Освіта в Японії та її зв'язок з життям

Усьому світу відомо, що Японія здійснила прорив з епохи Мейдзі в еру комп'ютерної революції завдяки двом ключовим факторам — освіті та науково-технічному прогресу. Населення Японії становить 2,6% населення Землі, у цій країні майже повністю відсутні природні ресурси, і при цьому вона досягла такого рівня розвитку, що на долю її економіки припадає 10% світової економічної потужності. Японія вміло пристосувала всю систему освіти до потреб виробництва в умовах науково-технічної революції. Широке охоплення населення не лише середньою, але й вищою освітою, різноманітні форми після середньої та спеціальної освіти, високий рівень підготовки і професійної мобільності кадрів — такі важливі риси, характерні для японської школи. Усе це базується на міцному фундаменті національних рис та принципів (шанування старших, вірність обов'язку, прагнення до "бездоганності в навчанні"). З раннього віку японцям прищеплюються навички наполегливої праці та поваги до освіти, яка є вищою життєвою цінністю. Феномен працелюбства в крові цього народу. Так, порівняно з американським, японський випускник середньої школи одержує на третину знань більше. Один з міністрів освіти Америки заявляв, що американська молодь просто не витримала б такого інтенсивного навчання.

Відомо, що перш ніж вийти в "авангард", Японія довгий час переймала і пристосовувала до національних умов досягнення інших країн. Так, у 1953—1973 рр. з 500 найважливіших технологічних інновацій у капіталістичному світі на долю Японії припадало лише 7%, тоді як на долю США — 63%. Практично кожен новий зразок продукції в Японії пов'язаний з фундаментальними досягненнями інших країн. Самі японці визнають, що з однієї тисячі вчених лише 19 є японськими. Японці отримують найбільший у світі обсяг інформації про науку і техніку. Освіта зробила Японію лідером в автомобільному виробництві, будівництві, у виробництві інтегральних схем, у випуску продукції побутової електроніки. Ще в 1984 р. японці захопили більшу частину ринку США (70%) у сфері персональних ЕОМ та друкованих основ, третину ринку автомобілів. На долю Японії припадає 100% продажі відеомагнітофон і в у США.

Ми не уявляємо Японію без ікебани і чайної церемонії, гейш, кімоно, театру Кабукі і гори Фудзі, саду каменів у Рьондзьо і перлиноводства, без "Соні" і "Тойоти". Кажуть, що серцем Японія — у старому, а розумом — у новому. Ніщо так не впадає у вічі в цій країні, як церемонія ввічливості. У розмовах усі вклоняються один одному, навіть, розмовляючи по телефону, хитають головою, залізничному автомату за квиток теж вклоняються і дякують. Дивні люди японці. Заходячи в дім, ми знімаємо шапку — вони ж знімають взуття. Нам звична персональна відповідальність — японцям колективна. Наша жінка, бажаючи втихомирити пустощі дитини, лякає: "Дивись, з дому більш не вийдеш". Японська жінка в такому випадку погрожує: "Дивись, у будинок більше не ввійдеш". Освідчившись у коханні, у нас юнак і дівчина кидаються один одному в обійми — японці повертаються один до одного спиною. Для нас цілком природним є прихід чоловіка після роботи додому, у японців навпаки — якщо чоловік не йде після роботи в бар, кафе чи ресторан, то це означає, що його не поважають друзі, співробітники фірми. Недаремно, коли одну з японських жінок запитали, що вона думає про свого чоловіка, то відповідь була такою: "Чоловік хороший тоді, коли він завжди здоровий і завжди відсутній".

Японія має ефективну масову систему народної освіти. Японські діти починають учитися з шести років. Тут діє три школи: 6-річна початкова, 3-річ на молодша середня школа І 3-річна старша школа. Програми нескладні, навчання більше нагадує гру. У розкладі багато уроків музики, фізкультури, мистецтва, є предмети "моральне виховання", "спеціальна шкільна діяльність", "клубна діяльність". Академічних предметів менше половини. У молодшій школі немає фізики, хімії, біології, а є комплексний предмет "природознавство". Є курс "суспільствознавство". Методи навчання репродуктивні, немає творчих, проблемних, пошукових. Усі виконують те, що показав учитель. На уроці англійської мови 40 учнів хором повторюють за вчителем або читають текст.

Середні школи — державні, які вважаються "дешевими" (до 300 тисяч ієн на рік), і приватні — "дорогі" (понад 500 тисяч ієн). Школа — частина суспільства, тому тут твердо дотримуються принципу, що для японських дітей життєво важливим є засвоєння духу общини і сімейності. Прагнення уникнути суперництва в групі і не допустити, щоб висовувалася хоча б одна "шляпка цвяха", примушує шкільних викладачів виводити за контрольну роботу "4" всьому класу. Залишати в японській школі на повторний рік не прийнято.

