• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Література

1. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. — М.: Перспектива, 1995

2. Мозговой О.Н. Профессионалы фондового рынка: Учебное пособие. — К.: «Феникс», 1997.

3. Ромашко О. Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000.

4. Рынок ценных бумаг и его финансовые институты. Учебное пособие. Под ред. В.С.Торкановского. — СПб: АО «Комплект», 1994.

Контрольні запитання

1. В чому необхідність і основні цілі регулювання РЦП?

2. Які основні напрями і засоби прямого та непрямого втручання держави у ринок цінних паперів ви знаєте?

3. Назвіть сфери і принципи регулювання РЦП.

4. Які функції повинні здійснювати держава на РЦП?

5. Орахактеризуйте елементи системи державного регулювання РЦП.

6. Дайте порівняльну характеристику двох провідним моделям регулювання РЦП.

7. Які міжнародні інститути регулюють РЦП?

8. Охарактеризуйте фондову біржу як суб’єкт і об’єкт регулювання.

Проблемні питання

1. Які ідеї покладено в основу розвитку саморегулювання фондового ринку? Наскільки практика діяльності СРО відповідає принципам регулювання? За рахунок чого досягається ефективна взаємодія державного регулювання і саморегулювання на міжнародному рівні?

2. Ключовою тенденцією розвитку фондового ринку є його глобалізація. В чому конкретно вона проявляється? Подумайте над проблемою регулювання фондових відносин в цьому контексті.

тема 5. Міжнародна інвестиційна діяльність
в Україні

5.1. Формування і оцінка параметрів національного
інвестиційного клімату

Сегменти і рівні середовища інвестиційної діяльності. Політична стабільність та ризики. Етапи розвитку правового регулювання іноземного інвестування. Економічне середовище здійснення іноземних інвестицій. Інституціональне регулювання прямих і портфельних інвестицій. Інфраструктура інвестування. Параметри і експертні оцінки інвестиційного клімату в Україні.

Природним середовищем для ефективної іноземної інвестиційної діяльності є ринкова економіка з притаманними їй розвиненими нормативно-правовими та економічними регуляторами і відповідною інфраструктурою. Таке середовище в України лише починає формуватися, до того ж ринкова переорієнтація економіки відбувається в складному сплетенні політичних та соціально-економічних процесів.

Розглянемо найістотніші етапи розвитку та особливості ключових сегментів середовища іноземної інвестиційної діяльності в Україні (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Середовище розвитку іноземної інвестиційної діяльності

Необхідними умовами політико-правового середовища для розвитку іноземної інвестиційної діяльності слід розглядати:

· політичну стабільність;

· позитивне ставлення до іноземних інвестицій;

· наявність нормативно-правових регуляторів, їх надійність та доступність, а також передбачуваність змін.

Рівень політичної стабільності в Україні залежить, з одного боку, від масштабів та темпів політичних і економічних перетворень у контексті створення демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою, а з іншого — від комплексу зовнішніх чинників, які пов’язані, насамперед, з розпадом СРСР та загального політичного іміджу нашої держави. На сьогодні можна говорити про незворотність політичного (незалежність) і економічного (ринок) вибору українського народу, хоча повного політичного консенсусу в суспільстві ще не досягнуто.

Як показує практика, процеси здобуття державної незалежності колишніми союзними республіками були пов’язані з конфліктами територіального, національно-етнічного та соціального характеру. На тлі цих подій становлення державності України відбувалося в обстановці відносної політичної стабільності. Оскільки знайдено раціональні шляхи розв’язання суперечностей, які існують між Україною та Росією (статус Криму та розподіл Чорноморського флоту), можна прогнозувати збереження й надалі в цілому сприятливих для міжнародного бізнесу політичних умов. Цьому сприяє і в цілому зважена зовнішня політика України в цілому.

Ставлення до іноземних інвестицій в Україні загалом позитивне. Тепер акцент переноситься на вирішення практичних питань обсягів, сфер застосування, строків та умов таких інвестицій. Досить гострі дискусії стосовно «експансії» іноземних корпорацій на інвестиційному ринку України, проблем взаємодії з Міжнародним валютним фондом мають або суто науковий, або вузький політизований характер і суттєво на стратегію інтернаціоналізації економіки не впливають. Інша справа, що ця стратегія повинна бути більш обгрунтованою і послідовною, забезпечувати гарантії національної політичної та економічної безпеки.

На сьогодні актуальними для іноземних інвесторів є не стільки політичні ризики націоналізації чи експроприації, скільки ризики із-за нестабільності владних (виконавчих) структур або введення надзвичайної економічної ситуації (трансфертні ризики), а також від наявної корупції.

