Роль прибутку у формуванні власного капіталу

Важливим джерелом формування власного капіталу є прибуток банку за минулі роки та за поточний рік. У фінансовому обліку прибуток банку включає результат минулих років, результат минулого року, що очікує затвердження загальними зборами акціонерів (учасників), і результат поточного року. Прибуток минулих років відбиває нерозподілений прибуток — частину чистого прибутку, яка не розподілена як дивіденд власникам корпоративних прав, а залишена у банку, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Прибуток минулого року після його розподілу загальними зборами акціонерів (учасників) збільшує інші складові власного капіталу, зокрема нерозподілений прибуток і резервний капітал, і спрямовується на інші цілі відповідно до рішення загальних зборів. Однак слід мати на увазі, що результат поточного року може бути відкоригований у бік зменшення за результатами аудиторських перевірок і до цього моменту не може бути сплачений у вигляді дивідендів. Від’ємне значення результатів минулих років і поточного року означає, що банк у той чи інший період мав збитки, тобто «проїдав» свій власний капітал.

Що стосується результату поточного року, то відомо, що доходи і витрати банку впродовж року обліковуються за методом нагромадження, тобто у фінансовому обліку показуються підсумком, що наростає, з початку року. Для цілей складання звітності, відображення результату поточного року у складі балансового власного капіталу слугує технічний рахунок № 5999, за яким наприкінці кожного звітного періоду доходи цього періоду порівнюються з витратами. Зрозуміло, що коригуючі проведення в разі необхідності уточнити записи, які стосуються поточного звітного періоду, зводяться до відображення реального поточного фінансового результату діяльності банку за цим технічним рахунком.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які мають сплачуватися акціонерам (учасникам). З метою додержання встановленого НБУ співвідношення між «власним капіталом і активами» банки часто змушені вибирати між збільшенням розміру нерозподіленого прибутку та емісією нових акцій. Однак акціонери банку — його власники — неохоче йдуть на розширення кола акціонерів через нову емісію акцій. Частина прибутку, яка залишається у розпорядженні банку, замість того щоб бути розподіленою на дивіденди, дає підставу власникам банку вважати, що ці утримані кошти в майбутньому дадуть необхідну ринкову дохідність звичайних акцій. Збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідне також тому, що з ним не пов’язані значні витрати. Однак тривале стримування виплати дивідендів може призвести до зниження ринкової вартості акцій.

Характеризуючи нерозподілений прибуток як джерело власного капіталу, необхідно враховувати фінансові результати діяльності банку і методи визначення дивідендів, які використовує банк, здійснюючи дивідендну політику, а також форми виплати дивідендів та існуючі обмеження на їх виплату.

Виплачуючи дивіденди, банки виходять з дивідендної політики, яку проводить банк і його власники: консервативної, помірної чи агресивної. Певному типу дивідендної політики відповідають конкретні методи визначення

Консервативному типу відповідають залишковий метод і метод постійного розміру дивідендних виплат. Суть першого методу полягає в тому, що розмір прибутку для виплати дивідендів визначається як залишок після задоволення інвестиційних можливостей банку. Перевагою методу є те, що забезпечуються високі темпи розвитку банку, підвищується його фінансова стійкість. Вада методу — нестабільність розмірів дивідендних виплат, що негативно впливає на формування ринкової вартості акцій та імідж банку.

Суть методу постійного розміру дивідендних виплат полягає в збереженні стабільної суми дивідендних виплат протягом тривалого проміжку часу, що викликає у власників відчуття впевненості в стабільності розміру поточного прибутку незалежно від різних факторів, визначає стабільність котирування акцій на ринку цінних паперів. Вадою методу є слабкий взаємозв’язок між дивідендами та фінансовими результатами діяльності банку. Для зменшення її впливу стабільний розмір дивідендних виплат встановлюється, як правило, на відносно низькому рівні.

Помірному типу дивідендної політики відповідає метод постійної та змінної частини дивіденду. Основна суть методу — регулярність виплат стабільних, невеликих за розміром дивідендів у тісному взаємозв’язку з результатами фінансової діяльності банку, що дає змогу збільшувати розмір виплачуваних дивідендів у періоди його ефективної роботи. Вади методу — зниження ринкової вартості акцій у разі тривалої виплати дивідендів мінімальних розмірів, а також те, що ефективно він може застосовуватися банками з розмірами прибутку, нестабільними в динаміці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Резервний капітал, спеціальні фонди і резерви як компоненти власного капіталу банку	\|	Агресивний тип дивідендної політики включає метод стабільного приросту дивідендів і метод постійного коефіцієнта виплат.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.