Навчальний рік у японській школі найдовший у світі — 240 днів, канікули — 1,5 місяця. І, незважаючи на це, викладачі задають додому стільки, що старшокласники змушені сидіти за підручниками по 5—6 годин щоденно. А взагалі понад 10 годин зубрить японський учень щодоби, тому й не вистачає у нього часу для занять спортом, для розваг, прогулянок.

Виховна доктрина у Японії застосовується до дітей з такою м'якістю і любов'ю, що не пригнічує душі. Ніяких суворостей, ніякої буркотливості, майже повна відсутність тілесних покарань; тиск на дітей відбувається в такій м'якій формі, ніби діти самі себе виховують. "Японія — це дитячий рай, у якому немає заборонених плодів", — писав Г. Востоков — один з перших російських дослідників Японії. Якщо наше виховання спрямоване на ідеали, то в Японії головне завдання — практична підготовка до життя. Японці позичили західний прагматизм, вплив філософії Дьюї і створили демократичну систему освіти. Основні принципи Дьюї: а) підготовка до життя в конкретних умовах (у селі — до сільськогосподарських робіт, у містах — до роботи на виробництві); б) викладати потрібно лише на основі досвіду дітей, пояснювати лише те, що їх цікавить, на що вони звернули увагу; в) принцип реконструкції людського досвіду (нехай дитина сама винайде велосипед, треба лише її направити). Тому діти активні, самостійні. На уроках учні діляться на групи по 4—5 чоловік — це хани. Наприклад, розв'язують рівняння кожен самостійно, потім групою, виправляючи один одного. Учитель ставиться до класу як до єдиного цілого, сприймає середнього учня, не виділяє обдарованого або відстаючого, піднімає середнього учня до високого рівня. Особисті якості учня сприймаються через хан або клас. Успіх одного — це успіх колективу, хвалять учня за працелюбність і старанність, а не за природні задатки. На уроках з морального виховання, спеціальної шкільної діяльності учні вчаться допомагати один одному. Нашій українській школі потрібно було б повчитися у японців уваги до "середини", тобто до основної маси учнів, яка становить більшість нації.

Особлива увага в японській школі надається естетичному вихованню. Уже другокласник може користуватися фарбами двадцяти кольорів і знає назви кожного з них. У погідливий день директор школи має право відмінити всі заняття, щоб діти відправились малювати з натури. Масові групи дітей з мольбертами на території живописних парків можна часто зустріти в кожному японському місті. Ієрогліфічне письмо, яке прийшло з Китаю, забирає надто багато часу і сил, але воно протягом тисячі літ вважається одним із видів образотворчого мистецтва.

Японці надають великого значення поняттю "першорозрядний". Є першорозрядні фірми, універмаги, ресторани, університети, школи і навіть дитячі садки. При вступі на роботу велике значення має, який саме університет людина закінчила. Розсадником правлячої еліти вважається Токійський, випускники якого — головні кандидати на ключові посади в країні.

Прагнучи віддати своїх дітей обов'язково в престижні університети, батьки змалку навчають їх у репетиторів, на спеціальних курсах; понад 90% учнів державних шкіл відвідують ще приватні школи. Конкурси в університети переважно становлять 9—12 чоловік на місце. Навчання у вищих навчальних закладах дуже дороге: 5—6 мільйонів ієн доводиться платити за чотири роки навчання у найдешевшому вищому навчальному закладі, понад 10 мільйонів ієн — у престижному першорозрядному університеті. Лише третина студентів отримує стипендію, яку після закінчення вузу мають повернути назад. Вступні іспити, а також екзамени під час навчання абітурієнти й студенти також оплачують. Тому більшість японської молоді підробляє собі на життя миттям машин на автостанціях, упаковкою товарів у магазинах, репетиторством.

Японцям притаманне прагнення жити у злагоді з природою, їх любов до природи подібна до того почуття, яке діти переживають до батьків: захоплюються ними і водночас побоюються. Почуття витонченості, нахил до милування красою властиві всьому населенню — від землероба до аристократа. У кожному японському житлі є ніша — токонома — це ніби вівтар краси, де стоїть ваза з квітами, висить картина або написаний ієрогліфами вірш.

Слово "учитель" в Японії шанується. Соціальний статус учителя вищий від статусу багатьох державних службовців, а заробітна плата на 30% вища від заробітної плати службовців середнього рівня.

Сучасна гуманістична педагогіка попереджує, що хоч яка приваблива американська чи японська педагогіка, але є небезпека. Може послабшати ведуча, направляюча роль учителя, мудрого, відповідального, дорослого, який при всій повазі до учня повинен не йти за учнем, а все-таки його вести.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблеми виховання учнів	\|	Тема 8. Традиції та нові цінності в системі освіти США, Канади, Великобританії та інших зарубіжних країн (80—90-і роки)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.