Дослідження проблем корупції у світі значно активізувались останнім роками багато в чому у зв’язку з подіями в постсоціалістичних державах. За так званим «індексом корупції» міжнародної організації «Transparency International», що розраховується на репрезентативних аналітичних матеріалах 12 профільних дослідницьких структур і охоплює 85 країн світу, Україна у 1998 р. мала 2,8 бали (0 балів — максимальний рівень корупції, 10 балів — цілковита її відсутність). Частка підприємств, керівники котрих в чисельних опитуваннях експертами міжнародних організацій, відзначають негативний вплив лобіювання із парламентських, президентських і банківських кругів сягає 30-40 процентів.

Національні особливості проявів корупції, з одного боку, реально і суттєво погіршують інвестиційний клімат, а з іншого — стимулюють вивезення капіталів за рубіж.

Загалом інвестори мають на сьогодні широкий арсенал засобів управління політичними ризиками з метою їх уникнення або мінімізації. Зокрема, суттєво зменшувати окремі форми політичного ризику дозволяє страхування інвестицій за допомогою урядових організацій, (наприклад, Корпорація з приватних інвестицій за кордоном (ОРІС) або Агентство по страхуванню інвестицій Уряду США), міжнародних організацій (Агентство з багатосторонніх гарантій інвестицій (МІGA) світового банку) або приватних страхових компаній.

У формуванні правового забезпечення іноземної інвестиційної діяльності в Україні слід розрізняти чотири етапи:

· Прийняття та дія законодавчих актів, що регулювали створення та діяльність спільних підприємств (СП) на території СРСР протягом 1987-1989 рр. Законодавчі нормативні акти 1987-1989 рр. зарубіжними інвесторами та експертами оцінювались в цілому позитивно. По-перше, їх прийняття сприяло якісним змінам переходу від майже повної ізоляції до нормальних міжнародних економічних відносин. По-друге, ці акти в принципі гарантували СП господарчу самостійність та невтручання в їх дії з боку органів управління. По-третє, більшість нормативно-правових актів постійно змінювалась та коригувалась у бік лібералізації (відміна обов’язкової частки радянського партнера в статутному фонді СП, що мала бути не менше 51%, відміна виключного права радянського громадянина стати генеральним директором СП і та. ін.). Це забезпечило масштаби та достатньо високий динамізм спільного підприємництва в ті роки. Проте нестикування окремих актів та норм аж до взаємовиключення, їх дублювання та коригування при проходженні з верхніх рівнів управління до нижніх, недоступність частини нормативних актів для західних бізнесменів через нерозвиненість оперативно-інформаційних засобів та “закритість”, непослідовність у питаннях оподаткування свідчили про половинчатість прийнятих законодавчих рішень.

· Розробка та прийняття нових актів паралельно на союзному та республіканському рівнях протягом 1990-1991 рр. Закони та відповідні норми, які приймались, мали тимчасовий характер і відбивали не так об’єктивні закономірності, як особливості перехідного періоду.

· Вироблення і законодавче закріплення парламентом України надійних нормативно-правових регуляторів зовнішньоекономічної діяльності та спільного підприємництва протягом 1991-1992 рр. Особливо слід згадати Закон України “Про іноземні інвестиції”, яким передбачалось здійснення іноземних інвестицій у різних видах та формах, створювались пільгові умови для іноземних інвесторів, давались законодавчі гарантії захисту іноземних інвестицій від політичних ризиків. З огляду на інші законодавчі акти (закони “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про підприєм­ництво”, “Про господарські товариства”), можна було говорити про сформованість загальної концепції регулювання іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності в Україні, основні принципи якої відповідають принципам, визнаним у світовій господарській практиці. Саме на 1991-1992 рр. припадає пік іноземного інвестування в економіку України, хоча, ліберальне законодавство призвело й до негативних явищ, зокрема, до зростання “фіктивних” інвестицій (до 100 дол. США). Серед особливостей іноземного інвестування в економіку України на цьому етапі, і особливо наприкінці 1992 р., слід назвати диференціацію умов здійснення іноземних інвестицій, спричинену станом та особливостями розвитку окремих сфер національної економіки і відповідної інфраструктури, адміністративно-правового та економічного регулювання.

· Коригування законодавчих основ режиму іноземного інвестування декретами Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 р. та у 1993-1996 рр. Вжиті на цьому етапі заходи стосуються основних умов іноземного інвестування: статусу підприємств з іноземними інвестиціями; видів іноземних інвестицій, порядку та терміну їх реєстрації; оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями; можливостей та умов реінвестування; режиму використання валютних коштів; порядку та умов експортно-імпортної діяльності; митного оподаткування; державних гарантій іноземним інвесторам.

