Поняття, структура та принципи правового статусу національних меншин

Окрему групу прав людини становлять права національних меншин. Досить поширеним є твердження про первинність і вищість прав людини, проте їх не можна протиставляти правам національних меншин. Теза про пріоритет прав людини над правами нації, національної меншини містить у собі певну суперечність, бо якщо права першого і другого покоління -це права і свободи людини як окремої особи, то права третього покоління — це, власне, одночасно і права людини як індивіда, і права національної меншини, нації, національно-етнічної спільноти, до якої особа себе відносить.

Дотримання прав людини як окремої особи може бути досягнуто лише за умови одночасного забезпечення основних прав і свобод, пов'язаних з її національно-етнічною належністю. Звичайно, визначальним принципом правового статусу особи є принцип рівноправності незалежно від будь-яких чинників, в тому числі національності, мови, расової належності. Однак у світі знайдеться не так багато людей, які не усвідомлювали б своєї належності до тієї чи іншої соціальної спільноти і передусім до певної нації, народності чи національно-етнічної групи. Інша справа, що це відчуття може бути дуже слабким. Проте переважна більшість людей ототожнює себе з певною культурою, визнає своїми певні морально-етичні норми, звичаї та традиції, що впливає і на їх світосприймання, і на формування їх світогляду, і на їх поведінку, а значить, і на їх ставлення до прав інших людей, до правових норм і правової системи в цілому. Адже загальний рівень культури, який є обов'язковою передумовою і основою правової культури (яка в свою чергу складає один з елементів механізму реалізації права) залежить передусім від національної культури, яка об'єднується з іншими національними культурами в світову загальнолюдську культуру, але не розчиняється в ній. Взаємодіючи і взаємозбагачуючись, національні культури сприяють реалізації загальнолюдських цінностей і водночас є само-цінними у власній унікальності. Саме тому всі спроби створити наднаціональну культуру, позбавити людину історичної пам'яті та сформувати космополітичний тип особистості не завжди сприяли консолідації суспільства, а часто призводили до втрати нею духовності та морально-етичних орієнтирів. М. О. Бердяев писав: «Є тільки один історичний шлях досягнення вищої вселюдськості, до єдності людства — шлях національного зростання і розвитку, національної творчості. Вселюдськість розкривається лише під виглядом національностей. Денаціоналізація є... чистісінька пустота, небуття... Творчий національний шлях і є шлях до вселюдства, є розкриття вселюдства в моїй національності як воно розкривається в будь-якій національності».

До того ж не можна забезпечити права окремої людини, якщо національна меншина, до якої вона належить, зазнає дискримінації, приниження, утисків і поневірянь, є пригноблюваною.

На сучасному етапі особливого значення набуває забезпечення прав національних меншин як обов'язкова передумова досягнення міжнаціональної злагоди та стабільного демократичного розвитку українського суспільства. Окремі права національних меншин знайшли своє визнання і відображення у Статуті ООН, в якому закріплено принцип рівності прав великих і малих націй, у Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 p., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 p., Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., у Африканській хартії прав людини і народів 1981 p., Декларації про право народів на мир 1981 р. та в інших міжнародно-правових документах.

Значну увагу приділяє проблемам забезпечення прав національних меншин Рада Європи. У Віденській декларації від 9 жовтня 1993 р. держави — члени Ради Європи визнали, що «головним для демократичної стабільності і безпеки нашого континенту є захист національних меншин». Держави — члени Ради Європи 1 лютого 1995 р. підписали Рамкову конвенцію про захист національних меншин, яка має важливе значення тому, що, по-перше, комплексно закріплює права національних меншин, а по-друге, у зв'язку з висуненням певних вимог до держав та покладанням на них зобов'язань щодо створення належних умов для збереження самобутності національних меншин та забезпечення їх особливих прав.

Міжнародне співтовариство визнає за національними меншинами право на існування, на батьківщину, визначати свою національну належність (належати чи не належати до національної меншини), на самовизначення, на захист від дискримінації, на мир і безпеку, на економічний, соціальний та культурний розвиток, вільно розпоряджатися природними ресурсами тощо.

Правовий статус національної меншини — це сукупність юридичних чинників, які сприяють збереженню її національної самобутності, зумовлюють її існування, безпосередньо і суттєво впливають на подальший розвиток національної меншини як усталеної соціальної спільноти, що склалася історично. Це певний набір факторів, що зумовлюють місце, роль і становище такої соціальної спільноти, як національна меншина стосовно титульної та інших націй, інших національних меншин і етнічних груп, а також держав та їх об'єднань.

До правового статусу національних меншин входять такі основні елементи: а) принципи правового статусу національних меншин; б) основні права національних меншин; в) основні обов'язки національних меншин; г) гарантії реалізації прав національних меншин.

Принципи правового статусу національних меншин — це провідні, основоположні, засадничі, фундаментальні ідеї, згідно з якими і в межах яких здійснюються визнання і формально-юридичне визначення в міжнародно-правових документах та нормативно-правових актах національного (внутрішнього) законодавства окремих держав основних прав і обов'язків національних меншин та гарантій їх реалізації.

Головні принципи правового статусу національних меншин визначаються з урахуванням положень міжнародно-правових документів, присвячених правовому статусу національних меншин, Конституції України та поточного українського законодавства, а також висловлених у науковій літературі думок стосовно засад етнонаціональної політики1 та філософсько-методологічних принципів організації співжиття у багатоетнічних країнах2. Такими засадничими ідеями є принципи: 1) визнання та поваги прав окремої особи, прав національних меншин та прав будь-яких інших національно-етнічних спільнот; 2) рівноправності (рівних прав осіб, що належать до національних меншин, та рівних прав національних меншин як спільнот); 3) неприпустимості дискримінації національних меншин, проявів расизму, ксенофобії, антисемітизму; 4) взаємопов'язаності та взаємозалежності прав і обов'язків національних меншин; 5) універсальності та неподільності прав національних меншин; 6) невід'ємності прав національних меншин; 7) подолання міжнаціональної напруженості шляхом взаємних консультацій, діалогу та пошуку компромісів; 8) визнання та поваги територіальної цілісності держав і непорушності існуючих кордонів тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Основні права, свободи та обов'язки національних меншин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.