про тимчасовий державний устрій України”. У ньому також було окреслено права й обов’язки українських козаків і громадян.

Гетьман оголосив право приватної власності фундаментом культури та цивілізації. Гарантував проведення аграрної реформи та забезпечення прав робітників, відкривав широкий простір для приватного підприємництва й ініціативи.

Поступово відновлювалася розбалансована фінансово-кредитна система держави. Було прийнято державний бюджет. За законом від 9 травня 1918 р. встановлювалася національна грошова одиниця - карбованець, який забезпечувався природними багатствами України, головним чином цукром. Втім, фінансову безпеку гетьманату підривав неконтрольований обіг грошових знаків інших держав.

3 липня 1918 р. гетьман видав закон про українське громадянство, за яким громадянські права автоматично поширювалися на всіх, хто на той час мешкав в Україні і був готовий присягнутися на вірність їй.

Позитивний результат було досягнуто в галузі зовнішньої політики. Українську державу, очолювану П. Скоропадським, визнали 30 країн світу. У 23 з них вона мала своїх представників. Було зменшено напруження в українсько-російських стосунках і укладено договір про добросусідські відносини.

З-понад усіх державних реформ найбільших успіхів гетьман досяг у галузі культури, науки та освіти. Почалася українізація шкіл, гімназій, відкриття нових українських університетів, у т.ч. Катеринославського (нині Дніпропетровського), Української академії наук на чолі з видатним ученим В.Вернадським. Було засновано національний архів, бібліотеку, галерею мистецтв, театр тощо. Уряд налагодив видання підручників українською мовою. Влітку на церковному соборі було проголошено Українську автокефальну православну церкву.

Закінчення Першої світової війни, в якій Австрія та Німеччина зазнали поразки і лишили тим самим гетьмана П. Скоропадського підтримки, змусило його шукати нових союзників. Він переорієнтувався на Антанту та білогвардійців, сподіваючись на допомогу від них. 14 листопада 1918 р. гетьман звернувся з грамотою “До всіх українських громадян”, в якій заявив про федерацію України з небільшовицькою Росією і про відновлення “єдиної і неподільної Росії”, що по суті означало великий крок назад в українському державному будівництві. Суверенність Української держави скасовувалася. Отже, гетьман повторив ту ж помилку, що у свій час зробила Центральна Рада: він віртуально об’єднав Україну з неіснуючим на той час державним утворенням.

У відповідь Директорія оголосила початок повстання проти гетьманського режиму. Одночасно активізувалися всі інші антигетьманські політичні сили. Опинившись у безнадійній ситуації, гетьман передав владу і державний скарб урядові, а сам емігрував до Німеччини.

Доба гетьманату, яка тривала 7,5 місяця і мала як позитивні, так і негативні сторони, закінчилася безповоротно.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.