У відповідності зі ст. 2 Закону про режим іноземного інвестування іноземні інвестиції можуть здійснюватися:

—в іноземній валюті, що визнається конвертованою;

—валютою України — при реінвестиціях в об’єкт початкового інвестування або в будь-які інші об’єкти інвестування згідно із законодавством України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

—будь-яким рухомим і нерухомим майном та пов’язаних з ним майновими правами (включаючи ТМЦ);

—акціями, облігаціями, іншими цінними паперами, а також корпоративними правами (правами власності на частку (пай) в статутному фонді юридичної особи, створеної згідно із законодавством України або законодавствами інших країн), вираженими конвертованою валютою;

—грошовими вимогами і правом на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками, мають вартість в конвертованій валюті, підтверджену законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

—будь-якими правами інтелектуальної власності, вартість яких в конвертованій валюті підтверджена законами (процедурами) країн інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтвердженими експертним оціненням в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

—правами на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами і використання природних ресурсів, наданих у відповідності із законодавством або договорами, вартість яких в конвертованій валюті підтверджена законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;*

—іншими цінностями згідно із законодавством України.

Ст. 5 Закону про режим іноземного інвестування передбачено оцінення іноземних інвестицій, а саме: іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду (далі СФ) підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін за цінами міжнародних ринків або ринку України. При цьому перерахунок інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ.

Прибуток, дохід, інші кошти, отримані у валюті України в результаті вкладення капітальних або фінансових інвестицій, можуть бути реінвестовані на подальший розвиток підприємства. При цьому перерахунок інвестиційних сум відбувається за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ на дату фактичного здійснення реінвестицій.

У відповідності з вимогами, викладеними в ст. 13 Закону про режим іноземного інвестування, іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на отримання пільг і гарантій, передбачених даним Законом.

Для виконання цієї статті Закону КМУ розроблено Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, яке затверджено постановою від 07.08.96 р. №928 (далі — Положення). У відповідності з Положенням реєстрація іноземної інвестиції здійснюється органами державної влади на підставі документів, поданих іноземним інвестором або уповноваженою ним особою, а саме:

— інформаційного повідомлення (в трьох примірниках) про внесення іноземної інвестиції, заповненого за встановленою формою, з відміткою державної податкової інвестиції за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення;

— документів, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (засновницькі документи тощо);

— документів, що підтверджують вартість іноземної інвестиції;

— документа, що засвідчує про внесення заявником оплати за реєстрацію.

Рішення про реєстрацію іноземної інвестиції або відмову від неї органи державної влади приймають протягом трьох робочих днів, починаючи з дати надходження вищевказаних документів.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише тоді, коли здійснення її протирічить чинному законодавству України або подані на реєстрацію документи не відповідають встановленим вимогам.

Думка органів державної влади про недоцільність здійснення іноземної інвестиції ні в якому випадку не є підставою для відмови в державній реєстрації такої інвестиції.

За державну реєстрацію іноземної інвестиції стягується плата в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день здійснення реєстрації іноземної інвестиції.

Державна реєстрація іноземної інвестиції діє протягом всього періоду її функціонування. У випадку повної або часткової репатріації іноземної інвестиції за кордон іноземний інвестор або уповноважена ним особа повинні повідомити про це відповідний орган державної реєстрації, про що останнім робиться відмітка в інформаційному повідомленні та відповідний запис в журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій. Інформаційне повідомлення, із вказаною відміткою, направляється відповідним органам, установам у випадку вивезення (переведення) іноземної інвестиції за кордон згідно з законодавством.

З введенням в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.) для іноземних інвесторів встановлено національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності за винятками, передбаченими законодавчими актами та міжнародними угодами України. Для окремих суб’єктів може застосовуватись пільговий режим інвестування. До іноземних інвестицій, фактично здійснених до вступу в дію цього Закону, гарантується правовий режим на момент інвестування.

Постановою Верховної Ради України №823-XIV від 06.07.99 р. було внесено зміни в Постанову «Про порядок введення в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування» стосовно іноземних інвестицій, здійснених до введення в дію вказаного Закону:

— до іноземних інвестицій, здійснених до вступу в силу Закону України «Про іноземні інвестиції» 1992 р. застосовуються державні гарантії, встановлені діючим на той час законодавством;

— до іноземних інвестицій, фактично здійснених і зареєстрованих в період дії Закону 1992 р. протягом 10 років застосовуються вказаного Закону, а також інші акти спеціального законодавства (податкового, митного, інвестиційного), діючого на момент реєстрації інвестиції;

— до іноземних інвестицій, фактично здійснених і зареєстрованих в період дії Декрету КМ України від 20.05.93 р. “Про режим іноземного інвестування”, застосовуються положення цього Декрету.

На ліквідацію податкових і митних пільг спільних підприємств націлено Указ Президента України “Про удосконалення державного регулювання діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні” (15 лютого 2000 р.) та відповідний Закон України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, (17 лютого 2000 р.). Скасовано дію всіх гарантій для підприємств, створених за участю іноземних інвесторів незалежно від форм і часу внесення інвестицій. Це призвело до збільшення судових конфліктів між спільними підприємствами й органами влади (митницею, податковою адміністрацією). В більшості випадків суди підтверджували право СП на гарантовані державою пільги. Як наслідок, склалась ситуація; коли, з одного боку, пільги законодавче скасовано, з іншого — залишаються в силу рішення судів, які підтверджують ці пільги. На вирішення цієї колізії спрямований Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)», підписаний Президентом України 6 січня 2002 року. Цим документом було остаточно скасовано державні гарантії для спільних підприємств, надані у 1992-1993 роках.

Через зміни у статті Закону України «Про інвестиційну діяльність» обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності доповнено тим, що вони повинні: «сплачувати податки, збори в розмірах і порядку, визначених законами України». На перший погляд, цей обов’язок є очевидним і, до того ж, міститься в Конституції України, однак у сукупності із положеннями п. 2 ст. 3 цього Закону ця норма набуває досить суттєвого змісту. Так, виходить, що на спільні підприємства поширюється обов’язок щодо сплати встановлених законодавством обов’язкових платежів з дня введення в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування», тобто з 1996 року. У цьому закладено значну небезпеку для СП. Тепер ніхто не гарантуватиме, що до них не звернуться податкові органи з вимогою сплатити кошти, заощаджені на пільгах за останні п’ять років.

Таким чином, на практиці ситуація характеризується постійною зміною «правил гри». В процесі непослідовної по відношенню до іноземних інвесторів законодавчої роботи набувають сили закони спеціальної компетенції, спрямовані на уточнення і деталізацію базових законів із взаємосуперечливими положеннями. Особливо це стосується податкового та валютного законодавства із тенденцією до введення більш жорстких норм. Показовим є положення спільних підприємств, котрі протягом останніх років багаторазово отримували і втрачали значні податкові пільги. Це не тільки дестимулювало нові інвестиції, але й негативно впливало на окремі сегменти національного ринку.

Для іноземних інвесторів законотворчий процес є нетранспорентним і непрогнозованим, вони не можуть адекватно реагувати на факти неналежного або навіть невірного виконання законодавства офіційними особами.

Для усунення негативних тенденцій і стимулювання іноземного інвестування в економіку України доцільно вдатися до комплексу загальних і спеціальних заходів, орієнтуючись на такі принципи:

· незмінність (стабільність) основних законодавчих положень щодо умов іноземного інвестування;

· диференційований підхід до податкових та інших пільг іноземним інвесторам, з огляду на обсяги іноземних інвестицій, види, форми й сфери інвестування та з урахуванням відповідних пріоритетів розвитку економіки України;

· надійне, доступне й оперативне організаційне та інформаційно-методичне забезпечення залучення і здійснення іноземних інвестицій.

Незавершеність і непослідовність проведення ринкових перетворень — основний стримуючий чинник у формуванні сприятливого щодо іноземної інвестиційної діяльності економічного середовища. Принципове значення мають проблеми власності, тісно пов’язані з порядком, масштабами і темпами приватизації.

Програма приватизації, яка була прийнята 1992 р., передбачала активну участь іноземних інвесторів у цьому процесі. Їм надавалась можливість брати участь у придбанні власності державних підприємств (до 15% фонду державного майна). З метою заохочення іноземних інвесторів до участі у приватизаційних процесах Указом Президента України від 23 червня 1995 р. “Про заходи щодо забезпечення приватизації у 1995 році” запроваджено національний режим участі іноземних інвесторів у приватизації. Крім того, Президентом України підписано 12 липня 1995 р. Указ “Про приватизацію і оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення”. Ці укази відіграли певну роль у стимулюванні землекористування, процесів приватизації, залученні інвестицій в економіку України, розвитку ринкової інфраструктури.

Загалом за 1992—1998 рр. було приватизовано більше 60 тис. об’єктів і на сьогодні їх питома вага у загальній кількості становить більше 80% (табл. 5.1) Вартість основних фондів і нематеріальних активів підприємств, змінивших форму власності, становить більше 32,0% від їх загальної вартості. На приватизованих підприємствах на сьогодні працює 3,5 млн. чол. або біля 25% від загальної кількості працюючих в галузях економіки України. В промисловості питома вага продукції, виготовлена приватизованими підприємствами, становить 53% від загальних обсягів виробництва.

В країні практично створений вагомий недержавний сектор економіки, а його питома вага в виробництві і сфері обігу унеможливлює реставрацію адміністративно-командної економічної системи.

Таблиця 5.1

Читайте також:

1. Використана література
2. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
3. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
4. Дитяча література буде доступна для розуміння за умови врахування специфіки цільової аудиторії.
5. Довідкова література
6. Додаткова література
7. Додаткова література
8. Додаткова література
9. Додаткова література
10. Додаткова література
11. Додаткова література
12. Додаткова література

Переглядів: 379